Головна
ГоловнаТеорія та історія держави і праваТеория права и государства → 
« Попередня Наступна »
В.О.Коновалова, В.Ю.Шепітько. ЮРИДИЧНА ПСИХОЛОГІЯ.Академічний курс, 2009 - перейти к содержанию учебника

§ 6. Психологія обшуку

Психологія приховування. Обшук - слідча дія, змістом якої є примусове обстеження приміщень і споруд, ділянок місцевості, окремих громадян із метою відшукання і вилучення предметів, що мають значення у справі, а також виявлення розшукуваних осіб. Обшук для підозрюваних, обвинувачених, членів їхніх сімей означає хоча й санкціоноване законом, але небажане втручання сторонніх людей до їхнього помешкання, ознайомлення з матеріальними, особистими, інтимними сторонами життя. Проведення обшуку пов'язане з певними порушеннями прав громадян на недоторканність особи, житла тощо і вимагає дотримання встановлених законом гарантій.
З'ясування психологічних закономірностей обшуку у плані його пізнавальної функції має велике значення для слідчої практики. Пізнавальна роль психології при обшуку полягає у двох основних напрямах: 1) установленні психологічних закономірностей, що складають основу приховування тих чи інших об'єктів; 2) розробці тактичних прийомів, спрямованих на оптимальне проведення цієї слідчої дії.
Пізнавальна роль психології приховування полягає у виявленні тих розумових побудов, що лежать в основі дій особи, яка приховує об'єкти, що підлягають вилученню при обшуку. Для того щоб знайти шукану річ, необхідно проникнути у психологію того, хто ховає, підпорядковану певним розумовим стандартам, за допомогою яких вирішуються завдання, пов'язані з прихованням того чи іншого об'єкта. У загальному комплексі завдань, що вирішує приховуючий, головна роль належить завданню щодо створення суб'єктивної недоступності речі для особи, яка проводить обшук. Дане завдання породжує постановку і вирішення інших завдань, що її забезпечують і взаємозалежних з нею. До них, зокрема, належать: а) обрання місця приховування; б) маскування прихованого; в) вибір лінії поведінки, що передує обшуку і супроводжує його.
Завдання щодо обрання місця приховування є найбільш складними, оскільки вимагають від приховуючого напруження інтелектуальних сил, щоб обрати таке місце приховування, що має бути суб'єктивно недоступним для особи, яка проводить обшук. Обрання такого місця зазвичай обмежене місцем проживання обшукуваного і територією надвірних будівель, а отже, можливостями для приховування. У приміщенні також не всі предмети - меблі, підлога, стіни, стеля - можуть бути місцем для приховування. Їхнє обрання і віднесення до об'єктів, які можуть бути використані для приховування, залежать від розміру, форми, виду, матеріалу приховуваного. Тому вирішення завдання, пов'язаного з приховуванням того чи іншого об'єкта, зазвичай суворо обмежене і не може виходити за рамки звичайних уявлень про приховування. Саме ця обставина змушує приховуючого шукати таке вирішення цього завдання, що випадає з ряду звичайних уявлень або порушує їх, роблячи завдання щодо виявлення шуканого найбільш складним для особи, яка проводить обшук. У цьому аспекті завдання приховування може вирішуватися шляхом створення спеціальних схованок у місцях, що можуть бути легко пристосовані для цього, або вибору з числа придатних об'єктів тих, які менш за все можуть привертати увагу. Як приклад можна назвати мисливську рушницю, заховану і зашиту в перині. Для приховування викраденого злочинці, як правило, обирають місця, що не збігаються зі звичайним уявленням про місце приховування конкретного об'єкта. Вирішення завдання щодо обрання місця приховування спрямоване на пошук нового шляху, що не міститься в загальноприйнятих людських стандартах. Так, важко уявити, що іноземна валюта в паперових купюрах може бути прихована в банках із топленим маслом чи варенням. Злочинці ж її туди поміщують, попередньо сховавши в менших за обсягом банках, що ставляться всередину банок з маслом чи варенням.
При виборі місця для приховування тих чи інших предметів певну роль відіграють суб'єктивні уявлення особи щодо можливостей приховування, зокрема, її уявлення про надійність приховування, а отже, відповідність приховуваного і місця приховування, що можуть забезпечити неприступність першого.
При обранні найбільш надійного місця для приховування велике значення мають професійні навички і знання особи. Професійні навички відкривають можливість для використання з метою приховування тих місць, які відомі особі у зв'язку з її професією. Причому ці місця можуть характеризуватися оригінальністю, що випливає з тонкощів професії, про які знає лише особа, яка володіє нею. Саме тому орієнтація на використання професійних нахилів при відшуканні прихованого часто вимагає від слідчого поглибленого уявлення про цікавлячу його сторону професії особи, а також консультацій з фахівцями щодо того, які дані професійних навичок можуть бути використані для створення схованок.
