| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Постанови |
||
|
/ Норма про / розірвання трудового договору з ініціативи адміністрації у зв'язку з досягненням працівником пенсійного віку суперечить і ряду міжнародно-правових актів про права людини, / згідно з якими / віковий критерій при припиненні трудових відносин, не обумовлений родом і особливостями виконуваної роботи, носить дискримінаційний характер і визнається неприпустимим (Постанова Конституційного Суду від 4 лютого 1992 року N 2-П у справі про перевірку конституційності правозастосовчої практики розірвання трудового договору на підставі, передбаченій пунктом 1.1 статті 33 КЗпП РРФСР; абзаци десятий, одинадцятий і п'ятнадцятий мотивувальної частини). 2. Наявність пресекательних строків у трудовому законодавстві - це не тільки ігнорування можливості судових помилок, а й, по суті, позбавлення судів права на їх виправлення. Допущеним відступом / правозастосовчої практикою / від норм цивільного процесу, / які не встановлюють термінів, протягом яких громадяни мають право оскаржити набрали законної сили рішення судів, включаючи справи по трудових спорах /, були погіршені можливості робітників і службовців щодо захисту їх трудових прав у порядку наглядового виробництва. ... При виниклої колізії норм ЦПК РРФСР і КЗпП РРФСР застосуванню в даному випадку підлягали норми ЦПК ... Визнати / склалося звичай правозастосовчої практики /, що обмежує право громадян на судовий захист у справах про поновлення на роботі, що не відповідає Конституції Російської Федерації (Постановою Конституційного Суду від 23 червня 1992 року N 8-П у справі про перевірку конституційності правозастосовчої практики відновлення на роботі, що склалася при застосуванні частини четвертої статті 90 Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік про працю, частини п'ятої статті 211 КЗпП РРФСР і пункту 27 постанови Пленуму Верховного Суду СРСР від 26 квітня 1984 року "Про застосування судами законодавства , що регулює укладення, зміна і припинення трудового договору "; абзаци тринадцятий і чотирнадцятий мотивувальній частині, пункт 1 резолютивної частини). 3. Сформоване звичай правозастосовчої практики, що обмежує право громадян на повне відшкодування шкоди, заподіяної вимушеним прогулом при незаконному звільненні, певним терміном оплати, суперечить насамперед загальноправових принципам справедливості, юридичної рівності, гарантованості громадянам прав і свобод людини і громадянина, відшкодування державою жодного збитку, заподіяної особистості незаконними діями державних органів і посадових осіб, закріплених у Конституції Російської Федерації, / а також / принципам договірних відносин, ... ущемляє принцип гарантованості державою права громадян на працю ... ... Незаконне звільнення працівника роботодавцем є неправомірним і порушує принципи рівності і узгодження спільної волі сторін трудового договору, сумлінного виконання договірних зобов'язань та неприпустимість одностороннього необгрунтованої відмови від їх дотримання. Роботодавець як сторона, необгрунтовано порушила умови трудового договору (контракту) шляхом позбавлення працівника можливості виконання трудової функції і отримання винагороди за працю, повинен у повному обсязі компенсувати поновленому на роботі працівникові шкоду, заподіяну незаконним звільненням, але в межах встановлених строків вирішення цих справ органами по розгляду трудових спорів. При цьому оплата вимушеного прогулу може трактуватися саме як упущена заробітна плата за роботу, яка працівником могла бути виконана, але внаслідок його незаконного звільнення з вини роботодавця, встановленої судом чи іншим компетентним органом не була ним пророблена (Постанова Конституційного Суду від 27 січня 1993 року N 1-П у справі про перевірку конституційності правозастосовчої практики обмеження часу оплати вимушеного прогулу при незаконному звільненні, що склалася на основі застосування законодавства про працю і постанов пленумів Верховного Суду СРСР, Верховного Суду РРФСР, Верховного Суду Російської Федерації, що регулюють дані питання; абзаци п'ятнадцятий, двадцять перший - двадцять третій мотивувальної частини). 4. З конституційних положень / стаття 37, частина 1 / не випливає право громадянина займати певну посаду, виконувати конкретну роботу відповідно з обраним ним родом діяльності і професією і обов'язок кого б то не було таку роботу або посаду йому надати. У сфері трудових відносин свобода праці виявляється насамперед у договірному характері праці ... ... Встановлення граничного віку при заміщенні певних посад за трудовим договором (контрактом) припустимо, якщо це обмеження обумовлено специфікою та особливостями виконуваної роботи; при введенні такого роду вікових обмежень має бути забезпечено дотримання Конституції Російської Федерації , в тому числі конституційного принципу рівності, що виключає необгрунтоване пред'явлення різних вимог до осіб, які виконують однакові за своїм змістом функції. В іншому випадку встановлення граничного