| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Стаття 161. Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або релігійних переконань |
||
|
1. Умисні дії, спрямовані на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі та гідності, або образа почуттів громадян у зв'язку з їхніми релігійними переконаннями, а також пряме чи непряме обмеження прав або встановлення прямих чи непрямих привілеїв громадян за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками,- караються штрафом від двохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п'яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого. 2. Ті самі дії, поєднані з насильством, обманом чи погрозами, а також вчинені службовою особою,- караються штрафом від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого. 3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, які були вчинені організованою групою осіб або спричинили тяжкі наслідки,- караються позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років. (Стаття 161 в редакції Закону № 1707-V! від 5 листопада 2009 р.) 1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є рівність громадян у їх конституційних правах та рівність їх перед законом як принцип конституційно-правового статусу людини і громадянина. Факультативним додатковим об'єктом можуть бути честь і гідність особи, її життя, здоров'я, власність, встановлений порядок виконання службовими особами своїх повноважень. 2. Потерпілим від цього злочину може бути як громадянин України, так і іноземець або особа без громадянства. 3. З об'єктивної сторони злочин може проявлятися у формі: 1) дій, спрямованих на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі і гідності; 2) образи почуттів громадян у зв'язку з їх релігійними переконаннями; 3) прямого чи непрямого обмеження прав громадян за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками; 4) встановлення прямих чи непрямих привілеїв громадян за зазначеними вище ознаками. Дві перші форми можна об'єднати загальним поняттям «нетерпимість», а дві останні - поняттям «дискримінація» (зміст цього поняття розкрито у коментарі до ст. 127). Під діями, спрямованими на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі і гідності слід розуміти будь- які дії, метою яких є істотне посилення серед певних груп населення настроїв неприязні, почуття сильної ворожнечі та огиди до інших етнічних або расових груп чи конфесій, приниження позитивних якостей тієї чи іншої нації порівняно з іншими. Це можуть бути: публічні підбурювання до вигнання за межі України або переселення в інші її регіони представників відповідних етнічних чи расових груп, розповсюдження матеріалів із завідомо неправдивими вигадками щодо таких груп, пропаганда расової, національної, релігійної винятковості або нетерпимості, наруга над певними історичними та культурними реліквіями національних меншин або титульної нації, заборона відзначення національних свят чи відправлення релігійних культів, знищення або пошкодження пам'ятників чи споруд, які являють собою релігійну або культурну цінність якої-небудь групи населення, примушування до відмови від своєї національності тощо, Образу почуттів громадян у зв'язку з їх расовою, етнічною належністю, кольором шкіри, мовою також слід розглядати як дії, спрямовані на розпалювання національної чи расової ворожнечі або ж на приниження національної честі та гідності. Образа почуттів громадян у зв9язку з їх релігійними переконаннями передбачає скривдження, приниження гідності та інших почуттів представників окремих релігійних громад, конфесій, напрямів та течій (православних, католицьких, протестантських, старообрядницьких, іудейських тощо) або глум над такими, що належать їм, місцями богослужінь чи релігійних зібрань, місцями паломництва, шанованими у тій чи іншій релігії. Релігійні переконання - це переконання у правильності певного світогляду (тієї чи іншої віри або атеїзму). Образа почуттів громадян у зв'язку з їх прихильністю до релігійних течій, які заборонені в Україні у зв'язку з тим, що їх діяльність порушує права і свободи інших людей та створює напругу в суспільстві (наприклад, так звані сатаністи, «Біле братство»), не може розглядатися як злочин. У Рекомендації Комітету міністрів державам-учасницям з питань «розпалювання ненависті» розпалення ненависті трактується як поняття, що покриває усі форми самовираження: поширення, провокування, стимулювання або виправдання расової ненависті, ксенофобії, антисемітизму або інших видів ненависті на основі нетерпимості, включаючи нетерпимість у виді агресивного націоналізму або етноцентризму, дискримінації і ворожості щодо меншостей, мігрантів і осіб з емігрантськими коренями. Пряме чи непряме обмеження прав громадян проявляється у будь-яких дискримінаційних діях, що позбавляють громадян можливості повністю використовувати свої конституційні та інші права. Таке обмеження може стосуватися будь-яких прав, якими громадянин наділений за законом, зокрема, права