У даному разі не слід забувати і про цілком можливий результат рефлексивного мислення, пов'язаного з тим, що обвинувачений може відмовитися від використання своїх професійних навичок, особливо таких, які можуть насамперед викликати підозру при пошуку місць приховування. Тому орієнтація слідчого на професію особи, у якої має бути обшук, повинна завжди мати поправку на те, що таке використання можливе, але не є твердою закономірністю, яка визначає характер місця приховування.
Після того як обране місце для приховування шуканого, той, хто приховує, вирішує завдання щодо маскування такого місця. Це завдання може бути самостійним, а також пов'язаним із завданням щодо пошуку місця приховування. В другому випадку місце для приховування, на думку особи, яка ховає, містить необхідні маскувальні дані і не потребує їх додаткового створення. Маскування місця приховування зазвичай супроводжується постановкою в цьому місці додаткових предметів (наприклад, крісла - на ту частину паркету, де захована річ; вази - на тумбу, шухляда якої використана для приховування, тощо). Однак у процесі приховування іноді застосовують квазімаскування, яке полягає у відкритому виставлянні шуканих речей як таких, що не є предметом приховування і тому не становлять інтерес для осіб, які проводять обшук. У цьому разі предмети, що мають бути сховані, розміщуються на видних місцях - на столі, підвіконні, у шафі, вазах, відкритих сервантах та ін. Навмисне виставляння шуканого містить елемент маскування, психологічно спрямований на дезорієнтацію уваги шукаючого, який внаслідок природної настанови на відшукання прихованого не припускає, що воно не заховане й, отже, не вимагає пошуків. Названі елементи маскування добре відомі слідчій практиці і розглядаються зазвичай як дотепне вирішення завдання приховування. Психологічно таке вирішення створює додаткову оборонну позицію для обшукуваного, оскільки шукана річ не захована, а навпаки, відкрита і доступна, чого шукаючий може не брати до уваги. Цю обставину обшукуваний також враховує, коли продумує схему вирішення завдання, пов'язаного з приховуванням важливого для нього об'єкта.
При маскуванні місця приховування одним з інтелектуальних завдань, що вирішує особа, яка приховує, є приведення цього місця у природний стан, що не повинен привернути увагу, а отже, викликати підозру. Це завдання вирішується створенням такого вигляду, місця і положення, що існували до того, як назване місце було обране для приховування шуканих об'єктів. Однак прагнення злочинця замаскувати місце приховування в психологічному аспекті нерідко гіперболізується і тому спричиняє створення надмірного маскувального спорудження, що через явну безглуздість, надмірність привертає увагу і викликає підозру особи, яка проводить обшук. Так, наприклад, розташування парасольки, де заховані коштовності, у місцях, не призначених для цієї мети, - над ліжком, у кухні над господарським столом тощо. Надмірне маскування, яке свідчить про важливе значення предмета, що займає скромне місце в домашньому побуті (парасолька), само по собі не було б додатковим подразником, якби в обстановці обшуку, коли сторони докладають значних інтелектуальних зусиль, такі обставини не відігравали роль подразників, що привертають увагу обшукуючого. Причому такі випадки трапляються досить часто і пояснюються боязню обшукуваного бути викритим.
Обшукуваний поряд із переліченими вирішує завдання щодо обрання лінії поведінки, яка передує обшуку і супроводжує його. Обрання лінії поведінки, що передує можливому обшуку, зазвичай продиктоване тим, що особа має об'єкти, предмети, які свідчать про її злочинну діяльність. Маскування вчиненого нею злочину має своїм природним продовженням і обрання способу поведінки, що маскує її відношення до злочинної події. Так, поведінкою, що маскує великі розкрадання, може бути підкреслена скромність в одязі й обстановці квартири, доведена в окремих випадках до імітації нестачі матеріальних коштів. Поведінкою, що маскує відношення до вбивства, можуть бути підкреслена увага до близьких потерпілого, надмірна емоційність в обуренні злочином та ін. У тих випадках, коли особа вчинила вбивство близької їй людини, маскування її поведінки буде полягати в підкресленій скорботі за втраченим, надмірно активній діяльності, пов'язаній з виявленням злочинця, тощо. Іншими словами, кожний вид злочину спричиняє маскування поведінки особи, що передує можливому обшуку у разі, якщо вчинений злочин пов'язаний із предметами або слідами, виявленими в квартирі злочинця, на його одязі, тілі.
Поведінка, що маскує вчинене злочинне діяння, може бути пов'язана з діяльністю злочинця, що відволікає увагу особи, яка проводить обшук, від схованого об'єкта. Наприклад, в одному випадку приховування частин розчленованого трупа в саду у двох ямах маскувалося виритим там же цілим рядом ям. Сусідам давалися пояснення про необхідність підготувати ґрунт для посадки у майбутньому плодових дерев. Така маскувальна поведінка тривалий час відволікала слідчого й оперативно-розшукових працівників, які одержали інформацію про вириті в саду ями, але вважали, що це було звичайною підготовкою до посадки дерев.
