Головна
ГоловнаТеорія та історія держави і праваТеория права и государства → 
« Попередня Наступна »
В.О.Коновалова, В.Ю.Шепітько. ЮРИДИЧНА ПСИХОЛОГІЯ.Академічний курс, 2009 - перейти к содержанию учебника

§ 2. Система юридичної психології

Юридична психологія, досліджуючи різноманітні форми психологічних явищ у сфері застосування права, має підпорядковувати їх певній науково обґрунтованій системі, що поєднує комплекс і спрямованість психологічних знань. Система будь-якої науки передбачає виклад логіки дослідження, основних його напрямів, структури знань, обґрунтованих складовими закономірностями. Суміжний характер юридичної психології, зумовлений її тенденціями і тяжінням, з одного боку, до загальної психології, а з іншого - до юриспруденції, спричиняє певні труднощі у формуванні її системи. Побудова останньої внаслідок комплексного характеру досліджуваних питань залежить від домінуючої основи в системі наукових знань, а також від цілей і завдань, що стоять перед наукою. Побудова системи юридичної психології за принципами загальної психології означала б не вирішення проблеми, а коментування окремих психологічних закономірностей фрагментарними відомостями з галузі юриспруденції, тобто - поширення проблем власне юридичної психології в константному і пошуковому матеріалі загальної психології.
З огляду на це система юридичної психології має бути сформована на інших принципах, що відповідають завданням становлення і розвитку науки, підпорядкованих тим її закономірностям, дослідження яких забезпечує найбільш плідний розвиток широкого кола юридичних наук. Дослідження у цій галузі знань логічно узгоджуються з усіма формами і видами правової діяльності, тому в їхню основу покладено об'єктивно існуючі комплекси правових знань.
Тут важливо зазначити, що побудова системи науки не є одноразовим процесом. Розвиток науки та її окремих галузей, виникнення й вирішення нових проблем вносять корективи у формування системи, змінюючи в ній співвідношення окремих структурних частин, що відображають рух і удосконалення її змісту.
Традиційно юридична психологія поділяється на загальну й особливу частини. До загальної частини належать питання наукознавчого характеру, а саме: предмет науки, визначення її методів, завдань, місця в системі наук і власне системи науки. Загальна частина охоплює також питання з історії юридичної психології в аспекті передумов її виникнення, аналіз найважливіших етапів її розвитку, тенденції, що відобразилися у фундаментальних наукових працях, дослідження методологічних засад науки. У структуру системи юридичної психології послідовно входять ті, вже сформовані напрями, за предметом дослідження яких визначаються її окремі частини. Одним із таких розділів є кримінальна психологія, що вивчає психологічні основи формування антисоціальної настанови, психологічну структуру злочину, діагностику виникнення і розвитку груп антисоціального напряму. Цей розділ охоплює також вивчення психологічної сторони профілактичної діяльності в її загальносоціальному аспекті й попередження злочинів. Існуючі форми і методи профілактичної діяльності потребують удосконалення на основі аналізу практики застосування педагогічних, соціальних, кримінологічних і психологічних даних. Профілактика, що охоплює окремі групи осіб і застосовується щодо конкретних індивідів, вимагає знання й урахування психологічних особливостей групи й особистості, правильної діагностики їхньої спрямованості, ставлення до моральних цінностей, виявлення і прогнозування ступеня позитивного впливу, що може бути ефективним у тому чи іншому випадку.
Особлива частина юридичної психології охоплює психологію судочинства, яка вивчає значний комплекс питань, пов'язаних із психологічними сторонами судово-слідчої діяльності. До них, зокрема, належать проблемні питання психологічної характеристики процесуальної діяльності, що розглядаються як визначальні в організації судово-слідчої роботи, професійні якості осіб, які здійснюють провадження у справах, психологічні основи доказування, організації й планування слідчої та судової роботи. Даний розділ охоплює також питання, що характеризують психологічні основи окремих процесуальних дій, таких як слідчий огляд, допит, пред'явлення для впізнання, перевірка показань на місці, слідчий експеримент, обшук, призначення і провадження судово-психологічної експертизи.
Окремим розділом юридичної психології представлена пенітенціарна психологія (виправно-трудова чи кримінально-виконавча), що досліджує психологічні характеристики колективів засуджених, психологічні основи процесу їхнього виправлення і перевиховання (корекції). Пенітенціарна психологія досліджує також професійні якості й психологічні характеристики осіб, які виконують виховні функції, з метою розробки рекомендацій з найбільш ефективного здійснення впливу на засуджених.
В юридичній психології, виходячи з характеру досліджуваних нею закономірностей, як відносно самостійні, виділяють чотири основні галузі: правову, кримінальну, судову і пенітенціарну психологію. У свою чергу, кожна галузь відповідно до своєї спрямованості досліджує групи психічних закономірностей, що належать до її предмета.
