Головна
ГоловнаТеорія та історія держави і праваТеория права и государства → 
« Попередня Наступна »
В.О.Коновалова, В.Ю.Шепітько. ЮРИДИЧНА ПСИХОЛОГІЯ.Академічний курс, 2009 - перейти к содержанию учебника

§ 5. Психологія відтворення обстановки й обставин події

Психологічні основи слідчого експерименту. Експерименту належить одна з головних ролей у пізнанні істини у будь-якій галузі діяльності людини. Широкий діапазон пізнавальних властивостей експерименту, його універсальність, варіантність, здатність виявляти нове, яке виходить за межі гіпотези, що перевіряється, або її наслідків, дали змогу віднести експеримент до методів, що сприяють встановленню істини.
Кримінально-процесуальне пізнання при розслідуванні злочинів не є винятком. Для нього також характерне широке використання експериментальних методів, серед яких особливе місце посідає слідчий експеримент. Такий експеримент виконує широку пізнавальну функцію і тому належить до слідчих дій, використовуючи які, слідчий одержує можливість установлювати важливі факти й обставини. Сутність слідчого експерименту полягає у проведенні дослідів і безпосередньому сприйнятті слідчим досліджуваних явищ. Слідчий експеримент - слідча дія, яка полягає у проведенні спеціальних дослідів з метою перевірки зібраних доказів, одержання нових доказів, перевірки й оцінки слідчих версій про можливість існування тих чи інших фактів, що мають значення для розслідування кримінальної справи.
Гносеологічною основою слідчого експерименту є версія слідчого, складність якої визначається комплексом обставин, що є основою для її формування. Виникнення версії при послідовному розгляді етапів її розвитку, природно, спричиняє виведення висновків, тобто своєрідних припущень, наявність або відсутність яких при їх перевірці дає змогу встановити істинність висунутого припущення. Так, перевірка припущення про інсценування крадіжки шляхом проникнення через пролам у стіні передбачає виведення таких висновків: 1) можливість проникнення людини через пролам; 2) можливість витягнути через пролам матеріальні цінності та ін. Перевірка цих висновків, виведених із версії про інсценування крадіжки зі зломом, передбачає організацію слідчих експериментів, метою яких є встановлення названих фактів. Проводячи такі експерименти, слідчий дійде висновку про те, чи правильна його версія, чи відповідає істині заява про крадіжку.
Слідчий експеримент із погляду його пізнавальної ролі у процесі розслідування структурно поданий на рис. 12.

<> br З'ясування ролі і значення слідчого експерименту в кримінально-процесуальному пізнанні пов'язане з дослідженням психологічної характеристики слідчого експерименту як окремої слідчої дії. До неї в першу чергу належать питання про необхідність проведення експерименту і прогнозування його результатів.
Необхідність проведення експерименту випливає з аналізу наявних у справі доказів, що формують певну версію. Можливість дослідження припущення, що виникло, шляхом слідчого експерименту передбачає обов'язкову оцінку доказів.
Прогноз результатів як визначення найбільш імовірного вирішення завдань, що перевіряються шляхом експерименту, створює впевненість у його необхідності. Даними для прогнозування результатів експерименту є докази, характер і взаємозв'язки яких створюють необхідні передумови для припущень. Прогноз істотно впливає на вирішення питання про доцільність та необхідність проведення експерименту в конкретних обставинах. Так, при огляді місця події у справі про крадіжку вовняної тканини з магазину, вчиненої шляхом проламу стіни, у слідчого викликало сумнів те, що рулони без попереднього розмотування були витягнуті з пробитого отвору. Його першим рішенням було провести слідчий експеримент для визначення можливості витягти рулони з проламу. Однак більш ретельний аналіз обстановки події, вивчення параметрів отвору в стіні, огляд рулонів вовни, що залишилися у магазині, привели його до висновку про те, що рулони вільно могли пройти через пробитий отвір. Проведення слідчого експерименту за таких умов було б позбавлене необхідного для нього змісту, пов'язаного з перевіркою припущення, що викликає сумнів. Крім того, прогнозуючи можливий результат експерименту, слідчий справедливо вважав, що він буде ідентичний висновкам, яких він дійшов до його проведення, і отже, проведення експерименту є недоцільним.
