Головна
ГоловнаТеорія та історія права і державиІсторія права → 
« Попередня Наступна »
О. А. Жидков , Н. А. Крашеніннікова, В. А. Савельєв. Історія держави і права зарубіжних країн. Частина 2, 1996 - перейти до змісту підручника

Розвиток цивільного і торгового законодавства у XIX-XX ст.

ГК Наполеона досить точно і реалістично відображав основні життєві умови громадянського суспільства Франції свого часу. Але надалі, з розвитком самого суспільства, відбулися великі зміни і в ГК Франції.
До кінця XX в. свою первісну редакцію зберегло не більше половини статей ФГК. Понад 100 статей було повністю скасовано, близько 900 отримало нову редакцію. Нарешті, в ФГК з'явилося приблизно 300 нових статей.
Найбільшому перегляду піддалася перша книга ФГК, де збереглося лише близько 10% початкового тексту. Основні зміни в тексті ГК відбулися в другій половині XX в.
У першій книзі, відповідно з цілою серією законодавчих актів (1938, 1964, 1970, 1975 р. і ін.), Був здійснений практично повний перегляд норм, що відносяться до шлюбно-сімейних стосунків. Були виключені статті, закреплявшие підлегле становище заміжньої жінки, передбачені нові статті, що виходили з більш послідовного визнання рівності обох подружжя.
Так, наприклад, відповідно до нової редакції ст. 108, чоловік і дружина можуть мати роздільне місце проживання, якщо тільки це не завдає шкоди правилам, що належать до спільного життя подружжя. Неповнолітній, не звільнений від батьківської влади, має місце проживання у свого батька і матері. Якщо батько і мати живуть окремо, то він має місце проживання у того з батьків, з яким він проживає.
За загальним правилом ФГК (ст. 144) шлюбний вік для чоловіків встановлюється в. 18 років, для жінок в 16 років, але відповідно до додаваннями в ФГК прокурор Республіки "за наявності серйозних підстав" має право дозволити укладання шлюбу до досягнення зазначеного віку.
За ст. 180 шлюб може бути оскаржений одним з подружжя, якщо він був укладений без "вільної згоди обох подружжя" або в силу омани.
Стаття 103 вказує, що самим фактом укладення шлюбу подружжя спільно приймають на себе зобов'язання годувати, утримувати і виховувати своїх дітей. З іншого боку, за ст. 205 діти зобов'язані надавати утримання своїм батькові й матері (або іншим висхідним родичам), які "знаходяться в потребі".
Відповідно до нової редакції ст. 212, подружжя зобов'язане до взаємної вірності, допомоги та підтримки. Вони спільно здійснюють моральне і матеріальне керівництво сім'єю, дбають про виховання дітей і "готують їх майбутнє".
За ст. 215, викладеної в редакції 1970 р., "дружини взаємно зобов'язуються жити разом". Місце проживання родини вони вибирають за взаємною згодою. Чоловік не може самостійно розпоряджатися правами, що відносяться до оселі сім'ї та до предметів його обстановки. За ст. 216 (в ред. 1965 р.) кожен чоловік має повну правоздатність.
Кодекс ФГК у новій редакції передбачає наступні причини розірвання шлюбу: смерть одного з подружжя або розлучення, вироблений в законному порядку. Розлучення може мати місце з наступних підстав (ст. 229 в ред. 1975 р.): за взаємною згодою, через розлад спільного життя або через винного дії.
Якщо обоє з подружжя спільно вимагають розлучення, то вони не зобов'язані повідомляти його причину; вони повинні тільки подати на схвалення судді проект угоди, який визначає наслідки розлучення. Такий розлучення (за взаємною згодою) не може мати місце протягом перших 6 місяців шлюбу.
Чоловік може вимагати розлучення з причини тривалого розладу спільного життя, якщо подружжя фактично живуть роздільно протягом 6 років (ст. 237).
