Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоСімейне право → 
« Попередня Наступна »
Е.М. Багач, Ю.В. Білоусов. Сімейний кодекс України: Науково-практичний коментар, 2010 - перейти к содержанию учебника

Стаття 24. Добровільність шлюбу


1. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
2. Реєстрація шлюбу з особою, яка визнана недієздатною, а також з особою, яка з інших причин не усвідомлювала значення своїх дій і (або) не могла керувати ними, має наслідки, встановлені статтями 38-40 цього Кодексу.
1. Однією з основних засад сучасного сімейного права є свобода шлюбу. Це поняття є достатньо широким і має кілька складових. Зокрема особа має право вільно вирішувати питання щодо укладення шлюбу та його збереження, а також розірвання шлюбу та припинення шлюбних відносин.
В ч. 1 ст. 51 Конституції України закріплено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. В юридичному розумінні вільна згода жінки та чоловіка на укладення шлюбу означає, що кожен з них розуміє значення своїх дій та їхні наслідки і свідомо приймає рішення утворити сім'ю. Для того, щоб особа могла сформувати своє внутрішнє бажання щодо укладення шлюбу та свідомо і чітко висловити його зовні, вона має досягти певного рівня психічної та вольової зрілості. Саме з цим пов'язана вимога закону щодо досягнення особою шлюбного віку (див. ст. ст. 22, 23 СК України та коментар до них). Свою вільну згоду на шлюб сторони оприлюднюють під час реєстрації шлюбу. У зв'язку з цим закон передбачає обов'язкову присутність наречених в момент реєстрації шлюбу (див. ст. 34 СК України та коментар до неї).
2. Будь-який тиск на свідомість людини, примушування жінки та чоловіка до шлюбу у будь-якій формі (загроза, обман, психічний тиск тощо) не допускаються. Члени сім'ї та родичі можуть надавати поради або висловлювати свою думку щодо майбутнього шлюбу та особистих якостей нареченої (нареченого). Проте такі поради не можуть набувати характеру примусу.
При аналізі ч. 1 коментованої статті звертає на себе увагу одна неточність. В ній не міститься посилання на відповідні норми СК України, які передбачають наслідки шлюбу, укладеного без вільної згоди або під примусом. Про недійсність шлюбу (ст. ст. 38 - 40 СК України) йдеться лише в ч. 2 коментованої статті, хоча вона передбачає інші «вади шлюбу» - недієздатність особи або нездатність її усвідомлювати свої дії. Незважаючи на таку неточність, в спеціальних статтях СК України наслідки шлюбу, укладеного без вільної згоди сторін або під примусом, все ж таки визначені (ч. 1
3. У ч. 2 коментованої статті визначаються вимоги до психічного стану особи, яка укладає шлюб. У зв'язку з тим, що шлюб грунтується саме на вільній згоді жінки та чоловіка, не допускається реєстрація шлюбу з особою, яка визнана недієздатною, а також з особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій і (або) не могла керувати ними.
Згідно із ч. 1 ст. 39 ЦК України фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Така особа не може самостійно здійснювати дій, які мають юридичний характер. За неї діє її опікун. Однак за допомогою опікуна шлюб укладатися не може, оскільки це дія, яка має суто особистий характер. Таким чином, особа, яка в судовому порядку була визнана недієздатною, шлюб укладати не може. Якщо шлюб все ж таки було укладено, то він в силу прямого припису закону вважається недійсним (ч. 3 ст. 39 СК України).
Особа може і не бути визнана судом недієздатною, однак під час укладення шлюбу мати проблеми психічного та вольового характеру - страждати тяжким психічним розладом, перебувати у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп'яніння. В такому стані особа не може усвідомлювати значення своїх дій і (або) керувати ними. Шлюб, укладений за таких умов, визнається судом недійсним (абз. 2 ч. 1 ст. 40 СК України).
4. З загального аналізу норм СК України можна зробити висновок щодо прояву принципу добровільності шлюбу та наслідків його порушення. Так, принцип добровільності шлюбу полягає у тому, що:
1) шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка (абз. 1 ч. 1 ст. 24 СК); наслідком порушення цієї вимоги закону є визнання шлюбу недійсним (абз. 1 ст. 40 СК);
2) примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається (абз. 2 ч. 1 ст. 24 СК); наслідком порушення цієї вимоги є визнання шлюбу недійсним (абз. 2 ст. 40 СК);
3) не допускається реєстрація шлюбу з особою, яка визнана судом недієздатною (ч. 2 ст. 24 СК); наслідком порушення цієї норми є недійсність шлюбу (ч. 3 ст. 39 СК);
4) не допускається реєстрація шлюбу з особою, яка з інших причин не усвідомлювала значення своїх дій і (або) не могла керувати ними (ч. 2 ст. 24 СК); наслідком порушення цієї вимоги закону є визнання шлюбу недійсним (абз. 2 ч. 1 ст. 40).
