| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Стаття 150. Експлуатація дітей |
||
|
1. Експлуатація дітей, які не досягли віку, з якого законодавством дозволяється працевлаштування, шляхом використання їх праці з метою отримання прибутку - карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років. 2. Ті самі дії, вчинені щодо кількох дітей або якщо вони спричинили істотну шкоду для здоров'я, фізичного розвитку або освітнього рівня дитини, або поєднані з використанням дитячої праці в шкідливому виробництві,- караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. 1. Згідно з Конвенцією про права дитини, у зв'язку з фізичною та розумовою незрілістю дитина потребує особливої охорони, турботи і допомоги, у т. ч. належного правового захисту, для повного і гармонійного розвитку її особистості, дитині необхідно рости в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові і розуміння. Експлуатація дитини знаходиться у явному протиріччі з наведеними вимогами. У цьому й полягає суспільна небезпека злочину, передбаченого ст. 150. 2. Об'єкт злочину - воля, честь і гідність, фізичне і психічне здоров'я дитини. 3. Обов'язковою ознакою складу злочину є потерпілий. Ним може бути тільки дитина,, яка не досягла віку, з якого законодавством дозволяється працевлаштування. Відповідно ж до законодавства України допускається прийняття на роботу осіб, які досягли шістнадцяти, за згодою одного з батьків або особи, що його замінює,- п'ятнадцяти, а за сукупністю інших, крім такої згоди, умов (щодо учнів певних навчальних закладів, для виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров'ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час) - чотирнадцяти років. При цьому для дітей, що мають вік менше 16 років, тривалість робочого часу обмежується відповідно до потреб їх розвитку та професійної підготовки. Діти, які досягли 16-річного віку, мають також право займатися підприємницькою діяльністю, можуть бути членами колективного сільськогосподарського підприємства та членами селянського (фермерського) господарства в порядку, встановленому законом. Під законодавством у ст. 150 слід розуміти закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана ВР, а також постанови ВР, укази Президента України, декрети і постанови КМ, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України. 4. З об'єктивної сторони злочин, передбачений ст. 150, полягає в суспільно небезпечних діях - експлуатації дитини. Експлуатація загалом означає присвоєння матеріальних результатів праці людини (зокрема прибутку) власником засобів виробництва. При цьому людина може працювати взагалі без оплати або з оплатою, яка явно не відповідає характеру та інтенсивності роботи. У ст. 150 під експлуатацією дитини розуміється привласнення не будь-яких матеріальних результатів (продуктів) її праці (доходу у вигляді матеріальних благ), а лише прибутку як різниці між доходами і виробничими витратами. Проте, якщо особа не несе виробничих витрат у зв'язку з використанням праці дитини, отримані нею доходи і є фактичним прибутком. Слід також мати на увазі, що, оскільки діяльність, пов'язана з експлуатацією дитини, яка не досягла певного віку, є завжди незаконною, то для кваліфікації злочину за ст. 150 не має значення, обліковується чи не обліковується винним одержаний прибуток. Злочин вважається закінченим з моменту фактичного початку роботи дитиною, праця якої використовується суб'єктом злочину. Примушування дитини до зайняття проституцією та втягнення дитини у заняття проституцією, а також використання дитини у сутенерстві кваліфікуються за ч. З ст. 303. Втягнення дитини у жебрацтво кваліфікується за ст. 304, а якщо ці дії вчинені щодо дитини, яка не досягла віку, з якого законодавством дозволяється працевлаштування, шляхом використання її праці як жебрака з метою отримання прибутку - за сукупністю злочинів, передбачених частинами 1 або 2 ст. 150 і ст. 304. 5. Суб'єкт злочину загальний. Експлуатація дитини, вчинена службовою особою, за наявності підстав кваліфікується за ст. 365. 6. З суб'єктивної сторони злочин характеризується прямим умислом. Обов'язковою метою експлуатації дитини є отримання прибутку. Ставлення винної особи до наслідків у вигляді істотної шкоди для здоров'я, фізичного розвитку або освітнього рівня дитини (ч. 2 ст. 150) може характеризуватися тільки необережністю. Примушування дитини до роботи з метою спричинення їй тілесних ушкоджень (наприклад, з метою перервати вагітність дитини жіночої статі) кваліфікується за статтями 121, 122 або 125. 