Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоСімейне право → 
« Попередня Наступна »
Е.М. Багач, Ю.В. Білоусов. Сімейний кодекс України: Науково-практичний коментар, 2010 - перейти к содержанию учебника

Стаття 151. Права батьків щодо виховання дитини


1. Батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.
2. Батьки мають право залучати до виховання дитини інших осіб, передавати її на виховання фізичним та юридичним особам.
3. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.
1. Завдяки природній близькості між батьками та дітьми, тому особливому емоційно-психологічному мікроклімату, створити який можливо лише в умовах родини, інтенсивності та результативності впливу на дітей, сімейне виховання виступає необхідною умовою успішного формування особистості У зв'язку з цим кодексом вперше закріплено принцип переважного права батьків на виховання своїх дітей перед всіма іншими особами. Право на здійснення особистого виховання дітей покликане сприяти найефективнішому здійсненню батьками своїх обов'язків щодо виховання дитини. Здійснюючи право на особисте виховання своїх дітей, батьки тим самим виконують обов'язки щодо виховання дітей та забезпечують реалізацію права на одержання належного сімейного виховання. Тому сутність батьківського права на особисте виховання своїх дітей полягає перш за все в активному його здійсненні шляхом виконання батьківських обов'язків
Право на виховання дитини - це особисте немайнове право батьків. Воно є таким, що тісно пов'язане з особою, атому не може бути передане іншим особам. Батьки не можуть бути позбавлені цього права не інакше як за рішенням суду та на підставах, передбачених чинним законодавством (ст. 164 СК України). Батьки не мають передавати будь-кому свої права на виховання дитини, не можуть відмовитися від них, не припиняються вони і тоді, коли батьки разом з дитиною не проживають.
Пріоритетність батьківського виховання забезпечується наявністю у батьків цілого комплексу інших немайнових прав, які покликані забезпечити ефективне виконання батьками їхніх прав та обов'язків по вихованню дитини. Так, батьки мають право:
- на безперешкодне спілкування з дитиною (ст. ст. 153, 157, 168 СК);
- на визначення місця проживання дитини (ст. ст. 160, 163 СК);
- вимагати відібрання малолітньої дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду (ст. 163 СК).
2. Коментована стаття містить відкритий перелік прав батьків щодо виховання дитини. У сімейно-правовій літературі вже неодноразово відмічалося, що «складність з'ясування суті поняття «право на виховання» обумовлена тісним переплетінням правомочностей, які включаються в нього, з іншими батьківськими правами», «багатство змісту даного поняття не дозволяє дати не тільки вичерпний, але й навіть приблизний перелік правомочностей, які його складають».
Крім того, необхідно розмежувати поняття «виховання дитини» та «право на виховання дитини». Перше поняття є категорією педагогіки. Під ним розуміють «систему виховних заходів, спрямованих на формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості».
Поняття «право на виховання» є поняттям юридичним. У сімейно-правовій теорії право на виховання розглядається як елемент сімейної правосуб'єктності та як суб'єктивне сімейне право. На думку В.М. Лєженіна, акт народження дитини сам по собі не породжує суб'єктивного права на виховання, а породжує лише можливість набути це право на підставі батьківської правоздатності. Якщо батьки не реалізують своїми діями цю можливість, то з позиції соціальних (суспільних) відносин ми маємо справу з відмовою батьків від дитини Батьківська правоздатність виникає у громадян з моменту народження дитини, і право батьків на виховання як елемент цієї правоздатності дозволяє батькам діяти певним чином і тим самим набувати суб'єктивні права, передбачені сімейним законодавством в галузі виховання дітей. Іншими словами, батьківська правоздатність як право на дії реалізується батьками у двох напрямках: перший - дозволяє батькам спілкуватися з дитиною або вимагати спілкування з нею, а також здійснювати догляд та її годування; другий напрямок - дозволяє батькам звертатися до державних органів РАЦС чи суду по встановленню походження дитини. Перший напрямок призводить до процесу формування суб'єктивного права на виховання. Це право спирається на батьківську правоздатність як на свою загальну передумову і виникає з юридичного складу, куди входять: подія - акт народження, дія - фактична поведінка батьків щодо спілкування та догляду за дитиною. Другий напрямок призводить до засвідчення тієї обставини, що дана особа дійсно є батьком цієї дитини незалежно від віку самого батька.