Поведінка, що маскує приховування того чи іншого об'єкта, може належати до періоду, що не лише передує можливому наміру відшукати його, а й пов'язаному з проведенням обшуку. Незважаючи на те, що обшукуваний, як правило, внутрішньо підготовлений до можливого проведення такої дії, провадження обшуку завжди передбачає у собі несподіванки для нього. Тому заздалегідь вироблена ним манера поведінки при обшуку коректується обставинами й умовами проваджуваного обшуку. Складність вибору лінії поведінки обшукуваним утруднюється й тим, що він не знає, якого характеру набере обшук, як буде поводитися особа, яка проводитиме його. В усіх випадках обшукуваний керується однією, головною настановою, спрямованою на те, щоб своєю поведінкою не видати місця приховування шуканого. Проте його поведінка може змінюватися залежно від конкретної ситуації обшуку.
Маскування обшукуваним своєї поведінки можуть здійснюватися у двох формах - пасивній і активній. Пасивна форма зазвичай передбачає обрання обшукуваним лінії поведінки, що виключає контакти з ним: мовчання, короткі відповіді на запитання, перебування в одному місці, відсутність прагнення показати те, що викликає інтерес у того, хто обшукує, наприклад уміст валізи, скриньки та ін. Активна ж форма поведінки спрямована на імітацію активного втручання і допомоги слідчому при обшуку, створення ситуації, що свідчить про відсутність шуканого. Така поведінка зазвичай містить елементи послужливості й прагнення (нещирого) полегшити роботу слідчого, пов'язану з проведенням обшуку. Для такої поведінки характерним є створення ситуацій, що відволікають увагу слідчого: абстрактні бесіди, постановка каверзних запитань, пропозиція обшукати окремі приміщення або предмети обстановки тощо. Нерідко ці маневри містять заздалегідь продумані обшукуваним інсценування (непритомний стан, істерика в кого-небудь із членів його родини, раптова хвороба та ін.).
Слід зазначити й таку позицію обшукуваного, як конфліктна ситуація, свідомо спрямована ним на дезорганізацію дій слідчого. У цьому відношенні слідчому особливо важливо стимулювати такі якості, як наполегливість, самовладання, витримка, пильність, прояв яких забезпечує морально-етичну обстановку проведення обшуку. Слідчому, який провадить обшук, необхідно вибрати правильну манеру поведінки в конкретний період, що не порушує, зрештою, його цілеспрямованість у проведенні обшуку.
Велике значення в маскуванні обшукуваним своєї поведінки мають його мимовільні й довільні реакції на подразники, що зумовлюються поведінкою слідчого. Мимовільні реакції на подразник, які визначаються психологією як такі, що не регулюються волею людини і зовні виражаються в почервонінні або зблідненні шкіри обличчя, тремтінні рук, заїкуватості, хеканні, виступанні поту та ін., сховати майже неможливо, тому способи їхнього маскування належать цілком ймовірно до таких тренувань волі, що дозволяють особі, яка зазнала впливу подразника, зовні залишатися байдужою до того, що відбувається. Що стосується довільних реакцій, які регулюються зусиллям волі й зовні виражаються в потиранні рук, покашлюванні, почісуванні обличчя, покусуванні олівця тощо, то вони можуть регулюватися, а отже, приховуватися від слідчого у тому разі, якщо видають хвилювання, продиктоване дією подразника. Маскування таких реакцій зазвичай полягає у внутрішньому відволіканні уваги від факту, що відбувається, і створенні «замороженого» стану, індиферентного до подразників. Зовні таке маскування можливих реакцій виявляється в зайвій зосередженості, загальмованості рухів і мови, обмірковуванні відповідей на запитання.
Реакція на той чи інший подразник не завжди є адекватною тому, що відбувається, тобто прояв мимовільних і довільних реакцій у певних ситуаціях не є точним покажчиком місця приховування. Реакції можуть бути викликані іншими обставинами, що супроводжують подразник, або асоціативними зв'язками, спричиненими ним. Тому, перевіряючи вплив подразника на обшукуваного й оцінюючи його реакцію, слідчий повинен враховувати цю обставину.
Подразники, що використовуються при обшуку, мають словесне вираження і за своїм характером можуть бути різноманітними. Одні з них указують на знання слідчого про приховування обшукуваним певних речей чи цінностей, інші - на впевненість слідчого у відшуканні прихованого, треті - містять дані, що побічно свідчать про поінформованість слідчого про перебування в обшукуваного того, що шукають, четверті - містять елементи переконання щодо необхідності обшукуваному видати приховане та ін. Отже, мета таких подразників одна, але шляхи її досягнення різні. Дії слідчого, пов'язані з проведенням обшуку, звертання уваги на окремі предмети обстановки, їхнє розташування, орієнтація в обстановці квартири також мають характер подразника. Це слід враховувати при оцінці впливу останнього на обшукуваного і присутніх при обшуку. В одному випадку дружина обшукуваного, побачивши, що слідчий увесь час дивиться на платяну шафу, не витримала і, відкривши дверцята шафи, сказала: «Беріть, адже ви і так знаєте, що вони тут». Йшлося про пістолети, що були викрадені зі складу військової частини.
