| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 2. Професійні якості і психологія осіб, які здійснюють провадження у справі. Поняття професіограми |
||
|
Складність і відповідальність діяльності щодо здійснення правосуддя вимагають мобілізації всіх здібностей особистості, які прямо залежать від її психологічної структури й обраної професії. Професійні функції формують психічні якості особистості, підпорядковуючи їх вимогам, які пред'являються до тієї чи іншої сфери людської діяльності. Тому кожен суб'єкт, що виконує правоохоронну роботу, повинен свідомо удосконалювати свої психічні якості, аналізувати їхній стан щодо обраної ним професії. Велике значення у цьому аспекті має розуміння особою соціальних функцій, які вона виконує у зв'язку зі здійсненням правосуддя. Величезна соціальна значущість цих функцій обумовлює моральну модель особистості, створює структуру такої професіограми, яка включає багато напрямів правоохоронної діяльності, у тому числі соціальний, організаційний, комунікативний, реконструктивний, пошуковий й засвідчувальний. Розмаїтість наведених характеристик обумовлює складність професії, пов'язаної з правоохоронною діяльністю, її багатоаспектну спрямованість, високу виховну роль. У психології розрізняють професіографію - технологію вивчення вимог, що ставляться професією до особистісних якостей, психологічних здібностей і можливостей індивіда. Професіографія сприяє оптимізації і підвищенню ефективності тієї чи іншої професійної роботи. У судово-психологічних дослідженнях останнім часом аналізується в основному структура професіограм, що стосуються діяльності слідчого. Професіограми ж інших представників правоохоронних органів поки що не одержали належного висвітлення. Професіограма слідчого включає докладний опис усіх сторін його діяльності, необхідних якостей і навичок. Перше дослідження професіограми слідчого належить В. Л. Васильєву і є свого роду професійним портретом слідчого, побудованим на даних психологічних і соціологічних методів вивчення його діяльності. Професіограма слідчого (за В. Л. Васильєвим) - це багаторівнева ієрархічна структура, що відображає всі основні сторони професійної діяльності слідчого, а також особистісні якості і навички, що реалізуються в цій діяльності. Професіограма слідчого складається з декількох блоків, які послідовно охоплюють певні сторони його діяльності. До них, зокрема, належать: а) пошукова діяльність (спостережливість, допитливість, стійкість і концентрація уваги, висока орієнтація); б) комунікативна діяльність (товариськість, емоційна стійкість, чуйність, уміння слухати людину, вміння говорити з нею); в) посвідчувальна діяльність (акуратність, пунктуальність, чітка письмова мова); г) організаційна діяльність (самоорганізованість, воля, зібраність, цілеспрямованість, наполегливість, організаторські здібності в роботі з людьми); ґ) реконструктивна діяльність (пам'ять, уява, мислення, загальний і спеціальний інтелект, інтуїція); д) соціальна діяльність - загальні якості: патріотизм, гуманність, чесність, принциповість; спеціальні якості: прагнення до істини і торжества справедливості, професійна гордість, професійна етика. У наведеній професіограмі чільне місце належить соціальній діяльності, оскільки вона сприяє формуванню професійних якостей. Водночас елементи цієї структури взаємозалежні, наявність одного з них визначає ефективність функціонування інших. Професіограми орієнтують навчальні заклади на певний рівень підготовки юридичних кадрів, сприяють діагностиці професіоналізації юристів, які працюють у різних правоохоронних органах. Світогляд виявляється у правосвідомості, що є основою правоохоронної діяльності. Правосвідомість сприяє розвитку таких професійно важливих якостей слідчих і суддів, як принциповість, що виражається у визначенні твердої позиції при вирішенні конкретних питань, особливо в конфліктних ситуаціях, здібність, що полягає в прагненні переборювати перешкоди при досягненні поставленої мети; колективізм як усвідомлення необхідності співробітництва, підпорядкування особистих інтересів