Головна
ГоловнаКримінальне, кримінально-процесуальне правоКримінальне право → 
« Попередня Наступна »
М. І. Мельник, М. І. Хавронюк. Науково-практичний коментар кримінального кодексу України, 2010 - перейти к содержанию учебника

Стаття 147. Захоплення заручників


1. Захоплення або тримання особи як заручника з метою спонукання родичів затриманого, державної або іншої установи, підприємства чи організації, фізичної або службової особи до вчинення чи утримання від вчинення будь-якої дії як умови звільнення заручника -
карається позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років.
2. Ті самі дії, якщо вони були вчинені щодо неповнолітнього або організованою групою, або були поєднані з погрозою знищення людей, або такі, що спричинили тяжкі наслідки,-
караються позбавленням волі на строк від семи до п'ятнадцяти років.
1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є воля, честь і гідність особи. Його додатковим факультативним об'єктом можуть бути громадська безпека, життя та здоров'я особи, власність тощо.
2. Об'єктивна сторона його характеризується суспільно небезпечними діями у двох можливих формах: 1) захоплення особи як заручника; 2) тримання особи як заручника.
Заручником є особа, яку захоплює або утримує інша особа, погрожуючи при цьому її вбити, спричинити тілесні ушкодження, вчинити інші насильницькі дії або продовжувати утримувати далі.
Потерпілим (заручником) від злочину, передбаченого ст. 147, не можуть бути особи, які завідомо для винного є представниками влади, працівниками правоохоронних органів та їх близькими родичами, крім випадків, коли вони захоплені або тримаються як заручники з метою спонукання родичів затриманих або інших фізичних (неслужбових) осіб до вчинення або утримання від вчинення будь-якої дії як умови звільнення заручника. Захоплення або тримання вказаних осіб як заручників разом з іншими особами створює підстави для кваліфікації злочинів за статтями 147 і 349 (реальна сукупність).
Під захопленням особи треба розуміти напад, пов'язаний з її затриманням із наступним істотним обмеженням вільного руху, пересування чи поведінки особи.
Тримання особи передбачає насильницьку заборону особі залишати певне місце чи унеможливлення це зробити.
Захоплення може бути таємним або відкритим, із застосуванням фізичного насильства або з погрозою його застосування. Так само фізичним чи психічним насильством може супроводжуватися і тримання особи. Проте захоплення або тримання, поєднані з погрозою вбивства заручника, є кваліфікованим видом злочину, а тому межі погрози, що застосовується при вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 147, не можуть бути вищими за погрозу спричинення тяжкого тілесного ушкодження.
Злочин може полягати в захопленні особи з наступним її триманням або тільки у триманні особи. Закінченим він є з моменту, коли свобода особи була фактично обмежена. Тривалість тримання особи як заручника значення для кваліфікації не має і враховується при призначенні покарання.
Захоплення заручників із числа осіб, що відбувають покарання у виправній установі і наступна злісна непокора вимогам адміністрації виправної установи про їх звільнення, за наявності інших необхідних ознак злочину, передбаченого ст. 391, утворюють сукупність злочинів і підлягають кваліфікації за статтями 147 і 391.
Так само утворюють сукупність злочинів, передбачених статтями 147 і 189, 206, 315 або 343, висування до родичів затриманого, фізичної або службової особи, наприклад, вимог про передачу чужого майна, права на майно чи вчинення дій майнового характеру (вимагання), про припинення зайняттям господарською діяльністю чи обмеження її, укладення угоди чи не виконання укладеної угоди (протидія законній господарській діяльності), про вживання іншою особою наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів (схиляння до вживання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів), про прийняття незаконного рішення працівником правоохоронного органу (втручання в діяльність працівника правоохоронного органу) тощо.
3. Суб'єктом злочину є осудна особа, яка досягла 14-річного віку.
4. Суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом. Ставлення особи до тяжких наслідків цього злочину може бути тільки необережним.
