Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоСімейне право → 
« Попередня Наступна »
О.В.Шило. Правові відносини батьків та дітей, 2002 - перейти к содержанию учебника

2.2. Загальна характеристика прав дітей та батьків.

Норми, присв'ячені правам неповнолітніх дітей, є новими для українського законодавства. У 1990 р. Україна стала учасницею Конвенції ООН "Про права дитини", у зв'язку з чим вона прийняла на себе зобов'язання привести діюче сімейне законодавство у відповідність з вимогами зазначеної Конвенції
Дитиною визнається особа, що не досягла віку вісімнадцяти років (повноліття). Дане визначення відповідає нормі ст. 1 Конвенції ООН про права людини, відповідно до якої дитиною є кожна людська істота до досягнення 19-літнього віку, якщо за законом країни, в якій проживає дитина, вона не досягає повноліття раніше.
Державою, відповідно до п. 1 ст. 2 Конвенції, повинні поважатися і забезпечуватися усі права дитини без якої-небудь дискримінації, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного, етнічного чи соціального походження, майнового положення, стану здоров'я і народження дитини. Задача сімейного права складається в забезпеченні дотримання прав дитини без якої-небудь дискримінації в сімейних відносинах. На законодавчому рівні закріплено особисті немайнові права дитини. До них відносяться:
право дитини жити і виховуватися в родині;
право дитини на спілкування з обома батьками, дідусем, бабусею, братами, сестрами й іншими родичами;
право дитини на захист своїх прав і законних інтересів;
право дитини виражати свою думку;
право дитини на ім'я, по батькові і прізвище.
Дотримання і захист перерахованих особистих прав дитини гарантується державою, що виходить з інтересів і потреб кожної дитини.
Одним з найважливіших прав дитини є його право жити і виховуватися в родині.
Батьки мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Батьки користуються рівними правами і несуть рівні обов'язки щодо своїх дітей і втих випадках, якщо вони розлучені чи проживають окремо від дітей.
Захист прав та інтересів малолітніх і неповнолітніх дітей покладається на батьків, які здійснюють цей обов'язок без спеціальних повноважень.
У випадках коли неповнолітні діти відповідно до чинного законодавства можуть здійснювати захист своїх прав самостійно, обов'язок батьків, є додатковим.
Права та обов'язки батьків щодо виховання дітей слідуючі:
1. Батьки мають право на особисте виховання дітей, а також право передавати дітей для навчання чи виховання до навчально-виховних закладів, що, однак, не звільняє їх від обов'язку батьківського піклування.
2. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, що суперечать законові та моральним засадам суспільства.
3. Виховання батьками своїх дітей є правом і обов'язком. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дітей, їхній фізичний, духовний, моральний і соціальний розвиток, навчання, виховання в них почуття поваги до прав і свобод людини, готувати дітей до самостійної праці.
4. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дітей.
5. Діти мають право вимагати від батьків належного виконання обов'язку щодо їх виховання. У разі неналежного виконання батьками цього обов'язку діти мають право звернутися за захистом своїх прав та інтересів до відповідного органу опіки та піклування, який зобов'язаний вжити необхідних заходів.
Питання виховання дітей вирішуються батьками спільно.
Один з батьків, який проживає окремо від дітей, зобов'язаний брати участь у їх вихованні і має право спілкуватися з ними. Той із батьків, з яким проживають діти, не має права перешкоджати іншому з батьків спілкуватися з дітьми та брати участь у їх вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає їхньому нормальному розвиткові.
Якщо батьки не можуть дійти згоди щодо участі у вихованні дітей одного з батьків, який проживає окремо, порядок участі визначається органами опіки та піклування з урахуванням думки обох батьків і з урахуванням інтересів дитини.
У тих випадках, коли один з батьків не виконує рішення органу опіки та піклування, останній, а також кожен з батьків мають право звернутися за вирішенням спору до суду, який виносить своє рішення.
При злісному невиконанні рішення суду той з батьків, який проживає окремо, виходячи з інтересів дитини, має право звернутися з позовом до суду про передання йому дитини.
Батьки мають право вимагати повернення дітей від будь-якої особи, яка утримує дітей у себе не на підставі закону чи судового рішення.
Суд може відмовити в переданні батькам або одному з них дитини, якщо дійде висновку, що таке передання суперечить її інтересам. Про прийняте рішення суд повідомляє орган опіки та піклування.
Дід і баба мають право спілкуватися зі своїми неповнолітніми онуками. У разі відмови батьків від надання дідові чи бабі можливості спілкування з онуками справа вирішується органами опіки та піклування, виходячи з інтересів дітей та умов їхнього нормального розвитку.
Якщо батьки не виконують рішення органу опіки та піклування, дід і баба мають право звернутися за вирішенням спору до суду.