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "Стаття 24. Добровільність шлюбу"
  1. Стаття 184. Порушення права на безоплатну медичну допомогу
    1. Незаконна вимога оплати за надання медичної допомоги в державних чи комунальних закладах охорони здоров'я,- карається штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців. 2. Незаконне скорочення мережі державних і комунальних закладів охорони здоров'я - карається штрафом до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або
  2. Стаття 40. Шлюб, який визнається недійсним за рішенням суду
    1. Шлюб визнається недійсним за рішенням суду, якщо він був зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка. Згода особи не вважається вільною, зокрема, тоді, коли в момент реєстрації шлюбу вона страждала тяжким психічним розладом, перебувала у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння, в результаті чого не усвідомлювала сповна значення своїх дій і (або) не могла керувати ними,
  3. Стаття 83. Позбавлення права на утримання або обмеження його строком
    1. Рішенням суду може бути позбавлено одного з подружжя права на утримання або обмежено його строком, якщо: 1) подружжя перебувало в шлюбних відносинах нетривалий час; 2) непрацездатність того з подружжя, хто потребує матеріальної допомоги, виникла в результаті вчинення ним умисного злочину; 3) непрацездатність або тяжка хвороба того з подружжя, хто потребує матеріальної допомоги, була
  4. 5.1. Поняття юридичного факту. Юридична сукупність
    Юридичні факти у цивільному праві - це обставини, наявність яких тягне встановлення, зміну, припинення або інші трансформації цивільних прав і обов'язків (цивільних правовідносин). Від юридичних фактів відрізняють так звані "юридичні умови" - обставини, що мають юридичне значення для настання правових наслідків, але пов'язані з ними не прямо, а через проміжні ланки (С. !саков). Наприклад,
  5. § 4. Ім'я фізичної особи
    При реалізації правоздатності, набутті і захисті суб'єктивних прав істотне значення має ім'я фізичної особи, під яким вона набуває прав та обов'язків і здійснює їх, а також місце проживання фізичної особи. Наприклад, місце прожинання враховується при визнанні особи безвісно відсутньою, оголошенні її померлою, визначенні місця розгляду позову тощо. Право на ім'я належить до особистих
  6. § 7. Диференціація дієздатності фізичної особи
    На відміну від правоздатності дієздатність пов'язана зі здійсненням громадянином вольових дій, що припускає досягнення певного рівня психічної зрілості. Критеріями є вік, а також стан психічного здоров'я. З урахуванням цих критеріїв можна виокремити декілька видів дієздатності фізичних осіб: 1) повну дієздатність; 2) часткову дієздатність; 3) неповну дієздатність. Повна дієздатність
  7. 3.1. Поняття і види права спільної власності
    Майно може належати на праві власності не тільки одній особі, а декільком особам одночасно. В такому випадку виникають відносини спільної власності. Право спільної власності - це право 2 і більше осіб на один і той самий об'єкт, який може складатися з однієї речі або з сукупності речей. Ці речі можуть бути подільними або неподільними, однак як об'єкт права власності вони є єдиним цілим. Тому
  8. § 2. Поняття спадкування і права на спадкування
    Стаття 1216 ЦК визначає спадкування як перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Сукупність правових норм, які регулюють умови і порядок спадкування, складає підгалузь цивільного законодавства, яка іменується "спадковим правом" або "правом спадкування". Термін "право на спадкування" може вживатися в кількох значеннях.
  9. 2.3. Загальна характеристика батьківських прав та обов'язків.
    При вступі до шлюбу закон (ст.19 КпШС України) надає подружжю право залишати кожному з них дошлюбне прізвище. За їх взаємною згодою, вони мають право вибирати спільне прізвище, яке повинно бути прізвищем одного з них. Вибір іншого прізвища законодавцем не допускається. Кожний з подружжя не має будь-яких переваг у виборі спільного прізвища, питання про вибір прізвища вирішується ними спільно. В
  10. Висновки до розділу
    У новому Сімейному кодексі, в якому вміщено нормативний матеріал, що стосується сімейного права, мається на меті відобразити особливості правового регулювання сімейних відносин, показати їхню пов'язаність з відносинами майновими і немайновими, які регулюються цивільним правом. Суттєвих змін у зазнало регулювання деяких питань, пов'язаних зі шлюбом. Шлюб визначено як зареєстрований у державних