7. Кваліфікованими видами злочину (ч. 2 ст. 150) є експлуатація: 1) кількох (двох чи більше) дітей одночасно або в різний час; 2) дитини, якщо вона потягла істотну шкоду для здоров'я, фізичного розвитку або освітнього рівня дитини; 3) поєднана з використанням дитячої праці в шкідливому виробництві. Під істотною шкодою для здоров'я дитини у ч. 2 ст. 150 слід розуміти шкоду, яка полягає у спричиненні потерпілій дитині з необережності тяжкого чи середньої тяжкості тілесного ушкодження. Істотною шкодою для фізичного розвитку дитини є шкода, яка полягає, наприклад, у припиненні або істотному гальмуванні її фізичного розвитку відповідно до певних медичних критеріїв, а істотною шкодою для освітнього рівня дитини - в тривалому припиненні її навчання у загальноосвітній школі, професійно-технічному закладі тощо, зокрема таке, що порушило конституційне право дитини на обов'язкову повну середню освіту. Причиновий зв'язок між експлуатацією дитини та її суспільно небезпечними наслідками є обов'язковою ознакою цього кваліфікованого виду злочину. При цьому наявність істотної шкоди для здоров'я, фізичного розвитку або освітнього рівня дитини та вказаний причиновий зв'язок встановлюються за допомогою судової експертизи (медичної, психіатричної, психологічної тощо). Згідно із законодавством України забороняється залучення дітей до участі у важких роботах і роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах. Тому шкідливим виробництвом слід вважати не тільки виробництво зі шкідливими і небезпечними умовами праці, на якому, відповідно до законодавства України, забороняється застосування праці неповнолітніх, а й будь-яке інше виробництво, яке може бути шкідливим для здоров'я дітей (зокрема, підземні роботи, важкі роботи, роботи зі шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок). 8. Злочин, передбачений ст. 150, слід відмежовувати від злочину, передбаченого ст. 149, насамперед за ознаками об'єктивної і суб'єктивної сторони: експлуатація дитини, вчинена за відсутності незаконної угоди щодо неї, а так само без її переміщення, переховування, передачі та одержання, кваліфікується тільки за ст. 150. Вербування дитини для подальшого використання її праці з метою отримання прибутку, вчинене самим вербувальником, так само охоплюється ст. 150. Свідченням відсутності у діянні особи злочину, передбаченого ст. 149, є, зокрема, те, що: а) злочин щодо дитини вчинюється, як правило, однією особою (або групою осіб, які діють спільно з метою отримання прибутку від використання праці дитини), яка не укладає жодних угод стосовно дитини з іншими особами; б) дитина добровільно, без впливу обману чи шантажу з боку дорослих та її уразливого стану, дала згоду на використання її праці; в) дитина використовується на звичайному виробництві, у звичайній торгівлі, у сфері надання звичайних послуг тощо (тобто відсутня мета використати дитину в різних формах сексуальної експлуатації, у порнобізнесі, як раба, залучити її в боргову кабалу, вилучити у неї органи, провести над нею досліди, усиновити (удочерити) з метою наживи, привести її у підневільний стан чи у стан примусової вагітності, втягнути у злочинну діяльність, використати у збройних конфліктах). Конституція України (статті 52, 53). Конвенція ООН про права дитини від 20 листопада 1989р. Ратифікована Україною 27 лютого 1991 р. (ст. 32). Конвенції МОП: № 6 про нічну працю підлітків у промисловості від 29 жовтня 1919 р.; №10 про мінімальний вік допуску дітей до роботи в сільському господарстві від 25 жовтня 1921 р.; № 15 про мінімальний вік допуску підлітків до роботи вантажниками вугілля або кочегарами на флоті; № 33 про вік приймання дітей на непромислові роботи; № 58 про мінімальний вік дітей для допуску до роботи в морі від 22 жовтня 1936 р. ; № 59 про вік дітей для прийняття на роботу в промисловості від 3 червня 1937 р.; № 60 про вік дітей для прийняття на непромислові роботи від 3 червня 1937 р.; № 77 про медичний огляд дітей і підлітків з метою встановлення їх придатності для праці в промисловості від 19 вересня 1946 р. ; № 78 