|
Суб'єктами цивільно-правових відносин є фізичні та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим і територіальні громади, які вступають між собою в цивільно-правові відносини з приводу особистих немайнових благ, майна, підприємницької діяльності.
Для визнання осіб суб'єктами цивільного права необхідна наявність цивільної правосуб'єктності, тобто їхньої право - та дієздатності.
Цивільною правоздатністю називається здатність особи мати цивільні права і нести цивільні обов'язки. Така правоздатність визнається однаковою мірою за всіма фізичними особами незалежно від їх віку, стану здоров'я та інших факторів і є передумовою виникнення суб'єктивного права.
Правоздатність у фізичної особи виникає від дня народження і припиняється з її смертю (або з оголошенням ЇЇ померлою). Це означає, що ще до народження людини суспільство, держава вже визначили для неї коло прав, а сам факт народження свідчить про набуття людиною цих прав.
З цього випливає, що для визнання особи правоздатною потрібно, щоб вона народилась живою. Цивільна правоздатність як суспільно-правова якість визнається за всіма громадянами, які мають бути рівними перед законом. Вона закріплюється в цивільному законодавстві як рівна для всіх І кожного, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, мови, релігійних поглядів, роду і характеру занять, місця проживання тощо.
Жоден громадянин упродовж свого життя не може бути позбавлений цивільної правоздатності, але може бути обмежений У ній. Наприклад, у випадках, передбачених законом, здатність мати окремі права та обов'язки може пов'язуватися з досягненням фізичною особою відповідного віку
(право на заняття підприємницькою діяльністю, керувати автомобілем тощо).
Зміст цивільної правоздатності. Під змістом правоздатності фізичної особи розуміють перелік цивільних прав і обов'язків, які можуть належати їй. Цивільне законодавство України встановлює, що фізична особа може мати:
- особисті немайнові права;
- майно на праві власності;
- право користування житловими приміщеннями;
- право на підприємництво;
- право заповідати та успадковувати майно;
- бути стороною в договорі.
Фізична особа здатна мати всі інші цивільні права, не передбачені Конституцією України, Цивільним кодексом України, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам громадянського суспільства. Вона здатна мати також обов'язки, які виникають як у власника, так і у сторони в договорі, а також як учасника інших цивільних правовідносин, передбачених законами.
Як бачимо, зміст цивільної правоздатності визначається законом, але перелік цих прав не є вичерпним. Більше того встановлюється, що правові акти Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб не можуть обмежувати можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, крім випадків, коли таке обмеження передбачено Конституцією України.
Цивільну правоздатність не можна змінити або обмежити за волею окремих осіб. Правочин, що обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, є нікчемним.
Фізична особа набуває прав та обов'язків і здійснює їх під своїм ім'ям. Право на ім'я є особистим правом фізичної особи. Воно включає прізвище, власне ім'я та по батькові, якщо інше не випливає із закону або національного звичаю. Індивідуалізація окремої особи здійснюється перш за все за її іменем, яке надається при народженні.
Відомості про ім'я також мають значення для забезпечення і захисту цивільних прав фізичної особи, оскільки вона може набувати права та обов'язки тільки під своїм іменем і не може користуватися іменем інших фізичних осіб. При здійсненні окремих цивільних прав вона відповідно до закону може використовувати псевдонім (вигадане ім'я) або діяти взагалі без зазначення імені (наприклад, вибирати псевдонім у зв'язку з використанням твору).
Фізична особа вправі самостійно змінити своє ім'я, якщо воно їй не подобається, при досягненні 16 років. Але зміна фізичною особою імені не впливає на її цивільні права та обов'язки і не є підставою для їх припинення або зміни. У цьому разі фізична особа зобов'язана сповістити про таку зміну своїх боржників та кредиторів.
Індивідуалізуючи ознакою фізичної особи є і місце та проживання. Держава не визначає місця проживання фізичної особи, яка сама його вибирає. Точне визначення місця проживання має велике значення для стійкості цивільних правовідносин, для належного захисту цивільних прав, 3 місцем проживання закон пов'язує виникнення і припинення багатьох юридичних фактів, що можуть так чи інакше впливати на немайновий і майновий стан особи (визнання фізичної особи безвісно відсутньою, оголошення померлою, відкриття спадщини та ін.)
Місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Особа, яка досягла 14 років, може вільно обирати собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла 10 років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) чи одного з них, з ким вона проживає, або місцезнаходження навчального закладу чи органу охорони здоров'я, в якому вона проживає. Особа може мати кілька місць проживання.