До психологічної характеристики слідчого експерименту належать дані обстановки та його умови, а також можливість відтворити емоційний стан особи у процесі проведення експерименту.
При розгляді цих сторін слідчого експерименту пропонується моделювати об'єктивні й суб'єктивні чинники і експериментальні дії. З цього боку аналіз психологічної структури експерименту може бути визнаний таким, що заслуговує на увагу, за винятком моделювання суб'єктивних чинників.
Відтворення обстановки події (воно рівнозначне моделюванню об'єктивних чинників події) має характер істотного наближення, що дає змогу створювати об'єктивно необхідні умови для експерименту. Психологічною основою такого відтворення є моделювання обстановки, реально і психологічно (у плані її оцінки учасником) необхідної для проведення експерименту. У даному разі компонентом, що психологічно спонукає суб'єкта до проявів при експерименті, є створення обстановки, наближеної до справжньої. Саме така психологічна характеристика обстановки і забезпечує, як правило, вірогідність результатів проведених дослідів.
Прагнення забезпечити вірогідність висновків експерименту шляхом відтворення обстановки події спричинило введення такого компонента відтворення обстановки, як макетування. Макетування багато в чому доповнює обстановку, необхідну для проведення експерименту, а там, де макети виконують функції об'єктів, що дієво беруть участь в експерименті, вони допомагають найбільш об'єктивно відтворити механізм події, її окремі обставини тощо. Становлять інтерес психологічна сторона макетування, її роль у суб'єктивному стані осіб, які беруть участь у слідчому експерименті, і особливо особи, чиї суб'єктивні дані перевіряються. Макети, змодельовані зі значним наближенням до дійсності, виконують у цьому аспекті подвійну функцію. Насамперед вони створюють емоційну налаштованість в особи, що може відповідати її стану в момент події, а також сприяють виникненню асоціативних зв'язків, що можуть бути використані для пригадування окремих обставин, внесення корективів в обстановку експерименту, повідомлення нових даних як результату відновлення у пам'яті обставин, раніше обійдених увагою.
Відтворення обстановки і обставин події, а також дій певних осіб при проведенні слідчого експерименту становлять його сутність. Тому комплексне відтворення, відновлення всіх частин експерименту передбачають як необхідну умову відтворення психологічного стану особи, дії, здатності й можливості якої перевіряються під час експерименту. Прагнення до створення умов експерименту, що забезпечують вірогідність його результатів, вимагає обов'язкового відтворення всіх обставин експерименту в його найважливіших рисах у вигляді, наближеному до справжнього. Це правило, природно, має поширюватися і на стан психіки особи, яка бере участь в експерименті. Однак якщо вимога, що стосується обстановки експерименту, здійснена, то питання про вимоги щодо психіки індивіда викликає сумніви у можливості й доцільності такого відновлення.
Дійсно, психічний стан особи, пов'язаний із тією чи іншою подією, відтворити у цілому неможливо, оскільки він зумовлений рядом обставин, продиктованих конкретною обстановкою події. Більше того, ця подія має особливий емоційний вплив, тому що це подія злочину. Залежно від ролі осіб, які брали участь у події (особа, яка вчинила злочин, особа, яка за ним спостерігала, особа потерпілого при його вчиненні), їхній психічний стан буде різним. Відтворення в експерименті психічного стану, рівного або подібного наявному в момент події, означало б повторення самої події, що практично неможливо. В експерименті повторюються лише обстановка й обставини, пов'язані з подією. Отже, підґрунтя, необхідне для створення ідентичного психічного стану, відсутнє, і в цьому плані його відтворення у колишньому вигляді не настає. Певні передумови для формування схожого психічного стану моделюються відновленням обстановки події, прибуттям на місце події, проведенням дослідів, пов'язаних із цією подією. Наведені обставини сприяють виникненню психічних станів, що можуть наближатися, підсилюватися або відповідно послаблюватися осмисленням і переживанням того, що відбулося, його оцінкою.
