| Головна |
| « Попередня | ||
Розділ XV Перехідні положення |
||
|
2. Верховна Рада України після прийняття Конституції України здійснює повноваження, передбачені цією Конституцією. Чергові вибори до Верховної Ради України проводяться у березні 1998року. 3. Чергові вибори Президента України проводяться в останнюнеділю жовтня 1999року. 4. Президент України протягом трьох років після набуття чинності Конституцією України має право видавати схвалені Кабінетом Міністрів України і скріплені підписом Прем'єр-міністра України укази з економічних питань, не врегульованих законами, з одночасним поданням відповідного законопроекту до Верховної РадиУкраїни в порядку, встановленому статтею 93 цієї Конституції. Такий указ Президента України вступає в дію, якщо протягом тридцяти календарних днів з дня подання законопроекту (за винятком днів міжсесійного періоду) Верховна Рада України не прийме закон або не відхилить поданий законопроект більшістю від її конституційного складу, і діє до набрання чинності законом, прийнятим Верховною Радою України з цих питань. 5. Кабінет Міністрів України формується відповідно до цієїКонституції протягом трьох місяців після набуття нею чинності. Конституційний Суд України формується відповідно до цієїКонституції протягом трьох місяців після набуття нею чинності.До створення Конституційного Суду України тлумачення законів здійснює Верховна Рада України. 7. Голови місцевих державних адміністрацій після набуттячинності цією Конституцією набувають статусу голів місцевихдержавних адміністрацій згідно зі статтею 118 цієї Конституції,а після обрання голів відповідних рад складають повноваження голів цих рад. 8. Сільські, селищні, міські ради та голови цих рад після набуття чинності Конституцією України здійснюють визначені нею повноваження до обрання нового складу цих рад у березні 1998 року. Районні та обласні ради, обрані до набуття чинності цією Конституцією, здійснюють визначені нею повноваження до сформування нового складу цих рад відповідно до Конституції України. Районні в містах ради та голови цих рад після набуття чинності цією Конституцією здійснюють свої повноваження відповідно до закону. 9. Прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів та функцію попереднього слідства - до введення в дію законів, що регулюють діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів, та до сформування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють її функціонування. 10. До прийняття законів, що визначають особливості здійснення виконавчої влади в містах Києві та Севастополі відповіднодо статті 118 цієї Конституції, виконавчу владу в цих містахздійснюють відповідні державні адміністрації. 11. Частина перша статті 99 цієї Конституції вводиться в діюпісля введення національної грошової одиниці - гривні. 12. Верховний Суд України і Вищий арбітражний суд Україниздійснюють свої повноваження відповідно до чинного законодавстваУкраїни до сформування системи судів загальної юрисдикції в Українівідповідно до статті 125 цієї Конституції, але не довше ніж п 'ятьроків. Судді всіх судів в Україні, обрані чи призначені до дня набуття чинності цією Конституцією, продовжують здійснювати свої повноваження згідно з чинним законодавством до закінчення строку, на який вони обрані чи призначені. Судді, повноваження яких закінчилися в день набуття чинності цією Конституцією, продовжують здійснювати свої повноваження протягом одного року. Конституція України 13. Протягом п'яти років після набуття чинності цією Конституцією зберігається існуючий порядок арешту, тримання підвартою і затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, а також порядок проведення огляду та обшуку житла або іншого володіння особи. 14. Використання існуючих військових баз на території України для тимчасового перебування іноземних військових формуваньможливе на умовах оренди в порядку, визначеному міжнароднимидоговорами України, ратифікованими Верховною Радою України. У практиці конституційного законодавства України розділ «Перехідні положення» з'явився вперше. Такого розділу не було у жодній з українських конституцій. Його поява в Конституції України 1996 р. має об'єктивні причини. Головна з них та, що принципово нові положення Конституції України щодо організації суспільства і держави потребують запровадження в життя шляхом здійснення державно-правової реформи протягом певного перехідного періоду. Можливість суттєвих