Існують певні рекомендації щодо тих чи інших подразників у процесі проведення «словесної розвідки». Тим часом визначення системи подразників, що можуть бути використані з метою виявлення психологічних показників про можливе місце приховування об'єктів, а отже, і їхнього розшуку, поповнило б арсенал тактичних прийомів проведення обшуку. До таких подразників можна віднести подразники, що діють у досить твердій схемі, варійовані відповідно до особи обшукуваного і конкретних обставин проведення обшуку.
Залежно від характеру подразника його психологічна основа може бути різною. Так, подразник, не пов'язаний зі словесним вираженням, як в останньому прикладі, спрямований на формування в обшукуваного переконання у тому, що слідчий підозрює або точно знає місце приховування того, що шукають. Його збіг із дійсним місцем впливає на обшукуваного, який часто не витримує напруження і називає місце приховування або своєю пасивною поведінкою, що свідчить про втрату надій на безуспішність обшуку, показує правильність орієнтації слідчого.
Відсутність реакції на подразник, що виходить від особи, яка проводить обшук, у якій-небудь формі, як правило, є маскуванням поведінки обшукуваного, спрямованої на дезорієнтацію слідчого. Для того щоб виключити можливість такого маскування і впливати на поведінку обшукуваного, щоб вона була більш адекватною діагностиці його реакцій, потрібно розробляти комплекс подразників, що згодом набувають значення тактичних прийомів обшуку.
Реєстрація реакцій обшукуваного проводиться слідчим на основі особистих уявлень, що узагальнюють життєвий досвід, щодо взаємозв'язку внутрішнього психологічного стану особи і її поведінки зовні. Така реєстрація має характер суб'єктивних уявлень, і це природно, оскільки в названих межах задовольняє вимоги обшуку.
У криміналістичній літературі вказується на необхідність конструювання і використання при обшуках приладів психологічного пошуку (В. І. Попов). При цьому дана термінологія не роз'яснюється, але йдеться про прилади, що реєструють психофізіологічні реакції обшукуваного при проведенні обшуку - кров'яний тиск, частота дихання тощо. Власне, такі прилади - це різновид лайдетектора, що використовується в процесі обшуку.
Такі пропозиції видаються необґрунтованими з двох причин. По-перше, стан особи в плані його хвилювання і пов'язаних з ним психофізіологічних реакцій неадекватно відображає залежність між наближенням слідчого до прихованого і ставленням обшукуваного до цього, а отже, не може бути показником характеристик відповідних станів особи, а лише орієнтиром. По-друге, моментом, що не дозволяє використання таких приладів, є відсутність правового режиму, який би регламентував умови і порядок їхнього застосування щодо особи. Власне, прилади психологічного пошуку повинні діяти у режимі судово-психологічної експертизи, а тим часом її предмет не охоплює встановлення психічних станів, оскільки не має відповідних науково обґрунтованих критеріїв. Саме з цих підстав видається недоцільним застосування подібних приладів при проведенні обшуку. Крім того, це може призвести до негативних соціальних наслідків психологічного впливу.
Рефлексивне управління. Рефлексивне управління як імітація мислення іншої особи й обрання індивідом у зв'язку з цим певного напряму власних дій трапляється в багатьох галузях діяльності людини, у тому числі тієї, що пов'язана із вчиненням злочинів. Приховування тих чи інших предметів, викликане припущенням чи впевненістю особи у тому, що вони будуть об'єктами обшуку, є наслідком вчиненого нею злочину. Це передбачає розумову діяльність, спрямовану на обрання таких місць приховування, що з найменшим ступенем імовірності можуть бути виявлені особами, які проводять обшук. Таке мислення передбачає урахування переховуючим не лише власних можливостей, а й можливостей кола осіб, що здійснюють передбачений у майбутньому обшук. Отже, обираючи місце для приховування певних об'єктів, особа вирішує розумові завдання, пов'язані з вибором такого місця приховування, яке було б недоступним для обшукуючого. З огляду на це особа, яка щось приховує, не має перед собою противника, що протиставив би їй власну тактику розшуку. Тому її розумова діяльність за іншого (імітація) має невизначений, часто широкий характер, виходить із загальних уявлень про досвід і проникливість особи, яка проводить обшук. Ці розумові завдання, як правило, містять найбільш складні і дотепні варіанти їхніх вирішень.