Якщо батьки проживають окремо, від їхньої згоди залежить, з ким із них повинні проживати малолітні діти, тобто такі, що не досягли 14 років. У разі недосягнення згоди спір вирішується судом з урахуванням інтересів дітей та їхнього бажання.
Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, якій виповнилося 14 років, визначається нею самостійно.
Права й обов'язки батьків містять у собі як майнові, так і особисті немайнові права й обов'язки. Батьківські правовідносини виникають між дитиною і кожним з його батьків і носять двосторонній характер, оскільки права й обов'язки існують і в батьків, і в дитини. Більшість прав батьків корреспондируются з правами дитини, однак останні ширше по обсягу. Наприклад, право дитини виражати свою думку є абсолютним. Дане право може бути реалізовано не тільки у відносинах з батьками, але і з іншими родичами, будь-якими громадянами й посадовими особами, у повноваження яких входить вирішення питань, що торкаються прав і й інтересів дітей.
Батьківські права й обов'язки мають визначені особливості. По-перше, батьки мають рівні права і несуть рівні обов'язки у відношенні своїх дітей . При цьому не має значення в зареєстрованому шлюбі народилася дитина чи ні, батьківство було визнано в добровільному чи порядку встановлено судом. Конвенція про права дитини (ч. 1 ст. 18) також наказує всім державам-учасникам забезпечити визнання загальної й однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини.
По-друге, батьківські права обмежені в часі. По досягненні дитиною чи повноліття чи при придбанні повної дієздатності неповнолітнім батьківські права й обов'язки припиняються. З цього моменту громадянин стає повноцінним членом суспільства, досягає необхідного ступеня зрілості, щоб самому створювати і здійснювати права й обов'язки. Якщо повнолітня дитина непрацездатна, то на батьків покладається обов'язок по його утриманню. По-третє, при здійсненні батьківських прав і обов'язків повинний дотримуватися пріоритет інтересів дитини. Це положення має принципове значення, оскільки нерідкі життєві ситуації, коли інтереси батька суперечать інтересам дитини. Наприклад, батьки не роблять належної уваги духовному розвитку дитини, посилаючись на недостачу часу. Четверта особливість батьківських прав і обов'язків полягає в тому, що батьки мають переважне право на виховання своїх дітей перед всіма іншими особами. Відступ від цього правила можливий тільки у випадках, коли порушуються інтереси дитини.
На даний момент, ст. 61 КпШС передбачає найважливіше право батьків - право на виховання своїх дітей. Для права батьків по вихованню, як і для ряду інших суб'єктивних сімейних прав, характерно, що права батьків по вихованню дітей є одночасно їх обов'язками перед дітьми. Батьківські права не можуть здійснюватися в протиріччі з інтересами дітей. Разом з тим обов'язок батьків по вихованню дітей є їхнім обов'язком не тільки перед дітьми, але і перед суспільством. Здійснення права батьків по вихованню дітей настільки серйозно торкається інтересів суспільства в цілому, що регулюється імперативними нормами. Нездійснення права й обов'язку батьків по вихованню дітей є правопорушенням, що спричиняє застосування визначених санкцій. Право батьків на виховання дітей, як і інші батьківські права, має абсолютний характер захисту від усіх третіх осіб. Як відзначено в літературі, праву батьків по вихованню дітей відповідає обов'язок дітей не чинити батькам перешкод при здійсненні цього права в інтересах дітей.
При цьому виконання цього обов'язку дітей, як і їхнього права на виховання, не завжди може бути покладене на самих дітей, а забезпечується, насамперед, їхніми батьками, а також установами й особами, покликаними створити необхідні умови для нормального психофізичного і духовного розвитку дитини. Батьки вправі застосовувати визначені примусові заходи до своїх дітей для того, щоб домогтися від них бажаного поводження. Однак ця сторона виховного процесу знаходиться за рамками права. Усі примусові заходи, застосовувані батьками до дітей, носять чисто побутовий характер, і закон не визначає їхні види, а вимагає лише, щоб вони здійснювалися не в протиріччі з інтересами дітей.
Ч.2 ст.61 КпШС установлює межі і ціль здійснення батьківських прав, передбачаючи, що батьківські права не можуть здійснюватися в протиріччі з інтересами дитини. Під інтересами дітей варто розуміти збереження їхнього здоров'я, нормальний фізичний і психічний розвиток, виховання в них якостей, необхідних суспільству. Поняття інтересів дитини охоплює також належні морально-побутові умови його життя. Визнання існування інтересів дитини не обов'язково припускає усвідомлення їм своїх потреб. Це залежить від віку дитини. Однак не можна не враховувати при встановленні поняття "інтерес дитини" і суб'єктивний момент: мається на увазі прихильність дитини до одному з батьків, іншим членам родини.
