| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Стаття 150. Обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини |
||
|
1. Батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. 2. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. 3. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. 4. Батьки зобов'язані поважати дитину. 5. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї. 6. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини. 7. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини. 1. Найкращим середовищем для життя та виховання дитини є сім'я, а найкращими вихователями - батьки. Правове регулювання сімейного виховання відбиває політику держави в галузі зміцнення сім'ї, захисту її інтересів та підвищення відповідальності за виховання дітей і на сьогоднішній день зазнало істотних змін. В названому регулюванні держава робить спроби поєднати турботу про створення кращих умов для здійснення сім'єю її виховної та інших функцій і контролю за їх виконанням, тобто намагається одночасно й піклуватися про сім'ю, і вимогливо ставитися до неї. При цьому вона, враховуючи індивідуальний характер діяльності сім'ї, не намагається регламентувати виховний процес до найменших дрібниць, а навпаки, виходить з поваги, дбайливого ставлення до особистого життя її членів, необхідності оберігати його від зайвого втручання. Обов'язки та права батьків щодо виховання дитини є основними серед всього комплексу батьківських прав та обов'язків, які закріплені сімейним законодавством. Всі інші права та обов'язки батьків щодо їхніх дітей покликані забезпечувати належне виконання батьками свого основного обов'язку - виховувати дитину. У чинному кодексі одержала своє розв'язання багаторічна дискусія науковців щодо правомірності розгляду права батьків на виховання дитини одночасно і як обов'язку. Стаття 61 КпШС України 1969 р. містила положення, відповідно до якого батьки мають право і зобов'язані виховувати своїх дітей. Відповідні статті майже всіх Кодексів про шлюб та сім'ю інших союзних республік містили аналогічні норми. З приводу цього у літературі висловлювалася думка, що «законодавець необґрунтовано застосовує до одного виду суспільних відносин (відносин щодо сімейного виховання) зовсім різні юридичні моделі: право та обов'язок... Право та обов'язок - це різнополюсні поняття. Одне з них полягає у поведінці, яка дозволена, а інше - у вчинках обов'язкових». У чинному СК України проведена чітка межа між правами та обов'язками батьків щодо виховання дитини шляхом закріплення переліку обов'язків батьків щодо виховання та розвитку дитини у одній статті, а переліку їхніх прав щодо виховання у іншій. Тим самим законодавець усунув численні непорозуміння, які траплялися під час застосування на практиці норм КпШС України про батьківське виховання, а також ті різночитання, які існували при тлумаченні цих норм науковцями. 2. Виховання - це планомірний та цілеспрямований вплив на свідомість та поведінку людини з метою формування певних установок, понять, принципів, ціннісних орієнтацій, які забезпечують необхідні умови для її розвитку, підготовки до життя та праці. В теорії права під обов'язком традиційно розуміють належну поведінку, яка відповідає суб'єктивному праву. Вона може полягати як у здійсненні певних активних дій, так і в утриманні від дій, які порушують права інших осіб, перешкоджають їх здійсненню. У сімейно-правовій літературі обов'язок батьків щодо виховання дитини визначається як «міра належної поведінки, яка виявляється у особистому впливі на дитину, порівнюючи свої дії з вимогами педагогіки, нормами моралі та моральності ... та права з метою виховання її в дусі відданості Батьківщині ...» Коментована стаття закріплює мінімальні вимоги до належної поведінки батьків щодо виховання дитини. Вона містить перелік тих дій, які батьки зобов'язані вчиняти щодо дитини з метою забезпечення її права на належне виховання та розвиток. До них закон відносить: піклування про здоров'я дитини; піклування про фізичний розвиток дитини; піклування про духовний розвиток дитини; забезпечення здобуття дитиною повної середньої освіти; підготовка дитини до самостійного життя; повага до дитини. Крім того, стаття містить також і перелік тих дій, від яких батьки зобов'язані утримуватися при здійсненні виховання дитини. Вони зобов'язані утримуватися від: будь-яких видів експлуатації дитини; неповаги до дитини; фізичних покарань; таких видів покарань, які принижують людську гідність дитини. 