Складність рефлексивного мислення, а отже, і рефлексивного управління полягає в тому, що приховуючий, не знаючи конкретного супротивника і не відчуваючи його протидії, переводить своє управління до стану майбутнього (можливого) і тому не може вичерпно домислити все те, що може відбутися під час обшуку. Крім того, схема приховування в плані рефлексивного управління є жорсткою, статичною. У період, що передує обшуку, шуканий предмет може бути переміщений в інше місце, однак у процесі обшуку приховуючий втрачає функцію управління, оскільки позбавлений можливості обрати варіанти для приховування. В останньому випадку місце приховування вже обрано, і рефлексивне управління може стосуватися лише моментів, спрямованих на відволікання уваги слідчого, створення умов для побудови ним неправдивих розшукових версій, емоційного впливу на нього, що перешкоджає пошуку.
Яким саме чином розробляється схема приховування? Насамперед приховуючий визначає всі місця, які можуть, на думку обшукуючого (імітує його можливі уявлення) слугувати для приховування. Потім приховуючий виключає ці місця з числа тих, що можна використовувати для приховування, і продумує такі варіанти приховування, які вимагають особливих інтелектуальних зусиль для виявлення. Обираючи місця для приховування, приховуючий може використовувати власні професійні знання і навички, консультуватися зі своїми знайомими, застосовувати всілякі хитрощі тощо.
Щодо психологічної напруженості, то даний етап підготовки до пошуку місця приховування є найскладнішим. Саме тут вирішуються розумові завдання, спрямовані на вибір такого оптимального варіанта приховування, який міг би забезпечити суб'єктивну недоступність об'єкта. На цій стадії злочинці часто створюють тайники, купують додаткові меблі чи зводять господарські об'єкти, що не мають особливої потреби у використанні. Іноді напружений пошук місця для приховування підказує думку про можливість відкрито виставити шуканий об'єкт як своєрідне спростування всіх пошукових версій і зусиль обшукуючого. У цьому випадку рефлексивне управління особи, яка приховує, спрямоване на створення особливого напруження в обшукуючого, можливо, і позбавленого сенсу.
У процесі пошуку місця для приховування приховуючий здійснює певні розвідувальні дії, спрямовані на встановлення тактичних особливостей здійснюваних обшуків. Він може одержати відомості від осіб, яких раніше піддавали обшуку, читати спеціальну криміналістичну літературу, узагальнювати відповідні дані переглянутих фільмів тощо. Усе це є для приховуючого додатковою підставою для рефлексивного управління невизначеною обшукуючою особою.
У процесі приховування того чи іншого об'єкта спостерігається ніби однобічна рефлексія, здійснювана приховуючим щодо суб'єкта, управляти мисленням якого він може лише у своїй уяві. Отже, динаміка рефлексії зосереджена на боці приховуючого. Відсутність у названому стані рефлексії другого суб'єкта, що здійснює дію, а отже, певною мірою оцінюючого зусилля «партнера», не дозволяє приховуючому передбачати всі можливі варіанти поведінки обшукуючого, що створює природні прогалини в його мисленні, а тому позначається на його діях з приховування. Саме ця обставина у багатьох випадках призводить до тих помилок у приховуванні, що можуть бути використані шукаючим. Слідчому важливо знати, що про його можливі дії, пов'язані з відшуканням прихованого, приховуючий може висувати певні припущення і з їх урахуванням обирати місця для маскування шуканого.
Психологічні основи виявлення. Розшукові версії. Запорукою успіху обшуку є ретельна підготовка до його проведення, що охоплює два періоди - інформаційний і інтелектуальний. Перший передбачає збирання інформації про обшукуваного, причому інформації найширшого плану; другий - висування версій, які містять у своїй основі рефлексивне управління.
Збирання інформації, у свою чергу, охоплює: 1) інформацію щодо приміщення, його розташування, особливостей, підступів, входу, виходу, а також вбрання, якщо завданням обшуку є обшук приміщення; 2) інформацію про особу, яка підлягає обшуку, що дозволяє слідчому одержати уявлення про особу стосовно оцінок її професійних і інтелектуальних рис, які можуть бути використані нею для приховування шуканих об'єктів.
Нерідко у практиці розслідування не приділяють значення збиранню інформації про приміщення, вважаючи, що таке ознайомлення може відбутися безпосередньо на місці під час обшуку. Слід застерегти від недооцінки отримання такої інформації. Збирання інформації про приміщення - одна з важливих умов успішної організації обшуку, оскільки дає можливість одержати різноманітні відомості. Ці відомості не лише виконують функцію майбутньої орієнтації на місці проведення обшуку, а й створюють необхідні передумови для висування розшукових версій. Крім того, попереднє отримання інформації про приміщення сприяє економії часу і сил слідчого, забезпечує певною мірою його готовність до обшуку, скорочує час, необхідний для орієнтації на місці.
