Головна
ГоловнаКримінальне, кримінально-процесуальне правоКримінальне право → 
« Попередня Наступна »
М. І. Мельник, М. І. Хавронюк. Науково-практичний коментар кримінального кодексу України, 2010 - перейти к содержанию учебника

Стаття 139. Ненадання допомоги хворому медичним працівником


1. Ненадання без поважних причин допомоги хворому медичним працівником, який зобов'язаний, згідно з установленими правилами, надати таку допомогу, якщо йому завідомо відомо, що це може мати тяжкі наслідки для хворого,-
карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або громадськими роботами на строк до двохсот годин, або виправними роботами на строк до двох років.
2. Те саме діяння, якщо воно спричинило смерть хворого або інші тяжкі наслідки,-
карається обмеженням волі на строк до чотирьох років або позбавленням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.
(Стаття 139 зі змінами, внесеними згідно із Законом № 270-\/І від 15 квітня 2008 р.)
1. Об'єктом злочину є життя та здоров'я особи.
2. Потерпілим від злочину є хворий. Це, зокрема, інвалід, особа, яка отримала серйозну травму (наприклад, внаслідок вчинення злочину або нещасного випадку), особа, яка отруїлась або перебуває в іншому явно хворобливому стані. Вимагається оперативне медичне втручання як необхідна умова нормалізації стану потерпілого та усунення загрози його життю або здоров'ю.
3. З об'єктивної сторони злочин виражається у бездіяльності: медичний працівник, який відповідно до встановлених правил зобов'язаний надавати допомогу хворому, без поважних причин не робить цього.
Ненадання допомоги хворому може виражатись як у повній відмові від її надання, так і у ненаданні допомоги в обсязі, необхідному в конкретній ситуації. За ст. 139 слід кваліфікувати, зокрема: відмову прийняти виклик лікаря; нез'явлення до хворого за викликом; відмову прийняти хворого у лікувально-профілактичний заклад для надання йому першої невідкладної допомоги у разі нещасного випадку; відмову викликати службу швидкої медичної допомоги або доставити хворого до лікарні; поверхове, формальне обстеження хворої людини, яка потребує медичної допомоги; відмову надати першу невідкладну медичну допомогу пораненому або травмованому (дати потрібні ліки, провести штучне дихання або масаж серця, зупинити кровотечу тощо); припинення активних заходів щодо підтримання життя хворого у випадку, коли стан людини ще не визначений як незворотна смерть (див. також п. З коментарю до ст. 115). Ненадання допомоги хворому у конкретній ситуації може поєднуватись із приховуванням винним своєї професії.
Диспозиція ст. 139 має описово-бланкетний характер, у зв'язку з чим для вирішення питання про наявність або відсутність цього складу злочину слід звертатись до нормативних актів, які регулюють порядок надання медичної допомоги. "
Відповідно до законодавства медичні і фармацевтичні працівники зобов'язані надавати своєчасну та кваліфіковану медичну і лікарську допомогу, а також безоплатно надавати першу невідкладну медичну допомогу у разі нещасного випадку та в інших екстремальних ситуаціях (стихійні лиха, катастрофи, епідемії, забруднення довкілля тощо), а медичні працівники, крім цього,- і при гострих захворюваннях. Медична допомога у невідкладних та екстремальних ситуаціях забезпечується службою швидкої медичної допомоги або найближчими лікувально-профілактичними закладами незалежно від відомчої підпорядкованості та форми власності. У невідкладних випадках, за наявності реальної загрози життю фізичної особи, медична допомога надається без згоди фізичної особи або її батьків, опікуна, піклувальника.
Відповідальність за ст. 139 настає лише у разі, коли особа, яка була зобов'язана надавати хворому допомогу, з урахуванням конкретної обстановки фактично мала таку можливість.