інтересам колективу, дисциплінованості і взаємодопомоги в здійсненні правоохоронних функцій. Дослідження психологічного боку діяльності дає змогу виділити професійно необхідні психічні властивості осіб, які беруть участь у цій роботі. Серед них можна назвати творче мислення, комунікабельність, вольові якості, організаторські здібності, здатність протистояти негативним емоціям. Творче мислення характеризується пошуком нестандартних шляхів встановлення істини й окремих обставин в умовах, коли інформація про яку-небудь подію відсутня чи обмежена. Таке мислення пов'язане з виявленням доказів, їхнього причинного зв'язку із злочином, висуванням слідчих і судових версій - моделей події, що відбулася. Воно характерне також для ситуацій, що випливають з цивільно-правових спорів, за яких встановлення окремих обставин не вкладається в межі стандартно-логічних рішень. Творче мислення набувається в процесі здійснення всіх видів правоохоронної діяльності, де розмаїтість ситуацій, конфліктний характер їх, відсутність достатньої інформації стимулюють розвиток уявлення, забезпечуючи тим самим необхідну активність слідчого і судді на всіх етапах встановлення істини у справі. Комунікабельність - це здатність людини встановлювати психологічний контакт при спілкуванні з різними віковими і соціальними групами осіб. Установлення психологічного контакту, або інакше - емоційного контакту, - важлива умова будь-якого спілкування і тим більше такого, метою якого є одержання інформації, необхідної для прийняття рішень у конкретних ситуаціях. Комунікабельність тієї або іншої особи може бути від природи, обумовленою властивостями її характеру і темпераменту, проте найчастіше її потрібно виховувати і розвивати. Правоохоронна діяльність у всіх своїх проявах пов'язана зі спілкуванням з людьми, причому нерідко в екстремальних умовах, коли індивіди виступають як потерпілі, свідки, обвинувачені, підозрювані, підсудні і засуджені. Тому функція спілкування з ними, що переслідує різні цілі, тут виступає на перший план. Це і визначає необхідність знати способи встановлення психологічного контакту при спілкуванні і використання з цією метою закономірностей психіки, що належать до проявів таких якостей людини, як її характер і темперамент. Тип нервової діяльності в багатьох випадках обумовлює вибір тих або інших способів установлення контакту (звернення до кращих сторін особистості, оголошення інформації, що спонукає до спілкування, переконання в негативному характері обраної позиції, роз'яснення важливості очікуваної від особи інформації або негативних наслідків умовчання та ін.), дає змогу обрати відповідно до його характеристик ті прийоми, застосування яких сприяє одержанню оптимальних результатів. Багатосторонність і різноманітність правозастосовчої діяльності в основних своїх напрямах пов'язана з негативними моментами, обумовленими сутністю і характером протиправних дій. Цим пояснюється складність і психологічна напруженість у виконанні слідчим і суддею службових функцій, що вимагають активізації і розвитку вольових якостей. Екстремальні ситуації, у яких необхідно прийняти єдино можливе рішення, протидія, що чиниться слідству заінтересованими особами, вимагають від працівників правоохоронних органів вольових якостей, щоб забезпечити ефективну організацію діяльності і негайне прийняття рішень. Вольові якості особистості виражаються у готовності переборювати труднощі, вмінні приймати оптимальні рішення в складних ситуаціях, виявляти твердість в обстановці, пов'язаній із сильним емоційним, негативним за своїм характером впливом. Прийняття вольових рішень є складною діяльністю, що охоплює усвідомлення мети, вибір засобів і методів її досягнення. Крім того, сам факт виконання вольової дії спричиняє обдумування її з позицій правильності і відповідності вимогам закону. Тому особи, які виконують професійні функції оперативного співробітника, слідчого, прокурора, судді, працівника пенітенціарних установ, не повинні забувати про постійне тренування волі - необхідну умову підвищення ефективності їхньої діяльності