Способами отримання інформації про місце майбутнього обшуку можуть бути власні дії слідчого з одержання планів приміщень з бюро технічної інвентаризації або житлово-експлуатаційних служб, а також збирання необхідної інформації шляхом доручень оперативно-розшуковим органам, що містять конкретні завдання щодо відомостей, які цікавлять слідчого. Вивчення планів приміщення, а також матеріалів, отриманих від оперативно-розшукових органів, є тим першим етапом, що дає слідчому змогу приступити до розробки моделі майбутнього обшуку. Таке вивчення формує уявлення слідчого не лише про загальну картину місця обшуку, а й про можливий напрямок пошуків, їхню послідовність, яку він обирає як найбільш доцільну у даних умовах. Оперативно-розшукові органи можуть зібрати фотознімки приміщення (його зовнішнього і внутрішнього вигляду), дані про придбання меблів, їх заміну або ремонт. Ці самі дані можуть містити відомості про ремонт приміщення, його перебудову чи зміну планування.
Наведені дані, зрозуміло, не можуть замінити особистого враження, яке отримує слідчий після прибуття на місце обшуку, однак вони багато в чому полегшують проведення цієї слідчої дії.
Підготовчі дії, пов'язані з майбутнім обшуком, поширюються і на збирання даних про особу. Орієнтація в обстановці майбутнього обшуку немислима без одержання даних про особу, яка приховала певні об'єкти. Загальнолюдські уявлення й узагальнення досвіду слідчої практики свідчать про існування залежності між професійними, етичними, інтелектуальними характеристиками особи (людини) і обранням місця приховування того чи іншого об'єкта. Тому їх вивчення, зрозуміло, в обмежених межах, зумовлених інтересами відшукання прихованого, має велике значення для успішного проведення обшуку42 .
З'ясування даних про особу з огляду характеристики, які важливі для обшуку, полягає у збиранні інформації про характер злочину, об'єкт посягання, а також щодо таких даних: а) професії особи, б) її звичок і нахилів, в) захоплень, г) кола друзів і родичів, ґ) антипатій і симпатій, д) можливостей приховування у службовому й іншому приміщеннях. Певна частина цих відомостей може бути отримана слідчим особисто, інша ж частина - шляхом доручень оперативно-розшуковим працівникам. Отримана інформація повинна бути проаналізована і критично оцінена щодо її можливого використання.
У деяких випадках виявляється нігілістичне ставлення слідчих до підготовки обшуку, що пояснюється нестачею часу, а найчастіше - впевненістю слідчого у своєму професійному досвіді, інтуїції, швидкому вирішенні розумових завдань, пов'язаних із відшуканням прихованого на місці. Тим часом узагальнення слідчої практики свідчить про вкрай низьку результативність проведення обшуків. Порівняно із іншими слідчими діями проведення обшуків дає найбільш низькі показники щодо отримання доказової інформації.
Якщо розглядати проведення обшуку стосовно його психологічної сутності, можна дійти висновку про існування певної тріади, де всі складові елементи є взаємозалежними. Так, першим із них є збирання інформації про об'єкт, що обшукується, яке створює основу для рефлексивного мислення; другим - рефлексивне управління, що передбачає оцінку зібраної інформації й обрання можливих місць приховування шуканого; третім - висування розшукових версій як результат рефлексивного управління, що дає змогу висловити обґрунтоване припущення.
Особливий інтерес становить аналіз другого елемента тріади, що визначається як рефлексивне управління. Насамперед важливо зазначити, що цей елемент відрізняється від інших переважно розумовою характеристикою і відбувається за схемою імітації розумового процесу обшукуваного, який ґрунтується на отриманій інформації про його особистісні показники. У досліджуваному сенсі рефлексивне управління має подвійний характер; воно може бути опосередкованим і безпосереднім. Уведення такої термінології пояснюється чинниками опосередкованого і безпосереднього контактів слідчого з обшукуваним.
Опосередковане рефлексивне управління має місце до обшуку і полягає в обранні того чи іншого напряму проведення обшуку у зв'язку з визначенням певного комплексу можливих місць приховування шуканого. Слідчий у цей період візуально не знає місця майбутнього обшуку і залежно від слідчої ситуації й особи обшукуваного може не знати про його безпосередні прояви. Саме через це рефлексивне управління слідчого у даний період опосередковане неповною інформацією і відсутністю особистих контактів з обшукуваним (з приводу дій, пов'язаних із проведенням обшуку). Цим пояснюється і певна невизначеність рефлексії.
Однак навіть неповна інформація про об'єкт майбутнього обшуку й особу обшукуваного дає слідчому змогу вирішувати розумові завдання, що мають характер «креативного поля» (за словами Н. Д. Гранат), тобто завдання творчого характеру. Підставою для таких завдань є проблемність ситуації, що створюється майбутнім обшуком (відсутність точного знання про конкретний предмет обшуку, недостатня поінформованість слідчого про особу обшукуваного, невизначені уявлення про пошук можливих місць приховування). Не завжди таке творче завдання може бути вирішене в розглянутому періоді рефлексивного управління, але навіть та обставина, що здійснюється пошук рішення, забезпечує певною мірою успіх проведення обшуку, робить його більш економним в організаційному аспекті.
