Головна
ГоловнаКримінальне, кримінально-процесуальне правоКримінальне право → 
« Попередня Наступна »
М. І. Мельник, М. І. Хавронюк. Науково-практичний коментар кримінального кодексу України, 2010 - перейти к содержанию учебника

Стаття 140. Неналежне виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником


1. Невиконання чи неналежне виконання медичним або фармацевтичним працівником своїх професійних обов'язків внаслідок недбалого чи несумлінного до них ставлення, якщо це спричинило тяжкі наслідки для хворого,-
карається позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк.
2. Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки неповнолітньому,-
карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
1. Об'єкт злочину - життя та здоров'я особи, а також установлений порядок виконання медичними і фармацевтичними працівниками своїх професійних обов'язків.
2. Об'єктивна сторона злочину характеризується: 1) діянням (дією чи бездіяльністю) - невиконанням чи неналежним виконанням медичним або фармацевтичним працівником своїх професійних обов'язків внаслідок недбалого чи несумлінного до них ставлення; 2) наслідками у виді тяжких наслідків для хворого; 3) причиновим зв'язком між вказаними діянням та наслідками.
Надання медичної допомоги включає в себе діагностику (оцінка об'єктивних і суб'єктивних даних про стан здоров'я, вибір і прийняття рішення про лікування) та лікування (застосування різного роду процедур, проведення медикаментозної та іншої терапії, виконання хірургічних операцій тощо).
Невиконання професійних обов'язків означає, що медичний або фармацевтичний працівник не вчиняє ті дії, які він в силу виконуваної роботи зобов'язаний був учинити. Неналежне виконання професійних обов'язків має місце у разі, коли медичний або фармацевтичний працівник виконує свої обов'язки не у повному обсязі, недбало, поверхово, не так, як цього вимагають інтереси його професійної діяльності. Невиконання чи неналежне виконання відповідним суб'єктом своїх професійних обов'язків може бути як одноразовим, так і систематичним.
За ст. 140 можуть кваліфікуватися, зокрема, такі діяння: несвоєчасний або неправильний діагноз захворювання, залишення хворого без належного медичного догляду, переливання крові іншої групи, залишення сторонніх предметів в організмі хворого під час хірургічної операції, застосування неправильного лікування, недостатній контроль за медичною технікою, порушення правил виготовлення, зберігання або застосування лікарських засобів, невстановлення належного лікувально-охоронювального режиму для хворих, які страждають на психічні розлади, невиконання медсестрою вказівки лікаря щодо застосування до хворого ліків чи процедур, інфікування хворобою (наприклад, гепатитом С) під час переливання крові або трансплантації органу тощо.
У разі, коли тяжкі наслідки для хворого не пов'язані з невиконанням чи неналежним виконанням медичним працівником своїх професійних обов'язків, а настали внаслідок інших обставин, наприклад, запізнілого звернення за медичною допомогою або відсутності на даний час науково обґрунтованих методів лікування тієї чи іншої хвороби, відповідальність за ст. 140 виключається. Те саме стосується і випадків відмови пацієнта від медичних приписів, порушення пацієнтом встановленого для нього режиму, а також випадків, коли тяжкі наслідки для хворого стали результатом недостатніх навичок, досвіду і кваліфікації медичного або фармацевтичного працівника (це випливає із законодавчого поєднання об'єктивного та суб'єктивного критеріїв злочинної недбалості як виду необережної форми вини, див. також коментар до ст. 25) або настали внаслідок інших обставин, які не залежали від нього, однак перешкодили йому виконати професійні обов'язки у повному обсязі і з належною якістю. Особа, яка набула повної цивільної дієздатності, усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними, має право відмовитись від лікування. Щодо пацієнта віком до 14 років, а також пацієнта, визнаного у встановленому порядку недієздатним, медичне втручання здійснюється за згодою його представників.
Оскільки диспозиція ч. 1 ст. 140 має бланкетний характер, у кожному конкретному випадку має встановлюватися, які саме професійні обов'язки покладались на винну особу і які з цих обов'язків не виконані взагалі або виконані неналежним чином, а також вимоги яких конкретно нормативних актів (інструкцій, правил, вказівок тощо) порушено винним. Зокрема, за коментованою нормою може кваліфікуватись поєднане з порушенням спеціальних вимог МОЗ застосування нових методів профілактики, діагностики, лікування, реабілітації та лікарських засобів, які знаходяться на розгляді у встановленому порядку, але ще не допущені до застосування. При цьому необхідно враховувати, що встановлення діагнозу та вибір конкретного способу і методу лікування залежать від багатьох чинників, зокрема індивідуальних особливостей організму хворого, досягнень медичної науки і досвіду лікувальної діяльності, а тому не можуть бути заздалегідь і повністю регламентовані нормативними актами у сфері охорони здоров'я. Особою, винною у вчиненні цього злочину, можуть бути порушені правила як нормативного, так і деонтологічного (професійного) характеру.
Злочин вважається закінченим з моменту настання тяжких наслідків для хворого. Під тяжкими наслідками слід розуміти, наприклад, смерть людини, її самогубство, заподіяння потерпілому тяжкого тілесного ушкодження, спричинення ятрогенного захворювання.