Місцем проживання недієздатної особи є місце проживання її опікуна або місцезнаходження відповідної організації, яка виконує щодо неї функції опікуна.
Допускаються два види обмеження цивільної правоздатності - добровільний і примусовий.
Одним із прикладів добровільного обмеження цивільної правоздатності можна визнати випадок, коли особа, яка стала ченцем, добровільно відмовляється від деяких цивільних прав.
Примусове обмеження цивільної правоздатності допустиме лише тоді, коли воно передбачене законом (обмеження волі, виправні роботи, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, адміністративний нагляд, позбавлення права керувати транспортним засобом тощо). Такі обмеження є реакцією держави на протиправну поведінку особи або заходом профілактики та лікування небезпечних захворювань.
|
- Книга 3. Право власності та інші речові права
таке значення інституту права власності? Протягом 70 років у колишньому СРСР право приватної власності було під забороною, а панувало виключне право власності - держави. В умовах радянської влади приватному праву було надано негативне значення. Ще в 1920 р. В. Ленін вчив, що "ми нічого приватного в галузі господарства не визнаємо". Виходячи з викладеного, виникає необхідність дещо нагадати про
- СЛОВНИК ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИХ ТЕРМІНІВ, Р-С
таке, що успадковується, право використання чужої земельної ділянки для забудови. Суперфіцій може бути встановлено законом, договором або заповітом на визначений або невизначений
- Стаття 122. Відкриття провадження у справі
таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Відмова від 143 позову не позбавляє другу сторону права пред'явити такий самий позов до особи, яка відмовилась від позову; 3) у провадженні
- § 4. Зміст інституту права повного господарського відання і права оперативного управління
таке рішення, викладене у наказі міністерства чи іншого органу виконавчої влади, дійсно містить зовнішні ознаки адміністративного акта. Однак по своїй суті це рішення є ні чим іншим, як волевиявленням держави на здійснення правомочностей власника через уповноважені органи шляхом створення господарюючого суб'єкта з правами юридичної особи. На користь цього висновку свідчить і той факт, що треба
- § 1. Представництво
цивільному обороті має широку сферу застосування. Це пояснюється причинами як юридичного, так і фактичного порядку. Потреба у представництві виникає тоді, коли особа, яку представляють, не має за законом можливості вчиняти юридичні дії (наприклад, у разі відсутності дієздатності). Представництво може мати місце також тоді, коли у особи немає або фізичної можливості здійснити такі дії (наприклад,
- § 4. Основні інститути цивільного права зарубіжних країн
таке піклування про майно власника, яке б довірена особа виявляла щодо свого власного майна; якщо ж довіреній особі належить будь-яка винагорода, то така особа має піклуватися про майно довірчого власника краще ніж про своє власне); 2) обов'язок надавати бенефіціарію на його першу вимогу всю матеріальну інформацію, що стосується управління переданим майном; 3) передавати бенефіціарію всі доходи
- Стаття 23. Право на шлюб
таке поняття, як «право на шлюб», хоча і не надає його визначення. У зв'язку з цим виникає необхідність звернутися до відомих сімейно-правових категорій. Хоча в Кодексі про шлюб та сім'ю України 1969 р. поняття «право на шлюб» не закріплювалося, в літературі право особи вступати у шлюб піддавалося юридичному аналізу і розглядалося в площині сімейної правосуб'єктності. Можна вважати спільною думку
- 3.2. ЦК УРСР 1963 р
цивільних законів іноземних держав, міжнародних договорів і угод". Говорячи про найбільш характерні моменти, що відрізняють цей Кодекс від раніше чинного ЦК УСРР 1922 р., насамперед, варто назвати такі: 1) за своєю структурою ЦК 1963 р. помітно відійшов від пан- дектної системи. В ньому немає норм, шо регулюють сімейні відносини, але передбачені розділи, присвячені авторському і
- 2.1. Суб'єкти цивільних правовідносин
цивільного правовідношення є його учасники. Згідно зі ст. 2 ЦК ними можуть бути люди (фізичні особи), організації (юридичні особи), держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права (соціально-публічні утворення). Фізичні та юридичні особи іменуються також "особами". Соціально-публічні утворення можуть бути суб'єктами цивільного
- § 3. Зміст цивільного правовідношення
таке акцентування уваги на "суб'єктивності" або "об'єктивності" права поступово має втрачати сенс, оскільки вже з самого контексту відповідних відносин цілком зрозуміло, чи йдеться про право окремої особи на певну поведінку, чи про сукупність норм та правил поведінки, що встановлені для певної категорії осіб. Скажімо, якщо йдеться про "право посадової особи видавати акти управління", то уточнення
|