Новацією Кодексу є ст. 238, згідно з якою чоловік може вимагати розлучення з нагоди тривалого (протягом 6 років) психічного розладу другого з подружжя. Суд, втім, може відхилити цю вимогу, якщо розлучення ризикує спричинити дуже важкі наслідки для хворого чоловіка.
Згідно ст. 240, суддя може відмовити в розлученні, якщо інший чоловік доведе, що розлучення буде мати для нього самого, з урахуванням, зокрема, його віку та тривалості шлюбу, або для його дітей надзвичайно важкі матеріальні чи моральні наслідки.
Вимога про розлучення може бути заявлено одним з подружжя з причини винних дій іншого, якщо ці дії є серйозним або повторним порушенням подружнього обов'язку та обов'язків і роблять нестерпним збереження спільного життя.
Згідно ст. 296, передбачається інститут розлучення подружжя. Воно може бути прийняте на вимогу одного з подружжя у тих же випадках і на тих же умовах, що і розлучення. Разлученіе подружжя не припиняє шлюбу, але воно припиняє обов'язок жити разом. Разлученіе подружжя завжди тягне за собою поділ майна. На вимогу одного з подружжя судове рішення про їх розлученні перетвориться в силу закону в рішення про розлучення, якщо розлучення подружжя зберігається протягом 3 років.
Істотні зміни відбулися і в другій і третій книгах Кодексу, у тому числі відображають загальну тенденцію розвитку цивільного права в XX ст.: Обмеження прав власника, а також свободи договору. Так, наприклад, поряд зі ст. 547, де йдеться про те, що плоди землі (природні або промислові) належать власникові по праву приєднання, ст. 548 (ред. 1960 року) говорить: "Плоди, вироблені річчю, належать власникові, але з покладанням на нього обов'язку відшкодувати витрати на оранку землі, обробку посівів, зроблені третіми особами".
У третій книзі особливо значним змінам піддалися початкові статті Кодексу, які стосуються спадкуванню (титул 1) і до договорів (титул 3).
У законодавчому порядку було закріплено обмеження в ступені наслідування майна (до шостого ступеня споріднення) для бічних родичів.
Кілька поліпшилося становище позашлюбних дітей (природних спадкоємців). Згідно ст. 756 (ред. 1972 р.), позашлюбне походження дітей дає право на спадщину лише за умови, що це походження законним чином встановлено. Позашлюбна дитина має в цілому ті ж права, що і законний дитина, на спадщину свого батька і своєї матері і інших висхідних родичів, так само як і своїх братів і сестер та інших бічних родичів (ст. 757).
Якщо померлий не залишив родичів такого ступеня, яка допускає спадкування, то майно, що входить до складу його спадщини, належить на засадах повної власності пережив його дружину.
Згідно ст. 768 (в ред. 1958 р.), за відсутності спадкоємців спадщину купується державою.
Особливо суттєвої переробки піддався титул 9 третьої книги, присвячений товариствам. Оновлений текст випробував на собі вплив відповідних положень про торгові товариства, сталася тим самим певна комерціалізація цього цивільно-правового інституту.
У 1978 році до Цивільного кодексу було введено поняття юридичної особи, але воно було пов'язане саме з товариствами цивільного права. Останні, згідно зі ст. 1842, "користуються правами юридичної особи з часу їх реєстрації".
В останні десятиліття зміни в цивільному праві Франції відбуваються не тільки шляхом включення новел в текст самого Кодексу, а й шляхом прийняття спеціальних законодавчих актів, що регулюють ті чи інші сфери майнових відносин. Так, поряд з фрагментарним згадкою страхового договору в ФГК (ст. 1964), в 1976 р. була здійснена фактична кодифікація страхової справи спеціальним урядовим декретом.
У Франції ще в першій половині XIX в. були встановлені законодавчі обмеження для власників: власники землі зобов'язані вирішувати проводку електроліній над своєю ділянкою, допускати над ним польоти літаків, не мають права саджати дерева поблизу аеродромів і т.д. Спеціальне законодавство (1919 і 1938 рр..) Визначило, що власники землі не можуть використовувати рушійну силу води, не отримавши спеціальну концесію від держави.