Стаття 140 (в частині заподіяння смерті особи) є спеціальною нормою щодо ч. 1 ст. 119, у зв'язку з чим кваліфікація невиконання або неналежного виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником, що спричинило смерть потерпілого, за сукупністю вказаних норм є неприйнятною.
Неналежне виконання медичним або фармацевтичним працівником професійних обов'язків, що спричинило зараження особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, належить кваліфікувати за ст. 131. Такий різновид невиконання медичним працівником своїх професійних обов'язків, як ненадання без поважних причин допомоги хворому, якщо це спричинило тяжкі наслідки, слід кваліфікувати за спеціальною нормою - ч. 2 ст. 139. Розмежувальними ознаками складів злочинів, передбачених ч. 2 ст. 139 і ст. 140, виступають потерпілий (про поняття хворого як потерпілого від злочину, передбаченого ст. 139, див. п. 2 коментарю до цієї статті) і характер злочинного діяння: якщо ненадання допомоги хворому медичним працівником виражається лише у бездіяльності, то неналежне виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником - як у діях, так і в бездіяльності.
3. Суб'єкт злочину спеціальний. Це медичні та фармацевтичні працівники (лікарі незалежно від профілю, особи середнього медичного персоналу тощо), у т. ч. ті, хто займається медичною та фармацевтичною практикою як різновидами підприємницької діяльності (див. також п. 4 коментарю до ст. 139). Для кваліфікації за ст. 140 не має значення, до якої категорії лікуючих лікарів належить винний: він безпосередньо обраний пацієнтом чи його призначено керівником закладу охорони здоров'я (підрозділу цього закладу).
Медичною і фармацевтичною діяльністю можуть займатися особи, які мають відповідну спеціальну освіту і відповідають єдиним кваліфікаційним вимогам. Як виняток за спеціальним дозволом МОЗ або уповноваженого ним органу охорони здоров'я особам без спеціальної освіти дозволяється заняття народною медициною (див. коментар до ст. 138).
Особа, яка неправомірно (наприклад, шляхом використання підробленого документа про вищу медичну освіту) набула статусу медичного або фармацевтичного працівника, у разі спричинення тяжких наслідків неповнолітньому має нести відповідальність не за ст. 140, а за нормами КК про відповідальність за вбивство або заподіяння тілесних ушкоджень.
Заняття лікувальною діяльністю без спеціального дозволу, здійснюване особою, яка не має належної медичної освіти, якщо це спричинило тяжкі наслідки для хворого, кваліфікується за ст. 138.
4. Суб'єктивна сторона злочину визначається психічним ставленням до суспільно небезпечних наслідків і характеризується необережністю.
Якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків і з урахуванням конкретної ситуації не могла і не повинна була їх передбачити, відповідальність за ст. 140 виключається. У цьому разі має місце нещасний випадок (казус), невинна лікарська помилка, якої не можна уникнути навіть за найсумліннішого ставлення до своїх професійних обов'язків і яка може бути викликана, наприклад, особливою складністю діагностики незвичної хвороби, анатомічними чи фізіологічними аномаліями організму конкретної людини, атиповим розвитком хвороби, несподіваною алергічною реакцією, відсутністю специфічної (притаманної тільки раку) симптоматики ранніх форм злоякісних новоутворень.
5. Кваліфікуючою ознакою злочину (ч. 2 ст. 140) є спричинення тяжких наслідків неповнолітньому. Про поняття неповнолітнього див. коментар до ст. 133.
Основи законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992р. (статті 16, 17, 33-49, 52, 74, 76, 78).
ЦК (ст. 284).
Порядок надання медичної допомоги іноземцям та особам без громадянства, які тимчасово перебувають на території України. Затверджений постановою КМ№ 79 від 28 січня 1997р.
Порядок державної акредитації закладу охорони здоров 'я. Затверджений постановою КМ № 765 від 15 липня 1997р.
Постанова КМ «Про вдосконалення Порядку надання медичної допомоги іноземцям та особам без громадянства, які тимчасово перебувають на території України» N9 1021 від 17 вересня 1997р.
Положення про ендокринологічний диспансер. Затверджене наказом МОЗ N9 220 від
22 жовтня 1993 р.
Правила виписування рецептів на лікарські засоби та вироби медичного призначення. Затверджені наказом МОЗ N9 117 від ЗО червня 1994 р.
Положення про консультативне отоларингологічне відділення. Перелік захворювань, з приводу яких рекомендується лікуватися в умовах стаціонару з денним перебуванням хворих. Затверджені наказом МОЗ N9 146 від 8 серпня 1995 р.
Положення про клінічний лікувально-профілактичний заклад охорони здоров 'я. Затверджене наказом МОЗ N° 174 від 5 червня 1997 р.
Наказ МОЗ «Про заходи щодо профілактики і боротьби з грипом та гострими респіраторними інфекціями в Україні» N9 ЗО від 9 лютого 1998 р.
