Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоЦивільне право → 
« Попередня Наступна »
Д.В. Боброва, О. В. Дзера, А.С. Довгерт. Цивільне право України: Підручник, 1999 - перейти к содержанию учебника

§ 1. Право на фірмове найменування (фірму)

1
Чинне цивільне законодавство також поки що не знає такого інституту, він перебуває у стадії становлення. Проте назріла необхідність у розробці і прийнятті спеціального закону, який мав би своїм завданням охорону прав на фірмове найменування (фірму). Не має значення, чи буде окремий закон, чи це буде глава в новому ЦК України.
У законі про охорону прав на фірмове найменування (фірму) має бути сформульовано його поняття. Це передусім будь-яка назва підприємства, установи чи організації, що має статус юридичної особи. Назва має бути чіткою, короткою, такою, що легко сприймається і запам'ятовується або, як кажуть, благозвучною. Однією із необхідних умов такого фірмового найменування має бути відповідність назви характерові діяльності даної фірми. Ця вимога в законодавстві зарубіжних країн дістала назву "принцип істинності фірми". Не може бути визнане найменування фірми "Дарунки ланів" як такої, що продає одяг, вироблений із вовни овець.
Ще однією правовою ознакою фірмового найменування має бути вимога щодо оригінальності найменування. Не може дістати правову охорону найменування, яке повторює уже використовуване або настільки схоже з ним, що його легко
' В Україні чинне "Положение о фирме" від 22 червня 1922 p. - Известия ЦИК Союза СССР и ВЦИК. - 1927. - 8 июля.
22*
сплутати з іншими. Найменування фірми має чітко відрізнятися від інших подібних.
Нині спостерігається ситуація, коли багато різних підприємницьких структур з різними напрямами своєї підприємницької діяльності мають однакові найменування або дуже схожі між собою. Багато підприємців не знають про те, що фірмове найменування має бути захищено чинним законодавством, але за умови його державної реєстрації.
Користування одним і тим самим найменуванням різними підприємствами, організаціями, установами та іншими підприємницькими структурами може завдавати помітних матеріальних і моральних збитків окремим користувачам одного й того самого найменування.
Фірмове найменування має своїм призначенням індивідуалізацію даного підприємства, організації чи установи, передусім виокремлення її підприємницької чи будь-якої іншої діяльності. Така індивідуалізація необхідна для підкреслення, пропаганди якісних ознак діяльності, збереження, розвитку та правової охорони фірмового найменування. Проте йдеться про правову охорону фірмового найменування не як про самоціль, а як про правову охорону назви фірми, яка має це найменування, її ділової репутації, її престижу, авторитету. Ця ділова репутація досягається зусиллями цілого (великого, чи малого) колективу, його розумінням потреб ринку, зокрема споживачів, умінням організувати підприємницьку діяльність, підприємливість своєї фірми. Все це спонукає користувача фірмового найменування оберігати свою назву, тобто престиж фірми. При цьому прагнення оберігати престиж фірми йде двома шляхами. Перший - це заборона використовувати такі самі найменування іншим особам, тобто протидіяти неправомірному посяганню на престиж, ділову репутацію фірми.
Другий шлях полягає в тому, що фірма для підтримки і розвитку своєї ділової репутації має постійно піклуватися про свій авторитет, розвивати виробництво на якісно вищій технічній основі, використовувати енергоекономічні технології, підвищувати постійно якість своєї продукції тощо. Використання фірмового найменування покладає на його користувача ряд важливих обов'язків щодо свого іміджу.
Індивідуалізація підприємства, організації чи установи засобом фірмового найменування зумовлює потребу надати
правову охорону такому найменуванню. Без правової охорони користування фірмовим найменуванням втрачає будь-який смисл, практичний резон. Але надання правової охорони фірмовому найменуванню з боку держави може мати місце лише за наявності певних умов.