Важливе значення у цьому аспекті має такий момент, як повідомлення особи, яка бере участь в експерименті, про те, що саме буде відбуватися, яка програма експерименту, яка сутність і послідовність обраних дослідів. Особу, яка бере участь в експерименті, обов'язково сповіщають про його мету, інакше неможливо визначити процесуальну роль цієї особи. Крім того, збереження у таємниці мети експерименту в загальному вигляді неможливе, оскільки будь-який його учасник, аналізуючи характер здійснюваних дій, рано чи пізно зрозуміє сутність того, що відбувається. Але психологічні явища, пов'язані з проведенням будь-якого експерименту, у тому числі такого, де виявляються суб'єктивні якості особи, можуть уплинути на його хід і результати. Наприклад, очікування явища, що спостерігається в експерименті, психологічно готує особу до його сприйняття, тому тут можуть мати місце ілюзії, пов'язані зі спостереженням того, чого немає насправді, а також із передчасною (неправдивою) реєстрацією очікуваного та ін.
Такі чинники змусили криміналістів шукати шляхи створення умов, які б певною мірою усували або пом'якшували дію названих психологічних явищ. З метою забезпечення більшої об'єктивності результатів експерименту деякі автори пропонують не доводити до відома про його програму осіб, показання яких перевіряються. Вважаємо, що ця рекомендація має сенс лише щодо сутності кожного досліду та їх послідовності. Відносно загального повідомлення про цілі експерименту, то воно має бути певним продовженням гарантії процесуальних прав особи, показання якої перевіряються в експерименті.
Заслуговує на увагу питання про оцінну діяльність слідчого, здійснювану щодо експерименту. Вона складається з трьох етапів, що відповідають етапам проведення експерименту. Першим є оцінка можливостей експерименту, другим - його ходу, сутності й варіантності дослідів, третім - його результатів. Перший етап охоплює оцінку ситуації, викликану конфліктним станом зібраних у справі доказів, що зумовлює необхідність перевірки якого-небудь із них або версії, що виникла. Другий етап передбачає оцінку кожного досліду і всієї їх сукупності з метою встановлення їх оптимального характеру, тобто здатності перевірити конкретну обставину в експерименті. Тут процес оцінки може викликати дії, спрямовані на коректування дослідів, їх заміну, пропозицію нових, що може бути продиктовано конкретною ситуацією проведення експерименту. Третій етап синтезує оцінки попередніх етапів, визначаючи доказове значення проведеної слідчої дії.
Результати слідчого експерименту традиційно розглядаються як позитивні й негативні. Такий характер результатів слідчого експерименту співвідноситься з версією слідчого або з тими наслідками, що з неї випливали і перевірялися шляхом проведення експерименту. Так, у випадках, коли перевіряється можливість особи бачити у певних умовах ті чи інші об'єкти, сигнальні вогні тощо у зв'язку з версією слідчого щодо того, що цей факт неможливий, результат експерименту може бути позитивним (особа в процесі експерименту бачить) чи негативним (у процесі експерименту встановлюється, що особа за даних умов бачити не може). Доказова цінність позитивних і негативних результатів є різною: перші встановлюють, що даний факт можливий, другі означають його неможливість, виключаючи тим самим всі інші рішення. Позитивний результат, установлюючи можливість того чи іншого факту, ще не вказує на його дійсність, його обов'язковість у конкретних умовах. Тобто, він не виключає одержання в даному разі інших результатів. Негативний же результат, наприклад неможливість бачити у певних умовах, дає однозначне рішення - суб'єкт не міг бачити - із усіма наслідками, що звідси випливають, у визначенні його доказового значення. Разом з тим і негативний результат, щоправда, у значно меншому ступені, ніж позитивний, не виключає інших оцінок, у яких важлива роль належить суб'єктивним якостям особи, що проявились у конкретній ситуації.
Нерідко прояв суб'єктивних якостей у конкретній ситуації такий, що дає суб'єкту змогу вийти за межі його звичайного сприйняття, за межі людських можливостей. Психічне напруження, яке створюється умовами конкретної ситуації, спричиняє порушення звичайного режиму психічних процесів, унаслідок чого може настати притуплення або загострення сприйняття. Особливе місце в такому «незвичайному» сприйнятті належить спрямованості уваги в особи, яка сприймає, ефект очікування, який створює ілюзію того, що спостерігається, та ін. Наслідком цих обставин, що належать до характеристики суб'єктивних якостей особи, може бути сприйняття нею можливості здійснення певних дій, які через відсутність такої суб'єктивної ситуації не можуть бути повторені при проведенні експерименту. Зазначені обставини часто знімають абсолютний характер висновків експерименту, що мають негативне значення.