Якщо винний свідомо припускає, що внаслідок захоплення як заручника особи (наприклад, особи, яка перебуває у реанімації у зв'язку з тяжкою хворобою) може настати її смерть, то його психічне ставлення до смерті заручника, що настала, не охоплюється ч. 2 ст. 147 і потребує додаткової кваліфікації за відповідними частиною і пунктом ст. 115.
Дії особи, яка захопила або тримала особу як заручника і умисно вбила її, мають кваліфікуватися за ч. 2 ст. 147 за ознакою спричинення тяжких наслідків і за п. З ч. 2 ст. 115.
Оскільки захоплення і тримання особи фактично означають позбавлення її волі, від злочину, передбаченого ст. 146, розглядуваний злочин відрізняється переважно за спеціальною метою. Тут вона може мати альтернативний характер - спонукати родичів затриманого, державну або іншу установу, підприємство чи організацію, фізичну або службову особу до: а) вчинення будь-якої дії (передати зброю, наркотичні засоби, інші речі, транспортні засоби чи гроші, звільнити якогось заарештованого чи ув'язненого, забезпечити безперешкодний виліт за межі країни тощо); б) утримання від учинення будь-якої дії (неприйняття певної особи на ту чи іншу посаду, відмова від укладення угоди тощо).
Вчинення чи невчинення певних дій адресатом вимоги є умовою звільнення заручника.
Адресатом вимоги можуть бути такі суб'єкти:
1) державна або інша установа, підприємство чи організація (установа виконання покарань, орган виконавчої влади, суд, господарське товариство, банк тощо), у т. ч. іноземні або міжнародні;
2) родичі затриманого або інші фізичні особи (скажімо, його близькі, знайомі). Про поняття родичі див. коментар до ст. 122;
3) службові особи. Про поняття службова особа див. примітки 1 і 2 до ст. 364 і Загальні положення до розділу XVII Особливої частини КК.
5. Кваліфікованими видами розглядуваного злочину є: 1) вчинення його щодо неповнолітнього; 2) вчинення його організованою групою; 3) захоплення або тримання особи як заручника, поєднане з погрозою знищення людей; 4) спричинення ним тяжких наслідків.
Про поняття неповнолітній, організована група, погроза, знищення людей див. коментар, відповідно, до статей 66, 28, 129, 113.
Поняттям тяжкі наслідки у складі цього злочину охоплюються заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, у т. ч. таке, що спричинило смерть потерпілого, спричинення великої матеріальної шкоди, суттєве загострення міждержавних чи міжнаціональних стосунків, серйозне порушення діяльності установ, організацій і підприємств тощо. При цьому, крім безпосередньо заручника, потерпілими від цього злочину можуть бути визнані й інші особи, що постраждали під час захоплення або тримання особи як заручника.
Конституція України (статті 28-29).
Міжнародна конвенція про боротьбу із захопленням заручників від 17 грудня 1979 р. УРСР приєдналась до Конвенції 8 травня 1987р.
Токійська конвенція про злочини та деякі інші акти, що вчинюються на борту повітряних суден від 14 вересня 1963 р. УРСР приєдналась до Конвенції 21 грудня 1987р.
ЦК (глави 20-22).
Постанова ПВС № 2 від 26 березня 1993 р. «Про судову практику в справах про злочини, пов'язані з порушеннями режиму відбування покарання в місіїях позбавлення волі» (пункти 10-11).
Постанова ПВС № 2 від 7 лютого 2003 р. «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров 'я особи» (п. 7).
Постанова ПВС N2 10 від 6 листопада 2009 р. «Про судову практику у справах про злочини проти власності».