Ч.3.ст.61 КпШС передбачає, що при неналежному виконанні батьками (одним з них) обов'язків по вихованню чи зловживанню батьківськими правами, діти вправі звернутися за захистом своїх прав і інтересів в органи опіки і піклування.
Батьки мають право і зобов'язані виховувати своїх неповнолітніх дітей. Тому право батьків на виховання дітей, як і інші правовідносини між батьками і дітьми, носять терміновий характер, тобто існують до досягнення дітьми повноліття або набуття дітьми повної дієздатності.
Права й обов'язки батьків по вихованню дітей, зокрема, містять у собі право й обов'язок навчання дітей. Здійснювати навчання дітей у школі відповідно до Закону України "Про освіту" є не тільки правом батьків, але і їхнім обов'язком не тільки перед дітьми, але і перед державою. Тому держава через органи опіки і піклування й органи утворення вправі контролювати, як батьки виконують цей свій обов'язок. Відхилення батьків від виконання свого обов'язку по навчанню дітей за наявності їхньої вини може викликати позбавлення батьків батьківських прав.
Батьки мають рівні права й обов'язки у відношенні своїх дітей. Тому питання виховання дітей зважуються по взаємній згоді.
Звичайно між спільно проживаючими батьками не виникають розбіжності по питанню виховання дітей. Однак при виникненні розбіжності між батьками з питання виховання дітей спір може бути вирішений органами опіки і піклування, а також у відповідності зі ст.124 Конституції - судом.
Для правильного виховання дітей важливо, щоб у вихованні дітей брали участь обоє з батьків. Усунення одного з них від виховання дітей порушує не тільки право цього батька, але воно, як правило, порушує права самої дитини. Тому ч. ст.65 КпШС передбачає не тільки право, але обов'язок батька, що проживає окремо від дітей, брати участь у їхньому вихованні і спілкуватися з дітьми, не перешкоджати іншому з батьків спілкуватися з дітьми і брати участь у їхньому вихованні.
Якщо проживаючі роздільно батьки не дійдуть згоди по питанню виховання дітей, то органи опіки і піклування за заявою кожного з батьків, частіше батька, що проживає окремо від дитини, визначають порядок участі батька у вихованні дітей. При цьому органи опіки і піклування і суд повинні виходити з інтересів дитини.
Якщо ж органи опіки і піклування прийдуть до висновку, що спілкування батька, що проживає окремо від дитини, і участь його у виховань дитини відповідає інтересам дитини, вони ставлять за обов'язок батьку, що проживає разом з дитиною, не перешкоджати спілкуванню іншого батька з дитиною й участі його у вихованні. Якщо батько не підкоряється рішенню органів опіки і піклування, то цей орган, а також батько вправі звернутися за вирішенням цієї суперечки в суд.(13)
Суд, установивши, що рішення зобов'язаний не виконує, може накласти на нього штраф і призначити йому новий термін для виконання рішення. При злісному невиконанні рішення суду батько, що проживає окремо від дитини, вправі звернутися з позовом про передачу йому дитини. Суд вирішує дане питання, керуючись інтересами дитини.
Згідно до статті 77 КпШС України за життя батьків діти не мають права на їх майно, так само як батьки не мають права і майно дітей. Таким чином, батьки мають право належне їм майно продавати, дарувати, передавати до найму, не запитуючи згоди на це дітей. Батьки можуть також позбавити спадщини за своїм заповітом (за винятком випадків, передбачених статтею 535 ЦК України, - обов'язкова частки у спадщині).
Разом з тим батьки не набувають прав на майно дітей. Роздільність майна батьків та дітей обумовлює їх особисту відповідальність по своїх боргах: батьки не відповідають по зобов'язаннях своїх дітей, незалежно від віку останніх, за винятком заподіяної шкоди неповнолітнім, коли його батьки зобов'язані відшкодувати заподіяну шкоду.
У неповнолітніх дітей може виникнути право власності на майно в результаті купівлі речей за власні кошти, отримання спадщини, дарування, а також створення його власною працею.
Батьки є законними представниками інтересів своїх неповнолітніх дітей, і одною з функцій такого представництва є управління їх майном. У зв'язку з цим батьки самостійно вирішують всі питання, пов'язані з володінням та розпорядженням майном неповнолітніх дітей, тобто фактично виконують права та обов'язки власників майна, діючи в інтересах дітей.
Однак вони не можуть передавати належне неповнолітнім дітям майно у дарунок іншим особам, навіть родичам дитини, заповідати майно дітей, відмовляючись від нього від імені дітей. Управління майном дітей здійснюється батьками без спеціального на те повноваження, але їх дії щодо володіння, користування та розпорядження майном дітей контролюються г органами опіки та піклування Ці ж органи розглядають спори між батьками щодо питань управління майном дітей.