Організаторські здібності слідчого, прокурора, судді виявляються в декількох напрямах їхньої діяльності: а) самоорганізації, що виражається в дисциплінованості, правильному розподілі часу, чіткому виконанні різних обов'язків; б) організації діяльності інших осіб, які здійснюють однорідні або різні функції; в) організації і координації діяльності установ, що виконують правоохоронні обов'язки стосовно ситуації, що виникла. Важливу роль в організаторській діяльності відіграє знання психології колективу, яке дає змогу правильно спрямувати організаційні зусилля, використовуючи для цього психологічні особливості його учасників. Психологічна сумісність, особливості темпераменту і характеру дають можливість використовувати їх з організаційною метою. Організаторська сторона діяльності передбачає насамперед ініціативу як здатність об'єднувати осіб для реалізації висунутої ідеї, вирішення завдання. Ініціатива також є необхідною передумовою для визначення окремих завдань і виявлення оптимальних шляхів досягнення мети. Таким чином, ініціатива містить у собі не лише ідею, а й прогнозований план можливого втілення. Це потребує значних психічних зусиль, пов'язаних з організаторськими здібностями і їх професійним розвитком. Особливості організаторської діяльності, обумовлені виконуваними функціями (дізнавача, слідчого, судді, прокурора), мають свої професійні характеристики і діапазон застосування. Однак усім їм притаманні ініціатива і підпорядкування діяльності поставленому завданню і плану його виконання, що значною мірою впливає на ефективність виконуваних дій та їхню практичну спрямованість. В організації роботи осіб, які здійснюють правоохоронну діяльність, важливе значення має здатність протистояти тим негативним емоціям, що можуть виявитися при виконанні професійних функцій. Негативні емоції можуть бути зведені до мінімуму за рахунок глибокої впевненості в значущості виконуваної роботи, в її високій соціальній корисності, а також задоволення, що дає вирішення завдань щодо здійснення правосуддя. У процесі виконання професійних функцій, пов'язаних з вирішенням різноманітних завдань, велику роль відіграє творче мислення, особливо там, де використання готових рецептів і стандартних розумових операцій не приводить до успіху у зв'язку з проблемністю ситуації. Схеми вирішення розумових і організаційних завдань, навіть у конкретній ситуації, вимагають творчого підходу до їх застосування. Творча основа у вирішенні професійних розумових завдань визначається також досвідом, що розширює межі теоретичних уявлень, роблячи їх багатшими, глибшими і різнобічнішими. Досвід сприяє більш швидкому і правильному вирішенню розумових завдань - виявленню таких шляхів їхнього розв'язування, які дають можливість з мінімальними витратами досягти наміченої мети. Досвід практичної діяльності дає змогу в багатьох випадках згорнути функцію аналізу, відмовитися від перегляду всіх способів вирішення конкретного завдання, обравши оптимальну за певних умов схему. Вплив досвіду на творчий характер розумових завдань підтверджується результатами узагальнень слідчої і судової практики, а також експериментами, проведеними, зокрема, для з'ясування механізму і специфіки слідчого мислення. Особливий інтерес становить експеримент Н. Л. Гранат, у програму якого були введені криміналістичні завдання, побудовані на матеріалах слідчої і судової практики. Програма експерименту охоплювала перевірку формування механізму систематичного перебирання максимальної кількості варіантів вирішення слідчого завдання. Передбачалося, що така здатність є одним з компонентів професійної майстерності. Проте у ході проведення експерименту й узагальнення його результатів було встановлено, що мисленню слідчого при вирішенні певних завдань притаманна вибірковість, яка залежить від його досвіду і теоретичної підготовки, а не перебирання усіх можливих варіантів. Це дало змогу зробити висновок, що для слідчого характерна евристичність у розумових процесах, пов'язаних з вирішенням практичних завдань. Цей експеримент підтвердив результати досліджень