Головна
ГоловнаТеорія та історія держави і праваТеория права и государства → 
« Попередня Наступна »
В.О.Коновалова, В.Ю.Шепітько. ЮРИДИЧНА ПСИХОЛОГІЯ.Академічний курс, 2009 - перейти к содержанию учебника

§ 4. Психологія особи підсудного

Підсудний - важливий учасник судового розгляду; особа, яку судять. Вчинення підсудним злочину - це версія обвинувачення. Тут доцільно нагадати про презумпцію невинуватості. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (ст. 62 Конституції України). Під час судового розгляду не можна ставити знак рівності між підсудним і злочинцем. У суді може і повинна перевірятися версія невинуватості підсудного.
Поведінка підсудного у суді обумовлена його індивідуально-психологічними особливостями, ставленням до пред'явленого обвинувачення, оцінкою власних дій (протиправних, аморальних, правомірних). Важливе значення у плані поведінки має минулий соціальний досвід, перебування у слідчому ізоляторі, наявність судимостей тощо. Поведінка підсудного на суді пов'язана з позицією, що обирається ним. Обрання позиції обумовлене безліччю чинників, серед яких важливе значення мають: 1) правосвідомість підсудного; 2) вплив умов життя і виховання; 3) ступінь доведеності вини;4) реальність покарання за вчинене діяння. Психічна діяльність підсудного перебуває в залежності від його процесуальної ролі у суді, заінтересованості у результатах справи. Тому поведінка підсудного й обрання ним відповідних позицій обумовлені пануванням оборонної (захисної) домінанти (осередок збудження, що надає поведінці тієї чи іншої спрямованості). Поведінка підсудного у суді є мінливою. З боку підсудного може виявлятися як активність, так і пасивність. У процесі судового слідства типовими позиціями підсудного є:
1) відмова від спілкувань (відмова від давання показань);
2) зміна позиції, яку підсудний мав раніше на досудовому слідстві (заяви про те, що до нього застосовувалися методи недозволеного впливу, показання отримані під примусом);
3) стабільне заперечення вини;
Приклад:
Цікавий випадок описаний у статті «Убив дружину двічі і вийшов на волю»: «У застійні часи на околиці одного далекосхідного міста жили чоловік і жінка. Нічим особливим вони від своїх сусідів не відрізнялися, за винятком одного: дружина мала звичку зраджувати, за що чоловік регулярно її бив. Сусіди спокійно вичікували, чим це все закінчиться. І ось одного дня пролунав дзвінок у міліції. Сусід «солодкої парочки» переляканим голосом повідомив, що, здається, чоловік таки «замочив» свою дружину, щось давно її не видно. Сам же хазяїн копався сьогодні на городі, хоча надворі вже сніг. Міліція діяла швидко. Група оперативників негайно виїхала на місце і «перекопала» город, де були знайдені закривавлений ніж і закривавлена жіноча комбінація. Чоловіка забрали у відділок і почали допит:
- Ніж твій?
- Мій.
- Комбінація дружини?
- Так.
- А кров?
- Не знаю, я тут ні при чому.
Опери швидко, за медичною карткою зниклої, звірили групу крові - вона! За чоловіка взялися серйозно, а він на одне і те ж запитання:
- Мужик, куди труп подів?
- Не знаю, я не вбивав.
Обурені настійною «несознанкою» при таких доказах оперативники довго намагалися переконати підозрюваного і домогтися від нього показань. Але той повністю замкнувся у собі і на всіх допитах мовчав як партизан. Тоді вирішили будувати обвинувачення на показаннях сусідів. Ті підтвердили, що були лайки і погрози вбивства... Зрештою нещасний чоловік одержав 7 років суворого режиму, які добросовісно відбував від дзвінка до дзвінка.
Повернувшись після ув'язнення, колишній зек продає будинок і виїздить до сусіднього міста, де знаходить житло, роботу, жінку і намагається почати нове життя. Але одного разу, проходячи повз місцеву ресторацію, він бачить, як виходить звідти парочка напідпитку - його колишня дружина і колишній сусід. Як з'ясувалося пізніше, саме цей сусід і придумав комбінацію з комбінацією, він же дав і «потрібні» показання. Помилилися коханці лише в одному: вони за волею випадку приїхали в те саме місто, куди переїхав і колишній чоловік. Відчуття людини, яка побачила живою ту жінку, за вбивство якої він відсидів 7 років, зрозуміти можна. З криком: «Раз я вже своє отримав, так отримуй і ти!» - чоловік схопив водопровідну трубу, що валялася поруч, і двома ударами по голові убив екс-дружину вже насправді.