економічних і політичних перетворень на нових ідеологічних засадах виникла в Україні відразу після набуття нею незалежності. Згідно з Декларацією про державний суверенітет України (1990 р.) після проголошення незалежності усерпні 1991 р. в Україні за короткий час були здійснені докорінні перетворення державності та суспільного життя. Україна стала на шлях розбудови ринкової економіки, розширення кола прав і свобод людини і громадянина та гарантування їх реалізації, структурних змін державно-правових інституцій, запровадження загальновизнаних у світі моделей місцевого самоврядування. У нових умовах розпочався процес активізації законодавчої діяльності Верховної Ради України. Це був початок державно-правової реформи, яка мала на меті створення в Україні розвиненого громадянського суспільства та демократичної, правової держави. Реалізація положень нової Конституції України підтвердила правильність обраного шляху. Конституція значно розвинула правові ідеї актів перших років незалежності України, визначила ряд принципово нових положень щодо створення в Україні громадянського суспільства і суверенної держави. Конституція виходить з визнання пріоритету загальнолюдських цінностей, з того, що саме людина, її права, свободи, гідність мають бути в Україні найвищою соціальною цінністю, визнала дію принципу верховенства права в Україні, який став головним фактором визначення пріоритету прав людини і громадянина, а також визнання захисту прав, свобод та гідних умов життя людини головним обов'язком держави і спрямованістю її діяльності. Ці ідеї стали основою визначення в Конституції нового правового статусу органів і посадових осіб державної влади та місцевого самоврядування, закріплення принципу поділу влади, визначення форм стримування та противаг, які мають забезпечити неможливість узурпації влади однією особою, однією партією, одним органом держави. Поєднання завдань оновлення відповідно до Основного Закону державної влади з максимальним використанням можливостей існуючої державної влади з метою запровадження Конституції у життя зумовили зміст розділу Конституції «Перехідні положення». Призначення цього розділу і полягає саме в тому, щоб забезпечити максимальне використання можливостей парламенту, Президента, структур виконавчої і судової влади, органів місцевого самоврядування щодо здійснення організованого, поетапного процесу запровадження Конституції у законодавство та існуючу організацію суспільства, державної влади, місцевого самоврядування. Розділи (глави) з визначенням «Перехідних положень» мають конституції багатьох країн світу, які обрали демократичний шлях розвитку. Такі «перехідні» глави є у пострадянських конституціях Азербайджану, Вірменії, Казахстану, Киргизії, Молдови, Росії а також у конституціях Греції (1975 p.), Іспанії (1976 p.), Італії (1947 p.), Японії (1947 р.) та інших держав. «Перехідні положення» у Конституції України, як і в конституціях інших країн світу, закріплюють також порядок і строки змши чинного законодавства, строки повноважень посадових осіб, органів державної влади та місцевого самоврядування, обраних чи призначених до набуття чинності новою Конституцією України. 1. Закони та інші нормативні акти, прийняті до набуття чинності цією Конституцією, є чинними у частині, що не суперечить Конституції України. У пункті, що коментується, закріплено надзвичайно важливе положення, згідно з яким закони та інші нормативні акти, прийняті до набуття чинності новою Конституцією, є обов'язковими у частині, що не суперечить Конституції. Це положення означає, що протягом певного часу в Україні продовжена дія законів та інших нормативно-правових актів, як тих, що прийняті до, так і після проголошення незалежності України. Одночасне скасування всіх цих законів неможливе і недоцільне. Необхідні науково-експертний перегляд усього масиву чинного законодавства, виявлення у ньому прогалин і суперечностей щодо нової Конституції, неякісних, неефективних законів із метою якнайшвидшого їх оновлення. Процес оновлення законодавства розпочався в Україні відразу після проголошення нею незалежності. З липня 1990 р. (з дня проголошення Декларації про державний суверенітет України) по вересень 2003 р. включно було прийнято більше 2000 законів. Тільки за рік після прийняття Конституції були прийняті такі важливі законодавчі акти, як закони України «Про Конституційний Суд України», «Про Рахункову