Таким чином, право батьків на виховання дитини як суб'єктивне право виникає після народження дитини та її реєстрації у органах РАЦС. Зміст цього права, як вже зазначалося, визначити досить важко, але окреслити межі його правового регулювання є необхідним.
У теорії права суб'єктивне право розглядається як «юридична можливість, яка надається державою через норми об'єктивного права, визначати у межах норми права власну поведінку, обирати засоби та способи досягнення своєї мети, користуватися соціальним благом; вимагати відповідної поведінки від зобов'язаних осіб та звертатися за захистом в разі правопорушення до компетентних органів з метою задоволення інтересу уповноваженого».
У сімейно-правовій літературі були спроби дати визначення права батьків на виховання, але вони є або застарілими, або неповними, або навпаки досить широкими.На наш погляд, зміст суб'єктивного права батьків на виховання має включати в себе:1) право батьків на власну поведінку щодо дитини:2) право батьків забороняти іншим особам певну поведінку;3) право батьків на захист права на виховання в разі його порушення. До цього визначення мають входити ті права, які закріплює за батьками сімейне законодавство, інші дії батьків щодо виховання дитини, оскільки вони не одержали законодавчого закріплення, не мають правого значення, а отже не підлягають правовому регулюванню. Таким чином, право батьків на виховання дитини включає: право на особисте виховання; право залучати до виховання дитини інших осіб; право передавати дитину на виховання іншим фізичним або юридичним особам; право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства; право вимагати невтручання у здійснення батьками права на виховання дитини (ст.5 СК України); право на захист порушеного права на виховання дитини (ст. ст.18, 158, 159, 162, 163 СК України).Отже, коментована стаття містить можливі варіанти власної поведінки батьків щодо виховання дитини, а інші правомочності суб'єктивного права батьків на виховання містять інші статті СК України.
3. У сучасних умовах у зв'язку з підвищенням культурного рівня населення та великою зайнятістю батьків, у останніх виникає необхідність залучати до виховання дітей інших осіб. Крім того, необхідність залучати до виховання дитини інших осіб може бути обумовлена станом здоров'я дитини (наявність у дитини фізичних або психічних вад, які потребують додаткових реабілітаційних заходів).
Реалізація батьками права залучати до виховання дитини інших осіб полягає у тому, що батьки спонукають інших осіб взяти участь у вихованні їхніх дітей. При цьому мова не йде про передачу дитини на виховання цим особам, дитина не припиняє спільного проживання з батьками, а вказані особи не замінюють батьків у виховному процесі.
Це можуть бути як фізичні особи, так і юридичні. Фізичні особи можуть бути родичами дитини - дід, баба, брати, сестри тощо або сторонні особи. Сторонні особи теж можуть мати різну кваліфікацію. Вони можуть доглядати за дитиною на прохання батьків (сусіди), здійснювати догляд за дитиною на професійній основі (няні, гувернантки), мати спеціальну підготовку в тій чи іншій галузі (репетитори, спортивні інструктори). Вказані фізичні особи мають володіти високими моральними якостями, мати відповідну вищу педагогічну освіту, ліцензію на право надання освітніх послуг та фізичний стан здоров'я яких дозволяє виконувати обов'язки педагога (ч. 5 ст. 9 Закону України «Про дошкільну освіту» від 11.07.2001 p.).
До юридичних осіб можуть відноситись різноманітні дошкільні, шкільні та позашкільні навчальні заклади. Залучаючи до виховання дітей юридичних осіб, батьки мають право на вибір навчального закладу в залежності від потреб дитини та можливостей батьків (ст.36 Закону України «Про дошкільну освіту»; ст.29 Закону України «Про загальну середню освіту»; ст.6 Закону України «Про позашкільну освіту»). Відвідування дитиною навчального закладу не звільняє сім'ю від обов'язку виховувати, розвивати і навчати її в родинному колі...
