Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоСімейне право → 
« Попередня Наступна »
Е.М. Багач, Ю.В. Білоусов. Сімейний кодекс України: Науково-практичний коментар, 2010 - перейти к содержанию учебника

Стаття 83. Позбавлення права на утримання або обмеження його строком


1. Рішенням суду може бути позбавлено одного з подружжя права на утримання або обмежено його строком, якщо:
1) подружжя перебувало в шлюбних відносинах нетривалий час;
2) непрацездатність того з подружжя, хто потребує матеріальної допомоги, виникла в результаті вчинення ним умисного злочину;
3) непрацездатність або тяжка хвороба того з подружжя, хто потребує матеріальної допомоги, була прихована від другого з подружжя при реєстрації шлюбу;
4) одержувач аліментів свідомо поставив себе у становище такого, що потребує матеріальної допомоги.
2. Положення цієї статті поширюються і на осіб, у яких право на аліменти виникло після розірвання шлюбу.
1. Коментована стаття передбачає можливість: а) позбавлення одного з подружжя права на утримання; б) обмеження права строком за рішенням суду.
Вона розрахована на регулювання відносин, коли підстави для одержання аліментів формально існують, проте з огляду на інші, передбачені законом обставини, подальше існування права на аліменти суперечить принципу справедливості, добросовісності і розумності та моральним засадам суспільства (ч. 9 ст. 7 СК України).
Відповідна норма містилася в ст. 35 Кодексу про шлюб та сім'ю 1969 p., проте в ній йшлося про звільнення платника від обов'язку сплачувати аліменти. На відміну від КпШС України в гл. 9 СК України загалом йдеться не про обов'язки, а про права подружжя на утримання. Тому в коментованій статті вказано не про звільнення платника аліментів від його обов'язку, а про позбавлення одержувача аліментів належного йому права. Втім, в коментованій нормі такі настанови виглядають не досить вдало. В цьому випадку можна було б поступитися однаковістю термінології та основний акцент зробити на звільненні зобов'язаної особи від її обов'язку, а не позбавленні другої сторони належного їй права.
2. В СК України коло підстав позбавлення одного з подружжя (колишньою: подружжя) права на утримання або обмеження права строком значно розширене порівняно з КпШС України 1969 р. Особа може бути позбавлена права на утримання або воно може бути обмежене строком виключно за рішенням суду, якщо:
1) подружжя перебувало в шлюбних відносинах нетривалий час
В новому СК України не встановлено, в якому випадку шлюбні відносини вважаються нетривалими. Дана обставина як підстава звільнення від обов'язку по утриманню другого з подружжя або обмеження цього обов'язку строком свого часу містилася в ст. 35 КпШС України і теж без її визначення. У свою чергу в науці сімейного права також здавна точиться спір щодо визначення поняття нетривалого перебування у шлюбних відносинах. В юридичній літературі пропонуються різні строки для визначення шлюбних відносин як нетривалих: шість місяців, один рік, п'ять, десять років.
Як відзначає З.В. Ромовська, орієнтиром для визначення того, чи були шлюбні відносини тривалими, могла би слугувати ч. 3 ст. 76 СК України, у якій як мінімальний закріплено 10-річний строк спільного проживання у шлюбі. Дійсно, важко не погодитися з тим, що шлюбні відносини, які продовжувались не менше як десять років, є тривалими. Втім, так само важко визнати нетривалими шлюбні відносини, які продовжувались менше, ніж десять, наприклад, вісім, дев'ять років. Тому можна вважати, що шлюбні відносини, які продовжувались десять та більше років, слід вважати, так би мовити, «особливо тривалими».