палату», «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про звернення громадян», «Про вибори народних депутатів України» та ін. Напружена законотворча діяльність продовжується і в даний час. Прийняття Конституції створило основу для широкої кодифікації чинного законодавства. Були прийняті новий Кримінальний кодекс України, Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України, Земельний кодекс України, Податковий кодекс України, внесені також суттєві зміни до інших кодифікованих актів. Найближчим часом процес оновлення законодавства набуде ще більшого розвитку. Мають бути прийняті закони «Про Кабінет Міністрів України», «Про Регламент Верховної Ради України», «Про комітети Верховної Ради України», «Про міністерства та інші центральні органи виконавчої влади» та ін. Однак завершення реформи законодавства в Україні ще попереду. Тому в інтересах суспільства і кожного громадянина надзвичайно важливо, щоб усі діючі в Україні закони, інші нормативно-правові акти протягом найближчого часу були підпорядковані принципу конституційності, тобто діяли тільки ті норми, які не суперечать Конституції України. Саме це і передбачене у «Перехідних положеннях». 2. Верховна Рада України після прийняття Конституції України здійснює повноваження, передбачені цією Конституцією. Чергові вибори до Верховної Ради України проводяться у березні 1998 року. Згідно з цим пунктом обрана до прийняття Конституції Верховна Рада України продовжувала діяти і здійснювати повноваження, передбачені новою Конституцією України, до наступних чергових виборів до парламенту, які були проведені у березні 1998 р. Пункт 2 «Перехідних положень» повністю реалізовано, а тому коментуванню не підлягає. 3. Чергові вибори Президента України проводяться в останню неділю жовтня 1999 року. Згідно з цим пунктом повноваження Президента України після прийняття Конституції зберігалися до нових виборів, тобто протягом усього передбаченого Законом України «Про Президента України» строку, на який його обрано. Вибори були призначені і пройшли в останню неділю жовтня 1999 р. Коментований пункт «Перехідних положень» реалізовано і його коментування недоцільно. 4. Президент України протягом трьох років після набуття чинності Конституцією України має право видавати схвалені Кабінетом Міністрів України і скріплені підписом Прем'єр-міністра України укази з економічних питань, не врегульованих законами, з одночасним поданням відповідного законопроекту до Верховної Ради України в порядку, встановленому статтею цієї Конституції. Такий указ Президента України вступає в дію, якщо протягом тридцяти календарних днів з дня подання законопроекту (за винятком днів міжсесійного періоду) Верховна Рада України не прийме закон або не відхилить поданий законопроект більшістю від її конституційного складу, і діє до набрання чинності законом, прийнятим Верховною Радою України з цих питань. Згідно з пунктом, що коментується, Президент України протягом трьох років після набуття чинності Конституцією мав право видавати схвалені Кабінетом Міністрів і скріплені підписом Прем'єр-міністра укази з економічних питань, не врегульованих законами. Нова Конституція, реалізуючи принцип поділу влади, визначила єдиним органом законодавчої влади Верховну Раду і не передбачила її права делегувати свої повноваження іншим органам і посадовим особам. За Конституцією акти Президента України приймалися тільки на основі та на виконання Конституції і законів України. Таким чином, норма п. 4 «Перехідних положень» є надзвичайною, не передбаченою нормами Конституції про правовий статус Верховної Ради і Президента і мала тимчасовий характер. На сьогодні Президент України, у зв'язку з вичерпанням трирічного терміну після набуття чинності Конституцією України, втратив право видавати схвалені Кабінетом Міністрів України і скріплені підписом Прем'єр-міністра України укази з економічних питань, не врегульованих законами, з одночасним поданням відповідного законопроекту до Верховної Ради України в порядку, встановленому статтею 93 цієї Конституції, тому коментувати більш докладно даний пункт «Перехідних положень» недоцільно. 