3. Одним з головних критеріїв виховання є його мета, яка сформульована у ч. 1 коментованої статті. На батьків покладається обов'язок таким чином впливати на свідомість дитини, щоб вона зростала особистістю, яка поважає права та свободи інших людей, любить свою сім'ю та родину, свій народ, свою батьківщину. Вказана норма має здебільшого ознаки норми моралі і носить декларативний характер, вона не може бути забезпечена санкцією, оскільки не завжди формування особистості, яка є гідним членом суспільства та громадянином власної держави, залежить тільки від батьківського виховання. Особистість формується не тільки у сім'ї. На її формування впливають також інші соціальні групи, такі як: навчально-виховні заклади, які охоплюють всі ланки системи освіти, позашкільні та культурно-просвітницькі заклади, засоби масової інформації тощо. Крім того, кожна дитина має свої індивідуальні, властиві тільки їй особливості психіки, фізіології та розумових процесів, які також впливають на соціалізацію дитини та формування її особистісних якостей. Саме через це не може забезпечуватися державним примусом виховання дитини, наприклад, не в дусі патріотизму. 4. Повага до прав та свобод інших людей є одним з елементів правової культури особи, яку покликані виховати батьки дитини. Правова культура є в свою чергу результатом правового виховання, яке полягає у передачі, накопиченні та засвоєнні знань, принципів і норм права, а також у формуванні відповідного ставлення до права та практиці його реалізації, вміння використовувати свої права, дотримуватися заборон та виконувати обов'язки. Таким чином, повага до прав та свобод інших людей означає як знання своїх прав, виконання обов'язків, так і знання прав, свобод і обов'язків інших осіб, а також дотримання загально правової заборони, яка міститься у ст. 67 Конституції України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб (ч. 2 ст. 13 ЦК України). Саме на засвоєння вказаних принципів і має бути спрямоване правове виховання дитини. 5. Коментована стаття містить два схожих поняття - «сім'я» та «родина». Вказані поняття можуть вживатися у соціологічному та у правовому значенні. Стаття 3 містить вказівку на юридичні ознаки сім'ї (див. коментар до ст. 3). Сім'я є первинним та основним осередком суспільства. Кожна дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Лад у сім'ї - це запорука нормального виховання та розвитку дитини. Саме тому батьки зобов'язані виховувати у дитини повагу до всіх членів сім'ї, створювати та підтримувати у сім'ї певні традиції, на власному прикладі демонструвати дитині цінність сімейних зв'язків. У процесі сімейного виховання дітей формується ціла низка таких етичних якостей особистості, як гуманізм, відчуття доброго, співчуття, увага, співпереживання, культура спілкування, ніжність, чуйність, обов'язковість, вдячність. Батьки та інші члени сім'ї мають використовувати з метою виховання кожний випадок, кожну сімейну традицію, бути зразком у відносинах зі своїми власними батьками, регулярно терпляче доглядати за ними, співчувати у необхідний момент, батьки мають прищеплювати правдивість, відверте ставлення до оточуючих, ввічливість тощо. Визначення поняття «родина» закон не дає, майже не зустрічається таке визначення і у навчальній та науковій літературі. У навчальній літературі наводиться визначення поняття «родинність». Вона розглядається як родинні зв'язки між людьми, що ґрунтуються на походженні однієї особи від іншої чи кількох осіб від спільного пращура. Таким чином, родиною є об'єднання осіб, які походять один від іншого чи від спільного пращура. Для родинних зв'язків не має значення, чи проживають ці особи спільно, чи пов'язані вони спільним побутом. Але батьки зобов'язані виховувати у дітей любов та повагу і до тих родичів, які спільно з дитиною не проживають (дід, баба, повнолітні брати та сестри, тітки та дядьки тощо). Батьки зобов'язані заохочувати спілкування дитини з родичами. Спілкуванню дитини з бабою, дідом, прабабою, прадідом, братами та сестрами сприяє закріплення у законі права цих осіб на спілкування з дитиною, а також покладення на батьків дитини обов'язків не перешкоджати та сприяти цьому спілкуванню (ст. ст. 257, 259). 