Далекосхідна Феміда обвинувачує його вже у другому вбивстві і виносить вирок - вища міра! Проте щось у цій справі адвокату здалося підозрілим. Він не полінувався з'їздити на місце першого вбивства, після чого написав до Верховного Суду СРСР проникливого листа. Суть його зводилася до такого: громадяни судді, якщо ми вже розстрілюємо людину за друге вбивство однієї і тієї ж дружини, то давайте заради справедливості реабілітуємо хоча б за перше. І колегія Верховного Суду винесла рішення: підсудному зарахували 7 років за перше вбивство у рахунок другого і розпорядилися звільнити його з-під варти» (Сеславинский И. Убил жену дважды и вышел на свободу // Аргументы и факты. - 1998. - № 48).

4) визнання вини і каяття у вчиненому злочині (визнання вини може характеризуватися і самообмовою з різних мотивів).
Інтереси підсудного диктують необхідність активно здійснювати своє право на захист. У випадку відмови підсудного від спілкування (повідомлення будь-якої інформації) суду необхідно з'ясувати причину такої відмови (психологічний стан особи, змова зі співучасниками, усвідомлення доведеності вини).
Суду необхідно враховувати те, що підсудний перебуває у певному психічному стані. Найчастіше йдеться про такі стани:
1) фрустрація, коли підсудний не бачить виходу із ситуації, що склалася, у нього наявні труднощі, перешкоди, що виникли на шляху до досягнення мети (об'єктивні чи такі, що сприймаються суб'єктивно). У психології розрізняють: фрустратор-причину, яка викликає такий стан; фрустраційну ситуацію, фрустраційну реакцію. Стан фрустрації може зовнішньо проявлятися у відмові від спілкування, розпачі, демонстрації безвихідності. Невід'ємне право підсудного - останнє слово. Суд не має права обмежувати тривалість останнього слова підсудного певним часом (ст. 319 КПК України). Водночас у ряді випадків підсудний не може вимовити своєї промови. Це пов'язано з його психічним станом;
2) страх як емоція, що виникає у підсудного при загрозі його існуванню, зміні життєдіяльності, покаранню (джерело небезпеки може бути дійсним чи уявним). У підсудного можуть виявлятися різні види страху (тривога, страх, переляк, фобії, жах тощо);
3) стрес у підсудного виникає у відповідь на різні екстремальні впливи. Стрес охоплює широке коло психологічних станів людини. У психології розрізняють фізіологічний та психологічний (останній поділяється на інформаційний і емоційний) стрес. Виникненню стану стресу у підсудного можуть сприяти різні причини: повідомлення нової інформації на судовому засіданні тими або іншими учасниками; неадекватна поведінка інших учасників, реакція присутніх у залі, звертання до підсудного й ін.64
Виникнення у підсудного психологічних станів пов'язане зі ступенем впливу на нього у суді, з рівнем його толерантності (стійкістю до реагування на який-небудь несприятливий чинник). Психологічний вплив на підсудного справляє сама процедура судового засідання, реагування присутніх на його слова, відповіді, дії, поведінку. Видатний юрист А. Ф. Коні писав, що підсудний майже ніколи не перебуває у спокійному стані. Природне хвилювання після довгих, важких тижнів і місяців чекання... Страх перед вироком, сором за себе і близьких і дратівливе почуття виставлення «напоказ» перед холодно-цікавими поглядами публіки - все це діє гнітючим чи болісно збуджуючим чином на того, хто сидить на лаві підсудних65.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "§ 4. Психологія особи підсудного"
  1. § 1. Предмет юридичної психології
    Поняття «психологія» походить від грецьких слів ????- душа і ?????- слово; вчення, що означає знання про душу, про психічне. Як наука психологія вивчає факти, закономірності й механізми психіки. Юридична психологія вивчає особливості психіки в системі «людина - право». Праця індивіда в будь-якій сфері людської діяльності визначається психічними процесами, що сприяють пізнанню об'єктивних
  2. § 2. Розвиток і становлення юридичної психології
    Юридична психологія як наука виникає у XVII- XVIII ст. Саме в цей час з'являються перші наукові праці з психології, звернені до сфери кримінального судочинства. Так, у Росії І. Т. Посошков (іц652-1726) висловлювався щодо необхідності врахування психологічних особливостей злочинців, пропонував психологічні рекомендації щодо допиту свідків і обвинувачених («Книга про жадобу і багатство»). М. М.