У 20-ті роки французьке законодавство оформило створення інституту так званої комерційної власності, суть якої полягала в обмеженні права власності для осіб, що здають приміщення в оренду торгово-промисловим підприємствам. Наймодавець-власник не міг, за винятком особливих випадків, відмовити орендарю-підприємцю в продовженні договору оренди.
Розвиток процесу усуспільнення виробництва і сфери обігу мало своїм результатом і зміна самої концепції власності, яка розглядається не тільки як право індивіда, але і як його соціальний обов'язок. У Франції, як і в інших країнах Заходу, падає значення індивідуальної приватної власності, збільшується роль асоційованої та державної власності.
У XX столітті, особливо після другої світової війни, сама держава у Франції виступає як найбільший власник, як вкладник капіталу, як підприємець. Результатом повоєнної націоналізації з'явився зростання частки державного сектора (31% продажів, 33% інвестицій і т.д.). Велика денаціоналізація, проведена в 1986 р., не означала падіння ролі державної власності в економічній та правовій житті Франції.
Великі зміни відбулися в XX ст. і в області договірного права. Так, Державна рада як вищий орган адміністративної юстиції і суди стали відходити в разі надзвичайних обставин від принципу непорушності договору. У цих цілях була використана середньовічна доктрина "Застереження про незмінність обставин" ("Clausula rebus sic stantibus"). Французька судова практика нерідко робила наголос саме на змінилися і надзвичайні обставини. При цьому слідувала посилання на ч. 3 ст. 1134 ФГК, згідно з якою угоди, укладені між сторонами, "повинні бути виконані сумлінно".
В останні десятиліття у Франції поряд з цивільними договорами широкого поширення набули й адміністративні, де однією зі сторін виступає державний орган. Такі договори держава укладає з націоналізованими підприємствами або приватними компаніями з метою забезпечення певних програм економічного розвитку, реалізації завдань з інвестицій, за обсягом виробництва, щодо створення додаткових робочих місць і т.д.
В таких адміністративних договорах його боку не є рівними як в економічному, так і в юридичному відношенні. Відповідні державні органи мають право контролювати хід виконання договору, а в разі необхідності - змінювати його умови і навіть розірвати договір. З іншого боку, контрагенти держави в адміністративних договорах можуть розраховувати на податкові знижки, пільгові кредити і т.п.
Ще більш обгрунтованому перегляду в XIX-XX ст. піддався Торговий кодекс Франції. Так, в 1838 р. був прийнятий спеціальний закон, що упорядковує процедуру банкрутства, в 1844 р. - закон про винаходи та патенти на винахід, в 1852-1862 рр.. - Закони про реорганізацію банківських установ і т.д. Закон 1867 легалізував акціонерні товариства ("анонімні товариства"), які створювалися явочним шляхом.
У ФТК до теперішнього часу в первісному вигляді зберегли свою силу приблизно 20 статей. Французькі юристи не без підстави розглядають ФТК як "руїни". Але саме торгове право одержало найбільший розвиток у другій половині XX в. у зв'язку з ускладненням механізмів правового регулювання господарського життя.
Багато змін в торговому законодавстві Франції в XX в. викликані приєднанням до міжнародних конвенцій (наприклад, до Женевської вексельної конвенції 1930 р.). Особливо значна ревізія торгового й іншого господарського права Франції здійснюється під впливом права Європейських Співтовариств.
Так, наприклад, відповідно до директив ЄЕС в 1983 р. був здійснений перегляд системи бухгалтерської звітності, що спричинило за собою перегляд відповідних статей книги 1 ФТК.
Французьке право, таким чином, не уникнуло інтернаціоналізації, яка є наслідком інтеграційних процесів, міжнародного поділу праці і зростання зовнішньоекономічних зв'язків. Ця тенденція знайшла своє відображення в таких областях підприємницького права, як патентне, чековое, акціонерне і т.д.
Розвиток торгового права Франції в силу недосконалості самого ФТК ще в минулому столітті (а особливо це характерно для XX в.) Здійснювалося шляхом виключення з Кодексу низки важливих інститутів (банківське, вексельне право та ін.)
