Головна
ГоловнаКримінальне, кримінально-процесуальне правоКримінальне право → 
« Попередня Наступна »
М. І. Мельник, М. І. Хавронюк. Науково-практичний коментар кримінального кодексу України, 2010 - перейти к содержанию учебника

Стаття 447. Найманство


1. Вербування, фінансування, матеріальне забезпечення, навчання найманців з метою використання у збройних конфліктах інших держав або насильницьких діях, спрямованих на повалення державної влади чи порушення територіальної цілісності, а також використання найманців у військових конфліктах чи діях -
караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.
2. Участь без дозволу відповідних органів державної влади у збройних конфліктах інших держав з метою одержання матеріальної винагороди -
карається позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.
1. Суспільна небезпека цього злочину полягає у підриві принципів невтручання України у внутрішні справи інших держав та відмови від війни як засобу вирішення спірних питань міжнародної політики, які є основою миру, мирного і взаємовигідного співробітництва України з іншими державами. Об'єктом його є мир, міжнародний правопорядок та зовнішньополітична безпека України.
2. З об'єктивної сторони найманство може виражатись у таких формах, перші п'ять з яких передбачені ч. 1, а остання - ч. 2 ст. 447:
1) вербування найманців;
2) фінансування найманців;
3) матеріальне забезпечення найманців;
4) навчання найманців;
5) використання найманців у військових конфліктах чи діях;
6) участь без дозволу відповідних органів державної влади у збройних конфліктах інших держав.
Під вербуванням найманців розуміється безпосереднє наймання, тобто запрошування і набір добровольців для участі у збройних конфліктах інших держав або у насильницьких діях, спрямованих на повалення державної влади або порушення територіальної цілісності, а також створення із них певних груп, загонів, банд, формувань тощо.
Про поняття фінансування див. коментар до ст. 27.
Матеріальне забезпечення найманців передбачає постійне тилове забезпечення їх або разове чи кількаразове надання їм обмундирування, спорядження, засобів зв'язку, харчування, медикаментів, зброї, боєприпасів, засобів захисту від зброї масового знищення тощо, створення для них навчальних баз, полігонів, шпиталів і т. ін.
Під навчанням найманців розуміється передача їм знань, навичок і вмінь щодо використання зброї і військової техніки, планування і забезпечення бойових та інших насильницьких дій, аналізу й оцінки тактичної та оперативної обстановки, управління підлеглими, взаємодії і прийняття рішень тощо.
Використання найманців - це безпосереднє застосування їх для виконання бойових завдань під час воєнних конфліктів, а також для насильницьких дій (військових переворотів, захоплення важливих об'єктів чи заручників, убивства політичних діячів, диверсій, актів тероризму тощо) на території інших держав.
Вербування, фінансування, матеріальне забезпечення, навчання осіб з подальшим використанням їх у насильницьких діях, спрямованих на повалення державної влади або порушення територіальної цілісності України, має кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених ст. 260 і статтями 109 або 110.
Участь без дозволу відповідних органів державної влади у збройних конфліктах інших держав передбачає індивідуальну або спільну з іншими діяльність найманця з виконання бойових завдань, що ставлять перед ним особи, які здійснювали вербування, фінансування, матеріальне забезпечення чи навчання найманця або від яких залежить отримання ним матеріальної винагороди.
Збройний (військовий) конфлікт інших держав передбачає процес вирішення суперечок на території інших держав із застосуванням зброї і може мати міжнародний (без участі України) чи неміжнародний (внутрішній у межах іншої країни, міжетнічний, міжконфесійний тощо) характер.
Один лише факт зарахування особи, скажімо, до французького Іноземного легіону та проходження нею служби у колоніальних землях Франції з охорони розміщених там космічних, ядерних та інших об'єктів, як і взагалі проходження військової служби у збройних силах іноземних держав, не тягне відповідальності за законодавством України.
Злочин є закінченим з часу вчинення хоча б однієї із перелічених вище дій.
3. Суб'єкт злочину у перших п'яти його формах - загальний.
У випадку, коли такі фактичні дії, як вербування, фінансування, матеріальне забезпечення і навчання найманців, були вчинені за межами України іноземцем або особою без громадянства, що не проживає постійно в Україні, вони не підлягають відповідальності за ст. 447, якщо інше не буде прямо передбачено міжнародними договорами України (адже найманство не є особливо тяжким злочином (див. статті 8 і 12)).