4. Від залучення до виховання дитини інших осіб слід відрізняти передачу дитини батьками на виховання іншим особам (фізичним чи юридичним). Воно відрізняється тим, що при передачі дитини припиняється спільне проживання дитини з батьками. Відповідно до принципів Декларації про соціальні і правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо при передачі дітей на виховання і їх усиновленні на національному і міжнародному рівнях передача дитини на виховання має на увазі виховання дитини в іншій сім'ї, яке є тимчасовим за своїм характером, може продовжуватися, у разі потреби, до досягнення дитиною повноліття, але при цьому воно не повинне виключати можливості повернення дитини до її власних батьків або її усиновлення до настання повноліття. Така передача може бути як вимушеною (внаслідок відбування батьками покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства, тривалої хвороби батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов'язки тощо), так і без наявності поважних причин. Передача дітей на виховання іншим особам може бути здійснена як з належним правовим закріпленням факту такої передачі (передача дитини під опіку, піклування, до прийомної сім'ї, дитячого будинку сімейного типу, під патронат), так і без такого оформлення (фактичне виховання дитини родичами чи іншими особами).
Чинне українське законодавство передбачає передачу дитини батьками на виховання не тільки фізичним, а й юридичним особам. Проте в даному випадку категорія юридичних осіб, до яких батьки мають право передавати свою дитину, є іншою, ніж тих юридичних осіб, які залучаються батьками до виховання дитини. Вказані заклади призначені для дітей, позбавлених батьківського піклування. Ними є медичні, навчальні, виховні заклади, заклади та установи праці та соціального захисту населення, в яких проживають діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування. Такі заклади можуть бути у вигляді будинків дитини та інтернатних закладів.
Будинок дитини є закладом охорони здоров'я для медико-соціального захисту дітей-сиріт, дітей, які залишились без піклування батьків, а також дітей з вадами фізичного та розумового розвитку. Основними типами будинків дитини є:
а) будинок дитини загального типу - для медико-соціального захисту здорових дітей-сиріт, дітей, які залишилися без піклування батьків, віком від народження до трьох років. Крім дітей цієї категорії, тут можуть знаходитися діти, які мають сім'ю, проте утримання та виховання їх у сім'ї з поважних причин (хвороба годувальника, тривале відрядження, навчання тощо) неможливе, а також діти із затримкою розумового та фізичного розвитку внаслідок несприятливих умов виховання;
б) спеціалізований будинок дитини - для медико-соціального захисту дітей-сиріт, дітей, які залишились без піклування батьків, з вадами фізичного та розумового розвитку віком від народження до чотирьох років. У спеціалізованих будинках дитини можуть організовуватись 1-2 групи для здорових дітей.
Будинок дитини у своїй діяльності керується Типовим положенням про будинок дитини, яке затверджено Наказом МОЗ України від 18.05.98 р. № 123. До будинків дитини діти можуть прийматися за заявою про тимчасове влаштування дитини у будинок дитини одного або обох батьків (п. 3.1.6 Типового положення про будинок дитини).
Інтернатні заклади призначені для дітей, позбавлених батьківського піклування, у яких вони перебувають від трьох років до здобуття базової чи повної загальної середньої освіти, а в разі необхідності - до повноліття, на повному державному утриманні за рахунок коштів відповідних бюджетів та інших, не заборонених законодавством, джерел фінансування. Існують наступні типи інтернатних закладів: а) дитячий будинок - навчальний заклад інтернатного типу, що забезпечує розвиток, виховання, навчання та соціальну адаптацію дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, дошкільного та шкільного віку, а також тих, які перебувають у родинних стосунках; б) загальноосвітня школа-інтернат - загальноосвітній навчальний заклад, що забезпечує виховання, навчання та соціальну адаптацію дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування; в) спеціалізована школа-інтернат - загальноосвітній навчальний заклад з поглибленим вивченням окремих предметів та курсів, що забезпечує виховання, навчання та соціальну адаптацію обдарованих дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування; г) спеціальна загальноосвітня школа-інтернат - загальноосвітній навчальний заклад, що забезпечує виховання, навчання, соціальну адаптацію та корекцію дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку; г) загальноосвітня санаторна школа-інтернат - загальноосвітній навчальний заклад з відповідним профілем, що забезпечує виховання, навчання та лікування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, які потребують тривалого лікування. Інтернатні заклади у своїй діяльності керуються Положенням про дитячі будинки і загальноосвітні школи-інтернати для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, затвердженим Наказом Міністерства освіти і науки України, Міністерства України у справах сім'ї, дітей та молоді від 21.09.2004 р. № 747/460.
У заклади для дітей, позбавлених батьківського піклування, діти передаються тільки в тому разі, якщо немає змоги влаштувати їх до сім'ї - на усиновлення, під опіку або піклування, під патронат, у прийомну сім'ю або до дитячого будинку сімейного типу.