Профілактичні, протиепідемічні, санітарно-гігієнічні заходи щодо грипу, організація роботи лікувально-профілактичних закладів у передепідемічний та епідемічний періоди. Клініка грипу та гострих респіраторних інфекцій. Затверджені наказом МОЗ N9 ЗО від 9 лютого 1998 р.
Клінічна діагностика поліомієліту. Затверджено наказом МОЗ N9 96 від 15 квітня 1998 р.
Наказ МОЗ «Про заходи щодо подальшого удосконалення медичної допомоги дітям із вродженими та набутими захворюваннями щелепно-лицевої ділянки» N9 209 від 18 серпня 1999 р.
Наказ МОЗ «Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні та контроль якості й обігу медичних імунобіологічних препаратів» N9 48 від 3 лютого 2006р.
Положення про порядок проведення атестації провізорів. Затверджене наказом МОЗ N9 818 від 12 грудня 2006р.
Положення про атестацію молодших спеціалістів з медичною освітою. Затверджене наказом МОЗ N9 742 від 23 листопада 2007р.
Порядок застосування методів психологічного і психотерапевтичного впливу. Затверджений наказом МОЗ N2 199 від 15 квітня 2008 р.
Інструкція про порядок застосування допоміжних репродуктивних технологій. Затверджена наказом МОЗ № 771 від 23 грудня 2008р.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "Стаття 140. Неналежне виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником"
  1. Стаття 130. Зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби
    статтями 155 або 156. Самозараження зазначеною інфекційною хворобою, а так само створення загрози особистого зараження невиліковною інфекційною хворобою відповідальність за ст. 130 не тягне. 4. Суб'єкт злочину, передбаченого ч. 2 і ч. З ст. 130, спеціальний - це осудна особа, якій виповнилось 16 років, яка хворіє на невиліковну інфекційну хворобу (у т. ч. ВІЛ- інфікований) і знає про це (про
  2. Стаття 131. Неналежне виконання професійних обов'язків, що спричинило зараження особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби
    140, а про поняття вірусу імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини - коментар до ст. 130. За ст. 131 можуть бути кваліфіковані, зокрема, такі діяння: використання нестериль- них, належним чином непродезінфікованих медичних інструментів і шприців; переливання потерпілому крові (її компонентів) ВІЛ-інфікованого без проведення лабораторної
  3. Стаття 325. Порушення санітарних правил і норм щодо запобігання інфекційним захворюванням та масовим отруєнням
    статті 1, 9, 28-30). Закон України «Про пестициди і агрохімікати» від 2 березня 1995 р. Закон України «Про безпечність та якість харчових продуктів» від 23 грудня 1997р. Закон України «Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції» від 14 січня 2000р. Закон України «Про ветеринарну медицину» в редакції від 15 листопада
  4. Стаття 170. Особливості нарахування (виплати) та оподаткування окремих видів доходів
    статті 176 цього розділу щодо подання податковим органам інформації про виплачені доходи в установленому цим розділом порядку. Запровадження обов'язку податкового агента для професійного торговця цінними паперами, включаючи банк, не звільняє платника податку від обов'язку декларування результатів усіх операцій з купівлі та продажу інвестиційних активів, здійснених протягом звітного
  5. Стаття 133. Зараження венеричною хворобою
    статті, вчинені особою, раніше судимою за зараження іншої особи венеричною хворобою, а також зараження двох чи більше осіб або неповнолітнього,- караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на строк до трьох років. 3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили тяжкі наслідки,- караються позбавленням волі на строк від двох до
  6. Стаття 137. Неналежне виконання обов'язків щодо охорони життя та здоров'я дітей
    статтями 135 і 136, аналогічні. 2. З об'єктивної сторони цей злочин полягає у невиконанні або неналежному виконанні особою своїх професійних чи службових обов'язків щодо охорони життя та здоров'я неповнолітніх, що спричинило істотну шкоду здоров'ю потерпілого. У статті 137 під невиконанням або неналежним виконанням професійних чи службових обов'язків щодо охорони життя та здоров'я
  7. § 1. Загальні положення про договір про надання послуг
    неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем у разі наявності його вини у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили,
  8. Стаття 65. Облік самозайнятих осіб
    неналежним місцем обліку; 65.4.3. коли документи не відповідають встановленим вимогам, подані не в повному обсязі або коли зазначені в різних документах відомості є взаємно невідповідними; 65.4.4. коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа; 65.4.5. неподання для реєстрації особою, яка має намір провадити незалежну професійну діяльність, свідоцтва про реєстрацію чи іншого
  9. Стаття 165. Доходи, які не включаються до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу
    статті170 цього розділу: а) творчими спілками їх членам у випадках, передбачених законом; б) Товариством Червоного Хреста України на користь отримувачів благодійної допомоги відповідно до закону; в) іншими неприбутковими організаціями (крім кредитних спілок та інших небанківських фінансових установ) та благодійними фондами України, статус яких визначається відповідно до закону, на
  10. Стаття 168. Порядок нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку до бюджету
    статті 167 цього розділу. 168.1.2 Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документу на перерахування цього податку до бюджету. 168.1.3. Якщо згідно з нормами цього розділу окремі види оподатковуваних доходів