Наприклад, особа під час розслідування розбійного нападу заявляє, що точно бачила його учасників, які знаходилися від неї на відстані 15 м у ніч вчинення злочину, і називає їх. Вірогідність і правдивість такої заяви слідчий вирішує перевірити шляхом проведення слідчого експерименту. У ході його здійснення після кількох дослідів установлюється, що свідок за таких умов і обстановці сприйняття не може розрізнити фігури, число, характер одягу осіб, за якими спостерігають. Таким чином, результати експерименту мають негативний характер. Здавалося б, отримані висновки спростовують можливість особи бачити, а отже, і зроблену ним заяву. Однак більш ретельний аналіз суб'єктивного стану особи в момент спостереження, часу спостереження (він чекав дівчину і був на цьому місці протягом години), спрямованості його уваги, зіставлення повідомлених ним даних з іншими доказами у справі дають підставу розглядати як більш переконливу заяву свідка, ніж результати слідчого експерименту, що спростовують його показання.
Саме тому жорсткий поділ результатів слідчого експерименту на негативні й позитивні та визначення їхньої доказової цінності не можуть бути прийняті беззастережно. Але приймаючи як загальне положення, що ступінь імовірності висновків при негативному результаті експерименту є вищим, ніж при позитивному, їхню доказову цінність і значення слід розглядати на основі аналізу всіх доказів у справі, з урахуванням неможливості точно відтворити суб'єктивний стан особи, зумовлений ситуацією спостереження.
До питання про оцінку результатів слідчого експерименту належить також і питання про значення обстановки, у якій відбувалася подія, що перевіряється. Відновлення обстановки події, яка називається в криміналістиці реконструкцією, тісно пов'язане з ходом проведення, а отже, і з результатами експерименту. Точність реконструкції передбачає вірогідність обстановки події. Саме вірогідність обстановки забезпечує значною мірою вірогідність висновків. Зрозуміло, при відновленні обстановки події слідчий не може повторити її у всіх елементах через об'єктивні зміни, що відбулися на цьому місці. Крім того, на наближення характеру відновлюваної обстановки до дійсності впливають і суб'єктивні враження осіб, з показань яких можна зробити висновок про характер обстановки. Отже, існує певна невідповідність обстановки експерименту обстановці дійсності, і тому головним у вирішенні цього питання є максимальне наближення обстановки до її справжнього стану в момент події.
Реконструкція так чи інакше пов'язана зі спрощеннями. Щодо провадження слідчого експерименту стосовно такого елемента його структури, як відтворення, відновлення обстановки, - це означає не обов'язкову ідентичність обстановки, але таке її наближення до дійсної, яке зберігає її істотні риси та їхній взаємозв'язок із подією, яка перевіряється за допомогою даної слідчої дії.
Психологічні основи перевірки показань на місці. Перевірка показань на місці - слідча дія, що полягає у співставленні показань про пов'язані з певним місцем обставини злочину з фактичною обстановкою на цьому місці, показаною слідчому в присутності понятих особою, яка дала показання, з метою з'ясування їхньої достовірності. Перевірка показань на місці має на меті отримання нових фактів, а також перевірку, уточнення фактів, вже встановлених під час розслідування.
Перевірка показань на місці як окрема слідча дія має певні психологічні закономірності, що визначають її пізнавальну цінність. До таких закономірностей належать: 1) здатність особи сприймати і запам'ятовувати обстановку, в якій відбувається та чи інша подія; 2) просторова орієнтація особи при відтворенні обстановки в загальному або фрагментарному вигляді, природному або видозміненому; 3) психічний вплив обстановки події на особу, яка повторно перебуває на цьому місці.
Використання цих закономірностей, кожна з яких може проявитися по-різному, має важливе значення при вирішенні питання про організацію перевірки показань на місці та з'ясування її ролі й результатів у встановленні істини у справі. Якщо звернутися до аналізу впливу названих закономірностей на проведення перевірки показань на місці, то можна побачити, як у своїх опосередкованих зв'язках вони є психологічними засадами цієї слідчої дії. Розглянемо більш детально кожну з них.