В ч. 3 ст. 76 СК України встановлено додаткові, підвищені вимоги до шлюбу, після розірвання якого право на утримання може виникнути протягом аж п'яти років. Зазвичай, право на утримання не виникає, якщо один з колишнього подружжя досягає пенсійного віку після розірвання шлюбу, а тільки за умови, що у шлюбі особи спільно проживали не менш як десять років. Тобто відносини, які продовжувались не менш як десять років, є більш, ніж тривалими. Про тривалі відносини окремо йдеться у ч. 1 ст. 91 СК України і їх строк також прямо не визначено. Якби законодавець вважав тривалими лише відносини, що продовжувались не менше як десять років, то в обох нормах (ч. 3 ст. 76 і ч. 1 ст. 91 СК України) мало б зазначатися одне й те саме поняття. Тому нетривалими шлюбними відносинами треба вважати відносини, які за часом існували менш, ніж тривалі і ще менш, ніж відносини, зазначені в ч. 3 ст. 76 СК України. Взагалі не можна виходити лише з двох позицій: тривалі або нетривалі відносини. За загальним правилом, право на утримання за наявності передбачених в законі підстав мають особи, що перебували у тривалих шлюбних відносинах, які є, так би мовити, середнім рівнем для суспільства в певний період часу. По мірі розвитку суспільства такий рівень може варіюватися. Тому в законодавстві застосовуються оціночні поняття для визначення тривалості шлюбних відносин. Нетривалі відносини і відносини, зазначені в ч. 3 ст. 76 СК України, є певним «відхиленням» в різні боки від середнього рівня, для яких в законодавстві встановлено відповідно негативні і позитивні наслідки.
Таким чином, лише суд, виходячи з конкретних обставин справи, може визначити, чи були шлюбні відносини нетривалими. При цьому судом має братися до уваги не перебування в шлюбі за формальною ознакою, а перебування осіб саме в шлюбних відносинах. Наприклад, не вірно оцінювати шлюбні відносини осіб як нетривалі, якщо до реєстрації шлюбу, який незабаром було розірвано, вони багато років перебували у фактичних шлюбних відносинах, і навпаки, якщо подружжя протягом тривалого існування шлюбу фактично проживали однією сім'єю нетривалий час (наприклад, між подружжям було встановлено відповідно до ст. 119 СК України режим окремого проживання).
Як вірно зазначається в юридичній літературі, коментоване положення може застосовуватися лише до колишнього подружжя і не може застосовуватися до осіб, які перебувають у шлюбі, тому що невідомо, який час шлюб буде продовжуватися в подальшому.
2) непрацездатність того з подружжя, хто потребує матеріальної допомоги, виникла в результаті вчинення ним умисного злочину
Відповідно до ч. 5 ст. 75 СК України внаслідок цієї ж обставини право на утримання не виникає (див. коментар до ст. 75 СК України). Як відзначає З.В. Ромовська, правило п. 2 ст. 83 СК України стосується тих випадків, які виникли до введення в дію Сімейного кодексу України, тому що КпШС України 1969 р. не містив норми, яка виключала би виникнення права на аліменти у особи, непрацездатність якої стала наслідком вчинення нею злочину. Втім, навмисне закладення у норми суперечності, що свідомо буде викликати різні тлумачення, виглядає досить невиправданим. Тому в юридичній літературі непоодинокими є пропозиції щодо виправлення зазначеної колізії3.
Відповідно до ст. 35 КпШС України 1969 р. вчинення злочину було підставою для звільнення від обов'язку по утриманню або обмеження цього обов'язку строком. При цьому жодної вказівки щодо виду злочину за формою вини в нормі не містилося. В СК України дане упущення виправлене, адже важливим є те, що особа свідомо створює умови для виникнення права на утримання.