5. Кабінет Міністрів України формується відповідно до цієї Конституції протягом трьох місяців після набуття нею чинності. У цьому пункті передбачалось формування Кабінету Міністрів відповідно до нової Конституції протягом трьох місяців після набуття нею чинності. На відміну від норм Конституційного Договору Конституція встановила новий порядок формування Кабінету Міністрів. Згідно з Конституцією Президент призначає Прем'єр-міністра за згодою більш ніж половини від конституційного складу Верховної Ради, персональний склад Кабінету Міністрів призначається Президентом за поданням Прем'єр-міністра. Встановлення у «Перехідних положеннях» короткого тримісячного строку формування Кабінету Міністрів було зумовлено необхідністю якнайшвидшого впровадження у життя Конституції, прискореного вирішення завдань економічної реформи та програм соціального і культурного розвитку країни. 6. Конституційний Суд України формується відповідно до цієї Конституції протягом трьох місяців після набуття нею чинності. До створення Конституційного Суду України тлумачення законів здійснює Верховна Рада України. Пункт, що коментується, передбачав формування Конституційного Суду протягом трьох місяців після набуття чинності Конституцією. Згідно з Конституцією Президент, Верховна Рада та з'їзд суддів України призначають по шість суддів Конституційного Суду строком на 9 років. Даний пункт своєчасно запроваджений у життя. Протягом вересня - жовтня 1996 р. Конституційний Суд було сформовано. 16 жовтня 1996 р. Верховною Радою прийнятий Закон «Про Конституційний Суд України», в якому конкретизовані основи конституційного судоустрою та конституційного провадження. Керуючись Конституцією та цим Законом, Конституційний Суд з січня 1997 р. розпочав свою діяльність. Функцією Конституційного Суду є також тлумачення законів. Із цим пов'язана ч. 2 п. 6 «Перехідних положень», яка передбачає, що до створення Конституційного Суду тлумачення законів здійснює Верховна Рада. Цією нормою «Перехідні положення» закріпили існуючий до прийняття Конституції порядок тлумачення законів, визначений Регламентом Верховної Ради. Після сформування Конституційного Суду України повноваження щодо тлумачення законів перейшли до його компетенції. (Стосовно цього пункту див. коментар до статей 147-153 Конституції України.) 7. Голови місцевих державних адміністрацій після набуття чинності цією Конституцією набувають статусу голів місцевих державних адміністрацій згідно зі статтею 118 цієї Конституції, а після обрання голів відповідних рад складають повноваження голів цих рад. Цей пункт «Перехідних положень» визначав порядок набуття статусу голів місцевих державних адміністрацій головами обласних, Київської, Севастопольської міських, районних у містах Києві та Севастополі і районних державних адміністрацій, які одночасно були головами відповідних рад та призначені Президентом України відповідно до ст. 46 Конституційного Договору між Верховною Радою України та Президентом України. Необхідність цього застереження викликана передусім тим, що Конституція України (на відміну від Конституційного Договору), з одного боку, дещо змінила порядок призначення та звільнення з посади голів місцевих державних адміністрацій, а з іншого - заборонила керівникам місцевих органів виконавчої влади суміщати свою службову діяльність з іншою роботою, в тому числі на посаді голови відповідної ради. Оскільки Конституція не передбачає суміщення посади голови місцевої державної адміністрації з посадою голови відповідної ради, то згідно з вимогами коментованого пункту голови місцевих державних адміністрацій після набуття чинності Основним Законом мали скласти повноваження голів відповідних рад після обрання їх (голів) у порядку, передбаченому п. 4 ст. 141 Конституції України. Процес обрання голів районних і обласних рад згідно з п. 11 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України від 21 травня 1997 р. «Про місцеве самоврядування в Україні» закінчився через два місяці після набрання чинності згаданим законом. Це правило не поширювалося на голів районних і обласних рад, які не суміщали свої посади з посадами керівників місцевих органів виконавчої влади і були обрані безпосередньо населенням районів і областей до набуття чинності Конституцією. 