Перша особливість, що лежить в основі перевірки показань на місці, зводиться до встановлення здатності особи сприймати і запам'ятовувати обстановку, в якій відбувалася та чи інша подія. Ця здатність може бути перевірена на досудовому слідстві й у досліджуваному аспекті стати предметом судово-психологічної експертизи. Але проводити останню у даному разі немає потреби, оскільки обсяг і рівень отримуваної при допиті інформації достатні, щоб визначити зазначені здібності. Йдеться про отримання від допитуваного таких даних, що містять відомості про обстановку місця події. Ці дані можуть відігравати роль інформації, яка перевіряється, у тому разі, якщо допитуваний їх сприйняв, запам'ятав і повідомляє і, головне, тоді, коли виникає необхідність перевірити його показання.
З огляду на викладене виникає запитання: чи в усіх випадках допитуваний може сприйняти і запам'ятати обстановку події? Тут акцент на понятті «обстановка» зроблений тому, що метою перевірки показань на місці є їх зіставлення із справжньою обстановкою події на цьому місці. Ось чому найбільший інтерес для слідчого становить те, як допитуваний сприйняв і запам'ятав обстановку події.
Нерідко подія, у якій допитуваний може бути свідком або обвинуваченим, сприймається ним у комплексі, у взаємозв'язку з усіма іншими обставинами. У цьому разі при відтворенні того, що спостерігається, під час допиту слідчий вправі очікувати інформацію і про обстановку, і про місце події. В інших же ситуаціях увага учасника події або спостерігача характеризується вибірковістю, спрямованою на фіксацію лише того, що відбувається, а інше не потрапляє в його поле зору. Тому під час допиту, особливо тоді, коли інформація, яка є у слідчого або отримана ним під час давання показань, дає підставу для проведення перевірки показань на місці, потрібно за допомогою певних тактичних прийомів оживити в пам'яті допитуваного обставини, пов'язані з просторовим орієнтуванням події злочину. Такі дані, будучи зафіксованими у протоколі допиту, згодом допоможуть здійснити перевірку показань на місці.
Не виключені й моменти, коли обстановка події через ряд причин не відображена у пам'яті осіб, які сприймають, такою мірою, щоб слідчий міг здійснити порівняння отриманої від них інформації і наявної обстановки при перевірці показань на місці. У цьому разі він може обрати одне з двох рішень: 1) відмовитися від проведення перевірки показань на місці, використовуючи інші докази у справі; 2) проводити перевірку показань на місці таким чином, щоб свідок або обвинувачений могли впізнати обстановку (вулицю, будинок, ділянку місцевості), що спостерігалася ними, але не відбилася в їхній пам'яті у тому ступені, щоб була можливість для подальшого зіставлення.
Так, у практиці розслідування іноді виникають ситуації, коли обвинувачений, даючи показання, повідомляє, що він упізнав би будинок, вулицю, ділянку місцевості, якби йому їх показали, називаючи при цьому орієнтовні напрямки. У цьому разі слідчі роблять спроби встановити шукане місце, виїжджаючи з обвинуваченим чи свідком у можливих напрямках. Нерідко такі спроби мають успіх, слідчий знаходить це місце, отримує нові докази і перевіряє показання обвинуваченого і свідків. Психологічною основою проведення таких дій є збудження асоціативних зв'язків, які стосуються мимоволі відображеної у пам'яті допитуваного обстановки, уявлення про яку міститься у так званому латентному шарі пам'яті. Нагадування (фрагментарне) обстановки події шляхом показу будівель, ділянок, що були у полі зору обвинуваченого або свідка, саме і є тим моментом, що спонукає до пожвавлення його пам'яті, який використовується при проведенні перевірки показань на місці. Зрозуміло, така дія не відповідає точному змісту і характеристиці перевірки показань на місці, але може розглядатися як різновид цієї перевірки, який не суперечить її сутності.
Певне практичне значення мають і такі випадки, коли індивід сприймає, запам'ятовує, а отже, відтворює не всю обстановку події, а лише її частину, на якій він зосередив свою увагу. Тут установлення того, наскільки ефективно буде проведення перевірки показань на місці, залежить від таких чинників: наскільки суттєвим є цей фрагмент для перевірки показань; містить він у собі щось відмітне або характеризується загальними ознаками. Наприклад, у показаннях повідомляється про те, що на розі вулиці, де відбулася подія, біля багатоповерхового будинку ростуть два дерева. Такі ознаки, що мають надто загальний характер, не можуть бути основою для визначення достовірності інформації при проведенні перевірки показань на місці.
