| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
3. РАДЯНСЬКА ЛІТЕРАТУРА В ОБЛАСТІ ЗАКОРДОННОГО КОНСТИТУЦІЙНОГО (ДЕРЖАВНОГО) ПРАВА |
||
|
У нашій країні після 1917 року будь-яка область суспільствознавства {втім, не тільки) зобов'язана була спиратися на праці «класиків марксизму-ленінізму». К. Маркс, Ф. Енгельс і їх послідовники, критично аналізуючи сучасний їм капіталістичний суспільний лад, в тому числі багато інститутів тодішнього конституційного права, обгрунтовували необхідність встановлення диктатури пролетаріату, що становив в розвинених по тому часу країнах більшість суспільства і піддавався часто суворою експлуатації. Не можна не відзначити, що критика, як правило, була справедлива: демократичні інститути там, де вони існували (а існували далеко не скрізь), характеризувалися більш-менш вираженою обмеженістю і використовувалися головним чином заможними класами і верствами суспільства. Водночас, правильно констатуючи, що право не може бути вище економічних умов, в яких живе суспільство, основоположники і адепти марксизму у своїй критиці і політиці не завжди достатньою мірою враховували цю обставину, а обгрунтовані попередження опонентів ідеї диктатури пролетаріату або ігнорували, або висміювали. На жаль, через десятиліття ці попередження повністю виправдалися. Після Жовтневої революції 1917 року в нашій країні з'явилися роботи, в яких на основі творів К. Маркса, Ф. Енгельса, а особливо В.І. Леніна і потім І.В. Сталіна «доводили» історична приреченість буржуазного ладу і його права, неминучість встановлення в усьому світі соціалістичної радянської влади. Причому на ці позиції виявилися змушені перейти ряд дореволюційних вчених, які не захотіли або не змогли вчасно емігрувати. Роботи П.І. Стучки, Е.Б. Пашуканіса, Н.В. Криленко, Д.І. Курського та інших з революційних позицій диктатури пролетаріату (у розумінні цих авторів) «викривали класову сутність» буржуазної держави і права, стверджуючи, що суспільний лад (і право), що формувався більшовиками в нашій країні, - самий передовий і демократичний. Втім, під самою передовою демократією розумілася «пролетарська демократія», виключала, зокрема, з політичного життя найбільш освічену частину суспільства. У 20-х роках видаються перші роботи радянських авторів, спеціально присвячені конституційному праву зарубіжних країн. Так, в 1925 році В.Н. Дурденевскій випустив книгу «Іноземне конституційне право». У 1927-1929 роках Г.С. Гурвич опублікував три роботи про політичному ладі відповідно Великобританії, США і Франції, в яких на основі теорії «марксизму-ленінізму» критикувалися (точніше, гудить) основні інститути конституційного права західних демократій. Викриттю антигуманної сутності механізму фашистських держав присвячені роботи І.П. Трайнина, видані в передвоєнні та воєнні роки. Слід також відзначити видану в 1934 році грунтовну монографію І.Д. Левіна про національно-державні проблеми в Європі після Першої світової війни. Характеризуючи міжвоєнний період, не можна не згадати видання в російській перекладі конституцій зарубіжних країн, що давало можливість долучитися до нормативних першоджерел широкому колу дослідників. Ряд збірок конституцій, включаючи конституції країн Сходу, були видані ще в 20-ті роки, а в 1935 - 1937 роках здійснено фундаментальне 4-томне видання «Конституції буржуазних країн», що охопило практично всі існуючі тоді держави закордонного світу. Однак в умовах диктатури Сталіна, насаждавшей, зокрема, нестримну ксенофобію, вести наукову розробку проблем зарубіжного конституційного права (так само, втім, як і вітчизняного державного права) було просто небезпечно для їх авторів. Тому публікації з питань конституційного права демократичних країн представляли собою лише лайка. Скільки-небудь серйозний, хоча б і критичний, аналіз не мав би шансів побачити світ і був би чреватий звинуваченням автора щонайменше в «буржуазному об'єктивізмі», якщо не в «космополітизмі» і «схилянні перед іноземщиною», а це могло спричинити прямі репресії аж до фізичного знищення. Значна частина зарубіжної наукової літератури була захована в так звані спецхран (фонди спеціального зберігання) бібліотек і видавалася суворо обмеженому колу читачів; ця ситуація лише кілька лібералізувати пізніше, але в основному збереглася до другої половини 80-х років. До того ж один з результатів «культурної революції», здійсненої