8. Сільські, селищні, міські ради та голови цих рад після набуття чинності Конституцією України здійснюють визначені нею повноваження до обрання нового складу цих рад у березні 1998 року. Районні та обласні ради, обрані до набуття чинності цією Конституцією, здійснюють визначені нею повноваження до сформування нового складу цих рад відповідно до Конституції України. Районні в містах ради та голови цих рад після набуття чинності цією Конституцією здійснюють свої повноваження відповідно до закону. Цей пункт «Перехідних положень» визначав порядок функціонування органів місцевого самоврядування, обраних до набуття чинності Конституцією, на період до сформування їх нового складу відповідно до Основного Закону. Зокрема, ч. 1 п. 8 встановлено, що сільські, селищні, міські ради та їх голови (на відміну від районних і обласних рад) здійснюють визначені Конституцією повноваження до обрання нового складу цих рад у березні 1998 р. Перелік таких повноважень визначений у ч. 1 ст. 143 Конституції України (див. коментар до ч. 1 ст. 143 Конституції України). Голови сільських, селищних, міських рад набувають статусу сільських, селищних, міських голів, тобто головної посадової особи територіальної громади, з набранням чинності Законом України від 21 травня 1997 р. «Про місцеве самоврядування в Україні». Частина 2 цього пункту визначає порядок функціонування районних і обласних рад, що обрані до набуття чинності Конституцією України. Районні та обласні ради мали здійснювати свої повноваження відповідно до ч. 2 ст. 143 Конституції, в якій міститься перелік найважливіших питань, віднесених до відання цих рад. Цей перелік не є вичерпним, оскільки, крім передбачених у ньому, на районні та обласні ради покладається вирішення питань, віднесених законом до їхньої компетенції (див. коментар до ч. 2 ст. 143 Конституції України). У частині 3 п. 8 «Перехідних положень» передбачається порядок здійснення повноважень районними в містах радами та їх головами після набуття чинності Конституцією. Необхідність такого застереження зумовлена передусім тим, що ч. 5 ст. 140 Конституції відносить питання управління районами в містах до компетенції міських рад. Проте це зовсім не означало ліквідації районних у містах рад, які були обрані до прийняття нової Конституції України. Як випливає зі змісту коментованого пункту, районні в містах ради та їх голови продовжували здійснювати свої повноваження протягом строку, визначеного Конституцією і Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», тобто до дня проведення чергових виборів. Що стосується подальшої долі цих органів місцевого самоврядування, то відповідно до зазначеного закону у містах з районним поділом за рішенням територіальної громади міста або міської ради можуть утворюватися районні в місті ради, які, в свою чергу, формують виконавчі органи та обирають голову ради, котрий одночасно є головою її виконавчого комітету. При цьому рішення про утворення або неут-ворення районних у містах рад мали бути прийняті не пізніше як за шість місяців до дня проведення чергових виборів. 9. Прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів та функцію попереднього слідства - до введення в дію законів, що регулюють діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів, та до сформування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють її функціонування. Конституція визначила принципово нові засади організації та функціонування прокуратури України. На відміну від чинного законодавства про прокуратуру, а також норм Конституційного Договору в ній не передбачений прокурорський нагляд за додержанням законів України органами та посадовими особами державної виконавчої влади, представницькими органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності, а також громадянами. Тобто згідно з Конституцією на прокуратуру покладено нагляд за додержанням законів лише органами, які проводять оперативно-роз-шукову діяльність, дізнання та досудове слідство, нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян. Ці зміни у правовому статусі прокуратури прямо пов'язані з підвищенням ролі судів і прокуратури у захисті передбачених Конституцією прав і свобод людини. Реалізація конституційних положень щодо реформи прокуратури вносить суттєві зміни не тільки в компетенцію органів прокуратури. Вона передбачає також оновлення організації державного контролю за додержанням Конституції і законів органами та посадовими особами виконавчої влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності. Це потребує, у свою чергу, введення в дію нових законодавчих актів, які мають регулювати діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів, а також законодавства про прокуратуру. Природно, що здійснення передбаченої Конституцією реформи прокуратури, формування системи досудового слідства, оновлення органів державного контролю потребують часу. Однак складні умови перехідного