|
Стаття 1161 ЦК містить безумовний обов'язок держави відшкодувати шкоду, завдану особі, яка без відповідних повноважень рятувала здоров'я та життя фізичної особи від реальної загрози для неї, у повному обсязі.
Як особа-рятувальник може найчастіше виступити фізична особа, яка, рятуючи іншу фізичну особу, може зазнати як майнової, моральної шкоди, так і шкоди для свого здоров'я. Наприклад, рятуючи особу на пожежі, рятувальник може зазнати опіків різного ступеню тяжкості, ушкодити одяг, взуття, а також зазнати моральних травм. Проте юридична особа також може стати рятувальником, наприклад, беручи на себе витрати, пов'язані з невідкладним лікуванням хворого, його транспортуванням до медичної установи, відповідно набуваючи права вимагати їх відшкодування від держави.
Особа-рятувальник не повинна мати відповідних повноважень на рятування здоров'я та життя фізичної особи. Відповідними повноваженнями особа може наділятися, зокрема, в силу виконуваних нею функцій. Іншими словами, особа не повинна бути професійним рятувальником, який відповідно до Закону України від
14 грудня 1999 р. "Про аварійно-рятувальні служби" визначається як особа, яка має відповідну спеціальну підготовку, атестована на здатність до проведення аварійно-рятувальних робіт і безпосередньо бере у них участь, має спеціальну фізичну та психологічну підготовку та відповідає за її підтримання - наприклад, працівник державної пожежної охорони зобов'язаний захищати життя і здоров'я громадян від пожеж. Шкода, заподіяна особам в силу виконання ними трудових обов'язків із рятування, відшкодовується не на підставі ст. 1161 ЦК, а за правилами спеціального законодавства - наприклад, згідно зі ст. 23 Закону України від 17 грудня 1993 р. "Про пожежну безпеку" особи рядового та начальницького складу державної пожежної охорони підлягають обов'язковому державному особистому страхуванню на випадок загибелі (смерті) або поранення (контузії, травми чи каліцтва), захворювання, одержаних у період проходження служби.
Загроза шкоди, настання якої своїми діями відвертає рятувальник, повинна бути реальною. Уявна шкода не підлягає відшкодуванню. Тобто, загроза настання шкоди для життя і здоров'я особи повинна бути очевидною; очевидність несприятливих наслідків оцінює рятувальник, а згодом - держава, яка приймає рішення про відшкодування шкоди.
Крім того, відшкодуванню підлягає шкода, завдана рятувальнику, який рятував майно іншої особи. Згідно зі ст. 1162 ЦК шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, яка без відповідних повноважень рятувала від реальної загрози майно іншої особи, яке має істотну цінність, відшкодовується державою в повному обсязі. При цьому не має значення кому належить врятоване майно - фізичній чи юридичній особі, яку воно має форму власності тощо. Держава, керуючись конституційним приписом про те, що людина є найвищою соціальною цінністю, бере на себе витрати щодо відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров'я чи смертю рятувальника. Істотна цінність майна визначається в кожному випадку окремо.
Крім суто матеріального відшкодування заподіяної шкоди, держава заснувала спеціальні відзнаки морального заохочення рятувальників. Так, за змістом ст. 7 Закону України від 16 березня 2000 р. "Про державні нагороди України" за особисті мужність і героїзм, виявлені при рятуванні людей, матеріальних цінностей, а також в інших випадках в умовах, пов'язаних з ризиком для життя, особи можуть бути відзначені орденом "За мужність" І, II, III ступеня.
Щодо відшкодування шкоди, завданої майну особи, яка без відповідних повноважень рятувала від реальної загрози майно іншої особи, яке має істотну цінність, вона відшкодовується апасником (володільцем) цього майна з урахуванням його матеріального становища. Розмір відшкодування шкоди в цьому випадку не може перевищувати вартості майна, яке рятувалося.
|
- Що є підставою виникнення цивільних прав і юридичних обов'язків?