Під час проведення обшуку можливий й інший варіант рефлексивного управління, який позначається як безпосереднє рефлексивне управління. У процесі обшуку рефлексивне управління набуває іншого змісту, що доповнюється, з одного боку, наявною обстановкою і можливістю негайно перевірити версії, що виникають, а з іншого - поведінкою обшукуваного і сукупністю реакцій його і оточення на дії слідчого. В обстановці обшуку рефлексивне управління змінює свій часовий режим, оскільки здійснюється надзвичайно швидко, часом навіть стрімко. Крім того, змінюється і сам характер управління - воно певною мірою стає однобічним. Обшукуваний зробив все, щоб сховати те, що шукають. Слідчий, імітуючи його мислення і діяльність, прагне вирішити завдання пошуку. Обшукуваний свою функцію управління, яка полягає у протидії слідчому, не може більше розгорнути, він не може змінити місце розташування прихованого. Отже, виконання ним функції управління відбувається лише за лінією відволікаючих маневрів або поведінки, що маскує ставлення до пошукових дій. У цьому значенні функція рефлексивного управління з боку обшукуваного набуває пасивного характеру і, власне, позбавлена гнучкості, оскільки вже не може змінитися.
Рефлексивне мислення підготовляє розробку розшукової версії. Якщо рефлексивне мислення за своєю сутністю означає пошук шляхів вирішення завдання з виявлення місця приховування об'єкта, то розшукова версія має більш високий результат, який узагальнює розумову діяльність слідчого щодо виявлення шуканого і виражає сформульоване припущення про місце його приховування.
Розшукова версія у цьому аспекті має конкретний і лаконічний характер. Її конкретність залежить головним чином від обсягу знань слідчого про приховуваний об'єкт (пістолет, ніж, діаманти, наркотики, закривавлений одяг, частини трупа тощо). Чим точніше визначений предмет пошуку, тим лаконічнішою і конкретнішою буде розшукова версія. Визначеність розшукуваного об'єкта багато в чому зумовлює і характер рефлексивного мислення, позбавляючи слідчого непотрібних, зайвих припущень, які заважають цілеспрямованій роботі розуму. Тому однією з важливих, із практичного боку, рекомендацій є отримання найбільш вичерпної інформації про характер та індивідуальні якості розшукуваного об'єкта. Отримання таких даних багато в чому полегшить розумову діяльність слідчого, пов'язану з побудовою розшукових версій, і тим самим сприятиме успішному проведенню обшуку.
Розшукова версія, перевірка якої починається під час проведення обшуку (і яка може бути побудована при обшуку), дуже динамічна. Вона визначена наявними у розпорядженні слідчого даними й інформацією, яку він отримує під час обшуку, і тому може істотно змінюватися. Спростування версії внаслідок невиявлення шуканого не повинно бентежити слідчого, психологічно він має бути готов до цього результату і продовжувати обшук, висуваючи нові розшукові версії. Саме в цей момент і при негативному результаті пошуку слідчому рекомендується спостерігати за реакцією обшукуваного. Радість, задоволення, подих полегшення, скептичні усмішки й інші прояви обшукуваних свідчать про те, що предмет пошуку знаходиться на місці його проведення, але ретельно замаскований, і тому слідчий повинен активізувати свої зусилля.
Велике значення при проведенні обшуку має спостережливість слідчого, її вибірковість. Спостережливість передбачає широку фіксацію в мисленні всіх обставин і обстановки проведення обшуку. Слідчий, прибуваючи до місця обшуку, активно сприймає його обстановку - розташування квартири, її убрання, число входів, виходів, час проведення ремонту, стан стін, підлог, рівень заставлення меблями та ін. Ця спостережливість не має пасивного характеру, тобто звичайного безцільного сприйняття й запам'ятовування обстановки. Спостережливість у даному разі підпорядкована цілеспрямованій діяльності слідчого, пов'язаній із майбутнім відшуканням прихованого, і тому характеризується вибірковістю. Слідчий сприймає все навколишнє з позицій його можливого використання для приховування об'єкта, що підлягає розшуку, і якщо він знає ознаки того, що відшукується, то частину предметів обстановки відразу ж виключає з числа підметів пошуку як такі, що не мають необхідних умов і властивостей для приховування. Інші ж предмети слідчий оцінює з погляду їхнього можливого використання як тайника.