Якщо дитина передана батьками на виховання іншим особам у зв'язку з відбуванням батьками покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою під час слідства, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов'язки, відповідно до ст. 5 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» від 13 січня 2005 року відповідна служба у справах дітей зобов'язана протягом двох місяців підготувати комплект документів, який підтверджує набуття дитиною статусу дитини, позбавленої батьківського піклування.
Таким чином, правові наслідки залучення батьками до виховання дитини інших осіб та передачі дитини на виховання іншим особам є різними. Але передача дітей на виховання до інтернатних закладів, залучення третіх осіб для надання допомоги у вихованні, встановлення над дітьми опіки чи піклування, коли батьки з тих чи інших причин самі не можуть виховувати дітей, не означає добровільної відмови від своїх прав та обов'язків щодо дитини. В усіх перелічених випадках батьки не звільняються від обов'язку батьківського піклування і не позбавляються своїх прав щодо дитини (див. коментар до ст. 150 СК).
5. Сім'я зобов'язана формувати фізично і психічно здорову, етичну, інтелектуально розвинуту особистість, готову до майбутнього трудового, суспільного і сімейного життя. Виховання як цілеспрямований процес формування особистості здійснюється завдяки реалізації різноманітних виховних методів. При здійсненні права на виховання дітей батьки використовують свої методи та форми виховання, які залежать від рівня їхньої педагогічної культури, традицій, що склалися в сім'ї, індивідуальних фізичних та інтелектуальних якостей дітей та багатьох інших обставин.
Під методами виховання у педагогіці розуміються способи взаємопов'язаної діяльності вихователів та вихованців, спрямованої на формування у вихованців поглядів, переконань, навичок і звичок поведінки.
Методи виховання дітей в сім'ї - це шляхи (способи), за допомогою яких здійснюється цілеспрямований педагогічний вплив батьків на свідомість і поведінку дітей. Вони мають свою специфіку: вплив на дитину індивідуальний, заснований на конкретних вчинках і пристосований до особи; вибір методів залежить від педагогічної культури батьків (розуміння мети виховання, батьківської ролі, уявлень про цінності, стилю відносин в сім'ї тощо). Методами сімейного виховання є: переконання (пояснення, повчання, порада); особистий приклад; заохочення (похвала, подарунки, цікава для дітей перспектива); покарання (позбавлення задоволень, відмова від дружби, тілесні покарання). В деяких сім'ях за порадою педагогів створюються і використовуються ситуації, що виховують. Різноманітні засоби вирішення виховних задач в сім'ї: слово, батьківський авторитет, навчання, природа, домашній побут, національні звичаї, традиції, громадська думка, духовний і моральний клімат сім'ї, режим дня, література, спорт, свята, символи, атрибути, реліквії і т.д.
Форми та методи виховання, які використовуються батьками в процесі виховання дітей, не повинні суперечити закону, моральним засадам суспільства. Так, законом прямо забороняються застосування до дитини будь-яких форм фізичного і психічного насильства, образи, недбале і жорстоке поводження з нею, експлуатація, включаючи сексуальні зловживання, втягнення у злочинну діяльність, залучення до вживання алкоголю, наркотичних засобів і психотропних речовин, залучення до екстремістських релігійних психокультових угруповань та течій, використання її для створення та розповсюдження порнографічних матеріалів, примушування до проституції, жебрацтва, бродяжництва, втягнення до азартних ігор (ст. 10 Закону України «Про охорону дитинства від 26.04.2001 p.), втягнення неповнолітніх у діяльність з організації й проведення видовищних заходів сексуального чи еротичного характеру (ст. 7 Закону України «Про захист суспільної моралі» від 20.11.2003 р.) тощо.
Моральні засади суспільства - це ті моральні норми, які прийняті у суспільстві, складають основу його уявлень про добро та зло, які слугують керівним фактором при здійсненні людиною будь-якої діяльності, в тому числі виховання дітей.