про медичний огляд дітей і підлітків з метою встановлення їх придатності для праці на непромислових роботах від 19 вересня 1946 р. ; № 79 про обмеження нічної праглі дітей і підлітків на непромислових роботах від 19 вересня 1946р. Ратифіковані СРСР 11 серпня 1956р. Конвенції МОП: №105 про скасування примусової праці від 25 червня 1957р.; № 182 про заборону та негайні заходи щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці від 17 червня 1999 р. Ратифіковані Україною 5 жовтня 2000 р. Європейська конвенція про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 р. Ратифікована Україною 3 серпня 2006р. КЗП (ст. 188). ЦК (статті 282-283, 288, 289, 312). Закон України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 р. Рішення КСу справі про тлумачення терміна «законодавство» № 12-рп від 9 липня 1998 р. Перелік важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праглі, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх. Затверджений наказом МОЗ № 46 від 31 березня 1994 р. Перелік важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок. Затверджений наказом МОЗ № 256 від 29 грудня 1993 р. Перелік робіт з підвищеною небезпекою. Затверджений наказом Державного комітету України з нагляду за охороною праці № 123 від ЗО листопада 1993 р. Стаття 150-1. Використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом 1. Використання батьками або особами, які їх замінюють, малолітньої дитини для заняття жебрацтвом (систематичного випрошування грошей, речей, інших матеріальних цінностей у сторонніх осіб) з метою отримання прибутку - карається обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк. 2. Ті самі дії, вчинені щодо чужої малолітньої дитини або пов'язані із застосуванням насильства чи погрозою його застосування, а так само вчинені повторно або особою, яка раніше скоїла один із злочинів, передбачених статтями 150, 303, 304 цього Кодексу, або за попередньою змовою групою осіб,- караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на строк від трьох до восьми років. 3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені організованою групою, а також якщо внаслідок таких дій дитині спричинені середньої тяжкості чи тяжкі тілесні ушкодження,- караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років. (Кодекс доповнено статтею 150-1 згідно із Законом N9 894-\Л від 15 січня 2009 р.) 1. Основний безпосередній об'єкт злочину - воля, честь і гідність дитини. Його додатковим факультативним об'єктом може бути фізичне і психічне здоров'я дитини. Останнє означає, що у разі, коли дії винного завдали шкоди (певного ступеня) здоров'ю дитини, такі дії можуть охоплюватись відповідною частиною ст. 150-1 і додаткової кваліфікації за статтями розділу II Особливої частини не потребують. Склад злочину, передбаченого ст. 150-1, є спеціальним по відношенню до складу злочину, передбаченого ст. 150. 2. Обов'язковою ознакою складу злочину є потерпілий. Ним може бути тільки малолітня дитина, тобто дитина, яка не досягла 14-річного віку. При цьому кваліфікуючою ознакою (ч. 2 ст. 150-1) є вчинення злочину щодо чужої малолітньої дитини. Використання для заняття жебрацтвом дитини віком понад 14 років, яка не досягла віку, з якого законодавством дозволяється працевлаштування, має кваліфікуватися за наявності для цього підстав за ст. 150. Втягнення ж у жебрацтво дитини віком понад 14 років, яка досягла віку, з якого законодавством дозволяється працевлаштування (наприклад, дитини-інваліда), треба кваліфікувати за ч. 1 ст. 304. Використання для заняття жебрацтвом дорослої особи (зокрема особи, яка має фізичні чи психічні вади, особи похилого віку) за наявності підстав може бути кваліфіковане за статтями 146 або 149. 