періоду - зростання організованої злочинності, корупція, виникнення мафіозних структур тощо - вимагають постійного нагляду за законністю у суспільстві й державі. І тому конче потрібний даний пункт, який передбачає, що прокуратура і після набуття чинності новою Конституцією продовжує виконувати функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів та функцію попереднього слідства - до введення в дію законів, які мають регулювати діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів, та до сформування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють їх функціонування. «Перехідні положення» не конкретизують ці строки. їх визначить життя. На сьогодні ж цей пункт «Перехідних положень» у значній частині зберігає свою чинність. (Див. коментар до статей 121-123 Конституції України та розділу VIII.) 10. До прийняття законів, що визначають особливості здійснення виконавчої влади в містах Києві та Севастополі відповідно до статті 118 цієї Конституції, виконавчу владу в цих містах здійснюють відповідні державні адміністрації. Коментований пункт «Перехідних положень» містить застереження щодо здійснення виконавчої влади в Києві та Севастополі на період до прийняття окремих законів, в яких відповідно до вимог ч. 2 ст. 118 Конституції України мають бути врегульовані особливості здійснення виконавчої влади в даних містах. Це зумовлено тим, що Київ і Севастополь відповідно до ст. 133 Конституції України мають спеціальний статус. В Києві та Севастополі на відміну від інших міст України функціонують, з одного боку, місцеві державні адміністрації, а з другого - органи місцевого самоврядування, що, безумовно, впливає на специфіку здійснення управлінської діяльності в цих містах. Закон України «Про столицю України - місто-герой Київ» прийнятий у 1999 p., закон про правовий статус міста Севастополя не прийнято. (Стосовно цього пункту див. коментар до ст. 118 Конституції України.) 11. Частина перша статті 99 цієї Конституції вводиться в дію після введення національної грошової одиниці - гривні. Згідно з новою Конституцією грошовою одиницею України є гривня. Гривня стала національною валютою України з вересня 1996 р. відповідно до Указу Президента України «Про грошову реформу в Україні» від 25 серпня 1996 р. Тепер вона є законним засобом платежу як в готівковому обігу, так і при безготівкових розрахунках. Запровадження гривні є надзвичайно важливим кроком у здійсненні економічної реформи в Україні. (Див. також коментар до ст. 99 Конституції України.) 12. Верховний Суд України і Вищий арбітражний суд України здійснюють свої повноваження відповідно до чинного законодавства України до сформування системи судів загальної юрисдикції в Україні відповідно до статті 125 цієї Конституції, але недовше ніж п'ять років. Судці всіх судів в Україні, обрані чи призначені до дня набуття чинності цією Конституцією, продовжують здійснювати свої повноваження згідно з чинним законодавством до закінчення строку, на який вони обрані чи призначені. Судді, повноваження яких закінчилися в день набуття чинності цією Конституцією, продовжують здійснювати свої повноваження протягом одного року. Конституція визначила нові принципи організації і функціонування судової системи в Україні як незалежної і самостійної гілки влади. Ці принципи мають на меті підвищити роль і авторитет судів як головного органу захисту прав людини і громадянина. Згідно з Конституцією створюється єдина система судів загальної юрисдикції, яка будується за принципами територіаль-ності і спеціалізації. Створення надзвичайних та особливих судів Конституція не допускає. Вона, однак, не конкретизує структури всієї судової системи. «Мала судова реформа» (2001 р.) та Закон України «Про судоустрій України» (2002 р.) визначили систему судів загальної юрисдикції в Україні, а також новий порядок обрання та призначення суддів судів загальної юрисдикції. Перше призначення професійного судді строком на п'ять років здійснюється Президентом України. Вдруге професійні судді обираються Верховною Радою України і обіймають свої посади безстроково (див. коментар до статей 124-131 Конституції України). 