6. Любов до свого народу та Батьківщини є елементами більш широкого поняття - патріотизм. Він характеризується відданістю, національною гордістю, гідністю, честю, готовністю до захисту Батьківщини. Основні засади, на яких має ґрунтуватися патріотичне виховання у сім'ї, містяться у Конституції України. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів проголошується обов'язком кожного громадянина України (ст. 65 Конституції). Отже, патріотичне виховання має ґрунтуватися на розкритті для дитини значення державної символіки, ствердженні поваги до неї, вивченні і шанобливому ставленні до її історії, створенні умов для розвитку мужності, волі, рішучості та інших якостей, що сприятимуть у подальшому належному ставленню дитини до захисту власної країни, до її державних символів та інших ознак її державності; сприятимуть розвитку гордості за власну країну та за належність до її громадянства. Патріотизм як любов до держави, громадянином якої є дитина, нерозривно пов'язаний з любов'ю до народу, який є, по-перше, населенням держави, в якій проживають дитина і її батьки, а по-друге, представником якого є батьки дитини і відповідно вона сама. Оскільки на території України проживають не тільки українці, а представники інших народів, з якими дитина може себе ідентифікувати, застосований до коментованої статті термін «народ» можна розглядати в обох його значеннях в залежності від конкретних обставин застосування даної норми. Тому основним напрямком виховання дитини є виховання в неї любові саме до свого народу, але одночасно з повагою до прав та свобод інших людей та народів. У Конституції України закладене підґрунтя рівності всіх народів, які перебувають на території України. Держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України (ст. 11). В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України. Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом (ст. 10). Крім того, Декларація прав дитини у 10 принципі проголошує, що дитина має захищатися від практики, яка може сприяти расовій, релігійній або іншій формі дискримінації. Вона повинна виховуватися у дусі взаєморозуміння, терпимості, дружби між народами, миру і загального братства, а також в повному усвідомленні, що її енергія і здібності повинні присвячуватися служінню на користь інших людей. Батьки також зобов'язані сприяти розвиткові у дитини поваги до традицій свого народу, вивченню його історії та мови, збереженню зв'язків дитини з іншими представниками її народу. 7. Процес виховання дітей - це процес, який має здійснюватися батьками на власний розсуд з урахуванням досягнень сучасної педагогіки та психології. Але закон встановлює певні напрямки виховання дитини, які є обов'язковими для батьків. Частина 2 коментованої статті встановлює обов'язок батьків піклуватися про здоров'я дитини. Цей обов'язок відповідає праву дитини на охорону здоров'я, яке проголошене міжнародними правовими актами, закріплене у Конституції України та нормами інших законодавчих актів внутрішнього законодавства. Декларація прав дитини у 4 принципі проголошує, що дитині повинне належати право на здорове зростання і розвиток, а також право на належне медичне обслуговування. Стаття 24 Конвенції ООН про права дитини зобов'язує держави-учасниці Конвенції визнавати та гарантувати кожній дитині право на користування найбільш І досконалими послугами системи охорони здоров'я та засобами лікування хвороб 7 і відновлення здоров'я. Держава гарантує дитині право на охорону здоров'я, без-I оплатну кваліфіковану медичну допомогу в державних і комунальних закладах 1 охорони здоров'я, сприяє створенню безпечних умов для життя і здорового розвитку, раціонального харчування, формуванню навичок здорового способу життя і (ст. 6 Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 p.). Відповідно до Основ законодавства України про охорону здоров'я, здоров'я -це І стан повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних дефектів. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я своїх дітей, їх фізичний та духовний розвиток, ведення ними здорового способу життя. Цей обов'язок батьків полягає у забезпеченні батьками дітям: сприятливих умов життєдіяльності, тобто такого стану середовища життєдіяльності, при якому відсутній будь-який шкідливий вплив його факторів на здоров'я дитини і є можливості для забезпечення нормальних і відновлення порушених функцій організму; забезпеченні дитині умов виховання, які відповідають вимогам санітарних норм; здійсненні заходів, спрямованих на збереження і зміцнення здоров'я дітей, їхнє гігієнічне виховання та засвоєння ними основ гігієни; сприянні утвердженню у дитини здорового способу життя; сприянні наданню дитині необхідної первинної лікувально-профілактичної допомоги, що передбачає консультацію лікаря, просту діагностику і лікування основних найпоширеніших захворювань, травм та отруєнь, профілактичні заходи, а також наданню спеціалізованої і високоспеціалізованої допомоги; забезпеченні дитині проходження щорічного обов'язкового медичного огляду (дитині у віці до одного року - щомісяця) (Постанова Кабінету Міністрів України від 5 серпня 1994 р. № 532 «Про обов'язкові медичні огляди деяких категорій населення»); запобіганні вживанню дитиною тютюнових виробів, алкогольних напоїв, наркотичних засобів, психотропних речовин тощо. У разі порушення батьками свого обов'язку піклуватися про здоров'я дитини, якщо воно завдає істотної шкоди здоров'ю дитини, вони можуть бути позбавлені батьківських прав на підставі п. 2 ст. 164 СК України. 8. Батьки зобов'язані також піклуватися про фізичний розвиток дитини, який, в свою чергу, тісно пов'язаний зі здоров'ям дитини. Фізичний розвиток - це складова життєдіяльності людини, зміна природних властивостей її організму впродовж життя, що виявляється у вигляді показників функціональних та морфологічних можливостей організму, фізичних якостей, рухових здібностей, працездатності, темпів старіння організму, термінів тривалості життя (п. 1.1 Положення про організацію фізичного виховання і масового спорту у вищих навчальних закладах, затверджене Наказом Міністерства освіти і науки України від 11.01.2006 р. № 4). Фізичне виховання дитини має бути спрямоване на оволодіння знаннями, уміннями й навичками щодо управління своїм фізичним розвитком, різновидами рухової активності з метою виховання особистості дитини в дусі відповідального ставлення до власного здоров'я і здоров'я оточення. Виконуючи свій обов'язок сприяти фізичному розвиткові дитини, батьки мають сприяти руховій активності дитини, розвивати показники функціональних та морфологічних можливостей її організму, фізичних якостей, рухових здібностей, працездатності, покращувати її фізичні якості як самостійно, так і шляхом залучення до цього процесу спеціалістів в галузі фізичної культури, спорту або медицини. Крім того, батьки мають надавати дитині різноманітну інформацію щодо можливостей, закономірностей та особливостей фізичного розвитку людини, методів та способів впливу на нього з метою підтримання належного стану здоров'я. 9. Поняття духовного розвитку особистості може бути визначене через поняття духовності та духовної культури (див. коментар до ст. 52).Духовний розвиток полягає у розширенні духовного світу дитини шляхом пізнання всіх сфер оточуючої дійсності та свого внутрішнього світу всіма доступними для конкретної людини законними засобами: навчання, ставлення досвідів, спостереження, читання, малювання, створення всіх видів об'єктів інтелектуальної власності тощо. Обов'язку батьків піклуватися про духовний розвиток дитини кореспондує право дитини на духовний розвиток, яке включає в себе: право на освіту; право на прояв своїх здібностей; право на свободу світогляду і віросповідання; право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості. Таким чином, батьки мають сприяти одержанню дитиною належної освіти, прояву нею своїх здібностей, розширенню її світогляду, її самовизначенню щодо сповідання певної релігії або не сповідання ніякої, її зайняттям літературною, художньою, науковою, технічною творчістю. Відповідно до ст. 35 Конституції України кожен має право па свободу світогляду і віросповідання. Відповідно до ст. 3 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23.04.1991 