3) непрацездатність або тяжка хвороба того з подружжя, хто потребує матеріальної допомоги, була прихована від другого з подружжя при реєстрації шлюбу
Наречені зобов'язані повідомити один одного про стан свого здоров'я (ч. 1 ст. 30 СК України). Однак позбавлення права на утримання на підставі п. 3 ч. 1 ст. 83 ГК України не слід вважати санкцією за порушення вимоги ч. 1 ст. 30 СК України. Особа позбавляється права на утримання за п. 3 ч. ст. 83 СК України з інших мотивів. Добровільність шлюбу передбачає, що чоловік та жінка за вільною згодою набувають прав та обов'язків подружжя, включаючи обов'язки по утриманню. Тяжка хвороба є обставиною, що може істотно вплинути на волю особи щодо укладення шлюбу з особою, яка страждає на таку хворобу. За обізнаності особи про наявність в іншої сторони тяжкої хвороби ймовірною є її відмова від укладення шлюбу, набуття права і обов'язків, зокрема, обов'язків по утриманню. Факт приховання хвороби деструктурує волю особи на укладення шлюбу і підриває ідею добровільності шлюбу. Воля особи на укладення шлюбу спотворюється, оскільки вона перебуває в невіданні щодо наявності тяжкої хвороби другої сторони, а відтак і відносно ймовірності виникнення у неї зобов'язання щодо її утримання. Тому приховування відомостей про стан здоров'я одним з наречених, наслідком чого може стати (стало) порушення фізичного або психічного здоров'я іншого нареченого чи їхніх нащадків, може бути підставою для визнання шлюбу недійсним (ч. 5 ст. 30 СК України).
У разі збереження шлюбу за наявності факту приховання тяжкої хвороби при його реєстрації зобов'язання по утриманню може бути припинене шляхом позбавлення приховувача права на утримання за рішенням суду. Тобто норма п. 3 ч. 1 ст. 83 СК України може бути застосована в тому випадку, якщо особа не скористалася правом на визнання шлюбу недійсним або суд відмовив у задоволенні відповідного позову (п. 3 ч. 1 ст. 41 СК України). Сама по собі тяжка хвороба не є обставиною, яка входить до фактичного складу, що є підставою для виникнення права на утримання одного з подружжя. Однак в результаті тяжкої хвороби може бути встановлено інвалідність, внаслідок якої власне й виникає право на утримання. До того ж, у зв'язку з хворобою і обумовленими нею витратами виникає обов'язок щодо участі у витратах на лікування (ст. 90 СК України).
З наведеного можна зробити висновок, що підставою позбавлення права на утримання може бути приховання від другого з подружжя при реєстрації шлюбу лише тієї тяжкої хвороби, яка викликала непрацездатність і, відповідно, виникнення права на утримання. Якщо ж право на утримання виникло внаслідок досягнення особою пенсійного віку, то факт приховання від другого з подружжя при реєстрації шлюбу тяжкої хвороби не впливає на існування права на утримання, і п. 3 ч. 1 ст. 83 СК України не застосовується. Даний факт не має впливати на існування права на утримання і в низці інших випадків (абз. 2 ч. 2, ч. 4 ст. 76, ст. 84, ст. 86 СК України).
В разі позбавлення одного з подружжя права на утримання на підставі п. 3 ч. 1 ст. 83 СК України він одночасно позбавляється права на відшкодування витрат, пов'язаних із хворобою (ст. 90 СК України).
В законодавстві не встановлено переліку хвороб, які вважаються тяжкими. При вирішенні питання про тяжкість хвороби суд має враховувати медичні критерії (вид, форма, тривалість захворювання тощо), тому необхідним може виявитися призначення відповідної експертизи. В судовій практиці тяжкими хворобами визнаються такі хвороби, як ВІЛ-інфекція, туберкульоз тощо.
Умовою застосування коментованої норми є факт приховання тяжкої хвороби на момент реєстрації шлюбу. Суттєвим є те, що за обізнаності особи про наявність в іншої сторони тяжкої хвороби, ймовірною є и відмова від укладення шлюбу в подальшому.
Тяжка хвороба має бути прихованою саме від другого з подружжя, оскільки саме ця особа приймає остаточне рішення про реєстрацію шлюбу. Не має значення, що інші особи були обізнані про хворобу, наприклад, родичі другого з подружжя.