Що стосується шостої форми цього злочину, то у даному випадку ознаки суб'єкта злочину (найманця) чітко перелічені у законодавстві.
Найманець - це особа, для якої характерною є сукупність таких ознак. Вона:
а) спеціально завербована на місці або за кордоном для того, щоб брати участь у збройному конфлікті;
б) фактично бере безпосередню участь у воєнних діях;
в) бере участь у воєнних діях, керуючись, головним чином, бажанням одержати особисту вигоду, і їй дійсно було обіцяно стороною або за дорученням сторони, яка перебуває у конфлікті, матеріальну винагороду, що істотно перевищує винагороду, що обіцяна чи сплачується комбатантам таких самих рангу і функцій, котрі належать до особового складу збройних сил даної сторони;
г) не є ні громадянином сторони, що перебуває у конфлікті, ні особою, яка постійно проживає на території, яка контролюється стороною, що перебуває у конфлікті;
ґ) не належить до особового складу збройних сил сторони, що перебуває у конфлікті;
д) не послана державою, яка не є стороною, що перебуває у конфлікті, для виконання офіційних обов'язків як особи, що належить до складу її збройних сил (наприклад, як військовий радник).
Іншими словами, найманець: спеціально завербований, як правило, за кордоном, для фактичної безпосередньої участі у воєнних діях; не має прямого юридичного зв'язку зі сторонами, що перебувають у конфлікті; отримує матеріальну винагороду у більш значному розмірі, порівняно з особовим складом збройних сил сторони, яка його завербувала.
Найманця треба відрізняти від комбатанта - учасника збройного конфлікту на законних підставах. Ним є солдат, сержант чи офіцер, який служить у збройних силах тієї або іншої конфліктуючої сторони за призовом, контрактом, а також добровільно, має відповідні документи, особистий номер і військову форму. Проте комбатант може не бути громадянином тієї держави, якій належать збройні сили (наприклад, до складу збройних сил Франції належить Іноземний легіон, більшість солдат-контрактників якого є громадянами інших держав). Крім того, комбатантами є також партизани, які мають відповідні документи та розпізнавальні знаки, і добровольці, які воюють з ідейних чи моральних міркувань.
Не можуть визнаватися найманцями особи, які безпосередньо не беруть участі у воєнних діях (медичний персонал, духовенство, журналісти), у т. ч. особи, які працюють технічними інструкторами, радниками, пілотами транспортних літаків, а зброю носять лише для самозахисту (визнання їх найманцями може порушити їхнє конституційне право на працю).
4. З суб'єктивної сторони, злочин характеризується прямим умислом.
Крім того, вербування, фінансування, матеріальне забезпечення і навчання найманців є злочинними лише у разі, коли вони вчинені з метою використання найманців у збройних конфліктах інших держав або у насильницьких діях, спрямованих на повалення державної влади або порушення територіальної цілісності інших держав. Для такої форми злочину, як використання найманців, наявність мети не є обов'язковою ознакою. Достатньо того, щоби винний усвідомлював той факт, що ним безпосередньо застосовуються особи, які відповідають ознакам найманців, для виконання бойових завдань під час військових конфліктів, а також для насильницьких дій на території інших держав.
Спеціальною метою - отримання матеріальної винагороди - характеризується також і участь без дозволу відповідних органів державної влади у збройних конфліктах інших держав. Якщо особа не дбає про таку винагороду (і фактично не одержує її або одержує у розмірі, що істотно не перевищує винагороду, обіцяну чи сплачувану комбатантам таких самих рангу і функцій, які належать до особового складу збройних сил цієї сторони), а керуючись своїми політичними, ідеологічними, релігійними поглядами, воює проти агресії, колоніалізму, расизму, геноциду, апартеїду, навіть і у рядах формувань, які визнаються екстремістськими, її дії не можуть бути кваліфіковані за ч. 2 ст. 447.
Додатковий протокол до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол 1). Ратифікований УРСР 18 березня 1989р (ст. 47).
Факультативний протокол до Конвенції про права дитини щодо участі дітей у збройних конфліктах. Ратифікований Україною 23 червня 2004 р.
Міжнародна конвенція про боротьбу з вербуванням, використанням, фінансуванням і навчанням найманців. Ратифікована Україною 14 липня 1993 р. (Не є чинною, оскільки ратифікована лише сімома державами замість необхідних двадцяти двох).
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "Стаття 447. Найманство"
  1. 3.1. Цивільний кодекс УСРР 1922 р.