психологів щодо специфіки мислення, пов'язаного з певною галуззю знання і діяльності людини, і його евристичний характер, обумовлений накопиченим досвідом, теоретичною підготовкою. Здійснення того чи іншого виду професійної діяльності приводить до двох протилежних наслідків: 1) удосконалення психологічних якостей особистості; 2) виникнення професійної деформації. Професійна деформація становить появу в особистості певних психологічних змін, що впливають на якість виконання діяльності. Творчість запобігає появі професійної деформації внаслідок оперування звичними (які перетворилися на відсталі) схемами розумових побудов. У будь-якій галузі правоохоронної діяльності можна виявити стереотип дій, який природно складається у подібних ситуаціях. Він на певному етапі дає позитивний ефект, оскільки дає змогу швидко вирішувати поставлені завдання. Застосування ж будь-якої схеми до вирішення того чи іншого розумового завдання можливе лише на першому етапі або у випадках, коли схема розрахована тільки на задані умови. Проте нерідко схематизм у мисленні, пов'язаному з правоохоронною діяльністю, домінує над творчістю і спричиняє негативні наслідки, тому що обмежує мислення, а слідом за ним і діяльність. У психологічному аспекті професійна деформація створює почуття впевненості і непогрішності у своїх знаннях і оцінках, обмежуючи функцію аналізу і пошуку в розумових операціях. У практичній діяльності слідчих і судових органів професійна деформація призводить до втрати доказів події злочину, неправильного висування слідчих і судових версій, неправильної орієнтації при провадженні окремих слідчих дій. Так, при огляді місця події (Ш. була виявлена в мотузковому зашморгу в спальні власної квартири) слідчий ознайомився з листом, залишеним на столі. Повідомивши присутніх при огляді, що йому все зрозуміло, він подальший огляд, власне кажучи, не проводив. Згодом судово-медичне дослідження трупа виявило на голові потерпілої синці і подряпини, що могли бути нанесені гострим предметом. Сестра Ш. заявила, що потерпіла систематично сварилася з чоловіком, який погрожував розправитися з нею. Судово-почеркознавча експертиза дала категоричний висновок про те, що лист написаний не потерпілою. За таких обставин було негайно зроблено повторний огляд місця події, який не дав результатів. Упевненість слідчого, заснована на уявній непогрішності своїх суджень, спричинила втрату можливих доказів. Професійна деформація може проявитися і при інших процесуальних діях, зокрема при проведенні обшуку, коли пошукові версії ґрунтуються на уявленнях слідчого про типові місця приховування шуканого й ігноруються можливі відступи від типових ситуацій. Наслідком професійної деформації є також застосування однотипних прийомів допиту, за яких не враховуються особливості особистості і специфіка доказового матеріалу, немає тактичної гнучкості, маневреності, вибірковості окремих прийомів і їхнього сполучення. Професійна деформація в окремих випадках заважає аналітичному осмисленню зібраних доказів, їхньому синтезу й обґрунтованій побудові версій. Помилки в розслідуванні і судовому розгляді зростають, якщо професійна деформація слідчого чи судді продовжує професійну деформацію інших осіб, які беруть участь у судочинстві. Тут йдеться про некритичне ставлення до висновків експертів, коли ними допущені грубі помилки, що є наслідком професійної недбалості, викликаної деформацією на зразок «усе зрозуміло», «це очевидно» тощо. Професійну деформацію слід переборювати шляхом систематичного удосконалення своєї діяльності, підвищенням теоретичного рівня, взаємним обміном позитивним досвідом. Самоконтроль, самокритичність, прагнення до творчого вирішення професійних завдань - важливі передумови усунення професійної деформації. Важливим засобом подолання професійної деформації є розумова «гігієна» праці (дотримання певних правил розумової діяльності). |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Информация, релевантная "§ 2. Професійні якості і психологія осіб, які здійснюють провадження у справі. Поняття професіограми" |
||
|
||