3. Предмет злочину, тобто у даному випадку те, з приводу чого вчинюється злочин, становлять гроші, речі, інші матеріальні цінності. Під грошима у ст. 150-1 слід розуміти грошові знаки у вигляді національної валюти України та іноземної валюти (про їх поняття див. коментар до ст. 199). Речі - це будь-які предмети матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки. Речі можуть бути рухомі і нерухомі, замінні і незамінні, подільні та неподільні, споживні та неспоживні. Виділяються також такі специфічні речі, як: тварини; головні речі та їх приналежності; складні речі; продукція, плоди, доходи; майно; гроші; валютні цінності; цінні папери. Поняття «речі», що міститься у цивільному законодавстві (див. статті 177, 179-201 ЦК), є найбільш широким і охоплює будь-які матеріальні цінності. Отже, предметом цього злочину не можуть бути цінності нематеріального характеру (нематеріальні блага): результати робіт; послуги; результати інтелектуальної, творчої діяльності; інформація; особисті немайнові блага (здоров'я, ім'я, авторство тощо). Іншими словами, не може настати відповідальність за ст. 150-1 за систематичне прохання у сторонніх осіб надати які-небудь послуги, виконати певну роботу, здійснити творчу діяльність, передати інформацію тощо. 4. З об'єктивної сторони злочин, передбачений ст. 150-1, полягає 8 суспільно небезпечних діях - використанні малолітньої дитини для заняття жебрацтвом. Диспозиція ч. 1 ст. 150-1 є описовою і безпосередньо'з неї випливає, що під заняттям жебрацтвом розуміється систематичне випрошування грошей, речей, інших матеріальних цінностей у сторонніх осіб. При цьому випрошувати матеріальні цінності у сторонніх осіб може як дитина, так і доросла особа, яка використовує дитину (найчастіше коли дитина ще не вміє розмовляти). Власне випрошування може відбуватися усно, письмово або конклюдент- ними діями (акт поведінки, який сам по собі свідчить про наміри чи бажання особи). Поняття систематичне означає вчинення зазначених дій багаторазово (три і більше епізоди усного висловлення прохання подати милостиню або письмове чи конклюдент- ними діями висловлення такого ж прохання трьом і більше стороннім особам). Злочин, передбачений ст. 150-1, є прикладом продовжуваного злочину - злочину, що складається із двох чи більше тотожних діянь, які є реалізацією єдиного злочинного наміру винної особи щодо використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом. Такими діяннями можуть бути: тримання на руках немовляти чи іншої маленької дитини, контролювання зовні дій дитини, яка самостійно випрошує матеріальні цінності у сторонніх осіб, тощо. Під сторонніми особами у ч. 1 ст. 150-1 треба розуміти всіх інших осіб, крім батьків та осіб, які замінюють батьків, а у частинах 2 і 3 ст. 150-1 - будь-яких осіб, крім тих, які є суб'єктами цього злочину. Злочин вважається закінченим з моменту початку третього епізоду випрошування грошей, речей, інших матеріальних цінностей у сторонніх осіб з використанням суб'єктом злочину малолітньої дитини. 5. Суб'єкт злочину спеціальний. У ч. 1 ст. 150-1 це - батьки або особи, які їх замінюють, а у ч. 2 ст. 150-1 - будь-які інші особи, крім батьків та осіб, які замінюють батьків. Відповідно до СК та Закону України «Про охорону дитинства» батьками та особами, які замінюють батьків, можуть бути визнані лише ті особи, які мають право і на яких покладається обов'язок виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Батьки - це рідні батько і мати дитини, у т. ч. ті, з якими дитина спільно не проживає, а також: а) усиновителі; б) прийомні батьки; в) батьки-вихователі. Особами, які замінюють батьків, відповідно до законодавства є: а) опікун, піклувальник; б) патронатний вихователь; в) фактичний вихователь (особа, яка взяла у свою сім'ю дитину-сироту чи дитину, з інших причин позбавлену батьківського піклування). За відсутності у дитини матері, батька або якщо батьки не можуть з поважних причин надавати дитині належне утримання (а також виховувати її та піклуватися про неї), особами, які замінюють батьків, можуть бути визнані баба і дід, повнолітні брат та сестра, а за відсутності у дитини матері, батька, баби, діда, повнолітніх братів та сестер або якщо ці особи не можуть з поважних причин надавати дитині належне утримання (а також виховувати її та піклуватися про неї) - мачуха і вітчим, які проживають з дитиною, а також інші особи, у сім'ї яких виховувалась дитина. Батьки можуть бути відсутні у дітей-сиріт, підкинутих дітей, дітей, від яких відмовились батьки, безпритульних дітей. Поважні причини, з яких батьки не можуть надавати дитині належне утримання, це: позбавлення батьківських прав; відібрання дітей у батьків без позбавлення батьківських прав; визнання батьків безвісно відсутніми або недієздатними; оголошення їх померлими; відбування ними покарання в місцях позбавлення волі; перебування їх під вартою на час досудового