Під поважними причинами, які виключають відповідальність за ст. 139, розуміються різноманітні обставини, які перешкоджають медичному працівникові надати хворому допомогу - непереборна сила, стан крайньої необхідності (наприклад, необхідність надати першочергову допомогу більш тяжкохворій особі), хвороба самого медичного працівника, відсутність для надання конкретного виду допомоги кваліфікації, знань, обладнання чи ліків тощо. Питання про те, чи є причина ненадання допомоги поважною, вирішується у кожному конкретному випадку. Не можуть визнаватися поважними причинами такі обставини, як, наприклад, перебування медичного працівника не на робочому місці (вдома, у дорозі тощо), неробочий час (наприклад, перебування у відпустці), відсутність згоди хворого або його законних представників на медичне втручання у невідкладних випадках, коли реальна загроза життю хворого є наявною.
Злочин вважається закінченим з моменту ненадання допомоги хворому медичним працівником. Настання тяжких наслідків є підставою для кваліфікації діяння за ч. 2 ст. 139.
4. Суб'єкт злочину спеціальний. Це медичні працівники незалежно від того, яку спеціальну освіту вони мають (лікарі, провізори, акушерки, медичні сестри, фельдшери тощо, у т. ч. працівники служби швидкої медичної допомоги та державної служби медицини катастроф), у якому закладі охорони здоров'я вони працюють. Це можуть бути також особи, які займаються медичною практикою як різновидом підприємницької діяльності (див. також п. З коментарю до ст. 138).
Не можуть нести відповідальність за ст. 139: 1) професіонали з вищою немедичною освітою, які працюють в системі охорони здоров'я,- бактеріологи, біологи, зоологи тощо (вказані особи не є медичними працівниками); 2) медичні спеціалісти без медичної освіти, діяльність яких у закладах охорони здоров'я має технічний характер і на яких не покладається обов'язок надавати пацієнтам медичну допомогу (наприклад, санітари); 3) співробітники міліції, пожежної охорони, аварійних служб, представники інших професій, на яких законодавством і службовими інструкціями може покладатись обов'язок надавати першу невідкладну допомогу у випадках, коли надання такої допомоги є неможливим через відсутність медичних працівників (див. коментар до ст. 135).
5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Відповідальність за ст. 139 виключається, якщо медичний працівник сумлінно помилявся у питанні про стан хворого і можливість настання тяжких наслідків. Психічне ставлення до наслідків, указаних у ч. 2 ст. 139, є необережним. У разі встановлення умислу щодо смерті або певних тілесних ушкоджень діяння винного слід кваліфікувати як відповідний умисний злочин проти життя або здоров'я людини.
6. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 139) є спричинення смерті або інших тяжких наслідків. До інших тяжких наслідків слід відносити, наприклад, заподіяння тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень. Для інкримінування кваліфікуючої ознаки має бути встановлений причиновий зв'язок між злочинною бездіяльністю у формі ненадання допомоги хворому та настанням тяжких наслідків. У разі відсутності вказаного причинового зв'язку діяння медичного працівника кваліфікується за ч. 1 ст. 139 навіть у тому разі, коли після його вчинення настала смерть хворого або інші тяжкі наслідки.
Основи законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 р. (статті 37, 52, 78).
ЦК (ст. 284).
Клятва лікаря. Затверджена Указом Президента України N2 349 від 15 червня 1992 р.
Положення про державну службу медицини катастроф. Затверджене постановою КМ N2 343 від 14 квітня 1997р.
Перелік лікарських посад у закладах охорони здоров 'я. Затверджений наказом МОЗ N2 385 від 28 жовтня 2002 р.
Наказ МОЗ «Про подальше удосконалення атестації лікарів» № 359 від 19 грудня 1997 р.
Наказ МОЗ «Про атестацію молодших спеціалістів з медичною освітою» № 742 від 23 листопада 2007р.
