Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоСімейне право → 
« Попередня Наступна »
Е.М. Багач, Ю.В. Білоусов. Сімейний кодекс України: Науково-практичний коментар, 2010 - перейти к содержанию учебника

Стаття 22. Шлюбний вік


1. Шлюбний вік для жінки встановлюється у сімнадцять, а для чоловіка - у вісімнадцять років.
2. Особи, які бажають зареєструвати шлюб, мають досягти шлюбного віку на день реєстрації шлюбу.
1. В коментованій статті визначається шлюбний вік жінки та чоловіка, які бажають укласти шлюб. З урахуванням норм СК України можна дійти висновку, що шлюбний вік - це біологічний вік особи, який визначається законом або, у певних випадках - судом, з досягненням якого особа набуває права на шлюб. Виходячи з ч. 2 ст. 23 СК України мінімальний шлюбний вік (незалежно від статі) в Україні встановлено у 14 років (див. коментар до ст. 23 СК).
За загальним правилом шлюбний вік для жінки встановлюється у сімнадцять, а для чоловіка - у вісімнадцять років. В СК України збережено старий підхід до визначення шлюбного віку. В ч. 1 ст. 16 КпШС України містилося аналогічне правило. Відомо, що за часів СРСР сімейне законодавство України в цьому питанні суттєво відрізнялося від законодавства інших радянських республік, яке встановлювало загальний шлюбний вік у 18 років. В Україні це питання вирішувалося по-іншому. Тому закріплення різної вікової межі для жінок та чоловіків при укладенні шлюбу можна вважати традиційним для вітчизняного законодавства.
2. Характерними ознаками шлюбного віку в Україні є:
а) він має відмінності для жінок та чоловіків, тобто залежно від статі осіб, які бажають укласти шлюб;
б) жінки набувають права на шлюб ще до досягнення повноліття. Щодо першої ознаки можна зазначити наступне. Конституція закріплює рівні права жінки та чоловіка в шлюбі та сім'ї (ч. 1 ст. 51). Проте незбіг шлюбного віку жінки та чоловіка не означає порушення принципу тендерної рівності. Можна погодитися з аргументами професора З.В. Ромовської щодо необхідності врахування особливостей жіночого та чоловічого організмів, а також результатів статистичних даних, що свідчать про достатньо широке розповсюдження шлюбів з неповнолітніми жінками.
Друга ознака шлюбного віку стосується лише жінок. Закон передбачає, що шлюб може брати жінка, яка досягла 17 років, тобто є неповнолітньою. У зв'язку з цим треба звернутися до питання про поняття та обсяг дієздатності фізичних осіб. В ч. 1 ст. 30 ЦК України встановлюється загальне правило, згідно з яким цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Таким чином, для здійснення особою своїми діями цивільних прав та обов'язків необхідне досягнення нею певного віку, з яким законом пов'язується здатність людини розуміти наслідки своєї поведінки. За загальним правилом вважається, що людина може в повному обсязі поводитися свідомо при досягненні повноліття. У зв'язку з цим в ч. 1 ст. 34 ЦК України зазначено, що повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття).
Разом з тим з цього правила існує важливе виключення. У ч. 2 ст. 34 ЦК України вказано, що у разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. Це означає, що жінка, яка уклала шлюб у віці від 17 до 18 років, автоматично набуває повної цивільної дієздатності і може здійснювати будь-які правочини та усі інші юридичні дії самостійно, без згоди на це її батьків або піклувальника. Закон вирішує ще одне питання, пов'язане з фактом укладення особою шлюбу. У разі припинення шлюбу до досягнення фізичною особою повноліття набута нею повна цивільна дієздатність зберігається. Повна цивільна дієздатність особи зберігається також у разі визнання шлюбу недійсним з підстав, не пов'язаних з протиправною поведінкою неповнолітньої особи (ч. 2 ст. 34 ЦК України).
Сімейне законодавство не містить спеціальних норм, які б визначали поняття та обсяг сімейної дієздатності особи. Оскільки сімейні відносини треба розглядати як різновид цивільно-правових відносин, можна вважати, що визначення дієздатності, що міститься в ЦК України, з певними уточненнями може застосовуватися і в сімейному праві. На цій підставі можна вважати, що сімейною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе сімейних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе сімейні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.
Особа, яка уклала шлюб до досягнення повноліття, набуває сімейних прав та обов'язків у повному обсязі. Така особа буде вважатися зобов'язаною сплачувати аліменти, нести тягар утримання спільного майна подружжя, здійснювати дії по вихованню дітей тощо.