Батьки управляють майном дітей до досягнення ними повноліття. Після цього діти особисто здійснюють всі права та обов'язки по відношенню до свого майна. Розпорядження батьками майном повнолітніх дітей можливе тільки за згодою останніх та за наявності доручення.
Крім роздільності власності батьків та дітей, у них може виникнути спільна часткова власність, наприклад, у зв'язку з отриманням спадщини за законом чи заповітом. Спільна власність батьків та дітей може існувати незалежно від віку дітей. Відносини з приводу цієї власності регулюються цивільним законодавством України. За новим законодавством України між батьками і дітьми та іншими членами сім'ї може виникати як спільна часткова, так і спільна сумісна власність (ст. 17 Закону України "Про власність").
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "2.2. Загальна характеристика прав дітей та батьків."
  1. О.В.Шило. Правові відносини батьків та дітей, 2002
    характеристика прав дітей та батьків 2.3. Характеристика батьківських прав та обов'язків щодо дітей Розділ 3. Судова практика Висновок Список
  2. 2.3. Загальна характеристика батьківських прав та обов'язків.
    загальних підставах. Розгляд клопотання про зміну прізвища, імені, по батькові має бути закінчений не пізніше тримісячного строку з дня подачі клопотання. Зміна прізвища, імені, по батькові не допускається у таких випадках: а) якщо заявник знаходиться під слідством, судом або в нього є судимість; б) якщо проти зміни прізвища, імені, по батькові маються заперечення з боку органів
  3. Стаття 170. Особливості нарахування (виплати) та оподаткування окремих видів доходів
    загальної площі нерухомості з урахуванням місця її розташування, інших функціональних та якісних показників, що встановлюються органом місцевого самоврядування села, селища, міста, на території яких вона розташована, та оприлюднюється у спосіб, найбільш доступний для жителів такої територіальної громади. Якщо мінімальну вартість не встановлено чи не оприлюднено до початку звітного (податкового)
  4. § 12. Опіка та піклування
    загальних цілей опіки і піклування, закон визначає також спеціальні цілі стосовно 2 груп осіб, права й інтереси яких покликаний захищати інститут опіки і піклування, - неповнолітніх і повнолітніх фізичних осіб. Стосовно неповнолітніх дітей метою опіки і піклування є виховання неповнолітніх, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися
  5. § 2. Підстави виникнення та види представництва
    загальним правилом вони вчиняють більшість правочинів самі, але за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників (частини 2, 3 ст. 32 ЦК). Отже, законне представництво стосовно цих осіб можливе лише у випадках, передбачених законом (наприклад, ч. 5 ст. 32 ЦК). Виникнення повноважень у опікуна грунтується на положеннях ч. 2 ст. 242 ЦК, згідно з якою опікун є законним представником
  6. § 3. Сервітути
    загальної вимоги до форми договору на встановлення сервітуту, вона визначається за правилами ст.ст. 205-208 ЦК. Проте щодо договору про встановлення земельного сервітуту висувається вимога щодо його обов'язкової державної реєстрації (ч. 2 ст. 402 ЦК). Отже, він у кожному разі не може вчинятися усно, а має бути письмовим і вважається вчиненим з моменту державної реєстрації (ч. 1 ст. 210 ЦК).
  7. § 1. Договір дарування
    загальнодержавній власності" (ч. 2 ст. 75 ГК) підприємствам, що і у їагальнодержавній власності, заборонено передавати безоплатно закріплене за ними майно іншим підприємствам, організаціям і сі іановам, а також громадянам. 4. Момент передання дару дару вальни ком обдаровуваному зазначається в договорі дарування. Дарувальник може передати дар до, під час або після укладення договору
  8. § 2. Договори перевезення вантажів, пасажирів і багажу
    загальному рівні регулюються гл. 64 ЦК. Глава 32 ГК регулює перевезення вантажів; ч. 6 ст. 306 цього Кодексу вказує, шо відносини, пов'язані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються ЦК та іншими нормативно-правовими актами. Спеціальне правове регулювання відносин перевезення вантажів, пасажирів і багажу залежить від виду транспорту, яким здійснюється таке перевезення. Так, згідно зі ст.
  9. § 2. Психологія допиту
    загальної психології і трансформовані в ній відповідно до цілей і завдань слідчих дій, що проводяться. Зокрема, при проведенні допиту, щоб діагностувати психічний статус допитуваного, можна використовувати певну кількість методів, обрання яких диктується цілями і часовим режимом проведення цієї дії. Основними методами, що сприяють психологічній діагностиці особи під час допиту, є методи
  10. Вступ.
    характеристика.