Передусім у майбутньому законі має бути чітко визначено, хто має право бути володільцем фірмового найменування (фірми). Сам об'єкт правової охорони - фірмове найменування (фірма) - уже свідчить про те, що суб'єктом може бути будь-яка юридична особа, яка має своє постійне місцеперебування на території України. Чи може бути суб'єктом права на фірмове найменування (фірму) фізична особа? Питання не безспірне. Видається, що фірму може створити і фізична особа. Але ж носієм права на фірмове найменування все ж буде не фізична особа, а фірма, створена нею. При цьому не має значення кількість членів колективу цієї фірми. Він може складатися також з однієї особи - засновника. В такому разі суб'єктом права на фірмове найменування буде фірмач - засновник, фізична, особа.
Чинність права на фірмове найменування (фірму) настає з дати державної реєстрації найменування в Україні. Без такої реєстрації право на найменування не настає. У законі про фірмове найменування має бути передбачена норма про право попереднього користування. Відповідно до неї фірма, яка користувалася найменуванням до його реєстрації іншою фірмою, зберігає право на його подальше використання. Право попереднього користування стосується всіх об'єктів промислової власності, а також і фірмового найменування.
Право на фірмове найменування (фірму) полягає в тому, що юридична особа, яка ним користується і зареєструвала його у встановленому порядку, має виключне право на його використання. Це означає також, що володілець фірмового найменування має право заборонити іншим особам використовувати це саме фірмове найменування.
Проте володільцю фірмового найменування необхідно надати право передавати виключне право на його використання іншими особами шляхом видачі виключної або невиключної ліцензії. При цьому в ліцензійному договорі має бути обов'язкове застереження, що використання фірмового найменування ліцензіатом будь-яким способом не введе в оману споживача щодо якості та інших характеристик товару.
Володілець фірмового найменування повинен бути наділений правом використовувати його в будь-який спосіб, що не суперечить закону. Так, фірмове найменування може бути використано на товарах, його упаковці, в рекламі, проспектах, рахунках, друкованих виданнях, офіційних бланках, вивісках та іншій документації, пов'язаній з його діяльністю. Безумовно, фірмове найменування може використовуватися також при демонстрації товару на виставках, ярмарках, що проводяться на території України.
За міжнародною практикою фірмове найменування може також використовувати володілець у товарних знаках, які належать йому.
Проте володілець фірмового найменування за тією ж міжнародною практикою не може відчужувати його окремо від підприємства. Однак це правило не поширюється на випадки реорганізації юридичної особи чи відчуження підприємства в цілому.
Використання зареєстрованого на ім'я певної юридичної особи фірмового найменування іншими юридичними особами без дозволу володільця не допускається. Досягнута володільцем фірмового найменування ділова репутація в умовах ринкової економіки має досить високу ціну. Вона здобута наполегливою працею колективу юридичної особи, в результаті якої досягнуто високої якості товару, надання послуг, інші економічні досягнення. Цей труд винагороджується великим попитом товару, що виробляється підприємством під певним фірмовим найменуванням. Отже, закон має надавати володільцеві фірмового найменування право розпоряджатися виключним правом на фірму на свій розсуд. Він, безумовно, повинен мати право передавати своє виключне право на використання фірмового найменування іншим особам за певну винагороду. Фірмове найменування має приносити своєму володільцю прибуток шляхом здачі його у своєрідний найм. Так, наприклад, вартість знака фірми "Холдинг-центр" на 1 січня 1993 p. становила 2 млн 300 тис. доларів, Російської товарно-сировинної біржі - 769 тис. російських рублів. На жаль, даних про вартість знаків українських власників поки що немає.
В законі, очевидно, немає потреби визначати строк чинності права на фірмове найменування. Виключне право на
використання фірмового найменування не повинно обмежуватися певними строками. Так склалася міжнародна практика.
Проте в законі мають бути чітко визначені підстави припинення чинності виключного права на фірмове найменування. Передусім чинність права на фірмове найменування має припинятися у зв'язку з ліквідацією юридичної особи, відмовою від даного фірмового найменування. Закон може визначити й інші підстави припинення чинності фірмового найменування.