на: охорону здоров'я; освіту; на користування і навчання рідною мовою чи вивчення рідної мови; розвиток національних культурних традицій; свободу пересування (у т. ч. депортація або примусове переміщення населення з місця його споконвічного проживання); підприємницьку діяльність; участь в управлінні державними справами; судовий захист; створення культурних і навчальних закладів національних меншин; участь у діяльності міжнародних неурядових організацій тощо. Пряме обмеження прав передбачає відкритий характер дій винного щодо дискримінації прав громадянина за вказаними ознаками. Непряме обмеження прав передбачає обмеження прав громадян під надуманими або завуальованими приводами, які маскують собою справжню позицію стосовно тих чи інших громадян за переліченими у ч. 1 ст. 161 ознаками. Встановлення прямих чи непрямих привілеїв громадян передбачає встановлення, у т. ч. нормативно-правовими актами чи рішеннями окремих службових осіб, вигод чи переваг у громадсько-політичній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї, у правовому захисті, у вирішенні житлових та інших питань тощо за вказаними ознаками. Злочин вважається закінченим з моменту вчинення описаних у ч. 1 ст. 161 дій, при цьому у третій формі - з моменту фактичного обмеження прав громадян за описаними вище ознаками. Ввезення в Україну творів, що пропагують расову, національну чи релігійну нетерпимість та дискримінацію, з метою збуту чи розповсюдження або їх виготовлення, зберігання, перевезення чи інше переміщення з тією самою метою, або їх збут чи розповсюдження, а також примушування до участі в їх створенні, тягне відповідальність за ст. 300. Діяння, умисно вчинені з метою повного або часткового знищення будь-якої національної, етнічної, расової чи релігійної групи, а також публічні заклики, виготовлення матеріалів із закликами до вчинення таких діянь з метою їх розповсюдження або поширення таких матеріалів утворюють склад геноциду і потребують кваліфікації за ст. 442. Умисне вбивство, умисне тяжке тілесне ушкодження, умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, побої і мордування, катування, погрозу вбивством, якщо ці діяння вчинені з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості, слід кваліфікувати, відповідно, за ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 121, ч. 2 ст. 122, ч. 2 ст. 126, ч. 2 ст. 127, ч. 2 ст. 129, а посягання на територіальну цілісність і недоторканність України, поєднане з розпалюванням національної чи релігійної ворожнечі,- за ч. 2 ст. 110. Вчинення будь-якого іншого злочину, поєднане із порушенням рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії, потребує кваліфікації за сукупністю злочинів. Так, якщо образа почуттів громадян у зв'язку з їх релігійними переконаннями супроводжувалась пошкодженням релігійних споруд чи культових будинків, паплюженням або знищенням релігійних святинь, перешкоджанням здійсненню релігійного обряду, такі дії слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 161 і статтями 178, 179 чи 180. Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України, поєднане з розпалюванням расової ворожнечі або з дискримінацією громадян за ознаками раси, кольору шкіри, політичних переконань, за мовними ознаками тощо, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених статтями 110 і 161. Якщо обмеження прав громадян за вказаними ознаками полягало у перешкоджанні здійсненню виборчого права чи права брати участь у референдумі, порушенні недоторканності житла, порушенні таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, що передаються засобами зв'язку або через комп'ютер, грубому порушенні права на працю, освіту, безоплатну медичну допомогу, то вчинене за наявності для того підстав слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 161 та статтями 157-160, 162, 163, 172, 175, 183, 184. Виходячи з правила, встановленого в ч. 4 ст. 67, наявність у КК ст. 161 фактично виключає можливість застосування обтяжуючої покарання обставини, передбаченої п. З ч. 1 ст. 67, оскільки у випадках, коли будь-який злочин вчинено на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату, він має кваліфікуватися за ч. 2 ст. 110, ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 121, ч. 2 ст. 122, ч. 2 ст. 126, ч. 2 ст. 127, ч. 2 ст. 129 або додатково кваліфікуватися за ст. 161. 4. Суб'єкт злочину загальний. При цьому не має значення, вчинено злочин представником так званої титульної нації чи національної меншини, європейської, негроїдної чи іншої раси, віруючим чи атеїстом, а так само, чи належать суб'єкт злочину і потерпілий до однієї раси, національності, конфесії тощо. 5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. У формі обмеження прав громадян за відповідними ознаками він може бути вчинений також і з непрямим умислом. Крім того, для першої його форми характерною є наявність спеціальної спрямованості - розпалити національну, расову чи релігійну ворожнечу в країні, окремому її регіоні чи районі або принизити національну честь і гідність представників окремих національних груп. Ставлення винного до тяжких наслідків (ч. З ст. 161) може бути тільки необережним. 