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "Стаття 147. Захоплення заручників"
  1. Стаття 8. Чинність закону про кримінальну відповідальність щодо злочинів, вчинених іноземцями або особами без громадянства за межами України
    статті 10, 35-37). Додатковий протокол до Європейської конвенції про видачу правопорушників від 15 жовтня 1975 р. Ратифікований Верховною Радою України 16 січня 1998р. Другий додатковий протокол до Європейської конвенції про видачу правопорушників від 17 березня 1978 р. Ратифікований Верховною Радою України 16 січня 1998р. Договір між Україною і Китайською Народною Республікою про
  2. Стаття 22. Вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність
    статті 115-117), посягання на життя державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосудця, захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням
  3. Стаття 349. Захоплення представника влади або працівника правоохоронного органу як заручника
    статтях 342 і 364); 3) їхні близькі родичі (про їх поняття див. коментар до ст. 115). Напад на представника адміністрації виправної установи з подальшим захопленням або триманням його як заручника кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених статтями 349 і 392. Вплив на представника влади або працівника правоохоронного органу шляхом захоплення чи утримання заручниками його знайомого або
  4. Стаття 438. Порушення законів та звичаїв війни
    статтями 432, 433 і 434. Суб'єкт злочину в його шостій формі спеціальний: ним є службова особа, яка за своїми повноваженнями може віддавати накази, які стосуються права війни. Накази про ті чи інші порушення законів та звичаїв війни можуть віддаватися не тільки військовим, а й політичним керівництвом країни. Але висновками Нюрнберзького, Токійського і Гаазького трибуналів підтверджено, що
  5. Стаття 444. Злочини проти осіб та установ, що мають міжнародний захист
    статті,- карається виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до трьох місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до двох років. 1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є мирне співіснування і плідне співробітництво України з іншими державами та міжнародними організаціями, а обов'язковим додатковим об'єктом - альтернативно -
  6. Стаття 446. Піратство
    статтею 115 або 121. 7. Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його повторно, а також спричинення загибелі людей або інших тяжких наслідків. Про поняття повторність див. ст. 32 і коментар до неї. Під загибеллю людей розуміється смерть двох або більше осіб. До інших тяжких наслідків можуть бути віднесені смерть однієї особи, заподіяння одній, двом чи більше особам тяжких тілесних
  7. Стаття 447. Найманство
    статтями 109 або 110. Участь без дозволу відповідних органів державної влади у збройних конфліктах інших держав передбачає індивідуальну або спільну з іншими діяльність найманця з виконання бойових завдань, що ставлять перед ним особи, які здійснювали вербування, фінансування, матеріальне забезпечення чи навчання найманця або від яких залежить отримання ним матеріальної винагороди. Збройний
  8. Застосування спеціальних засобів працівниками міліції.
    захоплення; 4) для затримання і доставки в міліцію або інше службове приміщення осіб, які вчинили правопорушення, а також для конвоювання і тримання осіб, затриманих і підданих арешту, взятих під варту, якщо зазначені вище особи чинять опір працівникам міліції або якщо є підстави вважати, що вони можуть вчинити втечу чи завдати шкоди оточуючим або собі; 5)
  9. Стаття 425. Застосування спеціальних засобів
    захоплення; 3) затримання правопорушників, їх доставлення в службове приміщення митного органу, спеціалізованої митної установи чи організації, якщо ці особи чинять опір та іншу протидію або можуть завдати шкоди оточуючим чи собі; 4) припинення фізичного опору, що чиниться посадовій особі митної служби України; 5) проникнення у приміщення, де можуть знаходитися предмети контрабанди та
  10. § 2. Право на знаки для товарів і послуг
    стаття Мошинської Н. // Закон і бізнес. - № 20. - 1995. - !7 травня. про товарні знаки не згадує про звукові знаки, але такі знаки є, наприклад, музичні сигнали як позивні тієї чи іншої організації радіомовлення. У законодавстві зарубіжних країн про товарні знаки звукові сигнали можуть визнаватися товарними знаками. Суб'єкти прав на знаки для товарів і послуг. Варто розрізняти суб'єктів
© 2014-2022  yport.inf.ua