Так, починаючи з закону 1867 р. у якості самостійної сфери регулювання торгового законодавства виділилося акціонерне законодавство. Часткові реформи акціонерного законодавства мали місце ще в 30 - 40-і рр.. XX в., Але в даний час його основу складає закон від 24 липня 1966 р., який істотно модернізував акціонерне право Франції. Цей закон доповнено урядовим декретом від 23 березня 1967 р., присвяченим торговим товариствам. В цілому обидва цих акта налічують більше 800 статей, тобто перевершують за обсягом сам ФТК.
На відміну від традиційного торгового права, що носить приватно-правовий характер, чинне акціонерне законодавство включає велике число кримінальних і процесуальних норм. У цьому законодавстві містяться розгорнуті правила створення та діяльності всіх основних видів торгових товариств, а саме: повних, простих, командитних, товариств з обмеженою відповідальністю, акціонерних товариств. Останні з перерахованих вище стали основним предметом турботи французького законодавця в останні десятиліття.
  Так, були передбачені нові форми організації управління справами компанії (директорат, наглядову раду тощо), право випуску облігацій, які обмінювалися потім на акції, посилення контролю великих власників акцій за функціонуванням органів управління, розширення звітності акціонерних товариств з метою забезпечення більш високого рівня достовірності та повноти інформації. Була підвищена і ступінь відповідальності самої акціонерної компанії перед третіми особами у випадках, коли органи управління акціонерного товариства або товариства з обмеженою відповідальністю діють поза рамками встановленої для них правоздатності (спеціальної правоздатності).
  Інтереси третіх осіб отримали додаткові гарантії (закон від 25 січня 1985 р.) та у випадках, пов'язаних з неспроможністю акціонерного товариства. Таким чином, виявилася характерна для останнього часу тенденція до розширення контролю за діяльністю акціонерних товариств з боку самих акціонерів, третіх осіб і держави.
  Іншою характерною рисою французького акціонерного законодавства (починаючи з 1917 р.) стало поширення цінних паперів компанії серед її робітників і службовців. Ця тенденція знайшла своє вираження і в цілій серії законів 60-80-х рр..
  Так, закон 1970 надав акціонерним товариствам право поширювати серед своїх працівників акції товариства (шляхом підписки або купівлі). У 1980 р. в законодавчому порядку було встановлено обов'язкове безкоштовне розподіл частини акцій серед працівників підприємств, що належать акціонерним товариствам.
  Таким чином, розвиток французького торгового, а по суті справи економічного права відбувалося не в рамках традиційних кодексів приватного права, а шляхом видання великої кількості самостійних господарських актів.
  Для цих актів властиво посилення публічно-правових засад у регулюванні економічних відносин, в результаті чого відбувається стирання раніше непереборних граней між публічним і приватним правом.
  Прикладом можуть служити численні нормативні акти, спрямовані на захист навколишнього середовища, на підтримання ринкової конкуренції, на охорону інтересів споживачів товарів і послуг і т.д.
  Так, в 60-80-і рр.. у Франції була прийнята ціла серія природоохоронних актів, які вводили жорсткий контроль за станом навколишнього середовища, сприяли недопущенню її забруднення в результаті промислової та іншої виробничої діяльності. У 1964 р. був прийнятий декрет про реактивні відходах, в 1974 р. - про охорону повітря від забруднення, в 1975 р. - про обмеження рівня шуму і т.д.
  Показником успішного проведення природоохоронної політики стало прийняття в 1970 р. спеціальної державної програми з охорони навколишнього середовища, відповідно до якої був утворений і ряд нових природоохоронних органів, у тому числі міністерство охорони природи і навколишнього середовища.
  Важливою віхою у здійсненні природоохоронних заходів стало видання закону 1976 р., який містив широкий перелік природних ресурсів, що знаходяться під захистом держави (флора, фауна, вода, грунт і т.д.). Порушення цього закону спричиняло не тільки цивільно-правову і адміністративну відповідальність, а й кримінальні покарання.