4) одержувач аліментів свідомо поставив себе у становище такого, що потребує матеріальної допомоги
Виникнення права на утримання має бути обумовлене об'єктивними, а не суб'єктивними факторами. Інша справа, якщо потреба в матеріальній допомозі може стати результатом свідомих дій або бездіяльності особи. Такі дії можуть бути як правомірними, так і неправомірними; як безпосередньо призводити до нужденності, так і опосередковано. Особа може опинитися у стані нужденності внаслідок участі в азартних іграх, зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами, марнотратства, порушення правил безпеки руху, праці тощо.
3. Перелік підстав позбавлення права на утримання або обмеження його строком за рішенням суду є вичерпним. Відповідно до ст. 35 КпШС України 1969 р. суд міг звільнити одного з подружжя від обов'язку по утриманню або обмежити цей обов'язок строком у випадку негідної поведінки у шлюбних відносинах того з подружжя, який потребує матеріальної допомоги. Згідно з ч. 5 ст. 75 СК України той з подружжя, хто негідно поводився у шлюбних відносинах, не має права на утримання (див. коментар до ст. 75 СК України). В юридичній літературі була висловлена пропозиція доповнити ч. Г ст. 83 СК України такою підставою для позбавлення права на утримання або обмеження його строком, як негідна поведінка у шлюбних відносинах, а ч. 5 ст. 75 СК України взагалі виключити.
4. З коментованої статті випливає, що постановлення рішення про позбавлення права на утримання або обмеження його строком є правом, а не обов'язком суду. Суд ухвалює рішення, в кожному конкретному випадку строго індивідуально оцінюючи докази, подані на підтвердження існування зазначених в нормі обставин, у сукупності з усіма іншими обставинами справи. Залежно від результатів оцінки доказів у справі суд може застосувати лише один з наслідків: позбавити особу права на утримання, обмежити право строком або відмовити в позові. Хоча одні підстави за своїм змістом апріорі тяжіють до наслідку у вигляді позбавлення права (п. п. 2, 3 ч. 1 ст. 83 СК України), а інші не виключають можливості застосування наслідків як у вигляді позбавлення права, так і обмеження права строком (п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 83 СК України), суд приймає рішення за своїм розсудом. Так, за наявності обставини, що передбачена п. 2 ч. 1 ст. 83 СК України, логічним е саме позбавлення права, тому що відповідно до ч. 5 ст. 75 СК України за цієї самої умови право на утримання взагалі не виникає. Якщо особа не скористалася правом на визнання шлюбу недійсним або суд відмовив у задоволенні відповідного позову за наявності факту приховання особою тяжкої хвороби від другого з подружжя при реєстрації шлюбу, позбавлення права на утримання є послідовним з огляду на правові наслідки недійсності шлюбу (ч. 3 ст. 45 СК України), оскільки в результаті однієї й тієї ж самої обставини мають наставати аналогічні наслідки, навіть за різних ситуацій.
Втім, якщо позивач вимагає обмежити певним строком право на утримання другого з подружжя, суд не має права виходити за межі позовних вимог і позбавити відповідача права на утримання або обмежити його право меншим, ніж зазначено в позовній заяві, строком.
Позбавлення права на утримання у всіх випадках і за всіма підставами відбувається лише на майбутнє.
5. В законі не визначено, якими критеріями має керуватися суд, визначаючи строк, на який обмежується право одного з подружжя на аліменти. Суд бере до уваги усі обставини справи, що мають істотне значення.