слідства; розшук їх органами внутрішніх справ, зокрема пов'язаний з ухиленням від сплати аліментів та відсутністю відомостей про їх місцеперебування; тривала хвороба батьків. До осіб, які замінюють батьків, не можуть бути віднесені: особи, які на правових підставах здійснюють виховання малолітньої дитини або нагляд за нею на підставі договору (няня, гувернантка, домашній учитель тощо); працівники закладів охорони здоров'я, навчальних та інших закладів (лікарні, будинки дитини, школи, дитячі садочки, оздоровчі табори, школи-інтернати тощо), зобов'язані наглядати за дітьми і піклуватись про них. Суб'єктом злочину може бути тільки повнолітня осудна особа. 6. Із суб'єктивної сторони злочин - оскільки обов'язковою ознакою його складу є мета - характеризується прямим умислом. Метою використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом є отримання прибутку. У ст. 150-1, як і у ст. 150, під прибутком слід розуміти усі доходи, отримані у зв'язку з використанням дитини,- у цьому випадку для заняття жебрацтвом. Ставлення винної особи до наслідків у вигляді спричішення дитині середньої тяжкості чи тяжких тілесних ушкоджень (ч. З ст. 150-1) може характеризуватися тільки необережністю. Якщо ж має місце умисел (наприклад, винна особа навмисно залишила дитину випрошувати милостиню на сильному морозі, свідомо припускаючи, що внаслідок цього дитина обморозить кінцівки, які будуть ампутовані), то діяння потребує кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених ч. З ст. 150-1 і статтями 122 чи 121. 7. Кваліфікованими видами злочину (ч. 2 ст. 150-1) є використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом, вчинене: 1) стосовно чужої дитини; 2) із застосуванням насильства чи погрозою його застосування; 3) повторно; 4) особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених статтями 150, 303 або 304; 5) за попередньою змовою групою осіб. Чужою дитина за змістом закону є для особи, яка використовує дитину для зайняття жебрацтвом. Такою особою не можуть бути рідні, прийомні батьки і батьки-вихователі дитини, а також особи, які замінюють їй батьків. Під насильством у ч. 2 ст. 150-1 слід розуміти фізичне насильство у формі завдання удару, побоїв, мордування, катування, заподіяння легкого тілесного ушкодження тощо. На відміну від насильства, передбаченого ч. З ст. 150-1, насильство, так само як і погроза, про які йдеться у ч. 2 ст. 150-1, можуть бути застосовані не лише до дитини, а й до інших осіб (зокрема до батьків дитини чи інших осіб, які намагаються протидіяти використанню дитини для заняття жебрацтвом). Якщо винна особа застосувала катування з метою примусити, наприклад, дитину до заняття жебрацтвом, то вчинене треба кваліфікувати тільки за ч. 1 або ч. 2 ст. 127, а якщо катування застосовувалось і під час використання дитини для заняття жебрацтвом,-то додатково за ч. 2 ст. 150-1. Якщо під час використання дитини для заняття жебрацтвом потерпілій особі (не дитині), яка, наприклад, протидіяла такому використанню дитини, були завдані середньої тяжкості, тяжкі тілесні ушкодження або смерть, вчинене слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 150-1 і за відповідною статтею розділу II Особливої частини КК. Викрадення дитини з подальшим її використанням для заняття жебрацтвом треба кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених сг. 146 і ч. 2 або ч. З ст. 150-1. Водночас тривале примусове утримання при собі малолітньої дитини під час її використання для заняття жебрацтвом не потребує додаткової кваліфікації за ч. 2 ст. 146 - такі дії охоплюються ч. 2 ст. 150-1. Під погрозою застосування насильства у ст. 150-1 слід розуміти висловлення реального наміру негайно або в майбутньому заподіяти особі фізичну шкоду. Використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом, поєднане з погрозою вбивством, охоплюються ч. 2 ст. 150-1 і додаткової кваліфікації за ст. 129 не потребує. Проте таке саме діяння, поєднане з погрозою знищення чужого майна загальнонебезпечним способом, іааліфікується за відповідною частиною ст. 150-1 і за ст. 195. Про поняття повторності див. ст. 32 і коментар до неї, а про поняття попередньої змови групи осіб - ст. 28 і коментар до неї. Вчинення розглядуваного злочину стосовно кількох (двох чи більше) дітей одночасно або в різний час