р. це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання. Батьки за взаємною згодою мають право виховувати своїх дітей відповідно до своїх власних переконань та ставлення до релігії. Але вони не мають права при визначенні дитиною свого ставлення до релігії примушувати до сповідання або відмови від сповідання релігії, до участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігії (ст. 4 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»). Крім того, батьки зобов'язані виховувати своїх дітей у дусі терпимості і поваги до громадян, які не сповідують релігії, та до віруючих інших віросповідань. Під здібностями у психології розуміють такі особливості особи, які дозволяють їй успішно оволодівати тим чи іншим видом діяльності, професією, удосконалюватися в них, ефективно виконувати функціональні обов'язки у складних ситуаціях. Виходячи з цього, виконуючи свій обов'язок щодо розвитку здібностей дитини, батьки мають виявляти ці здібності, сприяти розвитку здібностей та обдарувань дитини, задоволенню їх інтересів, духовних запитів і потреб у професійному визначенні. Стаття 54 Конституції України гарантує кожному громадянинові свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом. Держава сприяє розвиткові науки, встановленню наукових зв'язків України зі світовим співтовариством. Під поняттям свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості слід розуміти можливість особи на власний розсуд і відповідно до своїх можливостей визначати сферу, зміст та форму творчості1. ЦК України надає малолітній дитині право здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом (ст. 31 ЦК). Але норми ЦК не наголошують на тому, що вказане право ця дитина має право здійснювати самостійно. Це означає, що її батьки як законні представники мають сприяти дитині у здійсненні її особистих немайнових та майнових прав інтелектуальної власності. Діти у віці від 14 до 18 років самостійно здійснюють свої права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом (ст. 32 ЦК України). Однією зі сфер суспільної свідомості, яка виконує найважливішу соціальну функцію регулювання поведінки людей у всіх областях суспільного життя, є мораль. Мораль виражається в способах обґрунтовування і здійснення етичних вимог. Суспільна мораль - система етичних норм, правил поведінки, що склалися у суспільстві на основі традиційних духовних і культурних цінностей, уявлень про добро, честь, гідність, громадський обов'язок, совість, справедливість (ст. 1 Закону України «Про захист суспільної моралі» від 20 листопада 2003 року). Моральне виховання здійснюється в процесі всієї життєдіяльності особи, з урахуванням віку і того середовища, яке визначальним чином впливає на ціннісні орієнтації дитини (сім'я, друзі тощо). Воно спрямовується на формування у дитини моральної свідомості, моральних почуттів та моральної поведінки. Моральний розвиток - розвиток моралі, процес, за допомогою якого дитина починає приймати і інтерналізує стандарти вірного і невірного у своєму суспільстві. Моральний розвиток особи включає формування моральних потреб: потреби в праці, в спілкуванні, в освоєнні культурних цінностей, в розвитку пізнавальних здібностей і т.п. Ці потреби розвиваються в реальному досвіді діяльності і відносин дітей. В процесі багатоманітної діяльності формуються соціально корисні навички поведінки, етичні звички, стійкі відносини. В цілеспрямованій, суспільно корисній діяльності дитина виконує різні функції, кожна з яких готує її до певних соціальних обов'язків. Таким чином, турбуючись про моральний розвиток своєї дитини, батьки мають спрямовувати свій виховний вплив на формування уявлення дитини про суспільні ідеали, виховання моральних якостей, активної життєвої позиції. Також батьки мають виховувати у дитини повагу до людини як найвищої цінності суспільства, розвивати почуття гордості, честі та гідності, співчуття, відвертості, готовності допомогти. Вони мають дати дитині уявлення про моральні цінності людського життя та культуру, корегувати знання дитини про мораль, які одержані з різних джерел, сприяти моральному самовихованню дитини. Велике значення у виробленні моральних звичок у поведінці дитини відіграє загальна атмосфера у родині. Способи поведінки дитини, які формуються, мають розгалужену мережу навчальних закладів всіх форм власності, обов'язковим є здобуття тільки загальної середньої освіти. Всі інші види освіти ґрунтуються на принципі добровільності вибору типів закладів, видів діяльності. Невиконання батьками свого обов'язку забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти може тягти за собою позбавлення їх батьківських прав на підставі п. 2 ст. 164 СК України. 