  3. § 1. Особливі умови процесуальної діяльності як професії
    Психологія відіграє важливу роль в організації усіх видів людської діяльності. Закономірності психіки індивіда багато в чому визначають не лише його здатність брати участь у суспільній праці, виконуючи при цьому найрізноманітніші функції залежно від посадових чи особистих устремлінь, але й можливість виконувати свою роботу відповідно до обраної професії. Сучасні дослідження професійних якостей і
  4. § 2. Психологічні особливості судового процесу
    Основна і виняткова функція суду - вирішення справи по суті. Суд здійснює правосуддя у формі розгляду і вирішення кримінальних, цивільних, господарських, адміністративних та деяких інших категорій справ у встановленому законом процесуальному порядку. Психологічні особливості процесуальної діяльності суду пов'язані з такими обставинами: 1) чітким порядком розгляду справ у суді (точна правова
  5. § 3. Психологія ухвалення рішення судом
    У психології ухвалення рішення розглядається як вольовий акт формування дії, спрямованої на досягнення мети. Процес ухвалення рішень заснований на переконаності діяти відповідним чином. Складність ухвалення рішень може бути пов'язана зі ступенем невизначеності ситуації, що припускає настання неоднозначних наслідків - позитивних чи негативних61 . Ухвалення рішень судом має ґрунтуватися на
  6. § 3. Психологічні основи судового огляду
    Кримінально-процесуальний закон називає такі види судового огляду: огляд речових доказів, огляд документів і огляд місця події. Причому огляд речових доказів і огляд документів - це судові дії, які трапляються часто. Значно рідше проводиться огляд місця події. Таке становище пов'язане з об'єктивними обставинами. У ст. 315 КПК України зазначено, що суд, визнавши необхідним оглянути місце події,
  7. § 2. Система юридичної психології
    Юридична психологія, досліджуючи різноманітні форми психологічних явищ у сфері застосування права, має підпорядковувати їх певній науково обґрунтованій системі, що поєднує комплекс і спрямованість психологічних знань. Система будь-якої науки передбачає виклад логіки дослідження, основних його напрямів, структури знань, обґрунтованих складовими закономірностями. Суміжний характер юридичної
  8. § 3. Зв'язок юридичної психології з іншими науками
    Теоретичними основами будь-якої науки є методологічні положення, які визначають принципи й напрями дослідження. Для судово-психологічних досліджень таку роль відіграють науки, що сформулювали закономірності розвитку суспільства, природи, мислення. Дослідження психологічних закономірностей у сфері правозастосовчої та правоохоронної діяльності ґрунтується на використанні законів і категорій
  9. § 2. Система методів юридичної психології
    Методи - це своєрідний інструментарій проведення дослідження, вони визначають розвиток юридичної психології. Ці методи виступають у певній системі, в якій окремонаукові методи посідають важливе місце і являють собою конкретизацію діалектичного і загальнонаукового методів. Таким чином, оптимальною є система методів трьох рівнів: загального, особливого і окремого - відповідно загальний метод (метод
  10. § 2. Професійні якості і психологія осіб, які здійснюють провадження у справі. Поняття професіограми
    Професійно важливі якості слідчих, суддів, прокурорів пов'язані насамперед з їхніми поглядами, спрямованістю і послідовністю світогляду, що сприяє виробленню кожною особою глибокого розуміння соціальної значущості своєї професії, виховує почуття обов'язку, справедливості, об'єктивності, чесності, а також визначає активність особи як прагнення брати діяльну участь у житті суспільства, виявляючи