Основними моральними принципами, на яких ґрунтуються уявлення суспільства про виховання дітей, є повага до дитини, до її людської честі та гідності, врахування її особистих уподобань, особливостей її психічного та фізичного розвитку. Стримування власної волі дитини при її вихованні, прагнення до підкорення її всім велінням батьків, не зважання на уподобання дитини, її фізичний, моральний та психічний стан розцінюються як застосування до дитини відповідної форми насильства (в залежності від конкретної поведінки батьків), що суперечить моральним засадам суспільства. Крім того, суперечить моральним засадам суспільства, коли виховання здійснюється батьками шляхом подання дитині хибних прикладів - батьки ведуть аморальний або навіть злочинний спосіб життя. Заборона саме такої поведінки під час виховання дитини і міститься у ч. 3 коментованої статті.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "Стаття 151. Права батьків щодо виховання дитини"
  1. § 2. Особливості відшкодування шкоди різних форм
    Відшкодування шкоди, завданої особою у разі здійснення нею права на самозахист або у стані крайньої необхідності. Згідно зі ст. 1169 ЦК шкода, завдана особою при здійсненні нею права на самозахист від протиправних посягань, у тому числі у стані необхідної оборони, якщо при цьому не були перевищені її межі, не відшкодовується. Право на самозахист дається особі ст. 19 ЦК, відповідно до якої особа
  2. 2.2. Загальна характеристика прав дітей та батьків.
    Норми, присв'ячені правам неповнолітніх дітей, є новими для українського законодавства. У 1990 р. Україна стала учасницею Конвенції ООН "Про права дитини", у зв'язку з чим вона прийняла на себе зобов'язання привести діюче сімейне законодавство у відповідність з вимогами зазначеної Конвенції Дитиною визнається особа, що не досягла віку вісімнадцяти років (повноліття). Дане визначення відповідає
  3. Стаття 235. Порядок розгляду справ окремого провадження
    1. Під час розгляду справ окремого провадження суд зобов'язаний роз'яснити особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи. 2.3 метою з'ясування обставин справи суд може
  4. § 2. Види особистих немайнових прав, не пов'язаних з майновими
    Особисті немайнові права належать усім без винятку фізичним особам незалежно від віку, дієздатності, інших особливостей, зокрема від того, де та у зв'язку з якими подіями життя вони перебувають. Положення про рівність прав усіх громадян закріплено у ст. 24 Конституції України і цілком стосується особистих немайнових прав. Крім того, ст. 52 Конституції України проголошує рівність прав усіх
  5. § 2. Дієздатність громадян
    Дієздатність громадянина. Щоб правоздатний громадянин міг своїми власними діями використати, реалізувати свої права та обов'язки, він повинен розуміти значення своїх дій. Розуміти значення своїх дій люди можуть лише з досягненням певного віку і за відсутності хвороб, які позбавляють їх можливості діяти розсудливо. Внаслідок цього закон встановлює ще одну властивість громадянина. Ця влас-
  6. Стаття 150. Експлуатація дітей
    1. Експлуатація дітей, які не досягли віку, з якого законодавством дозволяється працевлаштування, шляхом використання їх праці з метою отримання прибутку - карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років. 2. Ті самі дії, вчинені щодо кількох дітей або
  7. Стаття 155. Статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості
    1. Статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості,- караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк. 2. Ті самі дії, вчинені батьком, матір'ю, вітчимом, мачухою, опікуном чи піклувальником, особою, на яку покладено обов'язки щодо виховання потерпілого або піклування про нього, або якщо вони спричинили безплідність чи інші тяжкі наслідки,-
  8. Стаття 166. Злісне невиконання обов'язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування
    Злісне невиконання батьками, опікунами чи піклувальниками встановлених законом обов'язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування, що спричинило тяжкі наслідки,- карається обмеженням волі на строк від двох до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк. 1. Основним безпосереднім об'єктом цього злочину є всебічний (фізичний, психічний і
  9. Стаття 169. Незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння)
    1. Незаконна посередницька діяльність або інші незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння) дитини, передачі її під опіку (піклування) чи на виховання в сім'ю громадян - караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк. 2. Ті самі дії, вчинені щодо кількох дітей, повторно, за попередньою змовою групою осіб, з використанням службового становища або якщо
  10. Стаття 1. Завдання Сімейного кодексу України
    1. Сімейний кодекс України визначає засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов'язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов'язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім'ї та родичів. 2. Регулювання сімейних відносин здійснюється цим Кодексом з метою: - зміцнення сім'ї як соціального інституту і як союзу
© 2014-2022  yport.inf.ua