слід розглядати як вчинення його повторно, оскільки у ст. 150-1 слово «дитина» використано в однині. Повторність виникає незалежно від того, чи була винна особа засуджена раніше за вчинення одного чи кількох злочинів, які утворюють повторність. Згідно з ч. 4 ст. 32 злочин не повинен враховуватись як такий, що утворює разом з іншими злочинами повторність, лише якщо винного було звільнено від кримінальної відповідальності за цей злочин на підставі статей 45-49 або на підставі акта амністії чи помилування, а так само у випадках, коли судимість за цей злочин було погашено або знято. Відповідно до ч. 2 ст. 28 злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину (зокрема на стадії готування до нього), домовилися про спільне його вчинення. Домовленість повинна стосуватися спільності вчинення злочину - узгодження місця, часу, способу вчинення злочину, змісту виконуваних кожним зі співви- конавців функцій (ролей) тощо. Особливо кваліфікованими видами злочину (ч. З ст. 150-1) є використання власної або чужої дитини малолітньої дитини для заняття жебрацтвом з метою отримання прибутку: 1) вчинене організованою групою; 2) якщо внаслідок таких дій дитині спричинені середньої тяжкості або тяжкі тілесні ушкодження. Про поняття організованої групи див. ст. 28 та коментар до неї, про поняття середньої тяжкості і тяжких тілесних ушкоджень - статті 121 і 122 та коментар до них. 8. Використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом, вчинене за відсутності незаконної угоди щодо неї, а так само без її переміщення, переховування, передачі, одержання, кваліфікується тільки за ст. 150-1. Вербування чи одержання малолітньої дитини і подальше використання її самим вербувальником (одержувачем) для заняття жебрацтвом з метою отримання прибутку слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ч. З ст. 149 і частинами 2 або 3 ст. 150-1. Так само кваліфікуються купівля малолітньої дитини або здійснення іншої угоди щодо неї, а також вербування, переміщення, переховування, передача й одержання такої дитини однією особою з наступним використанням її для заняття жебрацтвом іншою особою. Використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом (ст. 150-1) слід відмежовувати від втягнення дитини у заняття жебрацтвом, передбаченого ч. 1 ст. 304, передусім за тією ознакою, що потерпілою від другого із цих злочинів може бути тільки дитина віком від 14 до 18 років. Використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом (ст. 150-1) слід відмежовувати від втягнення дитини у заняття жебрацтвом, передбаченого ч. 2 ст. 304, за такими ознаками: 1) таке втягнення не означає використання дитини самим втягувачем; 2) для втягування не є характерною мета отримання прибутку; 3) не можна кваліфікувати як втягнення у заняття жебрацтвом немовля або іншу дитину, яка не усвідомлює факту втягнення, а також залучення малолітнього до жебрацтва шляхом обману. Використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом, поєднане з використанням для заняття жебрацтвом тварини, що відноситься до хребетних, слід кваліфікувати за сукупністю статей 150-1 і 299 (якщо при цьому мало місце знущання над твариною із застосуванням жорстоких методів, наприклад: позбавлення їжі, води, тривале тримання на сильному морозі. Такі самі методи, застосовані стосовно дитини, вимагають додаткової кваліфікації вчиненого за ст. 127). 9. Відповідно до СК повнолітні мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування. З позовом до суду про позбавлення батьківських прав у цьому випадку мають право звернутися один з батьків, опікун, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний чи інший дитячий заклад, орган опіки, прокурор або сама дитина, якщо вона досягла 14-річного віку. Конституція України (статті 52, 53). Конвенція ООН про права дитини від 20 листопада 1989р. Ратифікована Україною 27 лютого 1991 р. (ст. 32). ЦК (статті 177, 179-201). СК (статті 3, б, 121-140, 164-166, 207-274). Закон України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 р. Закон України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей- сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» від 13 січня 2005 р. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Информация, релевантная "Стаття 150. Експлуатація дітей" |
||
|
||