рятування здоров'я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи; - створення загрози життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо також з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених цивільним законодавством, цивільні права та обов'язки можуть виникати з актів органів державної влади,
- Книга п'ята ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО
рятування здоров'я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи, створення загрози життю, здоров'ю, майну фізичної або юридичної особи. Доповнено умови настання відповідальності з відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, Автономної Республіки Крим та місцевого самоврядування, відшкодування майнової шкоди фізичній особі, яка потерпіла від злочину, а також шкоди через
- Що таке зобов'язання? Які підстави його виникнення?
рятування здоров'я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи та вчинення дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення. Підставою виникнення зобов'язань може стати і певна подія. Так, пожежа як страховий випадок зобов'язує страхову компанію відшкодувати збитки страхувальнику. Зобов'язання може виникнути і на підставі рішення суду. Підстави виникнення конкретних
- Який зміст зобов'язань, що виникають внаслідок рятування здоров'я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи?
рятуванні здоров'я та життя іншої особи, належить будь-якому громадянинові, котрий, виконуючи свій громадянський обов'язок, зазнав цієї шкоди. До того ж важливо, щоб дії становили здійснення громадянського обов'язку, а не здійснювалися під час виконання трудових обов'язків. Права на відшкодування за цим правилом не мають так звані професійні рятувальники, оскільки такі працівники зобов'язані
- СЛОВНИК ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИХ ТЕРМІНІВ, Р-С
рятуванні майна, яке має істотну цінність, від реальної загрози відшкодовується власником (володільцем) цього майна з урахуванням його матеріального становища. Секрет виробництва (ноу-хау) - технічна, організаційна, комерційна та інша інформація, яка сприяє підвищенню ефективності виробництва та іншої доцільної діяльності і не відома третім особам. Сервітут - - право обмеженого користування
- § 2. Види зобов'язань і система зобов'язального права
рятування майна тощо). Значення такого розмежування полягає в тому, що зміст договірних зобов'язань визначається не тільки законом, але, насамперед, домовленістю їх учасників. Зміст недоговірних зобов'язань грунтується на законі, односторонньому волевиявленні суб'єкта приватного або публічного права. 2. Залежно від мети (спрямованості) зобов'язання поділяються на регулятивні і охоронні.
- Які зобов'язання належать до недоговірних?
рятування здоров'я та життя іншої особи, майна фізичної або юридичної особи. До недоговірних зобов'язань належить також група зобов'язань, що виникають з цивільних правопорушень. На відміну від зазначених вище недоговірних зобов'язань, в основу яких покладено дозволені дії, в основу деліктних зобов'язань покладено, навпаки, тільки неправомірні дії. Такими недоговірними зобов'язаннями є: 1)
- § 1. Договір найму (оренди)
здоров'я, майна наймача або інших осіб або призвести до пошкодження самої речі під час користування нею. Наймач зобов'язаний у присутності наймодавця перевірити справність речі. Якщо наймач у момент передання речі в його володіння пе переконається у її справності, річ вважається такою, що передана йому в належному стані. Стаття 768 ЦК дозволяє встановити гарантійний термін на річ на весь
- § 1. Загальні положення про відшкодування шкоди
здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених ЦК та іншими законами. У свою чергу, ст. 1167 ЦК містить загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду - згідно з ч. 1 зазначеної статті моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі
- Відшкодуванню шкоди присвячена гл. 82 ЦК, а також галузеві акти законодавства - зокрема, закони України від 1 грудня 1994 р. "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", від 13 грудня 2001 р. "Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та її фінансове забезпечення", гл. IX Кодексу законів про працю України тощо. Тлумачення окремих норм стосовно відшкодування шкоди міститься і в актах судової влади - зокрема, в постановах Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", від 29 грудня 1992 р. № 14 "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками", від 31 березня 1995 р. № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", а також в роз'ясненнях Президії Вищого арбітражного суду України від 1 квітня 1994 р. № 02-5/215 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди", від 29 лютого 1996 р. № 02-5/95 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням моральної шкоди" та інших.