11. Ще одним обов'язком батьків з виховання дитини є обов'язок готувати дитину до самостійного життя. Цей обов'язок полягає в тому, що батьки мають виробляти в дитини необхідні навички самообслуговування та трудові вміння, розвивати наполегливість, охайність, вправність, кмітливість та інші вольові та етичні якості. Вони мають сприяти формуванню у дитини високої культури, організованості, чіткості, точності, працелюбності, відповідальності, соціальної активності, ініціативності та творчих навичок. Підготовка до самостійного життя також має включати професійну орієнтацію дитини, ознайомлення її з різними професіями та спеціальностями. Батьки мають сприяти розвиткові у дитини організаторських здібностей, цілеспрямованості, вмінню планувати свою життєдіяльність, творчо оперувати отриманими знаннями, передавати їх іншим особам. Батьки також покликані розвивати технічну творчість дитини, формувати пізнавальний інтерес в тій чи іншій галузі знань. Діти мають залучатися батьками до виконання різноманітних домашніх обов'язків, до вирішення питань бюджету сім'ї та його використання тощо. 12. Частина 4 коментованої статті є ще одним прикладом закріплення у законі моральних норм. Вона покладає на батьків обов'язок поважати свою дитину. Батьки, виявляючи повагу до дитини, мають ставитися до неї як до особистості, враховуючи її бажання, інтереси, потреби. 13. Батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини (ч. 1 ст. 151 СК України). Принцип 6 Декларації прав дитини проголошує, що дитина має, коли це можливо, рости під піклуванням і під відповідальністю своїх батьків. Але разом з тим батьки мають право передавати дитину на виховання іншим фізичним чи юридичним особам. Відповідно до принципів Декларації про соціальні і правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо при передачі дітей на виховання і їх усиновленні на національному і міжнародному рівнях, передача дитини на виховання має на увазі виховання дитини в іншій сім'ї, яке є тимчасовим за своїм характером, може продовжуватися, у разі потреби, до досягнення дитиною повноліття, але при цьому воно не повинне виключати можливості повернення дитини до її власних батьків або її усиновлення до настання повноліття. Така передача може бути як вимушеною (внаслідок відбування батьками покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою під час слідства, тривалої хвороби батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов'язки тощо), так і без наявності поважних причин. Передача дітей на виховання іншим особам може бути здійснена як з належним правовим закріпленням факту такої передачі (передача дитини під опіку, піклування, до прийомної сім'ї, дитячого будинку сімейного типу, під патронат), так і без такого оформлення (фактичне виховання дитини родичами чи іншими особами). Разом з тим чинне українське законодавство передбачає передачу дитини батьками на виховання не тільки фізичним, але й юридичним особам (див. коментар до ст. 151 СК України). Відповідно до ч. 5 коментованої статті основною умовою такої передачі є збереження батьківського піклування щодо дитини. Незалежно від причин та термінів передачі дитини на виховання іншим особам батьки зобов'язані піклуватися про дитину. Турбота про дитину - це задоволення її моральних, фізичних та матеріальних потреб: виховання, догляд, годування, лікування, навчання тощо. З юридичної точки зору турбота про дитину - це комплекс немайнових та майнових обов'язків батьків щодо дитини. Ці обов'язки існують незалежно від того, чи проживає (перебуває) дитина разом з батьками (з одним з них). Вони не припиняються і тоді, коли батьки передають дитину на виховання іншим фізичним чи юридичним особам. Може змінюватись лише кількість цих обов'язків. За батьками, як правило, залишається повний комплекс