6. Кваліфікованими видами цього злочину (ч. 2 ст. 161) є дії, зазначені у ч. 1 ст. 161: 1) поєднані з насильством, обманом чи погрозами; 2) вчинені службовою особою, а особливо кваліфікованими (ч. З ст. 161) - дії, передбачені ч. 1 чи ч. 2 ст. 161, які: 1) були вчинені організованою групою; 2) спричинили тяжкі наслідки. Обман полягає у повідомленні потерпілому завідомо неправдивих відомостей або у свідомому приховуванні певних подій чи обставин з метою створити неправильне уявлення про них. Згідно з конструкцією ч. 2 ст. 161 під насильством слід розуміти лише фізичне насильство: нанесення удару, заподіяння побоїв, легкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження, а також інші насильницькі дії, пов'язані, наприклад, з фізичним примушуванням жінки до вчинення аборту або з незаконним позбавленням волі. Психічне ж насильство, що охоплюється змістом погроз, виявляється у залякуванні заподіянням фізичної, матеріальної чи іншої шкоди: вчинити вбивство чи статевий злочин, заподіяти тілесні ушкодження, знищити чи пошкодити особисте майно, розголосити відомості, які ганьблять потерпілого, тощо. Фізичне насильство і погрози можуть супроводжуватись вимогами до потерпілого виїхати в іншу місцевість чи за межі України, не відвідувати певні місця, залишити роботу чи навчання, вийти з лав певної партії тощо. Насильницькі дії, вчинені стосовно людини, є обмеженням її права на здоров'я, свободу та особисту недоторканність. Тому якщо катування вчинюється з метою дискримінації, його треба кваліфікувати як за ч. 1 ст. 127, так і за ч. 2 ст. 161. Про поняття службової особи див. примітки 1 і 2 до ст. 364 і коментар, викладений у Загальних положеннях до розділу XVII Особливої частини КК, а організованої групи - ст. 28 та коментар до неї. Під тяжкими наслідками слід розуміти загибель однієї людини чи кількох людей, у т. ч. в результаті доведення їх до самогубства внаслідок систематичного цькування на національному, расовому чи релігійному ґрунті або в результаті неправомірного обмеження прав чи встановлення привілеїв, заподіяння одному, двом чи більше потерпілим необережного тяжкого тілесного ушкодження, необережне зруйнування чи пошкодження споруджень, які мають важливе історичне чи культурне значення, заподіяння великої матеріальної шкоди, виникнення масових заворушень, розрив дипломатичних стосунків з іншою державою тощо. 7. Ратифікований Україною 21 липня 2006 р. Додатковий протокол до Конвенції про кіберзлочинність, який стосується криміналізації дій расистського та ксенофобного характеру, вчинених через комп'ютерні системи, передбачає зобов'язання України криміналізувати дії, що полягають, зокрема, у: 1) зробленій через комп'ютерну систему погрозі вчинити будь-який тяжкий чи особливо тяжкий злочин із расистських та ксе- нофобських мотивів; 2) умисній незаконній публічній образі особи (групи осіб) з мотивів її (їх) раси чи кольору шкіри. Ці положення Додаткового протоколу прямо не ім- плементовані у кримінальне законодавство України, а тому не всі зазначені дії можуть потягнути кримінальну відповідальність (зокрема, ст. 161 передбачає таку відповідальність за образу почуттів громадян лише у зв'язку з їхніми релігійними переконаннями або за вчинення умисних дій, спрямованих на приниження національної честі та гідності, і не визнає злочином образу через належність до певної раси або через колір шкіри). Конституція України (статті 21, 24, 35). Конвенція про запобігання злочинові геноциду і покарання за нього від 9 грудня 1948 р. (ст. 3). Ратифікована СРСР 18 березня 1954 р. Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації від 7 березня 1966р. (п. «сі» ст. 2). Ратифікована Українською РСР 21 січня 1969 р. Рамкова конвенція про захист національних меншин від 1 лютого 1995 р. (ст. 6). Ратифікована Україною 9 грудня 1997р. Додатковий протокол до Конвенції про кіберзлочинність, який стосується кримінапізації дій расистського та ксенофобного характеру, вчинених через комп 'ютерні системи, від 28 січня 2003 р. Ратифікований Україною 21 липня 2006р. Декларація про ліквідацію всіх форм нетерпимості і дискримінації на основі релігії або переконань від 25 листопада 1981 р. (ст. 3). Декларація про раси та расові забобони від 27 листопада 1978р. (ст. 1). Рекомендація Комітету міністрів РЄ державам-учасницям з питань «розпалювання ненависті» N9 К (97) 20 від ЗО жовтня 1997р. Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23 квітня 1991 р. (ст. 24). Постанова ПВС Л? 2 від 7 лютого 2003 р. «Про судову практику в справах про злочин проти життя та здоров'я особи». |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Информация, релевантная "Стаття 161. Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або релігійних переконань" |
||
|
||