  Своєрідне поєднання публічно-правового та приватноправового регулювання можна бачити в законодавстві (починаючи з ордонанса про ціни 1945 р.), присвяченому підтримці конкуренції та запобігання домінуючих (тобто монополістичних) позицій окремих підприємців, акціонерних компаній та їх об'єднань.
  Значним етапом у розвитку конкурентної та антимонопольної політики став урядовий ордонанс 1986 про свободу цін і конкуренції. За цим законом (ст. 7) забороняються узгоджені дії, договори, виражені у відкритій формі, або побічні угоди, а також об'єднання, що мають на меті або можуть мати в якості одного зі своїх наслідків недопущення, обмеження або порушення конкуренції на ринку.
  Такі монополістичні змови можуть бути спрямовані на обмеження в доступі на ринок інших підприємств, недопущення вільного встановлення цін, обмеження виробництва або збуту, розділ ринків чи джерел постачання і т.д.
  Згідно ст. 8 ордонанса 1986 р., підприємству або групі підприємств забороняється зловживати панівним (домінуючим) становищем на внутрішньому ринку, а також економічною залежністю, в якій від нього знаходяться інші підприємства, які є їх постачальниками або клієнтами.
  Для порушників закону ордонанс передбачив різні види відповідальності: цивільну, адміністративну та кримінальну. Останньою підлягають не тільки фізичні особи, керівники підприємств-порушників, а й юридичні особи, самі підприємства, товариства та їх об'єднання.
 « Попередня  Наступна »
 = Перейти до змісту підручника =
 Інформація, релевантна "Розвиток цивільного і торгового законодавства у XIX-XX ст."
  1.  Список скорочень
      Віденська конвенція окуплені-продажу - Конвенція ООН про міжнародну купівлю-продаж товарів 1980 ВОІВ - Всесвітня організація інтелектуальної власності ГАТТ - Генеральна угода з тарифів і торгівлі ГГУ - Німецьке цивільне укладення ЦКУ - Німецький конкурсний статут ЦПК - цивільно-процесуальний кодекс ГТУ - Німецьке торговельне укладення ВТК - Однаковий торговий
  2.  Контрольні питання по темі
      /. Які види джерел цивільного та торгового права капіталістичних країн ROM відомі? ). Яке співвідношення різних джерел права в різних правових системах? ^. Які закони в галузі цивільного та торгового права країн Котіну Галиною Європи Вам відомі? 4. Що характеризує Французький цивільний u Французький торгович кодеїн, Німецьке цивільне u Німецьке
  3.  Е. А. Васильєв. Цивільне та торгове право капіталістичних держав, 1993
      Підручник являє собою порівняльно-правове дослідження інститутів громадянського в торгового права основних капіталістичних країн з урахуванням новітніх змін в їх законодавстві та практиці. Для студентів і викладачів юридичних та економічних вузів і факультетів. Може бути використаний як посібник довідкового характеру фахівцями та практиками в галузі зовнішньоекономічних
  4.  ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА
      Підручники, навчальні посібники, монографії Цивільне та торгове право капіталістичних держав / Под ред. Е.А. Васильєва. М., 1993. Право Європейського союзу: правове регулювання торгового обороту / Под ред. В.В. Безбаха, А.Я. Капустіна, В.К. Пучінскій. М., 1999. Цивільне, торгове та сімейне право капіталістичних країн / За ред. В.П. Мозоліна і М.І. Кулагіна. М., 1980.
  5.  § 7. Цивільне право як навчальна дисципліна
      Цивільне право як навчальна дисципліна має своїм предметом вивчення цивільного права як гілки права, галузі законодавства і цивілістичної науки. Центральне положення в курсі займають правові норми, які є першоосновою загальної системи цивільного законодавства. Їх вивчення проводиться відповідно до дією принципів цивільного права, з урахуванням практики їх застосування як
  6.  Вопрос_2. Джерела цивільного права. Цивільний кодекс Російської Федерації. Концепція розвитку цивільного законодавства РФ.