У сучасній юридичній психології виокремлюють нову галузь юридичної психології - правову. Ця галузь покликана вивчати психологічні особливості дії права як чинника соціальної регуляції поведінки людини чи групи людей, психологічні закономірності правотворчого процесу, психологічні механізми правосвідомості та праворозуміння. В юридичній психології досліджуються не лише проблеми психологічних закономірностей правопорушень (злочинів), а й психологія правомірної поведінки, психологічні особливості недопущення злочинних дій, впливу соціальних заборон, громадської думки, моралі, правових розпоряджень на поведінку особи, формування її правослухняності.
Кримінальна психологія вивчає: а) психічні закономірності, пов'язані з формуванням антисоціальних настанов, мотивів вчинення злочину і протиправних дій, поведінкою осіб, які характеризуються делінквентністю (схильністю до правопорушень); б) психологію формування груп правопорушників, роль конкретних обставин і факторів, що сприяють їхній появі; в) форми і способи діяльності, спрямованої на попередження антисоціальних тенденцій, виявлення причин і умов, що у психологічному аспекті сприяють формуванню антисоціальних настанов та їх проявам, розробляє конкретні заходи профілактичного характеру.
Судова психологія як предмет дослідження включає проблематику, що стосується психологічної характеристики правоохоронної діяльності, пізнавальних процесів, пов'язаних із доказуванням, психологічних основ проведення окремих процесуальних дій, а також аналізу психологічної сторони формування внутрішнього переконання. До предмета судової психології належить і вирішення комплексу питань, що характеризують психологічний аспект профілактичної діяльності в сфері судочинства.
Пенітенціарна психологія вивчає психологічні особливості посткримінальної поведінки і відбування покарання у відповідних установах. Предмет її дослідження - психологічна структура особи, яка відбуває покарання (її адаптація, ставлення до встановленого режиму, вироку); психологічний бік формування мікрогруп та їхньої спрямованості; методи впливу та їх оптимальне сполучення, що застосовуються з метою створення необхідного психологічного клімату, та ін. До предмета пенітенціарної психології входить також система заходів, які забезпечують розробку і застосування прийомів виховного впливу, навчання педагогічного персоналу (вихователів), формування у них навичок, необхідних для здійснення виховних функцій.
Галузі юридичної психології характеризуються різним рівнем розвитку, що пояснюється, з одного боку, потребами правозастосовчої практики, а з іншого - нерівномірністю формування окремих сторін досліджуваних проблем, обмеженістю експериментальних даних, недостатнім залученням суміжних галузей знань, що дають змогу комплексно вивчати закономірності психіки людини.
Становлення юридичної психології як самостійної науки зумовлене тим, що проблеми, які належать до її предмета, не могли бути вирішені з використанням даних загальної психології, а вимагали з'ясування специфічних закономірностей, вирішення яких можливе тільки на стику психологічної та юридичної наук. Нова система знань, яка дає змогу поглиблено досліджувати проблеми, пов'язані із закономірностями психіки, що проявляються в правовій сфері, створила передумови для самостійного існування юридичної психології. На відміну від закономірностей загальної психології для закономірностей юридичної психології характерне те, що досліджувані нею психічні явища є наслідком порушення правових приписів або специфіки їхнього виконання в умовах правового регулювання, використання їх у різноманітних сферах діяльності людини і ситуаціях, що потребують застосування норм права.
Правова діяльність як самостійна галузь суспільної практики вимагає вивчення тієї системи психічних явищ, що зумовлені правовим впливом у всіх його формах і проявах. Ці психічні явища різноманітні й породжені особливостями та завданнями кожної сфери застосування норм права. Інтегративна функція юридичної психології полягає у використанні даних однієї науки для цілей іншої, причому в цьому взаємопроникненні створюються нові проблеми, що потребують вирішення. У складному процесі взаємопроникнення наукових знань, що породжує нову галузь, певне місце належить так званим аксіоматичним даним, які є своєрідним фундаментом однієї з наук і перенесені в іншу в незмінному вигляді. Це стосується як аксіоматичних положень права (норм закону), так і даних психологічної науки, доведених глибокими теоретичними дослідженнями й апробованих практикою. Наприклад, рекомендації загальної психології щодо закономірностей людського сприйняття (аналітичного і синтетичного характеру) використовуються в юридичній психології як аксіоми, що створюють необхідні передумови для розуміння структури впізнавання і відповідно до цього організації такої процесуальної дії, як пред'явлення для впізнання. Водночас аксіоматичні положення кримінального процесу і криміналістики щодо порядку пред'явлення для впізнання дають можливість розробляти рекомендації про таке використання даних психологічної науки, яке дає оптимальні результати. Психологічні закономірності, що стосуються характеристики довільних і мимовільних реакцій людини на подразник, використовуються в криміналістиці як аксіоматичні, а їхня інтерпретація зумовлює обрання тактичних прийомів провадження обшуку та інших слідчих дій. Знання закономірностей навіювання використовується для його нейтралізації у процесі виконання окремих процесуальних дій, при правовій регламентації яких враховуються особливості людської психіки, що негативно впливають на достовірність інформації, яка повідомляється.