Для сприйняття і запам'ятовування обстановки події важливою є також вибірковість уваги, визначена інтересами особи або її професійними навичками. Тут насамперед слід зазначити, що вибірковість сприйняття тісно пов'язана зі спрямованістю уваги особи. Це пояснюється різноманітними причинами, насамперед інтересом до того, що сприймається, його значенням для здійснення діяльності і зв'язком з подальшими діями, професійною поінформованістю та ін. Залежно від наведених чинників і згідно з ними особа сприймає і запам'ятовує певні моменти, частини обстановки значно яскравіше, ніж інші так звані фонові обставини. Потрібно знати, що при перевірці показань на місці саме такі «опорні» для впізнання частини, предмети обстановки є вирішальними для оцінки правильності показань особи. Їхнє значення особливо велике тоді, коли запам'ятовування пов'язане з діяльністю обвинуваченого (проникнення, руйнування перешкоди; дії, пов'язані з подією злочину) або свідка, головним чином з його емоційним станом (подив, переляк, здивування, бажання розглянути незнайоме, бажання зрозуміти дії іншої особи).
Друга особливість, що впливає на конструкцію і пізнавальну сутність перевірки показань на місці, пов'язана з просторовою орієнтацією особи при відтворенні обстановки (повторному сприйнятті) у загальному або фрагментарному вигляді, природному чи видозміненому. Просторова орієнтація визначається як здатність особи орієнтуватися на місцевості чи в обстановці, у якій вона коли-небудь була, здатність запам'ятати цю обстановку. Не всі особи мають однакову просторову орієнтацією. Залежно від характеру їх професійної діяльності, проживання у певній місцевості, дій, у зв'язку з якими запам'ятовується та чи інша обстановка, орієнтація на місцевості чи в обстановці у них може бути різною.
Так, особа, яка проживає у сільській місцевості, швидше і звичніше орієнтується у такій місцевості. Городянин зазвичай погано орієнтується у сільській місцевості, але краще запам'ятовує будівлі й вулиці міста. Професії водія автомашини, листоноші дають змогу чітко орієнтуватися на місцевості. Ті чи інші обставини, пов'язані з подією злочину і здійсненням певних дій, як уже зазначалося, краще запам'ятовуються, ніж звичайні обставини, і можуть бути «опорними» пунктами при впізнанні обстановки під час перевірки показань на місці. Ці чинники слідчий повинен враховувати при організації розглядуваної слідчої дії.
Особливе значення для просторової орієнтації особи має запам'ятовування обстановки події. Таке запам'ятовування може мати довільний і мимовільний характер. Перший тип запам'ятовування визначається як навмисне запам'ятовування обстановки з конкретною метою. Наприклад, злочинець, сховавши викрадене, запам'ятовує місцевість і окремі орієнтири на ній з метою наступного повернення на дане місце. Це запам'ятовування, незалежно від того, з якою діяльністю воно співвідноситься, завжди є більш повним, точним, детальним. Саме тому у разі, коли перевіряються показання обвинуваченого на місці, слідчий може розраховувати на більш детальний збіг отриманих показань і обстановки на місці.
Характерною рисою другого типу запам'ятовування є те, що воно відбувається без будь-яких зусиль з боку суб'єкта і вже тому має не зовсім визначений характер. Будучи латентним (прихованим), таке запам'ятовування не має у своєму актуальному шарі готової інформації про сприйняте. Суб'єкт на запитання про те, чи пам'ятає він місце і чи може показати на ньому, як і де відбулися ті чи інші події, найчастіше відповідає негативно чи невпевнено. При другому типі запам'ятовування навіть у процесі допиту важливо збудити асоціативні зв'язки, що оживляють у пам'яті допитуваного мимоволі відображене. Тоді слідчий матиме у своєму розпорядженні інформацію, достатню для організації перевірки показань на місці.