майнових обов'язків - обов'язки щодо утримання дитини, а немайнові обов'язки виконуються батьками настільки, наскільки вони мають на це змогу, оскільки батьки мають виконувати їх особисто, а дитина більшість часу знаходиться не з батьками. Всі обов'язки батьків щодо турботи про дитину (особисті немайнові та майнові) припиняються тільки в разі усиновлення дитини (ч. 1 ст. 232 СК України). При цьому слід мати на увазі, що ці обов'язки припиняються не з моменту дачі згоди батьками на усиновлення дитини (ст. 217 СК України), а з моменту набрання чинності рішенням суду про усиновлення (ст. 225 СК України). Таким чином, якщо батьки не позбавлені батьківських прав, то їх немайнові та майнові обов'язки припиняються тільки в єдиному випадку - в разі усиновлення дитини. В усіх інших випадках вони зберігаються за батьками, не дивлячись на те, що діти більшість часу знаходяться під наглядом інших осіб. 14. Коментована стаття містить заборону застосування до дитини будь-яких форм насильства, і тим самим вона є важливою гарантією попередження насильства у сім'ї, оскільки така заборона стосується найближчих родичів дитини - її батьків. Частина 6 забороняє застосовувати до дитини будь-які види експлуатації, а ч. 7 - фізичне та психологічне насильство. Одним з проявів насильства над дитиною є її експлуатація. Згідно з Конвенцією про права дитини 1989 р. і Конвенцією про заборону і негайні заходи по викорінюванню якнайгірших форм дитячої праці 1999 р. експлуатація дітей включає: економічну експлуатацію (будь-яку роботу, яка може представляти небезпеку для їх здоров'я або служити перешкодою в отриманні ними освіти, або наносити шкоду їхньому здоров'ю, фізичному, розумовому, духовному, моральному і соціальному розвитку), сексуальну експлуатацію (використовування в незаконній сексуальній діяльності, проституції, дитячій порнографії), викрадення, торгівлю дітьми або їх контрабанду, будь-яку іншу форму експлуатації дітей. Як видно, поняттям експлуатація не охоплюється фізичне та психічне насильство, яке також заборонено застосовувати до дитини. Заборона експлуатації дитини не суперечить обов'язку батьків готувати дитину до самостійного життя, що передбачає, між іншим, залучення її до суспільно-корисної праці, праці з самообслуговування, а також різних видів домашньої праці. Отже, вказана діяльність дитини стає експлуатацією тоді, коли вона представляє небезпеку для її здоров'я або служить перешкодою в отриманні нею освіти, або наносить шкоду її здоров'ю, фізичному, розумовому, духовному, моральному і соціальному розвитку. Тобто через те, що батьки покладають на дитину численні обов'язки по веденню домашнього господарства, дитина не відвідує закладу освіти, мало спить, недостатньо їсть, часто хворіє, має певні ознаки відставання розумового розвитку, обмежений світогляд тощо. Всі інші види експлуатації дитини є недопустимими при будь-яких обставинах. Соціальними наслідками жорстокого поводження з дітьми є труднощі соціалізації, порушення зв'язків з однолітками, тому у жертв насильства з'являється пристрасть до алкоголю, наркотиків, здійснення дрібних злочинів, і часто це закінчується їх виявом в кримінальному середовищі. Діти після насильства самі виявляють гнів по відношенню до більш слабких, у них яскраво виявляється агресивність. Діти, що піддаються жорстокому ставленню з боку своїх батьків, мають особливі риси: фізичні недоліки, інвалідність або затримки в розвитку, погані манери, важкий характер, поведінкові труднощі. Є також докази того, що насильство над дітьми - циклічна проблема. Історії сімей, де діти піддаються насильству, показують поведінкові моделі, що повторюються, у відношенні до власних дітей. Діти, що пережили зловживання, схильні до того, щоб, стаючи дорослими, проявляти насильницьку батьківську поведінку в ставленні до власних дітей. Юридичними наслідками застосування до дітей батьками будь-яких видів експлуатації є позбавлення батьків батьківських прав на підставі п. 5 ч. 1 ст. 164 СК України, а також притягнення їх до адміністративної або кримінальної відповідальності. 