Положення про проведення атестації професіоналів з вищою немедичною освітою, які працюють в системі охорони здоров 'я. Затверджене наказом МОЗ N2 588 від 12 серпня 2009 р.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "Стаття 139. Ненадання допомоги хворому медичним працівником"
  1. ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ЖИТТЯ ТА ЗДОРОВ'Я ОСОБИ
    статтями 116-118 цього Кодексу; 14) з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості,- карається позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі, з конфіскацією майна у випадку, передбаченому пунктом 6 частини другої цієї статті. (Стаття 115 зі змінами, внесеними згідно із законами № 270-\/І від 15.04.2008 р. і N9 1 707-VI від 05.11.2009
  2. Стаття 135. Залишення в небезпеці
    статті, якщо вони спричинили смерть особи або інші тяжкі наслідки,- караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років. 1. Суспільна небезпека цього злочину, а також злочинів, передбачених статтями 136, 137, 139 і 140, полягає у поширенні аморальної поведінки, змістом якої є неповага до права людини на життя і безпеку, нехтування моральними і правовими нормами, що зобов'язують
  3. Стаття 140. Неналежне виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником
    статті) і характер злочинного діяння: якщо ненадання допомоги хворому медичним працівником виражається лише у бездіяльності, то неналежне виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником - як у діях, так і в бездіяльності. 3. Суб'єкт злочину спеціальний. Це медичні та фармацевтичні працівники (лікарі незалежно від профілю, особи середнього медичного персоналу тощо), у т.
  4. Стаття 131. Неналежне виконання професійних обов'язків, що спричинило зараження особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби
    139 і 140. До інших працівників слід відносити, наприклад: працівників станцій з переливання крові; працівників підприємств, на яких виготовляються тест-системи для діагностики ВІЛ-інфекції; службовців дипломатичних представництв та консульських установ України, які видають іноземцям та особам без громадянства візу на в'їзд в Україну без пред'явлення документів про відсутність у них ВІЛ-інфекції;
  5. Стаття 137. Неналежне виконання обов'язків щодо охорони життя та здоров'я дітей
    статтями 135 і 136, аналогічні. 2. З об'єктивної сторони цей злочин полягає у невиконанні або неналежному виконанні особою своїх професійних чи службових обов'язків щодо охорони життя та здоров'я неповнолітніх, що спричинило істотну шкоду здоров'ю потерпілого. У статті 137 під невиконанням або неналежним виконанням професійних чи службових обов'язків щодо охорони життя та здоров'я
  6. АЛФАВІТНО-ПРЕДМЕТНИЙ ПОКАЖЧИК
    139 Неналежне виконання обов'язків: по охороні життя і здоров'я дітей - 137 професійних-140 службових - 367 Ненадання інформації про діяльність емітента: 232-2 Неналежне проведення відновлювальних заходів: 237 Необережність: 25 Необхідна оборона (див. також: Оборона) Неосудність (див. також: Осудність, Обмежена осудність): 19 Неповернення до місця відбування покарання: 390 Неповідомлення
  7. Стаття 165. Доходи, які не включаються до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу
    статті170 цього розділу: а) творчими спілками їх членам у випадках, передбачених законом; б) Товариством Червоного Хреста України на користь отримувачів благодійної допомоги відповідно до закону; в) іншими неприбутковими організаціями (крім кредитних спілок та інших небанківських фінансових установ) та благодійними фондами України, статус яких визначається відповідно до закону, на
  8. Стаття. 166. Податкова знижка
    статті 164 цього розділу, такі фактично здійснені ним протягом звітного податкового року витрати: 166.3.1. частину суми процентів, сплачених таким платником податку за користування іпотечним житловим кредитом, що визначається відповідно до статті 175 цього розділу; 166.3.2. суму коштів або вартість майна, переданих платником податку у вигляді пожертвувань або благодійних внесків неприбутковим
  9. Стаття 168. Порядок нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку до бюджету
    статті 167 цього розділу. 168.1.2 Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документу на перерахування цього податку до бюджету. 168.1.3. Якщо згідно з нормами цього розділу окремі види оподатковуваних доходів
  10. Стаття 170. Особливості нарахування (виплати) та оподаткування окремих видів доходів
    статті 176 цього розділу щодо подання податковим органам інформації про виплачені доходи в установленому цим розділом порядку. Запровадження обов'язку податкового агента для професійного торговця цінними паперами, включаючи банк, не звільняє платника податку від обов'язку декларування результатів усіх операцій з купівлі та продажу інвестиційних активів, здійснених протягом звітного