    Підготовка проекту ЦК УСРР 1922 р. відбувалася в умовах і на засадах, загальних для більшості тодішніх радянських республік. Тому, природно, що вказівки і зауваження В.І. Леніна відносно ЦК РРФСР слугували орієнтиром і для розробників проекту ЦК УСРР (Української Соціалістичної Радянської Республіки). Принципово важливим було положення про зосередження в руках радянської держави основних
  2. 3.2. ЦК УРСР 1963 р
    ЦК УРСР був прийнятий 18 липня 1963 р. і введений в дію з 1 січня 1964 р. ЦК складався з преамбули і 8 розділів, що містять 572 статті. Назви розділів: І - "Загальні положення"; II - "Право власності"; ЦІ - "Зобов'язальне право"; IV - "Авторське право"; V - "Право на відкриття"; VI - "Винахідницьке право"; VII - "Спадкове право"; VIII - "Правоздатність іноземців і осіб без громадянства.
  3. § 4. Засади цивільного права
    Засади цивільного права - це фундаментальні ідеї, згідно з якими здійснюється регулювання відносин, що складають предмет цивільного права. Слід зазначити, що незалежно від того, чи йдеться про особи приватного, чи про особи публічного права, їхня участь у цивільних відносинах регулюється цивільним законодавством на однакових засадах, вказаних у ст. З ЦК. У кожній із вказаних тут засад
  4. 5.1. Поняття юридичного факту. Юридична сукупність
    Юридичні факти у цивільному праві - це обставини, наявність яких тягне встановлення, зміну, припинення або інші трансформації цивільних прав і обов'язків (цивільних правовідносин). Від юридичних фактів відрізняють так звані "юридичні умови" - обставини, що мають юридичне значення для настання правових наслідків, але пов'язані з ними не прямо, а через проміжні ланки (С. !саков). Наприклад,
  5. § 4. Ім'я фізичної особи
    При реалізації правоздатності, набутті і захисті суб'єктивних прав істотне значення має ім'я фізичної особи, під яким вона набуває прав та обов'язків і здійснює їх, а також місце проживання фізичної особи. Наприклад, місце прожинання враховується при визнанні особи безвісно відсутньою, оголошенні її померлою, визначенні місця розгляду позову тощо. Право на ім'я належить до особистих
  6. § 5. Місце проживання фізичної особи
    Місце проживання має істотне значення для здійснення і захисту прав фізичної особи, забезпечення стабільності цивільних відносин. Так, місце проживання боржника або кредитора може мати значення для встановлення місця виконання зобов'язань, якщо воно не передбачено законом чи договором (ст. 532 ЦК), місця відкриття спадщини (ст. 1221 ЦК), для визнання особи безвісно відсутньою і оголошення її
  7. § 7. Диференціація дієздатності фізичної особи
    На відміну від правоздатності дієздатність пов'язана зі здійсненням громадянином вольових дій, що припускає досягнення певного рівня психічної зрілості. Критеріями є вік, а також стан психічного здоров'я. З урахуванням цих критеріїв можна виокремити декілька видів дієздатності фізичних осіб: 1) повну дієздатність; 2) часткову дієздатність; 3) неповну дієздатність. Повна дієздатність
  8. § 1. Поняття і ознаки юридичної особи
    ЦК не дає визначення поняття юридичної особи. Натомість ст. 80 ЦК, котра називається "Поняття юридичної особи", містить вказівку на деякі характерні риси цього поняття, зазначаючи, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, яка наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем У суді. Таким чином, маємо
  9. § 5. Види (форми) юридичних осіб приватного права
    Юридичні особи можуть створюватись у будь-якій формі, яка передбачена законом. Стаття 83 ЦК передбачає такі форми юридичних осіб: а) товариства; б) установи. Крім того, у цій нормі йдеться про допустимість створення юридичних осіб у інших формах, "встановлених законом". Враховуючи особливості методу цивільно-правового регулювання, про які йшлося у перших главах цієї книги, це положення
  10. § 6. Виникнення та припинення юридичних осіб
    Традиційно у радянському та пострадянському цивільному праві розрізняли три способи виникнення юридичних осіб: розпорядчий, нормативно-явочний і дозвільний. Розпорядчий порядок виникнення юридичної особи має місце в тому випадку, коли вона створюється внаслідок розпорядження (вираження волі) власника майна або його представника. Це було характерним способом створення державних юридичних осіб.