15. Покарання - один з найстаріших методів виховання. Покарання може здійснюватися в різних формах - від фізичного насильства над дитиною до морального приниження особи. Проблема застосування методу покарання завжди була дискусійною. З дуже давніх часів педагогами та психологами ведеться боротьба за відміну фізичних покарань і покарань, що ображали честь і гідність дитини. На необхідність врахування особливостей психіки дитини під час застосування батьками до неї заходів виховного впливу вказувалося і у юридичній літературі. «Здійснення батьківських прав не може супроводжуватись приниженням людської гідності дітей, застосування батьками заходів впливу не повинно мати характер катувань, жорстокості, фізичного чи психічного насильства»'. Батьки є вільними у виборі засобів та методів виховання, але виховні заходи не можуть бути такими, що принижують людську гідність дитини. Людську гідність дитини зокрема принижує застосування до неї фізичних покарань, яке розглядається чинним законодавством як фізичне насильство. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про попередження насильства в сім'ї» від 15.11.2001 р. фізичне насильство в сім'ї - це умисне нанесення одним членом сім'ї іншому члену сім'ї побоїв, тілесних ушкоджень, що може призвести або призвело до смерті постраждалого, порушення фізичного чи психічного здоров'я, нанесення шкоди його честі і гідності. Воно може тягнути за собою, крім позбавлення батьків батьківських прав, притягнення їх до адміністративної, кримінальної, цивільно-правової відповідальності. Застосування до дитини фізичних покарань є порушенням її права на особисту недоторканість, яке захищається нормами цивільного права (ст. 289 ЦК України). Під особистою недоторканістю розуміється недоторканість людської особи як такої, як живої фізичної істоти. Посягання на особисту недоторканість можуть бути найрізноманітнішими, включаючи порушення фізичної, етичної, психічної, інформаційної недоторканості. Право на особисту недоторканість покликане надати дитині можливість бути досить незалежною у суспільстві, захистити її від рабства та підневільного існування. 16. Відповідно до ст. 16 Конвенції про права дитини жодна дитина не може бути об'єктом незаконного посягання на її честь і гідність. Перше поняття про людську честь та гідність дають дитині її батьки. Вони ж грають основну роль у формуванні самооцінки дитини, а тому законом на них покладається обов'язок не порушувати честі та гідності дитини, якому кореспондує право останньої на повагу до її честі та гідності. Гідність та честь дитини є недоторканними (ст. 297 ЦК України). Недоторканість гідності дитини - це проблема забезпечення поваги до неї, її людських прагнень і прав з боку інших людей, перш за все її батьків, та суспільства в цілому. Отже, забезпечення поваги до дитини саме по собі є повагою до її честі та гідності. Будь-які прояви неповаги до дитини є приниженням її людської честі та гідності. Таким чином, покарання, які принижують людську гідність дитини і не пов'язані з застосуванням до дитини фізичного насильства, можуть полягати у забороні дитині займатися улюбленою справою (спортом, інтелектуальною або художньою творчістю, читати, танцювати, грати на музичних інструментах тощо), спілкуватися з однолітками, обмежувати її свободу пересування, відвідувати різні культурні заходи (цирк, театр, кінотеатр тощо) тощо. Але заборона вищевказаної поведінки не є приниженням людської гідності дитини, якщо вона встановлюється з метою захисту законних прав та інтересів дитині (див. коментар до ст. 155 СК України). Так, відповідно до положень Конвенції ООН про права дитини дитина має право вільно шукати, одержувати і передавати інформацію та ідеї будь-якого роду незалежно від кордонів в усній, письмовій чи друкованій формі, у формі творів мистецтва чи за допомогою інших засобів на вибір дитини (ст. 13 Конвенції). Дитина повинна мати доступ до інформації і матеріалів із різних національних і міжнародних джерел, особливо до таких інформації і матеріалів, які спрямовані на сприяння соціальному, духовному і моральному благополуччю, а також здоровому фізичному і психічному розвитку дитини (ст. 17). Дитина має право на свободу думки, совісті та релігії (ст. 14). |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Информация, релевантная "Стаття 150. Обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини" |
||
|
||