більшовиками, полягав у тому, що і до теперішнього часу переважна частина фахівців вищої кваліфікації не володіє іноземними мовами і не може читати навіть доступну іноземну літературу з спеціальності. У перекладі на російську мову книги зарубіжних авторів з конституційного права з'являлися вельми рідко, і серед них більшість належала перу дослідників-марксистів ленінського штибу (до середини 50-х років - сталінського). Для вузького кола партійних функціонерів та ідеологів видавалися переклади найбільш значних творів зарубіжних авторів, однак скільки широким колам навіть фахівців вони були недоступні. Що стосується виникли після другої світової війни так званих країн народної демократії, то з 1949 року їх державне право стало предметом особливого напрямку в радянській спеціальній літературі. Початок йому поклав проф. Н.П. Фарберов, що видав в цьому році підручник «Державне право країн народної демократії». Досвід цих країн трактувався як закономірне повторення в основних рисах радянського досвіду. Він узагальнено (і спрощено) характеризувався терміном «народна демократія», яка вважалася другою (поряд з радянською) формою «диктатури пролетаріату». Слід, однак, зазначити, що вказаний підручник, а також видані на рубежі 50-х років інші роботи про ці країни (Д.Л. Златопольського, В.Ф. Котока, В.Є. Чиркін та ін.) містили позитивно-правову інформацію, що давала можливість судити про процеси і тенденції розвитку державного права зазначеної групи країн. У цей же період здійснено видання в російській перекладі конституцій та іншого законодавства «народно-демократичних» держав. У юридичних вузах і на юридичних факультетах почалося викладання особливої навчальної дисципліни - державного права країн народної демократії окремо від державного права «буржуазних» країн. У період післясталінської «відлиги» в радянській літературі намітився певний поворот у бік більш об'єктивного аналізу і викладу конституційно-правової інформації, ставилася до закордонних країнах. Зрозуміло, повною мірою зберігалися «класовий підхід» і зумовлена ним критика «буржуазних» інститутів, проте деякі їхні риси стали відзначатися як позитивні, пояснюється результатами боротьби «прогресивних сил, насамперед робітничого класу і йдуть в його авангарді комуністичних партій». Така ж в основному була тенденція у державно-правовій літературі «зарубіжних соціалістичних країн» (ця формула в 60-ті роки витіснила малозрозумілий і тавтологічні термін «країни народної демократії»), а також в комуністичної та близькою до неї літературі в «буржуазних» країнах. Крім того, в цей час особливо посилилася спряженість характеру публікацій, які висвітлюють проблематику тієї чи іншої зарубіжної країни, включаючи і її конституційне (державне) право, з політикою КПРС і Радянської держави відносно даної країни. Хороші відносини СРСР з конкретною «імперіалістичної» країною виключали або істотно знижували гостроту «класової» критики на адресу її конституційно-правових інститутів і навпаки. Розпад колоніальної системи на початку 60-х років призвів до появи в радянській літературі з конституційного права зарубіжних країн нового напрямку, що характеризуються як державне право країн, що звільнилися від колоніальної залежності (пізніше - державне право країн) . Біля витоків цього напрямку стояли Ю.А. Юдін, В.Є. Чиркин, Л.М. Ентін. У другій половині 50-х - першій половині 60-х років був виданий цілий ряд збірок, що містили російські переклади конституцій практично всіх держав закордонного світу, в тому числі щойно звільнилися від колоніальної залежності. Це був воістину безцінний матеріал для дослідників, проте затребуваний він виявився в порівняно невеликій мірі. Те ж можна сказати про видані в 70-х-80-х роках збірниках перекладів законодавства ряду зарубіжних країн. Треба визнати, що число робіт, що публікувалися починаючи з 60-х років і до самого останнього часу з питань конституційного права так званих буржуазних і країн, що розвиваються, дуже невелика. Серед них слід насамперед відзначити серію монографій «Сучасне імперіалістична держава», підготовлену колективом авторів під керівництвом проф. В.