Спостережливість слідчого поширюється не лише на обстановку приміщення, а й на поведінку осіб, які перебувають у ньому. Поведінка цих осіб цікавить слідчого не взагалі, а лише у зв'язку з їхніми конкретними реакціями на його дії та слова (запитання, зауваження, звернення). Вибірковий характер спостережливості у цьому аспекті звернений на ті реакції обшукуваних, котрі, як припускає слідчий, є результатом його дій. І тут відбувається не лише фіксація реакції, а й її оцінка з погляду можливого визначення місця приховування шуканого. Спостережливість слідчого має бути спрямована на диференціацію реакцій обшукуваного як адекватних подразнику або таких, що інсценують той чи інший стан обшукуваного. Такі оцінки є складними і зазвичай випливають із досвіду слідчого, його життєвих і науково-психологічних уявлень про характер реакції на подразник, її щирості чи фальшивості. Саме тут, як і на всіх інших етапах проведення обшуку, знання і використання закономірностей психологічної діяльності людини багато в чому визначають успіх обшуку і високий рівень його організації.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "§ 6. Психологія обшуку"
  1. § 2. Система юридичної психології
    психологія, досліджуючи різноманітні форми психологічних явищ у сфері застосування права, має підпорядковувати їх певній науково обґрунтованій системі, що поєднує комплекс і спрямованість психологічних знань. Система будь-якої науки передбачає виклад логіки дослідження, основних його напрямів, структури знань, обґрунтованих складовими закономірностями. Суміжний характер юридичної психології,
  2. § 1. Особливі умови процесуальної діяльності як професії
    психологічних показників, що дає можливість вивчати й виділяти у самостійні галузі знання такі науки, як інженерна, військова, космічна, медична психологія, психологія праці, мистецтва, спорту тощо. Досліджуючи закономірності психічної діяльності людини у зв'язку з її професійною належністю (за необхідності або за покликанням), ми виявляємо її особливості, що сприяють, з одного боку, пізнанню
  3. § 2. Професійні якості і психологія осіб, які здійснюють провадження у справі. Поняття професіограми
    психологічної структури й обраної професії. Професійні функції формують психічні якості особистості, підпорядковуючи їх вимогам, які пред'являються до тієї чи іншої сфери людської діяльності. Тому кожен суб'єкт, що виконує правоохоронну роботу, повинен свідомо удосконалювати свої психічні якості, аналізувати їхній стан щодо обраної ним професії. Велике значення у цьому аспекті має розуміння
  4. § 2. Психологія допиту
    психології в діагностиці особи допитуваного. Допит - процесуальна дія, що є регламентованим кримінально-процесуальними нормами інформаційно-психологічним процесом спілкування осіб, які беруть у ньому участь, та спрямований на отримання інформації про відомі допитуваному факти, що мають значення для встановлення істини у справі. Допит - це процес передачі слідчому допитуваним інформації про
  5. § 2. Особливості відшкодування шкоди різних форм
    обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; - закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину;
  6. ПЕРЕДМОВА
    психологічної науки, використання її рекомендацій у різних сферах людської діяльності. У системі наукових знань, що сприяють удосконаленню правозасто-совчої діяльності, важливе місце посідає юридична психологія. Це особлива наука, що вивчає пси-хологічні закономірності у системі «людина - право», і спрямована на їх оптимальне використання. Широкі аспекти пізнання особливостей юридичної практики
  7. § 1. Предмет юридичної психології
    психологія» походить від грецьких слів ????- душа і ?????- слово; вчення, що означає знання про душу, про психічне. Як наука психологія вивчає факти, закономірності й механізми психіки. Юридична психологія вивчає особливості психіки в системі «людина - право». Праця індивіда в будь-якій сфері людської діяльності визначається психічними процесами, що сприяють пізнанню об'єктивних законів
  8. § 3. Зв'язок юридичної психології з іншими науками
    психологічних досліджень таку роль відіграють науки, що сформулювали закономірності розвитку суспільства, природи, мислення. Дослідження психологічних закономірностей у сфері правозастосовчої та правоохоронної діяльності ґрунтується на використанні законів і категорій діалектики, що дає змогу пізнати психічні явища в їхньому русі й розвиткові, в різноманітних проявах залежно від певних умов,
  9. § 2. Розвиток і становлення юридичної психології
    психологія як наука виникає у XVII- XVIII ст. Саме в цей час з'являються перші наукові праці з психології, звернені до сфери кримінального судочинства. Так, у Росії І. Т. Посошков (іц652-1726) висловлювався щодо необхідності врахування психологічних особливостей злочинців, пропонував психологічні рекомендації щодо допиту свідків і обвинувачених («Книга про жадобу і багатство»). М. М. Щербатов
  10. Запитання для самоконтролю
    психологія? 2. Які завдання вирішує юридична психологія? 3. Яким чином можна розглядати юридичну психологію за її структурою? 4. У чому полягає зв'язок юридичної психології з іншими науками? 5. Які методи застосовуються в юридичній психології? 6. Чи виконують методи юридичної психології пізнавальну функцію? 7. Яке практичне значення має метод тестування? 8. Які методи психологічного