Головна
ГоловнаКримінальне, кримінально-процесуальне правоКримінальне право → 
« Попередня Наступна »
М. І. Мельник, М. І. Хавронюк. Науково-практичний коментар кримінального кодексу України, 2010 - перейти к содержанию учебника

Стаття 197-1. Самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво


1. Самовільне зайняття земельної ділянки, яким завдано значної .шкоди її законному володільцю або власнику,-
карається штрафом від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців.
2. Самовільне зайняття земельної ділянки, вчинене особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, або групою осіб, або щодо земельних ділянок особливо цінних земель, земель в охоронних зонах, зонах санітарної охорони, санітарно-захисних зонах чи зонах особливого режиму використання земель,-
карається обмеженням волі на строк від двох до чотирьох років або позбавленням волі на строк до двох років.
3. Самовільне будівництво будівель або споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці, зазначеній у частині першій цієї статті,-
карається штрафом від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.
4. Самовільне будівництво будівель або споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці, зазначеній у частині другій цієї статті, або вчинене особою, раніше судимою за такий саме злочин або злочин, передбачений частиною третьою цієї статті,-
карається позбавленням волі на строк від одного до трьох років. Примітка. Відповідно до цієї статті шкода, передбачена частиною першою цієї статті, визнається значною, якщо вона у сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
(Кодекс доповнено статтею 197-1 згідно із Законом № 578-У від
11. 01.2007 р.)
1. У цій статті передбачено відповідальність за два самостійних (хоч і пов'язаних між собою) злочини - самовільне зайняття земельної ділянки, яким завдано значної школи її законному володільцю або власнику (ч. 1), і самовільне будівництво будівель або споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці (ч. 3). Відповідальність за їх вчинення обтяжують кваліфікуючі ознаки, вказані, відповідно, у ч. 2 і ч. 4 коментованої статті.
З урахуванням імперативної заборони на зворотну дію в часі законів, що посилюють кримінальну відповідальність (ч. 2 ст. 5), і порівняльного аналізу відповідних санкцій, слід зробити висновок про те, що випадки самовільного зайняття земельних ділянок та пов'язаного з ним самовільного будівництва, які мали місце до набрання чинності Законом України від 11 січня 2007 р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки», повинні кваліфікуватись не за ст. 197-1, а (за наявності до цього підстав) за ст. 356.
Потерпілим від злочинів, передбачених ч. 1 і ч. З ст. 197-1, є законний володілець або власник самовільно зайнятої земельної ділянки. До законних володільців належать землекористувачі - особи, які мають право постійного користування земельними ділянками, орендарі земельних ділянок, особи, які використовують чужі земельні ділянки для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) або для забудови (суперфіцій), а також концесіонери. Права землекористувачів (за винятком права відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину, а також якщо інше не передбачене законом або договором) збігаються з правами власників земельних ділянок. Йдеться, зокрема, про права: самостійно господарювати на землі; власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоши- рені корисні копалини, торф, ліси, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; споруджувати житлові будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.
2. Основним безпосереднім об'єктом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 197-1, є право власності на землю (право користування землею), а злочину, передбаченого ч. З,- встановлений законодавством порядок будівництва на земельних ділянках відповідних об'єктів (будівель та споруд). Додатковими об'єктами вказаних злочинів виступають, зокрема: правомірна управлінська діяльність державних і самоврядних органів у галузі земельних та архітектурно-будівельних відносин; система оподаткування (винні у самовільному зайнятті земельних ділянок, як правило, не сплачують плату за землю, яка включає земельний податок й орендну плату за земельні ділянки державної і комунальної власності і входить у систему оподаткування); встановлений порядок охорони надр.
3. Предметом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 197-1, виступає конкретна земельна ділянка, під якою треба розуміти частину земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Юридичними ознаками земельної ділянки як об'єкта права власності та як предмета розглядуваного злочину визнаються: 1) її виокремлення в аспекті землевпорядкування за місцем розташування та розміром площі у складі однієї з категорій земельного фонду країни; 2) визначення правового титулу належності земельної ділянки конкретній особі та закріплення прав останньої щодо неї. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на:
1) поверхневий (ґрунтовий) шар; 2) водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться; 3) простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.
Аналізований злочин може бути вчинений стосовно земельної ділянки будь-якої категорії, на які поділяються землі України за основним цільовим призначенням (землі сільськогосподарського призначення, житлової та громадської забудови, водного фонду, промисловості, транспорту, запасу тощо). При цьому належність самовільно зайнятої земельної ділянки до земель зі специфічним правовим режимом (наприклад, до земель в охоронних зонах) визнається кваліфікуючою ознакою (ч. 2). Варто враховувати і те, що згідно з чинним законодавством об'єктами права державної власності, на які може посягати винний, є не тільки конкретні земельні ділянки, виокремлені за ознаками визначення місць розташування і встановлення меж на земній поверхні, а й усі землі відповідних категорій у просторових межах держави, які не віднесені до комунальної та приватної власності. Самовільне зайняття земельної ділянки має місце і у випадку, коли власник або законний володілець земельної ділянки самовільно змінює її межі, приєднуючи частину суміжних земель до своєї ділянки.