віку, досягнення якого є підставою для звільнення з посади незалежно від згоди працівника, означало б дискримінацію за віковою ознакою ... Завідуючий кафедрою, будучи керівником структурного підрозділу, виконує роботу, яка за своїм змістом є суттєво іншою, ніж у керівних працівників вищого навчального закладу, що не відносяться до професорсько-викладацькому складу, - ректора, проректора, керівників філії та інституту, основний зміст діяльності яких пов'язане із здійсненням власне управлінських, адміністративних функцій. Встановлюючи граничний вік при заміщенні посади завідуючого кафедрою, законодавець разом з тим не передбачає будь-яких вікових обмежень при заміщенні інших професорсько-викладацьких посад на кафедрі ... Отже, сам по собі вік, що перевищує шістдесят п'ять років, не перешкоджає успішному здійсненню даного виду діяльності (Постанова Конституційного Суду від 27 грудня 1999 року N 19-П у справі про перевірку конституційності положень пункту 3 статті 20 Федерального закону "Про вищу і післявузівську професійну освіту "у зв'язку з скаргами громадян В.П. Малкова і Ю.А. Антропова, а також запитом Вахітовском районного суду міста Казані; абзаци другий і п'ятий пункту 4, другий і третій пункту 5 мотивувальної частини). 5. ... Положення статті 37 Конституції Російської Федерації, обумовлюючи свободу трудового договору, право працівника і роботодавця за допомогою узгодження воль встановлювати його умови і вирішувати питання, пов'язані з виникненням, зміною та припиненням трудових відносин, разом з тим виступають як конституційно-правової міри цієї свободи, межі якої сторони не вправі порушувати. Тому, укладаючи трудовий договір, роботодавець зобов'язаний забезпечити працівникові умови праці відповідно до зазначених вимог Конституції Російської Федерації, а працівник - особисто виконувати визначену угодою трудову функцію, дотримуючись які у організації правила внутрішнього трудового розпорядку. Федеральний законодавець, регулюючи питання виникнення, зміни та припинення трудових відносин, з метою забезпечення конституційної свободи трудового договору в силу статей 71 (пункт "в") і 72 (пункт "к" частини 1) Конституції Російської Федерації правомочний передбачати негативні правові наслідки невиконання стороною прийнятих на себе зобов'язань за трудовим договором, адекватні ступеню порушення прав і законних інтересів іншої сторони, в тому числі умови розірвання трудового договору з ініціативи однієї зі сторін. Однак при цьому він повинен враховувати і інші захищаються Конституцією Російської Федерації соціальні цінності ... ... Встановлюючи додаткові гарантії для працівників, що мають дітей - інвалідів або інвалідів з дитинства до досягнення ними віку вісімнадцяти років, а також для працівників, що входять до складу профспілкових органів і не звільнених від основної роботи, при звільненні їх з ініціативи роботодавця, законодавець - в силу вимог статей 1 (частина 1), 7, 8 (частина 1), 17 (частина 3), 19 (частини 1 і 2), 30 (частина 1), 34 (частина 1), 35 (частина 2), 37, 38 (частини 1 і 2) і 55 (частина 3) Конституції Російської Федерації - повинен забезпечувати баланс відповідних конституційних прав і свобод, що є необхідною умовою гармонізації трудових відносин в Російській Федерації як соціальному правовій державі , що становить правову основу справедливого узгодження прав та інтересів працівників і роботодавців як сторін у трудовому договорі і як учасників соціального партнерства ... ... Встановлений частиною другою статті 170 та частиною другою статті 235 КЗпП Російської Федерації і пунктом 3 статті 25 Федерального закону "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" заборона на звільнення працівника, який вчинив протиправне діяння, що є законною підставою для розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця, являє собою невідповідну обмеження прав роботодавця як сторони у трудовому договорі і в той же час суб'єкта економічної діяльності і власника. Такого роду обмеження не обумовлено необхідністю захисту прав і свобод, закріплених статтями 30 (частина 1), 37 (частина 1) і 38 (частини 1 і 2) Конституції Російської Федерації, порушує свободу економічної (підприємницької) діяльності, право власності, спотворює істота принципу свободи праці і в силу цього суперечить приписам статей 8, 34 (частина 1), 35 (частина 2), 37 (частина 1) і 55 (частина 3) Конституції Російської Федерації ... (Постанова Конституційного Суду від 24 січня 2002 року N 3-П у справі про перевірку конституційності положень частини другої статті 170 та частини другої статті 235 Кодексу законів про працю Російської Федерації та пункту 3 статті 25 Федерального закону "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності "у зв'язку із запитами Зерноградського районного суду Ростовської області і Центрального районного суду міста Кемерово; абзаци другий пункту 2.1., шостий пункту 2.3., п'ятий пункту 3 мотивувальної частини). |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " Постанови " |
||
|
||