| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Стаття 23. Право на шлюб |
||
|
1. Право на шлюб мають особи, які досягли шлюбного віку. 2. За заявою особи, яка досягла чотирнадцяти років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам. 1. Новий СК України вперше вводить таке поняття, як «право на шлюб», хоча і не надає його визначення. У зв'язку з цим виникає необхідність звернутися до відомих сімейно-правових категорій. Хоча в Кодексі про шлюб та сім'ю України 1969 р. поняття «право на шлюб» не закріплювалося, в літературі право особи вступати у шлюб піддавалося юридичному аналізу і розглядалося в площині сімейної правосуб'єктності. Можна вважати спільною думку науковців про те, що здатність особи вступити у шлюб - це елемент сімейної правоздатності. Таку думку можна вважати справедливою і стосовно права особи на шлюб, що закріплено в новому сімейному законодавстві. В СК України немає визначення сімейної правоздатності, так само як і сімейної дієздатності, тому при вирішенні цього питання необхідно керуватися положеннями цивільного законодавства. З урахуванням ст. 25 ЦК України можна дійти висновку, що сімейна правоздатність - це здатність фізичної особи мати сімейні права та обов'язки. У свою чергу право на шлюб - це елемент сімейної правоздатності. Таким чином як елемент сімейної правоздатності фізичної особи право на шлюб - це здатність особи мати право укладати шлюб та набувати для себе суб'єктивних прав та обов'язків подружжя. 2. В коментованій статті право на шлюб пов'язується лише із досягненням особою шлюбного віку. Однак в контексті сімейної правоздатності право на шлюб - це більш широка категорія. Воно означає наявність усіх позитивних та відсутність будь-яких негативних вимог, що висуваються до особи, яка бажає зареєструвати шлюб. Зокрема права на шлюб не мають особи, які є родичами відповідного ступеня споріднення (ч. ч. 1-3 ст. 26 СК України). За загальним правилом не мають такого права також особи, які пов'язані між собою відносинами усиновлення. Однак за рішенням суду право на шлюб може бути надане рідній дитині усиновлювача та усиновленою ним дитиною, а також усиновленим ним дітям (ч. 4 ст. 26 СК України). 3. Не викликає сумнівів, що відносно сімейної правоздатності діють правила, встановлені в ст. 25 ЦК України. Тому можна вважати, що за загальним правилом сімейна правоздатність виникає у момент народження особи. Однак у випадках, встановлених законом, здатність мати окремі сімейні права та обов'язки може пов'язуватися з досягненням фізичною особою відповідного віку. З досягненням певного віку, а саме шлюбного віку, закон і пов'язує виникнення у фізичної особи права на шлюб. Право особи на шлюб може виникати на підставі: а) закону; б) рішення суду. В силу прямого припису закону право на шлюб виникає для жінок у сімнадцять, а для чоловіків - у вісімнадцять років (ст. ст. 22, 23 СК України). За рішенням суду таке право може бути надане особі, яка досягла 14 років (до досягнення жінкою 17, а чоловіком - 18 років). Право на шлюб може бути надане судом за заявою особи, яка досягла чотирнадцяти років, якщо буде встановлено, що надання права на шлюб відповідає її інтересам. Звертає на себе увагу той факт, що закон не встановлює переліку підстав для надання особі права на шлюб. Такий підхід вбачається цілком правильним, оскільки надає можливість суду врахувати усі обставини, що мають істотне значення для вирішення такого питання. До життєвих обставин, які можуть слугувати підставами для надання особі права на шлюб, в першу чергу можна віднести вагітність жінки або народження нею дитини та наявність між сторонами фактичних шлюбних відносин. 