13. Протягом п'яти років після набуття чинності цією Конституцією зберігається існуючий порядок арешту, тримання підвартою і затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, а також порядок проведення огляду та обшуку житла або іншого володіння особи. Конституція визначила суттєві зміни існуючого порядку захисту свободи і недоторканності людини та недоторканності її житла. Чинним кримінально-процесуальним законодавством передбачена можливість арешту та тримання особи під вартою, а також проведення огляду чи обшуку житла з санкції прокурора. Зараз така санкція надається судом. Конституція передбачає для проведення арешту особи, тримання її під вартою, а також проведення огляду чи обшуку житла обов'язковість вмотивованого рішення суду. Саме останній згідно з Конституцією перевіряє матеріали уповноважених на те органів досудового (попереднього) слідства про доцільність тримання під вартою протягом сімдесяти двох годин. Звичайно, ці норми Конституції означають посилення юридичних гарантій захисту недоторканності людини та її житла. Однак запровадження нового порядку захисту прав людини вимагає попереднього виконання ряду умов. Воно потребує, зокрема: здійснити суттєве оновлення законодавства про судову систему з урахуванням нової функції судів щодо вирішення справ про законність та обґрунтованість арешту, тримання під вартою, огляду та обшуку житла громадян; визначити в оновленому кримінально-процесуальному законодавстві механізм реалізації нового порядку застосування арешту, взяття та тримання під вартою, огляду та обшуку житла, а також процесуальні норми щодо судового розгляду справ із цих питань; здійснити судову реформу, реформу прокуратури, реформувати систему досудового слідства; провести необхідну підготовку та перепідготовку юридичних кадрів. (Див. коментар до розділу VIII.) 14. Використання існуючих військових баз на території України для тимчасового перебування іноземних військових формувань можливе на умовах оренди в порядку, визначеному міжнародними договорами України, ратифікованими Верховною Радою України. У зазначеному пункті йдеться про використання існуючих військових баз на території України для тимчасового перебування іноземних військових формувань. Оцінюючи зміст даного положення, неможливо обійтись без порівняння його зі ст. 17 Конституції, в ч. 7 якої вказується, що на території України не допускається розташування іноземних військових баз. Головний висновок, який можна зробити внаслідок такого порівняння, зводиться до того, що у порівнюваних текстах терміном «військові бази» охоплюються різні об'єкти: оскільки у «Перехідних положеннях» цей термін не супроводжується вказівкою на іноземність, то тут маються на увазі національні військові бази. Лише при такому розумінні є можливість уникнути протиріччя, яке неминуче матиме місце в інших випадках. З другого боку, тільки це тлумачення дозволяє зрозуміти, чому використання військової бази можливе на умовах оренди, бо за протилежних обставин ішлося б про оренду землі, а не баз чи їх майна. Цілком зрозумілі причини, що зумовили включення порівнюваних положень у Конституцію України. Щоправда, їх наявність потребує розгляду такого питання - чи не суперечать наведені конституційні положення загальним нормам міжнародного права? Тут доречно розглянути п. З ст. 12 Віденської конвенції про пра-вонаступництво держав стосовно договорів (1978 p.). У ньому, зокрема, зазначається, що положення даної статті, які встановлюють правило про недоторканність територіальних режимів, не поширюються на договірні обов'язки, що передбачають створення іноземних військових баз на території, що є об'єктом правонаступництва відповідної держави. Це означає, що навіть якби з часів колишнього СРСР існували якісь угоди стосовно будь-якої неукраїнської військової бази на території України, то і тоді вона, проголошуючи свою незалежність і заявляючи про правонаступництво, не була б зобов'язана виконувати відповідні обов'язки цих угод. За відсутності ж таких домовленостей, реалізуючи своє невід'ємне право на суверенітет і незалежність, Україна спроможна встановити будь-який порядок перебування на її території іноземних військ та використання ними її військових баз за умови, що цей порядок не буде суперечити визнаним нормам міжнародного права. А вказівка даного пункту «Перехідних положень» на те, що умови оренди для тимчасового перебування іноземних військових формувань на території України встановлюються в порядку, визначеному міжнародними договорами України, ратифікованими Верховною Радою України, таким загальновизнаним нормам міжнародного права не суперечить. |
||
| « Попередня | ||
|
|
||
Информация, релевантная "Розділ XV Перехідні положення" |
||
|
||