А. Туманова в 60-ті-70-ті роки. Під його ж керівництвом в 1987 році видано двотомник «Сучасне буржуазне державне право. Критичні нариси », сама назва якого свідчить, що перші роки перебудови не привели ще до усвідомлення нашими науковцями однобічності і помилковості« марксистсько-ленінського »(зокрема, в його радянському варіанті) розуміння сучасних проблем державності. Багато радянських автори спеціалізувалися на вивченні конституційного права окремих «буржуазних» країн, і результатом їх досліджень з'явився ряд монографій, брошур і статей. Так, з конституційного права США видали великі роботи А.А. Мішин, В.А. Власіхін, В.А. Савельєв, Франції - М.А. Крутоголов, В.П. Срібняків, Німеччині - Н.А. Сидоров, Ю.П. Урьяс, Великобританії - Н.С. Крилова. Цей перелік, зрозуміло, не вичерпний. Окремі інститути конституційного права розвинених країн у порівняльному плані досліджені в роботах Б.С. Крилова, В.В. Маклакова та ін * * Справедливість вимагає згадати в числі цих дослідників автора цієї глави доц. В.А. Рижова. - Прим. ред. Те ж можна сказати і про серію монографій з конституційного права країн, що розвиваються, підготовленої колективом авторів під керівництвом проф. В.Є. Чиркина і виданій на рубежі 90-х років. Відносно цих країн в нашій літературі панувала концепція, що ділила їх на дві групи - «соціалістичної орієнтації» (раніше - «некапіталістичного шляхи розвитку») і «капіталістичної орієнтації». Перша група всіляко вихвалялась, незважаючи на те що охоплювала підчас країни з абсолютно одіозними режимами; відносно другого переважав в цілому доброзичливий підхід з урахуванням їх «антиімперіалістичної» позиції на міжнародній арені, однак все ж таки більш стриманий, з елементами критики державно-правових інститутів. І тут перші роки перебудови істотних змін у позиції радянських авторів не спричинили, поки в 1990 році так звана соціалістична орієнтація не виявилася відкинутою, бо з'ясувалося, що орієнтуватися не на що. Все ж, незважаючи на помилковість концепції та тенденційний підхід, роботи про конституційне право зазначених двох груп країн містять цікавий, вельми значний за своїм обсягом позитивно-правової та фактичний матеріал і з цієї точки зору вельми корисні для будь-якого дослідника зазначених проблем. Треба сказати, що і містилася в цих роботах критика конституційно-правової практики демократичних країн (не кажучи вже про країни з авторитарними і тоталітарними режимами) була нерідко не позбавлена підстав. Інша справа, що позитивні сторони замовчувалися, і оцінки виявлялися односторонньо-тенденційними. Те ж можна сказати і про літературу з державного права зарубіжних соціалістичних країн, до дослідження якого в другій половині 50-х - на початку 60-х років підключилися А.Х. Махненко, І.П. Іллінський, Б.Н. Топорнин, Б.А. Страшун, пізніше Н.А. Михальова, Є.І. Колюшін, М.І. Кукушкін та ін Державне право даної групи країн з другої половини 50-х років стало все більш диференціюватися. Радянська література аналізувала цей процес, визначаючи його як вираження різноманіття проявів загальних закономірностей, характерних для державного права «соціалістичного типу». У 60-ті роки і пізніше розвивалося міжнародне співробітництво радянських фахівців з фахівцями інших соціалістичних країн, в результаті чого зростало число спільних творів, більшість з яких складали механічно з'єднані збірки робіт авторів з різних країн. Цей процес увінчався розпочатим на рубежі 80-х років випуском серії спільних монографій «Соціалістичне конституційне право» під керівництвом проф. Б.Н. Топорніна, який був перерваний в результаті краху «світової соціалістичної системи» в 1989 році. Більш-менш виражена апологетична робіт по соціалістичному державному праву може створити враження повної їх наукової марності. Однак уважний дослідник в багатьох з цих робіт знайде матеріал, що представляє чималий інтерес для вивчення того, до чого веде ігнорування природних, закономірних шляхів суспільного розвитку, зокрема й у сфері державної організації суспільства. У роботах польських, угорських, югославських, почасти болгарських, а також і окремих радянських фахівців ще тоді, коли соціалізм здавався непорушною твердинею, обгрунтовувалися ідеї розвитку конституційних інститутів загальнодемократичного характеру (конституційної та адміністративної юстиції, парламентського контролю, місцевого самоврядування та ін.) Більше об'єктивності можна бачити в ряді робіт по «буржуазному» конституційного права. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "3. РАДЯНСЬКА ЛІТЕРАТУРА В ОБЛАСТІ ЗАКОРДОННОГО конституційного (державного) ПРАВА" |
||
|
||