4. Вирішення питання про надання особі права на шлюб здійснюється судом не в позовному порядку, а в порядку окремого провадження (ч. 3 ст. 234 ЦПК України). Це означає, що між сторонами не існує спору. Суд розглядає цивільну справу про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав (ч. 1 ст. 234 ЦПК України). Таким чином суд встановлює той факт, що надання особі права на шлюб дійсно відповідає її інтересам і має значення для охорони її прав. Справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб (ч. 4 ст. 235 ЦПК України). Заявником за цією категорією справ є неповнолітня особа, яка звертається до суду с заявою про надання їй права на шлюб. Якщо встановленого законом шлюбного віку не досягли обидві особи (жінка та чоловік), то кожна з них подає до суду відповідну заяву про надання їй права на шлюб. Заінтересованими особами можуть бути батьки, усиновлювачі або піклувальники неповнолітньої особи. До справи можуть залучатися також представники органів опіки та піклування. Закон не вимагає обов'язкової присутності в суді особи, з якою в подальшому заявник планує укладати шлюб, або отримання від неї згоди на надання судом права на шлюб. Однак така особа може бути залучена до справи як заінтересована особа. Закон вказує, що під час розгляду справи суд зобов'язаний роз'яснити особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, а також вживати заходів щодо всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи (ч. 1 ст. 235 ЦПК України). На жаль, законодавство не визначає принципово важливого моменту, пов'язаного з наданням особі права на шлюб. Зокрема залишається відкритим питання про необхідність визначення в рішенні суду конкретної особи, з якою в майбутньому буде укладатися шлюб. В теоретичному плані питання можна поставити таким чином: суд надає заявникові абсолютне право на шлюб або право на шлюб лише відносно конкретної людини? Можна погодитися з думкою професора З.В. Ромовської, що суд може надати особі право на шлюб, лише визначивши другу сторону майбутнього шлюбного союзу1. Проте таке питання має вирішуватися виключно на рівні закону. 5. В Правилах реєстрації актів цивільного стану, затверджених Міністерством юстиції України 18.10.2000 р. № 52/5 (у редакції наказу Мін'юсту 18.11.2003 р. № 140/5) встановлено, що реєстрація шлюбу осіб, яким знижено шлюбний вік, провадиться на загальних підставах. Якщо особи, які бажають зареєструвати шлюб, на день реєстрації шлюбу не досягли шлюбного віку, реєстрація шлюбу провадиться тільки за наявності рішення суду про надання права на шлюб. У цих випадках при реєстрації шлюбу в графі «Для відміток» актового запису про шлюб зазначаються назва суду, яким постановлене дане рішення, його номер та дата (п. 4.13). Особи, які бажають зареєструвати шлюб, зобов'язані пред'явити на посвідчення їх особи паспорт або паспортний документ. Якщо обидві особи, які бажають укласти шлюб, або один з них не досягли 16 років і відповідно до ст. 23 СК України їм надано право на шлюб, то реєстрація може бути проведена на підставі свідоцтва про народження, у якому робиться запис про проведену реєстрацію. 6. Як зазначалося, право на шлюб є елементом сімейної правоздатності особи. У свою чергу правоздатність - це лише передумова набуття особою суб'єктивного сімейного права. Неповнолітня особа може і не реалізувати надане їй судом право на шлюб своїми діями і не подавати відповідну заяву до державних органів реєстрації шлюбу. Така бездіяльність не буде свідченням невиконання особою рішення суду. Оскільки шлюб ґрунтується виключно на бажанні самої особи, саме вона і буде вирішувати питання про подальшу реалізацію свого права на шлюб (ст. 24 СК України). 7. Право особи на шлюб пов'язане саме з реєстрацією шлюбу, а не з поданням заяви про реєстрацію шлюбу (див. ч. 2 ст. 22 СК та коментар до неї). Подати заяву про реєстрацію шлюбу можуть особи, які не досягли шлюбного віку, у той час як зареєструвати шлюб, тобто набути право на шлюб у повному розумінні цього слова, можуть лише особи, які досягли шлюбного віку. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Информация, релевантная "Стаття 23. Право на шлюб" |
||
|
||