      Вопрос_2. Джерела цивільного права. Цивільний кодекс Російської Федерації. Концепція розвитку цивільного законодавства
  7. Т
      Теорія сутності юридичної особи - держави Т. с. ю. л. II, 7, § 1 (2) - с. 220 - директора Т. с. ю. л. II, 7, § 1 (2) - с. 220 - 222 - інтересу Т. с. ю. л. II, 7, § 1 (2) - с. 218 - колективу Т. с. ю. л. II, 7, § 1 (2) - с. 220 - 222 - органічна Т. с. ю. л. II, 7, § 1 (2) - с. 219 - правового засобу Т. с. ю. л. II, 7, § 1 (2) - с. 222 - реалістичні Т. с. ю. л. II, 7, §
  8.  Методичні вказівки
      Цивільне та торгове право капіталістичних держав є однією з профілюючих дисциплін для студентів міжнародно-правових факультетів, відділень і груп міжнародного права юридичних факультетів, що готують юристів у галузі міжнародного права та зовнішньоекономічних зв'язків. Мета курсу - вивчення основних принципів та інститутів цивільного і торгового права, ознайомлення з
  9.  СПИСОК ОСНОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
      ВК - Повітряний кодекс Російської Федерації ВК СРСР - Повітряний кодекс СРСР ЦК - Цивільний кодекс Російської Федерації ЦК 1964 р. - Цивільний кодекс РРФСР 1964 р. КВВТ - Кодекс внутрішнього водного транспорту Російської Федерації КТМ - Кодекс торговельного мореплавства Російської Федерації КТМ СРСР - Кодекс торговельного мореплавства СРСР МПС Росії - Міністерство шляхів сполучення
  10.  1. Історія розвитку установчого договору
      Установчий договір про створення юридичної особи бере свій початок з договору простого товариства. Зачатки установчого договору виявляються в римському праві при створенні товариських об'єднань, утворених на тривалий термін з метою спільного ведення товаришами торгівлі та промислу. З розвитком товарно-грошових відносин стало очевидним, що такого роду торгові і промислові
  11.  Контрольні питання по темі
      / Що таке представництво і чим воно відрізняється від посередництва? 2 У чому особливості торгового представництва ^ 3. Що таке прокура? 4. Які види торгових представників, агентів, посередників відомі торговельному обороту? 5 У чому особливості представництва в праві Англії та
  12.  ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА
      Кутафін О.Е. Джерела конституційного права Російської Федерації. М., 2002. Лукашук І.І. Норми міжнародного права в правовій системі Росії. М., 1997. Міцкевич А.В. Система права і система законодавства: розвиток наукових уявлень і законотворення / / Проблеми сучасного цивільного права: Збірник статей / За ред. В.Н. Литовкіна, В.А. Рахмилович. М., 2000. Новицький І.Б.
  13.  Контрольні питання по темі
      1. Назвіть ознаки юридичної особи і відзначте практичне значення кожної ознаки, 2. Які види юридичних осіб відомі цивільному й торговому праву досліджуваних країн? 3. У чому особливості юридичних осіб, які з однієї особи? 4. Що таке корпорації де-факто і корпорації де-юре? 5. Як вирішується питання про правоздатності юридичних осіб торгового права? 6. Якими способами
  14.  § 4. Структура курсу цивільного та торгового права капіталістичних держав
      У навчальному курсі викладається цивільне і торгове право держав, що представляють основні правові системи сучасного світу, право яких сформувалося і продовжує розвиватися в умовах ринкової економіки. Вибір цих країн визначено наступними факторами. Цивільне право Франції, успадкувавши багаті традиції римського приватного права, примножило їх, пристосувавши до умов
  15.  Контрольні питання по темі
      /. Який учасник господарського обороту вважається комерсантам і в чому полягають особливості його правового становища? 2. Які правила визначення цивільної угоди як торговельної u правові наслідки такої кваліфікації? 3. Що розуміється під підприємством і яке його положення в господарському обороті? 4. У чому полягає значення торгової реєстрації комерсанта? 5. Яку документацію