В законі має бути встановлена цивільно-правова відповідальність за порушення виключного права на використання фірмового найменування. Юридична особа, яка неправомірно використала чуже фірмове найменування (фірму) має бути зобов'язана припинити його використання і відшкодувати потерпілому заподіяні збитки в повному обсязі.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "§ 1. Право на фірмове найменування (фірму)"
  1. Глава 27. Правові засоби індивідуалізації учасників товарного обороту, товарів і послуг
    правовому регулюванні, правових відносин, що складалися у сфері створення і використання розпізнавальних символів чи якихось інших позначень, не виникала. Правда, був прийнятий нормативний акт про товарні знаки. Проте він діяв скоріше в торгівлі колишнього СРСР із зарубіжними країнами. На території колишнього СРСР він застосовувався нечасто і не користувався великим попитом. Звичайно, Україна
  2. § 2. Право на знаки для товарів і послуг
    право на використання товарних знаків, як правило, дістають шляхом їх реєстрації, але в деяких країнах це виключне право закріплюється фактом першого використання знака. Товарні знаки виконують в основному чотири функції: 1) вирізнення товару або послуг серед інших подібних, що перебувають у цивільному обороті; 2) вказівка на походження товару або послуг; 3) вказівка на певну якість товарів і
  3. § 2. Правоздатність юридичної особи
    правоздатність, а дієздатність у повному обсязі виникає з настанням повноліття, тобто після досягнення 18-річного віку, у юридичних осіб цивільні пра-водієздатність виникають водночас, тому в законі (ст. 26 ЦК України) йдеться лише про цивільну правоздатність юридичної особи, якій за змістом тотожна цивільна дієздатність. Правоздатність юридичної особи виникає з моменту її державної реєстрації
  4. Стаття 229. Незаконне використання знака для товарів і послуг, фірмового найменування, кваліфікованого зазначення походження товару
    право забороняти іншим особам використовувати без його згоди зареєстрований знак або позначення, схоже із зареєстрованим знаком, за винятком випадків, встановлених законодавством. Строк дії свідоцтва становить 10 років від дати подання заявки до уповноваженої установи (Державний департамент інтелектуальної власності, що діє у складі МОН) і продовжується за клопотанням власника свідоцтва щоразу на
  5. § 2. Сучасне розуміння предмету цивільного права України
    право - це поєднання концепції, ідей (принципів) та правових норм, що встановлюють на засадах диспозитивності, юридичної рівності та ініціативи сторін підстави набуття та порядок реалізації й захисту прав та обов'язків фізичними та юридичними особами, а також соціальними утвореннями, що виступають як суб'єкти немайнових та майнових (цивільних) відносин, з метою задоволення матеріальних і духовних
  6. § 1. Поняття і ознаки юридичної особи
    правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем У суді. Таким чином, маємо лише вказівки на такі ознаки юридичної особи: 1) це "організація", тобто певним чином організаційно і структурно оформлене соціальне утворення; 2) вона має бути створена і зареєстрована у встановленому законом порядку; 3) вона має цивільну правоздатність і дієздатність (правосуб'єк- тність),
  7. § 1. Загальні положення про відшкодування шкоди
    правомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Означеною нормою закону сформульовані загальні умови, за наявності яких у сукупності можливе примусове відшкодування майнової шкоди особою, яка її заподіяла: 1) наявність
  8. Відшкодуванню шкоди присвячена гл. 82 ЦК, а також галузеві акти законодавства - зокрема, закони України від 1 грудня 1994 р. "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", від 13 грудня 2001 р. "Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та її фінансове забезпечення", гл. IX Кодексу законів про працю України тощо. Тлумачення окремих норм стосовно відшкодування шкоди міститься і в актах судової влади - зокрема, в постановах Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", від 29 грудня 1992 р. № 14 "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками", від 31 березня 1995 р. № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", а також в роз'ясненнях Президії Вищого арбітражного суду України від 1 квітня 1994 р. № 02-5/215 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди", від 29 лютого 1996 р. № 02-5/95 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням моральної шкоди" та інших. Згідно зі ст. 1166 ЦК майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Означеною нормою закону сформульовані загальні умови, за наявності яких у сукупності можливе примусове відшкодування майнової шкоди особою, яка її заподіяла: 1) наявність власне майнової шкоди, завданої особистим немайновим правам, або шкоди, завданої майну фізичної чи юридичної особи. За змістом ст. 22 ЦК така шкода може бути у формі втрат, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрат, дкі особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права'(реальні збитки), а також доходів, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода); 2) дії (рішення, бездіяльність) особи, що