Головна
ГоловнаТеорія та історія держави і праваТеория права и государства → 
« Попередня Наступна »
В.О.Коновалова, В.Ю.Шепітько. ЮРИДИЧНА ПСИХОЛОГІЯ.Академічний курс, 2009 - перейти к содержанию учебника

§ 3. Зв'язок юридичної психології з іншими науками

Теоретичними основами будь-якої науки є методологічні положення, які визначають принципи й напрями дослідження. Для судово-психологічних досліджень таку роль відіграють науки, що сформулювали закономірності розвитку суспільства, природи, мислення.
Дослідження психологічних закономірностей у сфері правозастосовчої та правоохоронної діяльності ґрунтується на використанні законів і категорій діалектики, що дає змогу пізнати психічні явища в їхньому русі й розвиткові, в різноманітних проявах залежно від певних умов, місця і часу. Наприклад, такі категорії діалектики, як аналіз і синтез, сутність і явище, причина і наслідок, тотожність і відмінність щодо явищ психічного життя дають можливість пояснити психічні процеси, що лежать в основі формування протиправної поведінки й виховного впливу, неадекватності сприйняття та інтерпретації окремих фактів і обставин, причинно-наслідкових зв'язків між властивостями особи та їх проявами у конкретних умовах. Водночас використання категорій аналізу й синтезу, сутності та явища є основою для дослідження і пояснення таких особливостей особи, як конформність, професійна деформація, віктимна поведінка, що має певне значення у формуванні, з одного боку, професійних якостей особи, з іншого - її негативних проявів, що спричиняють правові наслідки. Розгляд багатьох психічних процесів, властивостей і станів з позицій їхнього взаємозв'язку і взаємозумовленості дає змогу пояснити багато проявів людини, що характеризують особу у звичайних і екстремальних ситуаціях, в її реакціях на подразник, особливостях мислення, комунікабельності, сприйняття різноманітних форм психологічного впливу, здатності виконувати ті чи інші професійні функції. Діалектика дає можливість використовувати для цілей юридичної психології концепції соціальної психології, що пояснюють причини формування мікрогруп, їхню спрямованість, референтний характер відносно окремої особи. Ці залежності, перенесені в негативне середовище, дають можливість з'ясувати їхні окремі сторони і прояви серед правопорушників і розробити рекомендації зі здійснення профілактичної та виховної діяльності. Остання може бути ефективною лише в тому разі, якщо ґрунтується на аналізі психологічних характеристик негативних проявів, а отже, може науково пояснити як їхні причини, так і способи впливу на правопорушника, що сприяють їх усуненню.
Як природничо-наукову основу юридична психологія використовує методологічні засади фізіології вищої нервової діяльності. Стосовно юридичної психології базовою наукою є загальна психологія, тому перша, будучи за своїм характером і спрямованістю суспільною наукою, тяжіє до природничих засад свого походження. Усі психічні прояви, що виявляються в психічних процесах, властивостях і станах, як і в інших характеристиках психологічної структури особи, зумовлені фізіологічними закономірностями. Психічні процеси, що виникають у людини внаслідок дії внутрішніх і зовнішніх факторів, є відповіддю на подразники, що викликаються рухом матерії в її різноманітних формах. Так, способи відображення навколишньої дійсності, їхня своєрідність, залежність від стану органів чуття і психічного стану особи дають пояснення багатьом закономірностям формування показань свідків, потерпілих, обвинувачених, а отже, створюють певне підґрунтя для розробки заходів і рекомендацій із використанням даних вищої нервової діяльності. Рефлекторна теорія у фізіології, теорія єдності процесів збудження і гальмування дозволяють пояснити безліч психічних процесів, що специфічно відображаються в юриспруденції, зокрема фізіологічний афект, мотиви вчинення злочину, прагнення правопорушника поділитися «таємницею» злочинного діяння, замаскувати свій емоційний стан під час процесуального спілкування тощо. Психічні явища, пов'язані з певними закономірностями психічної організації особи, можуть бути пояснені за допомогою положень фізіології вищої нервової діяльності, яка дає уявлення про типи темпераменту та їхні прояви, типові риси характеру, спрямованість особи, її вольові процеси та інші дані, що лежать в основі життєдіяльності людини. Знання і використання цих закономірностей, що є природничо-науковими засадами юридичної психології, сприяють розвитку теоретичних концепцій науки і розроблюваних нею практичних рекомендацій.