Психологічні та юридичні аксіоми позитивно впливають на розвиток і дослідження суміжних питань, а також сприяють їх правильному розумінню та застосуванню. Так, психологічні аксіоми широко використовуються при формуванні різних рекомендацій і положень окремих статей кримінального і кримінально-процесуального закону. Аксіоми ж правового характеру визначають режим і межі використання психологічних знань для правозастосовчої діяльності. Цей характер взаємопроникнення знань також є специфічною особливістю юридичної психології як науки. Отже, юридична психологія є наукою, що має подвійну природу і розвивається на стику двох наук - психології та юриспруденції.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "§ 2. Система юридичної психології"
  1. § 1. Предмет юридичної психології
    системі «людина - право». Праця індивіда в будь-якій сфері людської діяльності визначається психічними процесами, що сприяють пізнанню об'єктивних законів дійсності, взаємовідносин між людьми, мотивів і спрямованості їхньої поведінки, психологічної структури окремої особистості. Вивчення ж психологічних закономірностей сприяє оптимальному регулюванню діяльності людини, становленню такої її
  2. § 3. Зв'язок юридичної психології з іншими науками
    системи і суворе дотримання законності в її діяльності зумовлюють характер судово-психологічних досліджень і межі допустимості тих рекомендацій, які є результатами даних досліджень. У цьому аспекті неприпустимою є розробка таких методів досліджень людської психіки і заснованих на них рекомендацій, що суперечать морально-правовим вимогам, пов'язані з порушенням демократичних прав і гарантій особи,
  3. § 1. Пізнавальна функція методів юридичної психології
    систему закономірностей, що становлять її предмет. Таким чином, загальним методом юридичної психології є діалектичний метод, а окремими - методи, що специфічно відображаються в ньому, для вивчення психічних явищ, спрямовані на всебічне дослідження психологічної структури людської діяльності в правовій сфері. Окремі методи розвивалися переважно за такими своєрідними напрямами. По-перше, методи,
  4. § 2. Система методів юридичної психології
    системі, в якій окремонаукові методи посідають важливе місце і являють собою конкретизацію діалектичного і загальнонаукового методів. Таким чином, оптимальною є система методів трьох рівнів: загального, особливого і окремого - відповідно загальний метод (метод діалектики), загальнонаукові методи і окремі методи (окремонаукові). До окремонаукових методів юридичної психології належать:
  5. § 3. Використання методу тестування в юридичній практиці
    система завдань), що дає змогу визначати рівень розвитку тієї чи іншої психологічної властивості (якості) особистості. У психології використовується також термін «тестування», що означає проведення перевірки або випробувань із використанням стандартизованих завдань (тестів), які відрізняються відповідною шкалою значень. Тестування застосовується з метою вимірювання індивідуальних відмінностей.
  6. § 4. Поняття і структура характеру
    система взаємообумовлених залежностей. Характер є цілісною організацією, що називається структурою характеру. Цінність структури характеру полягає в тому, що, знаючи одні риси, можна припускати, прогнозувати наявність (чи відсутність) інших. У психологічній літературі розрізняють чотири системи властивостей характеру: 1) властивості, що відображають ставлення до окремих людей і колективу
  7. Стаття 150. Обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини
    системи освіти, позашкільні та культурно-просвітницькі заклади, засоби масової інформації тощо. Крім того, кожна дитина має свої індивідуальні, властиві тільки їй особливості психіки, фізіології та розумових процесів, які також впливають на соціалізацію дитини та формування її особистісних якостей. Саме через це не може забезпечуватися державним примусом виховання дитини, наприклад, не в дусі
  8. § 1. Дихотомія "приватне право - публічне право" як підґрунтя характеристики становища приватної особи у суспільстві
    системі соціальних зв'язків. Конструкція "приватне право - публічне право" певною мірою є умовною, і її головне призначення полягає в тому, щоб встановити основні засади регулювання тієї або іншої групи суспільних відносин. Слід також уникати спрощень при визначенні цих понять і встановленні різниці між приватним і публічним правом. Найчастіше спрощення пов'язані з тим, що має місце
  9. § 2. Джерела приватного права
    систему чи окремі правові норми, які існували раніше, але з часом відійшли в історію. Такий підхід загалом відповідає традиції, що склалася у дослідженнях з цього питання у галузі загальної теорії права, і не суперечить розумінню сугі цієї категорії у галузі приватного права. Спираючись на таке посилання, коротко охарактеризуємо кожний з варіантів тлумачення поняття "джерела права".
  10. § 3. Співвідношення приватного і цивільного права
    систем права (зокрема, jus gentium), що регулювали ті самі або подібні відносини. Jus gentium виникло в результаті діяльності praetor peregrinus, тобто магістрату, до юрисдикції якого належав розгляд спорів між перегринами, а також між перегримами та громадянами Риму. Розглядаючи такі спори і не знаходячи нормативних підстав для їх вирішення у цивільному праві, претор перегринів звертався до