При організації перевірки показань на місці важливо знати, чи має особа, показання якої перевірятимуться, просторову орієнтацією. У цих цілях необхідно звертатися до аналізу отриманих раніше показань і їхнього зіставлення з відомими у справі обставинами, що стосуються обстановки події, місця події, шляхів підходу до нього. Часто просторову орієнтацію особи перевіряють шляхом з'ясування суб'єктивного уявлення цієї особи про те, як вона запам'ятовує обстановку взагалі і як вона її запам'ятала у даному разі. Власні висловлення особи створюють необхідне уявлення про її просторову орієнтацію і допомагають слідчому вирішувати питання про доцільність організації перевірки показань на місці і її ефективність у конкретних умовах розслідуваного злочину.
При вирішенні питання про перевірку показань на місці потрібно враховувати, що в окремих випадках в особи, яка спостерігала ту чи іншу подію або брала участь у ній, може виникнути ремінісценція, тобто певне гальмування в пам'яті ряду обставин, що згодом можуть досить яскраво і докладно відтворюватися у пам'яті. Це може привести до необхідності відстрочити проведення перевірки показань на місці, для того щоб через певний період у пам'яті допитуваного відтворилися ті обставини, що раніше не були відображені у ній.
Наведені дані про особливості людської психіки свідчать про те, що у процесі підготовки і визначення необхідності проведення перевірки показань на місці потрібно брати до уваги ряд психологічних явищ, що зумовлюють доцільність проведення цієї слідчої дії та її можливу результативність.
Третя особливість психологічної характеристики перевірки показань на місці - психічний вплив обстановки події на особу, яка повторно перебуває на цьому місці. Одним із елементів розглядуваної слідчої дії є необхідність повторного перебування особи, показання якої перевіряються на місці, де відбувається зіставлення повідомлених відомостей і справжньої обстановки. Особливість цієї дії полягає у тому, що перебування особи на місці події не є пасивним, а супроводжується показаннями про обставини, що мають значення для встановлення істини у справі.
Повторне перебування особи на місці події, де вона відіграє активну роль, справляє не неї певний психологічний вплив. Останнє може відбуватися у кількох напрямах, що мають у деяких випадках і процесуальне значення. Психологічний вплив обстановки може сприяти актуалізації асоціативних зв'язків і, зрештою, формувати більш повні уявлення про подію і її окремі обставини. У цьому разі показання, що даються обвинуваченим чи свідком, не лише підтверджують раніше повідомлене, а й містять додаткові відомості, які можуть мати значення у справі. Нерідко такі додаткові показання можуть супроводжуватися вказівкою на окремі сліди, сховані речові докази та ін. Вже тому психологічний вплив, викликаний повторним сприйняттям обстановки, може не лише привести до суто психологічних наслідків, а й істотно вплинути на процесуальну структуру перевірки показань на місці, розширюючи тим самим обсяг доказової інформації.
Психологічний вплив повторного сприйняття обстановки може спричинити й інші наслідки. До них, зокрема, належить необхідність уточнення раніше даних показань, яке спрямоване на більш повне з'ясування обстановки і дає змогу внести корективи у показання, що даються. Таке уточнення зазвичай пов'язане не із сутністю інформації допитуваного, а з окремими обставинами того, що відбулося, які дозволяють правильно уявити подію злочину, його механізм, з'ясувати його учасників та ін. У цьому разі перевірка показань на місці буде не спростовувати раніше дані показання, а лише сприяти їх уточненню, щоб одержати більш повне уявлення про те, що трапилося. Ця обставина також має процесуальне значення, сутність якого полягає у тому, що більш точне і повне уявлення про подію, що відбулася, дає можливість встановити об'єктивну істину у справі.