Однак закон все ж таки враховує, що сімейні права та обов'язки набуває неповнолітня особа, і встановлює для цих випадків спеціальні правила. Так, в ст. 16 СК України сказано, що, якщо мати або батько дитини є неповнолітніми, баба та дід дитини з боку того з батьків, хто є неповнолітнім, зобов'язані надавати йому допомогу у здійсненні ним батьківських прав та виконанні батьківських обов'язків. У випадках, передбачених законом, неповнолітні мати або батько не можуть бути позбавлені батьківських прав. Це має місце у випадках, коли вони ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва (ч. 1 , ч. 2 ст. 164 СК України). Хоча справедливість останнього положення закону викликає сумніви, в даному випадку лише звертається увага на наявність спеціальних правил, що встановлені для неповнолітніх батьків.
3. Треба зазначити, що ЦК України пов'язує виникнення повної цивільної дієздатності у осіб віком до 18 років з двома сімейно-правовими фактами:
а) реєстрацією неповнолітньою особою шлюбу (ч. 1 ст. 34 ЦК України);
б) записом неповнолітньої особи матір'ю або батьком дитини (ч. 1, ч. 2 ст. 35 ЦК України).
Кожна з цих підстав є самостійною та має свої особливості. Якщо реєстрація шлюбу спричиняє виникнення у неповнолітньої особи повної цивільної дієздатності автоматично, то народження дитини та запис особи її матір'ю або батьком таких наслідків за собою не тягне. Неповнолітня особа, записана матір'ю або батьком дитини, може набувати повного обсягу дієздатності лише після виконання певної процедури. Згідно із ч. 2 ст. 35 ЦК України надання повної цивільної дієздатності неповнолітній матері або батьку провадиться за рішенням органу опіки та піклування за заявою заінтересованої особи за письмовою згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника, а у разі відсутності такої згоди повна цивільна дієздатність може бути надана за рішенням суду.
4. З аналізу норм закону можна дійти висновку, що малолітня особа (віком до 14 років) не може набути повної цивільної дієздатності за жодних сімейних обставин. По-перше, малолітня особа не може укладати шлюб. Навіть за рішенням суду право на шлюб малолітній особі надане бути не може (ст. 23 СК України). По-друге, при народженні у малолітньої особи дитини повна цивільна дієздатність не може бути надана їй органом опіки та піклування або судом, оскільки згідно з ч. 1 ст. 35 ЦК України це можливо лише відносно неповнолітніх матері або батька.
5. В ч. 2 коментованої статті вказано, що особи, які бажають зареєструвати шлюб, мають досягти шлюбного віку на день реєстрації шлюбу. Важливим є те, що закон чітко визначає момент, з яким пов'язується досягнення особою шлюбного віку. Проте щодо власне цього моменту (день реєстрації шлюбу) виникають певні сумніви. З аналізу положень закону випливає, що подати заяву про реєстрацію шлюбу може особа, яка ще не досягла шлюбного віку. Проміжок часу між подачею заяви та реєстрацією шлюбу за загальним правилом встановлюється в один місяць, однак в цілому заява про реєстрацію шлюбу зберігає свою силу протягом трьох місяців від дня її подання (ч. 4 ст. 28 СК України). Таким чином подати заяву може жінка, яка не досягла навіть 17 років. Виникає питання щодо здатності такої молодої людини розуміти усі наслідки свого рішення. Після подання заяви про реєстрацію шлюбу вже виникають важливі наслідки. Так, орган державної реєстрації актів цивільного стану зобов'язаний ознайомити особу, яка подала заяву, з її правами та обов'язками як майбутньої дружини або чоловіка, матері або батька та попередити про її відповідальність за приховання перешкод до реєстрації шлюбу (ст. 29 СК України). Наречені зобов'язані повідомити один одного про стан свого здоров'я (ст. 30 СК). Не треба забувати також тієї обставини, що новий СК України передбачає можливість подання заяви про реєстрацію шлюбу через представника, повноваження якого мають бути нотаріально засвідчені (ч. 3 ст. 28 СК). З урахуванням усіх цих міркувань треба дійти висновку, що більш доцільним було б закріплення норми, згідно з якою особи, які бажають зареєструвати шлюб, мають досягти шлюбного віку на день подання заяви про реєстрацію шлюбу. Однак це пропозиція, а не положення чинного закону.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "Стаття 22. Шлюбний вік"
  1. § 7. Диференціація дієздатності фізичної особи
    шлюбного віку згода батьків чи інших законних представників не потрібна, але їхня думка при цьому враховується. Реєстрація шлюбу осіб, яким був знижений шлюбний вік, здійснюється в загальному порядку. Після реєстрації шлюбу неповнолітні фізичні особи набувають дієздатність у повному обсязі. Надання повної цивільної дієздатності (емансипація) згідно зі ст. 35 ЦК можливе: - фізичній особі,
  2. 3.1. Поняття і види права спільної власності
    статті, скільки с г. 640 ЦК. Співвласник мас право на виділ у натурі частки з майна, шо є у спільній частковій власності. Якщо виділ частки я спільного майна не допускається згідно із законом або с неможливим (йдеться про неподільну річ), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Договір про
  3. § 3. Зміст спадкового договору
    шлюбного договору, в якому визначені права і обов'язки подружжя щодо майна, вони, а також нотаріус, що посвідчує спадковий договір зобов'язані керуватися умовами договору (ст.ст. 92, 97 СК). Якшо відчужувачем при укладанні спадкового договору були порушені умови шлюбного договору, це є підставою для визнання судом за позовом іншого подружжя спадкового договору недійсним. При укладенні
  4. 2.3. Загальна характеристика батьківських прав та обов'язків.