У формуванні юридичної психології значне місце належить її правовим основам. Сама назва науки - юридична психологія - передбачає не лише спрямованість на використання психологічних знань, а й певні режими, в яких вони можуть застосовуватися. Наявність правових настанов для юридичної психології означає, що її дослідження і рекомендації мають точно відповідати демократичним засадам судочинства, його принципам і змісту окремих правових норм, тобто за своєю сутністю не суперечити тим демократичним і моральним настановам судочинства, які забезпечують виконання завдань, поставлених державою перед правоохоронними органами. Демократизм судової системи і суворе дотримання законності в її діяльності зумовлюють характер судово-психологічних досліджень і межі допустимості тих рекомендацій, які є результатами даних досліджень. У цьому аспекті неприпустимою є розробка таких методів досліджень людської психіки і заснованих на них рекомендацій, що суперечать морально-правовим вимогам, пов'язані з порушенням демократичних прав і гарантій особи, проголошених Конституцією України і закріплених у кримінально-процесуальному і цивільно-процесуальному законодавстві. Застосування окремих методик, зокрема методів дослідження психіки за допомогою приладів, методів психологічного впливу на особу, що включає елементи насильства, і таких прийомів, які містять сугестивний (навіювальний) вплив, є неприпустимим у режимі судочинства.
У практиці судочинства неприпустимі також експерименти, розраховані на прояв емоцій, що спеціально викликаються для оцінки ступеня винуватості, причетності до події злочину, вірогідності показань, що даються, тощо. Норми кримінального і кримінально-процесуального законодавства містять ряд заборон, спрямованих на забезпечення охорони демократичних свобод особи в судочинстві. Зокрема, заборонено одержувати показання шляхом застосування насильства чи погроз, проводити експерименти, що принижують гідність особи або завдають шкоди здоров'ю людини, неприпустимою є постановка навідних запитань, які містять елементи навіювання, тощо.
Отже, правові основи юридичної психології закріплюються не лише в принципах судочинства, а й у конкретних правових нормах, що регулюють судово-слідчу і пенітенціарну діяльність, оскільки саме вони є визначальними при вирішенні питань про спрямованість судово-психологічних досліджень і можливість використання в режимі судочинства даних загальної й експериментальної психології. Правова спрямованість психології має визначатися тими потребами практичної діяльності, що зумовлюють її високу ефективність і наукову обґрунтованість, тобто включати таке використання даних психології, яке сприяє більш глибокому розумінню психічних процесів, що лежать в основі різних видів діяльності людини, пов'язаної із застосуванням норм права. Їхнє дослідження дасть змогу розробити рекомендації, що забезпечують найбільш високу організацію правозастосовчої діяльності.
Юридична психологія пов'язана з різними юридичними науками. Існує зв'язок юридичної психології з теорією держави і права. Необхідно зазначити, що в теорії держави і права досліджуються проблеми правової свідомості, механізму дії правової системи, правомірної та протиправної поведінки, дії юридичної відповідальності. Усі зазначені проблеми (категорії теорії держави і права) не можуть бути вивчені без залучення психологічної науки. Певною мірою і юридична психологія вивчає дані проблеми, хоча відмінності в дослідженнях теорією держави і права та юридичною психологією цих явищ лежать у глибині підходу й аспектності.
Тісний зв'язок юридичної психології прослідковується з такими юридичними науками, як кримінальне і цивільне право, кримінальний і цивільний процеси, кримінологія і криміналістика. Так, кримінальне право, досліджуючи питання, пов'язані із суб'єктом злочину і його суб'єктивною стороною, осудністю, мотивом злочину, виною, вчиненням злочину в стані сильного душевного хвилювання, доведенням до самогубства тощо, - не може обійтися без використання положень юридичної психології. Зокрема, дані психології сприяють визначенню віку кримінальної відповідальності, покарання тощо.
Юридична психологія взаємопов'язана і з процесуальними науками (кримінально-процесуальним і цивільно-процесуальним правом). Дослідження проблем доказування, внутрішнього переконання судді, процесуального статусу учасників кримінального процесу тощо не може бути здійснене без залучення даних психології. У цьому плані набули розвитку «психологія показань свідків», «психологія внутрішнього переконання», «психологія потерпілого чи обвинуваченого» та ін.