призвели до шкоди, були неправомірними. Наприклад, псування чужого майна є неправомірною дією, оскільки це за змістом ст. 321 ЦК обмежує власника у здійсненні свого права, а, відтак, власник за ст. 48 Закону "Про власність" може вимагати усунення таких порушень його права; 3) наявність безпосереднього причинного зв'язку між діями (рішеннями, бездіяльністю) особи та завданою ними шкодою. Саме неправомірна дія викликає заподіяння майнової шкоди; іншими словами, майнова шкода повинна бути наслідком певної неправомірної дії, а не виникати в силу інших факторів; 4) наявність вини особи, крім випадків, встановлених законом. За ч. 2 ст. 1166 особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених ЦК та іншими законами. У свою чергу, ст. 1167 ЦК містить загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду - згідно з ч. 1 зазначеної статті моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Відповідно до ст. 23 ЦК моральна шкода може полягати: - у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; - у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; - у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; - у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода може виникнути внаслідок, зокрема: приниження честі, гідності, престижу або ділової репутації; моральних переживань у зв'язку з ушкодженням здоров'я; порушення права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав; незаконного перебування під слідством і судом; порушення нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя; порушення стосунків 3 оточуючими людьми; при настанні інших негативних наслідків. Немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, можуть бути втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності (див. п. З постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди"). Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковими умовами відшкодування моральної (немайнової) шкоди, як і у випадку відшкодування майнової шкоди, є: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Наявність вини особи, яка заподіяла моральну шкоду, не вимагається: - якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; - якщо шіфди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; - в інших випадках, встановлених законом. Згідно зі ст. 1168 ЦК моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю. Заподіяння шкоди може мати місце внаслідок дії (бездіяльності) однієї чи кількох осіб. В останньому випадку особи згідно зі ст. 1190 ЦК несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. За заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у частці відповідно до ступеня їхньої вини. Особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом. Держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, юридичні особи мають право зворотної вимоги до фізичної особи, винної у вчиненні злочину, у розмірі коштів, витрачених на лікування особи, яка потерпіла від цього злочину. Держава, відшкодувавши шкоду, завдану посадовою, службовою особою органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, має право зворотної вимоги до цієї особи тільки у разі встановлення в її діях складу злочину за обвинувальним вироком суду щодо неї, який набрав законної сили. Батькй (усиновлювачі), опікун або піклувальник, а також заклад або особа, що зобов'язані здійснювати нагляд за малолітньою або неповнолітньою особоїр, які відшкодували шкоду, завдану малолітньою або неповноліітгьою особою чи фізичною особою, яка визнана недієздатною, не мають права зворотної вимоги до цієї особи. Законодавство передбачає декілька способів відшкодування заподіяної шкоди. За ст. 1192 ЦК з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Під час відшкодування шкоди враховується, зокрема, вина потерпілого і матеріальне становище фізичної особи, яка завдала шкоди. Так, не відшкодовується шкода, завдана потерпілому внаслідок його умислу. Якщо груба необережність потерпшого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня винм потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом. Суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину.
    § 2. Особливості відшкодування шкоди різних
  9. § 1. Загальні положення про право власності та інші речові права суб'єктів господарювання
    правові) норми про форми власності, які визначаються і охороняються державою, а також адміністративно-правові, цивільно-правові, і господарсько - правові норми про способи набуття, використання і припинення прав на майно. По-друге, правила, які встановлюють характер і межі поведінки власників майна, які охороняються законом, тобто їх повноваження, які оформлюють конкретні можливості
  10. Що означає право інтелектуальної власності на комерційне найменування?
    правової охорони такому найменуванню. Без правової охорони використання комерційного найменування втрачає будь-який сенс, практичний резон. Але надання правової охорони комерційному найменуванню з боку держави можливе лише за наявності певних умов. У Цивільному кодексі України зазначено, що охорону прав на комерційне найменування може мати лише комерційна фізична чи юридична особа, зареєстрована
© 2014-2020  yport.inf.ua