|
1. Вбивство, вчинене через необережність,-
карається обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.
2. Вбивство двох або більше осіб, вчинене через необережність,-
карається позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років.
1. Об'єктивна сторона цього вбивства характеризується: 1) діянням - посяганням на життя іншої людини; 2) наслідками у вигляді її смерті; 3) причиновим зв'язком між вказаними діянням і наслідками.
Якщо заподіяння смерті через необережність є ознакою іншого злочину (зокрема, передбаченого ч. 2 ст. 134, ч. З ст. 135, ч. З ст. 136, ч. 2 ст. 137, ч. 2 ст. 139), воно кваліфікується за відповідною статтею Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за цей злочин, і додаткової кваліфікації за ст. 119 не потребує.
Вбивство через необережність вважається закінченим з моменту настання смерті потерпілого.
2. Суб'єкт злочину загальний.
3. З суб'єктивної сторони дане вбивство характеризується необережною формою вини: злочинною самовпевненістю або злочинною недбалістю.
Вбивство через необережність слід відмежувати від випадкового заподіяння смерті (казусу), коли особа, що заподіяла смерть потерпілому, не передбачала настання смерті потерпілого від своїх дій (бездіяльності) і за обставинами справи не повинна була або не могла цього передбачати.
4. Кваліфікуючою ознакою цього злочину (ч. 2 ст. 119) є вбивство через необережність двох або більше осіб.
5. Заподіяння смерті через необережність при зґвалтуванні чи насильницькому задоволенні статевої пристрасті неприродним способом (наприклад, потерпіла особа вистрибнула з транспортного засобу під час його руху або з вікна квартири) повністю охоплюється ч. 4 ст. 152 або ч. З ст. 153 і додаткової кваліфікації за ст. 119 не потребує.
|
- Стаття 11. Поняття злочину
статтях КК термін «діяння» застосовується для характеристики об'єктивної сторони як однієї із ознак складу злочину. Той факт, що злочином є лише діяння, означає, що злочином не можуть бути визнані самі по собі: а) будь-які почуття, думки, побажання або ідеологічні, політичні, релігійні чи інші переконання особи, навіть і виявлені (наприклад, викладені в особистому щоденнику); б) вимова,
- Стаття 17. Добровільна відмова при незакінченому злочині
вбивства стріляє у потерпілого, однак смерть останнього з тих чи інших причин не настає (промах, осічка, заподіяне ушкодження є несмертельним). Від повторного пострілу особа відмовляється. Не дивлячись на те, що особа відмовляється від доведення злочину кінця з власної волі, у момент вчинення першої спроби особа бажала настання суспільно небезпечних наслідків. Звернення у такій ситуації до ст. 17
- Стаття 110. Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України
статті, які призвели до загибелі людей або інших тяжких наслідків,- караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років. Ь Основним безпосереднім об'єктом злочину є національна безпека у політичній сфері, яка полягає у відсутності загрози порушення встановлених Конституцією, законами України і міжнародними^ правовими актами територіальної цілісності України та порядку визначення
- ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ЖИТТЯ ТА ЗДОРОВ'Я ОСОБИ
статтями 116-118 цього Кодексу; 14) з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості,- карається позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі, з конфіскацією майна у випадку, передбаченому пунктом 6 частини другої цієї статті. (Стаття 115 зі змінами, внесеними згідно із законами № 270-\/І від 15.04.2008 р. і N9 1 707-VI від 05.11.2009
- Стаття 118. Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця
статтею у трьох випадках, а саме, у разі його вчинення при перевищенні: 1) меж необхідної оборони. У цьому випадку діяння характеризується вбивством того, хто посягає, при захисті від суспільно небезпечного посягання, але з перевищенням меж необхідної оборони, тобто за явної невідповідності зазначеної шкоди небезпечності посягання або обстановці захисту. Про умови правомірності необхідної
- Стаття 121. Умисне тяжке тілесне ушкодження
статті 121, 122, 125) і Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених МОЗ. Якщо заподіяння тілесних ушкоджень є способом посягання на інші, ніж здоров'я, соціальні цінності, вчинене має кваліфікуватися за іншими статтями КК. За певних обставин, коли заподіяння шкоди здоров'ю шляхом нанесення тілесних ушкоджень виступає конструктивною ознакою іншого злочину
- Стаття 128. Необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження
статті 121 і 122 та коментар до них. Якщо необережне тяжке чи середньої тяжкості тілесне ушкодження стало наслідком неналежного виконання особою своїх службових чи професійних обов'язків або порушенням відповідних правил (експлуатації, безпеки тощо) і воно є ознакою відповідного складу злочину, вчинене слід кваліфікувати за статтею, що передбачає відповідальність за цей злочин (наприклад, ст.
- Стаття 130. Зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби
статтями 155 або 156. Самозараження зазначеною інфекційною хворобою, а так само створення загрози особистого зараження невиліковною інфекційною хворобою відповідальність за ст. 130 не тягне. 4. Суб'єкт злочину, передбаченого ч. 2 і ч. З ст. 130, спеціальний - це осудна особа, якій виповнилось 16 років, яка хворіє на невиліковну інфекційну хворобу (у т. ч. ВІЛ- інфікований) і знає про це (про
- Стаття 135. Залишення в небезпеці
статті, якщо вони спричинили смерть особи або інші тяжкі наслідки,- караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років. 1. Суспільна небезпека цього злочину, а також злочинів, передбачених статтями 136, 137, 139 і 140, полягає у поширенні аморальної поведінки, змістом якої є неповага до права людини на життя і безпеку, нехтування моральними і правовими нормами, що зобов'язують
- Стаття 151. Незаконне поміщення в психіатричний заклад
статті 364-365, 423-424) чи самоправство (ст. 356). Давання експертом-психіатром під час провадження дізнання, досудового слідства або в суді завідомо неправдивого висновку, на підставі якого особа поміщена в психіатричний заклад, кваліфікується за ст. 384. Стаття 151 передбачає відповідальність не за утримання особи у психіатричному закладі (наприклад, стосовно якої відпали підстави для її
|