Згідно зі ст. 1166 ЦК майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Означеною нормою закону сформульовані загальні умови, за наявності яких у сукупності можливе примусове відшкодування майнової шкоди особою, яка її заподіяла:
1) наявність власне майнової шкоди, завданої особистим немайновим правам, або шкоди, завданої майну фізичної чи юридичної особи. За змістом ст. 22 ЦК така шкода може бути у формі втрат, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрат, дкі особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права'(реальні збитки), а також доходів, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода);
2) дії (рішення, бездіяльність) особи, що призвели до шкоди, були неправомірними. Наприклад, псування чужого майна є неправомірною дією, оскільки це за змістом ст. 321 ЦК обмежує власника у здійсненні свого права, а, відтак, власник за ст. 48 Закону "Про власність" може вимагати усунення таких порушень його права;
3) наявність безпосереднього причинного зв'язку між діями (рішеннями, бездіяльністю) особи та завданою ними шкодою. Саме неправомірна дія викликає заподіяння майнової шкоди; іншими словами, майнова шкода повинна бути наслідком певної неправомірної дії, а не виникати в силу інших факторів;
4) наявність вини особи, крім випадків, встановлених законом. За ч. 2 ст. 1166 особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених ЦК та іншими законами.
У свою чергу, ст. 1167 ЦК містить загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду - згідно з ч. 1 зазначеної статті моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Відповідно до ст. 23 ЦК моральна шкода може полягати:
- у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
- у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
- у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна;
- у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода може виникнути внаслідок, зокрема: приниження честі, гідності, престижу або ділової репутації; моральних переживань у зв'язку з ушкодженням здоров'я; порушення права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав; незаконного перебування під слідством і судом; порушення нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя; порушення стосунків 3 оточуючими людьми; при настанні інших негативних наслідків.
Немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, можуть бути втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності (див. п. З постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди").
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковими умовами відшкодування моральної (немайнової) шкоди, як і у випадку відшкодування майнової шкоди, є: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Наявність вини особи, яка заподіяла моральну шкоду, не вимагається:
- якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
- якщо шіфди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
- в інших випадках, встановлених законом.
Згідно зі ст. 1168 ЦК моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.
Заподіяння шкоди може мати місце внаслідок дії (бездіяльності) однієї чи кількох осіб. В останньому випадку особи згідно зі ст. 1190 ЦК несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. За заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у частці відповідно до ступеня їхньої вини.
Особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом. Держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, юридичні особи мають право зворотної вимоги до фізичної особи, винної у вчиненні злочину, у розмірі коштів, витрачених на лікування особи, яка потерпіла від цього злочину.
Держава, відшкодувавши шкоду, завдану посадовою, службовою особою органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, має право зворотної вимоги до цієї особи тільки у разі встановлення в її діях складу злочину за обвинувальним вироком суду щодо неї, який набрав законної сили.
Батькй (усиновлювачі), опікун або піклувальник, а також заклад або особа, що зобов'язані здійснювати нагляд за малолітньою або неповнолітньою особоїр, які відшкодували шкоду, завдану малолітньою або неповноліітгьою особою чи фізичною особою, яка визнана недієздатною, не мають права зворотної вимоги до цієї особи.
Законодавство передбачає декілька способів відшкодування заподіяної шкоди. За ст. 1192 ЦК з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Під час відшкодування шкоди враховується, зокрема, вина потерпілого і матеріальне становище фізичної особи, яка завдала шкоди.
Так, не відшкодовується шкода, завдана потерпілому внаслідок його умислу. Якщо груба необережність потерпшого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня винм потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом. Суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину.
§ 2. Особливості відшкодування шкоди різних
|