    статті 20, 21 КпШС України). Всі питання сім'ї вирішуються подружжям спільно, на основі взаємної згоди, повної рівності та виходячи з інтересів сім'ї в цілому та інтересів неповнолітніх дітей особисто. Особлива увага повинна виявлятися до охорони та забезпечення інтересів вагітної жінки. При відсутності згоди у вирішенні деяких питань спільного життя кожний з подружжя або двоє разом мають право
  5. Висновки до розділу
    статті 53 чинного Кодексу про шлюб та сім'ю, за яким встановлення батьківства судом можливе лише у разі доведення однієї з чотирьох обставин, визначених статтею, пропонується правило, за яким для встановлення батьківства будуть слугувати підставою різні докази, не обмежені певним переліком, встановленим законом. Це забезпечить кращі можливості для повного і всебічного визначення підстав для
  6. Стаття 235. Порядок розгляду справ окремого провадження
    стаття підкреслює право суду по цих справах за власної ініціативи витребувати необхідні докази (див. також коментар до от. 234 ЦПК). По-четверте, стаття виключає (що є досить спірним) дію у цьому провадженні правил щодо змагальності та меж судового розгляду. П'ятою особливістю деяких справ окремого провадження є їх розгляд судом у складі одного судді і двох народних засідателів (справи про
  7. § 3. Право спільної сумісної власності подружжя
    статті, - нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною власністю". Отже, режим спільності не поширюється на майно, придбане до шлюбу або після його припинення. При цьому юридичну силу має шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів громадянського стану (РАГСу). Нерідко чоловік і жінка з певних причин не реєструють шлюб, перебуваючи у так званих фактичних шлюбних відносинах. На майнові
  8. § 2. Види особистих немайнових прав, не пов'язаних з майновими
    статтях 31, 34 і 63. Особисті немайнові інтереси громадян визначаються їх множинністю, що, в свою чергу, породжує різні цивільно-правові форми їх регулювання. Тому охорона особистих немайнових прав повинна здійснюватися шляхом визнання за суб'єктами окремих видів особистих немайнових прав, кожному з яких притаманні свої специфічні засоби захисту. Індивідуалізація особистості - ще одна важлива
  9. § 1. Поняття та структура цивільного законодавства
    статтях 13, 14 і 41. Статті 21, 23, 24, 27, 28, 29, 31 і 32 Конституції України заклали підвалини цивільно-правового регулювання особистих немайно-вих відносин з приводу таких особистих благ, як життя, здоров'я, ім'я, честь, гідність, ділова репутація, особисті папери, таємниця кореспонденцій та ін. Конституцію України можна розглядати як центр всієї структури українського законодавства, в тому
  10. § 3. Правовий режим майна особистих селянських господарств
    статтями 17,18 Закону «Про власність». Уразі, коли особи, що спільно ведуть особисте селянське господарство, не перебувають у шлюбі, майно в такому господарстві, утворене спільною працею осіб, є їхньою спільною частковою власністю, якщо інше не визначено письмовою угодою між ними. Об'єктами права власності громадян, які ведуть особисте господарство, є житлові будинки, квартири, предмети
© 2014-2020  yport.inf.ua