Існують тісні зв'язки між юридичною психологією і криміналістикою. Криміналістика служить цілям розкриття, розслідування, судового розгляду і попередження злочинів, а також розробляє оптимальні прийоми і методи збирання, дослідження, оцінки і використання доказів. Тому криміналістика максимально використовує дані психології. Юридична психологія сприяє розробці тактичних прийомів, заснованих на використанні на необхідному рівні психологічного впливу, що дає змогу встановити психологічний контакт, викрити неправду, актуалізувати забуте.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "§ 3. Зв'язок юридичної психології з іншими науками"
  1. Запитання для самоконтролю
    зв'язок юридичної психології з іншими науками? 5. Які методи застосовуються в юридичній психології? 6. Чи виконують методи юридичної психології пізнавальну функцію? 7. Яке практичне значення має метод тестування? 8. Які методи психологічного впливу допустимі в кримінальному судочинстві? 9. Які основні етапи розвитку юридичної психології? 10. Чи існують особливості сучасного розвитку
  2. § 3. Використання методу тестування в юридичній практиці
    зв'язок між цими чотирма типами темпераментів і результатами факторно-аналітичного описування особистості. Час відповідей не обмежується, хоча не рекомендується затягувати процедуру опитування. Перед обстеженням випробовуваному видається бланк для відповідей і зачитується інструкція. Інструкція: «Вам будуть запропоновані твердження, що стосуються Вашого характеру і здоров'я. Якщо Ви згодні з
  3. Стаття 150. Обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини
    юридичної точки зору турбота про дитину - це комплекс немайнових та майнових обов'язків батьків щодо дитини. Ці обов'язки існують незалежно від того, чи проживає (перебуває) дитина разом з батьками (з одним з них). Вони не припиняються і тоді, коли батьки передають дитину на виховання іншим фізичним чи юридичним особам. Може змінюватись лише кількість цих обов'язків. За батьками, як правило,
  4. § 4. Цивілістика
    юридичної науки, предметом якої є норми цивільного права; цивільні правовідносини як юридична форма відповідних суспільних відносин, що регулюються цивільним законодавством; юридичні факти; судова практика застосування цивільно-правових норм'. Звісно, можливе застосування обох зазначених підходів, особливо на юридично-побутовому рівні, властивому для довідникових видань. У зв'язку з цим варто
  5. § 4.Трансформація концепції цивільного права наприкінці XX ст.
    юридичної гаран- тованості та ін. До сказаного слід додати, що ідея будівництва "загальноєвропейського дому", сформульована М. Горбачовим під час візиту до Чехословаччини і піддана детальному обговоренню у березні-квітні 1989 р. у Празі на міжнародному колоквіумі "Загальноєвропейський дім" - уявлення та перспективи", дала поштовх дослідженням у галузі міжнародного приватного та публічного
  6. § 2. Сучасне розуміння предмету цивільного права України
    юридичної рівності та ініціативи сторін підстави набуття та порядок реалізації й захисту прав та обов'язків фізичними та юридичними особами, а також соціальними утвореннями, що виступають як суб'єкти немайнових та майнових (цивільних) відносин, з метою задоволення матеріальних і духовних потреб приватних осіб та захисту їх інтересів. Цивільне право є проявом приватного права на рівні
  7. 5.1. Поняття юридичного факту. Юридична сукупність
    юридичної сукупності: рішення про надання житла, видача ордера, укладення договору найму житлового приміщення. Окремо зазначені обставини не породжують правовідносин користування житлом, а є лише етапом на шляху до їхнього виникнення. Особливе місце займають так звані юридичні стани, тобто обставини, що характеризуються відносною стабільністю і тривалістю терміну існування, протягом яких вони
  8. § 2. Цивільна правоздатність держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад у цивільних відносинах
    юридичної особи для забезпечення досягнення спільних інтересів іериторіальних громад, що об'єдналися. Матеріальним підґрунтям нраиосуб'єктності органів місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що
  9. § 3. Форми правочинів
    юридичної особи. Частина 3 ст. 207 ЦК допускає використання при укладенні пра- вочину факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронно-числового підпису або іншого аналога власноручного підпису в тому разі, коли такий порядок підпису: а) передбачений законом; б) сторонами заздалегідь досягнута згода, яка містить зразки відповідного аналога
  10. § 3. Склад правовідносин представництва
    юридичної особи, вона може мати такі самі права й обов'язки як і фізична - І кт поеті третьої особи може бути заповнена за рахунок наявності у нього власного представника. Об'єктом правовідносин представництва є юридичні дії (послуги), ; іійсіповані представником. Незважаючи на те, що у ст.ст. 237-239 ЦК згадується лише про вчинення представником правочинів, представники здійснюють й інпіі