Психічний вплив повторного сприйняття суб'єктом обстановки є надзвичайно сильним тоді, коли сприймане суперечить показанням, що даються ним, спростовуючи їх. Така ситуація зазвичай має місце у разі навмисної неправди з боку того, хто дає показання. Перебування повторно в обстановці події викриває особу у неправді, і явні суперечності в її показаннях про обстановку і самої обстановки стають тим психічним чинником, що змушують обвинуваченого або свідка зізнатися у неправді й пояснити її мотиви. В усіх випадках неправди перевірка показань на місці є дією, що не лише встановлює, а й викриває неправду.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "§ 5. Психологія відтворення обстановки й обставин події"
  1. § 1. Психологія огляду місця події
    психології, що можуть мати значення для вирішення конкретних завдань проведення огляду місця події і сприяти здійсненню його пізнавальних цілей. При цьому місце події слід розглядати як комплекс даних, що дають можливість виявити різну за обсягом і цінністю інформацію про подію злочину. Місце події є фрагментом об'єктивно існуючої події, де відображені її окремі сторони, моменти. Більшою або
  2. § 2. Психологія допиту
    психології в діагностиці особи допитуваного. Допит - процесуальна дія, що є регламентованим кримінально-процесуальними нормами інформаційно-психологічним процесом спілкування осіб, які беруть у ньому участь, та спрямований на отримання інформації про відомі допитуваному факти, що мають значення для встановлення істини у справі. Допит - це процес передачі слідчому допитуваним інформації про
  3. § 1. Предмет юридичної психології
    психологія» походить від грецьких слів ????- душа і ?????- слово; вчення, що означає знання про душу, про психічне. Як наука психологія вивчає факти, закономірності й механізми психіки. Юридична психологія вивчає особливості психіки в системі «людина - право». Праця індивіда в будь-якій сфері людської діяльності визначається психічними процесами, що сприяють пізнанню об'єктивних законів
  4. § 3. Типи темпераменту і його властивості
    психології розглядають чотири типи темпераменту. Холеричний темперамент (за характеристикою І. П. Павлова)17 - явно бойовий тип, задерикуватий, легко і швидко дратується. Для холериків характерна циклічність у діяльності і переживаннях. Вони з усією пристрастю здатні віддаватися справі, захопитися нею, відчуваючи приплив сил, готові перебороти й дійсно переборюють будь-які труднощі на шляху до
  5. § 3. Психологічні основи доказування
    психологічному аспекті розумовий процес слідчого або судді є процесом вирішення складних завдань, що пов'язано із певними творчими зусиллями. Не завжди поставлені завдання можуть бути вирішені на основі лише наявних вихідних даних. Тому їхнє вирішення вимагає творчого уявлення, яке породжує припущення, що допомагають усунути відповідні прогалини. Джерелами такого уявлення є минулий досвід, знання
  6. § 6. Психологія обшуку
    психологічних закономірностей обшуку у плані його пізнавальної функції має велике значення для слідчої практики. Пізнавальна роль психології при обшуку полягає у двох основних напрямах: 1) установленні психологічних закономірностей, що складають основу приховування тих чи інших об'єктів; 2) розробці тактичних прийомів, спрямованих на оптимальне проведення цієї слідчої дії. Пізнавальна роль
  7. § 1. Психологія судді
    психологічних перевантажень, а зрештою, і до професійної деформації (використання схематичності і шаблона в діяльності, негативного ставлення до людей, спрощення процедури розгляду кримінальних чи цивільних справ та ін.)49 . Суддя має відрізнятися високими моральними параметрами, прагненням до справедливості. Необхідний індивідуальний підхід до кожної людини, поважне ставлення до її
  8. § 3. Психологічні основи судового огляду
    психологічного погляду учасники судового огляду повинні безпосередньо сприйняти певні докази, їх зовнішній вигляд, індивідуальні особливості, специфіку застосування тощо. У цьому випадку ті чи інші особи можуть звертати увагу суду на особливості, що мають значення для справи. Іншими словами, в процесі огляду речових доказів здійснюється пізнавальна
  9. Стаття 373. Примушування давати показання
    відтворення обстановки та обставин події, пред'явлення до впізнання) не утворює складу злочину, передбаченого ст. 373, і за наявності підстав може кваліфікуватися за статтями 365 або 424. Під примушуванням у ч. 1 ст. 373 розуміється психічний вплив на особу, яку допитують, з метою отримати потрібні для особи, яка провадить допит, показання. Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони є спосіб -
  10. § 3. Зв'язок юридичної психології з іншими науками
    психологічних досліджень таку роль відіграють науки, що сформулювали закономірності розвитку суспільства, природи, мислення. Дослідження психологічних закономірностей у сфері правозастосовчої та правоохоронної діяльності ґрунтується на використанні законів і категорій діалектики, що дає змогу пізнати психічні явища в їхньому русі й розвиткові, в різноманітних проявах залежно від певних умов,