6. Положення коментованої статті поширюються не лише на подружжя, а й на осіб, у яких право на аліменти виникло після розірвання шлюбу. Рішенням суду одного з колишнього подружжя може бути позбавлено права на утримання або обмежено його право строком. Наприклад, протягом одного року після розірвання шлюбу один з колишнього подружжя став інвалідом і таким, що потребує матеріальної допомоги, а другий з колишнього подружжя може таку допомогу надавати. Проте в суді відповідач заявляє, що подружжя перебувало у шлюбних відносинах нетривалий час, і на цій підставі просить суд звільнити його від обов'язку щодо утримання другої сторони. Суд може ухвалити відповідне рішення з урахуванням усіх обставин справи.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "Стаття 83. Позбавлення права на утримання або обмеження його строком"
  1. § 2. Особливості договору оренди державного та комунального майна
    Відносинам оренди державного (комунального) майна присвячений, окрім загальних положень ЦК та ГК, спеціальний акт законодавства - Закон "Про оренду державного та комунального майна", а також численні підзаконні нормативні акти. Зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 1995 р. № 786 було затверджено Методику розрахунку і порядок використання плати за оренду державного майна, а
  2. § 2. Особливості відшкодування шкоди різних форм
    Відшкодування шкоди, завданої особою у разі здійснення нею права на самозахист або у стані крайньої необхідності. Згідно зі ст. 1169 ЦК шкода, завдана особою при здійсненні нею права на самозахист від протиправних посягань, у тому числі у стані необхідної оборони, якщо при цьому не були перевищені її межі, не відшкодовується. Право на самозахист дається особі ст. 19 ЦК, відповідно до якої особа
  3. Стаття 14. Визначення понять
    14.1.81. інвестиції - господарські операції, які передбачають придбання основних засобів, нематеріальних активів, корпоративних прав та/або цінних паперів в обмін на кошти або майно. Інвестиції поділяються на: а) капітальні інвестиції - господарські операції, що передбачають придбання будинків, споруд, інших об'єктів нерухомої власності, інших основних засобів і нематеріальних активів, що
  4. Стаття 165. Доходи, які не включаються до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу
    165.1. До загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються такі доходи: 165.1.1 сума державної та соціальної матеріальної допомоги, державної допомоги у вигляді адресних виплат та надання соціальних і реабілітаційних послуг відповідно до закону, житлових та інших субсидій або дотацій, компенсацій (включаючи грошові компенсації інвалідам, на дітей-інвалідів
  5. Стаття 169. Перерахунок податку та податкові соціальні пільги
    169.1. Перелік податкових соціальних пільг. З урахуванням норм абзацу першого підпункту 169.4.1 пункту 169.4 цієї статті платник податку має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного від одного роботодавця у вигляді заробітної плати, на суму податкової соціальної пільги: 169.1.1. у розмірі, що дорівнює 100 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для
  6. Стаття 170. Особливості нарахування (виплати) та оподаткування окремих видів доходів
    170.1. Оподаткування доходу від надання нерухомості в оренду (суборенду), житловий найм (піднайм). 170.1.1. Податковим агентом платника податку-орендодавця щодо його доходу від надання в оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення, земельної частки (паю), майнового паю є орендар. При цьому об'єкт оподаткування визначається виходячи з розміру орендної плати, зазначеної в
  7. Стаття 197. Операції, звільнені від оподаткування
    197.1. Звільняються від оподаткування операції з: 197.1.1. постачання продуктів дитячого харчування, товарів дитячого асортименту для немовлят за переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України; 197.1.2. постачання послуг із здобуття вищої, середньої, професійно-технічної та дошкільної освіти навчальними закладами, в тому числі навчання аспірантів і докторантів, навчальними закладами, що
  8. § 7. Загальна характеристика інших засобів захисту права власності
    Захист права спільної власності. Цивільне законодавство визначає особливості реалізації правомоч-ностей співвласниками та правові засоби вирішення можливих спорів між ними. Так, у співвласників може виникнути потреба у припиненні права спільної власності. Вони можуть це зробити, зокрема, шляхом виділення своєї частки у спільному майні (його поділу). Згідно зі ст. 115 ЦК України кожний з
  9. Стаття 49. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності
    1. Особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки: 1) два роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі; 2) три роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення
  10. Стаття 110. Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України
    1. Умисні дії, вчинені з метою зміни меж території або державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, а також публічні заклики чи розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій,- караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк. 2. Ті самі дії, якщо вони вчинені особою, яка є представником влади, або