Під будівлею як предметом злочину, передбаченого ч. З ст. 197-1, слід розуміти об'єкт будівництва, призначений для постійного або тимчасового перебування людей із захистом їх від впливу несприятливих атмосферних умов (житловий будинок, літня кухня, школа, вокзал тощо). Споруда - це об'ємна, площинна або лінійна наземна, надземна чи підземна будівельна система (інженерно-будівельний об'єкт), що не належить до будівель і яка складається з несучих та в окремих випадках з огороджувальних конструкцій і призначена до виконання виробничих процесів різних видів, зберігання матеріалів, виробів, устаткування, для тимчасового перебування людей, пересування людей та вантажів тощо (наприклад, цех, склад, сарай, гараж, погріб, вежа, міст, тунель). Для кваліфікації за ч. З і ч. 4 ст. 197-1 не має значення те, яке призначення має самовільно збудована будівля або споруда - житлово-цивільне, комунальне, промислове або інше.
4. Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 197-1, полягає у самовільному зайнятті земельної ділянки, а злочину, передбаченого ч. З цієї статті,- у самовільному будівництві будівель або споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці.
Самовільне зайняття земельної ділянки - це фактичне заволодіння (чи заволодіння і користування) земельною ділянкою або її частиною, вчинене особою: 1) якій ця ділянка у встановленому порядку не надавалась у володіння і користування (постійне, оренда, земельний сервітут, емфітевзис, суперфіцій) або не передавалась у власність;
2) за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки або прав на неї;
3) за відсутності інших законних підстав, які дозволяють вважати користування земельною ділянкою правомірною дією.
Для встановлення суті кримінально караного самовільного зайняття земельної ділянки важливим є визначення моменту виникнення права власності на земельну ділянку чи права користування нею. За чинним земельним законодавством: право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 ЗК); право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж та цільового призначення, посвідчується не державним актом, а цивільно-правовим правочином щодо відчуження земельної ділянки, укладеним у встановленому законом порядку, або свідоцтвом про право на спадщину (ст. 126 ЗК).
Не будь-яке заволодіння земельною ділянкою без належним чином оформленого і зареєстрованого правовстановлювального документа (а ним є, зокрема, державний акт на право власності на земельну ділянку, державний акт на право постійного користування земельною ділянкою або договір оренди) може розглядатись як злочин - самовільне зайняття земельної ділянки. Йдеться, зокрема, про ситуацію використання земельної ділянки у проміжку часу між одержанням земельної ділянки за рішенням уповноваженого органу або отриманої на іншій законній підставі та реєстрацією державного акта про право на землю. Використання земельної ділянки у цьому проміжку часу є не самовільним зайняттям земельної ділянки, а використанням останньої без правовстановлю- вального документа. Фактично у випадку здійснення експлуатації земельної ділянки до одержання документа, що посвідчує право на неї, та його державної реєстрації має місце самостійне земельне правопорушення, яке не пов'язане з порушенням прав власника земельної ділянки або користувача нею і за вчинення якого може наставати адміністративна відповідальність (ст. 188-5 КАП).
Наявність правочину щодо земельної ділянки виключає кримінально-правову оцінку вчиненого щодо цієї ділянки як її самовільного зайняття. Так, згідно зі ст. 128 ЗК продаж громадянам і юридичним особам земельних ділянок державної та комунальної власності провадиться місцевими державними адміністраціями, Радою міністрів АРК або органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень, а продаж земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, що підлягають приватизації,- державними органами приватизації у порядку, затвердженому КМ. Стаття 131 ЗК, регламентуючи придбання земельних ділянок у власність на вторинному ринку землі, вказує на те, що громадяни, юридичні особи, територіальні громади і держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Земельні ділянки, які належать громадянам та юридичним особам на праві власності, можуть передаватись у заставу (ст. 133 ЗК).
Правочин, наявність якого виключає інкримінування ст. 197-1, може стосуватись не лише власне земельної ділянки, а й прав на неї. Так, відповідно до ст. 93 ЗК право оренди земельної ділянки може відчужуватись, у т. ч. продаватись на земельних торгах, а також передаватись у заставу, спадщину, вноситись до статутного фонду власником земельної ділянки на строк до 50 років (крім випадків, визначених законом). Згідно зі ст. 127 ЗК органи державної влади та місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень і на конкурентних засадах здійснюють продаж як земельних ділянок державної та комунальної власності, так і прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису).
Таким чином, не може вважатись суспільно небезпечним і кваліфікуватися як самовільне зайняття земельної ділянки використання земельної ділянки особою, яка, хоч і не має поки що належного правовстановлювального документа, однак: 1) одержала земельну ділянку у власність або користування на підставі рішення органу виконавчої влади (органу місцевого самоврядування); 2) набула права на земельну ділянку на підставі цивільно-правового правочину (наприклад, міни, дарування, довічного утримання) або в порядку прийняття спадщини.
Не може вважатися самовільним зайняттям земельної ділянки її використання: орендарем на підставі укладеного договору оренди земельної ділянки, навіть якщо цей договір не був посвідчений нотаріально та/або належним чином не зареєстрований; без державного акта на неї особою, якій ця ділянка у свій час (до 1990 р.) була надана за рішенням не органу влади, а, наприклад, керівництва сільськогосподарського підприємства. Це також стосується використання землі, наданої за рішенням уповноваженого органу, до встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), оскільки у такій ситуації відсутні, по-перше, самовільність зайняття землі у зазначеному вище значенні, по-друге, як така юридично оформлена земельна ділянка - предмет розглядуваного злочинного посягання.
У чинному законодавчому визначенні поняття самовільного зайняття земельної ділянки йдеться про рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування саме про передачу земельної ділянки у власність або надання її в користування (оренду). Тому якщо використання земельної ділянки здійснюється за наявності будь-яких інших рішень зазначених органів (наприклад, про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки, про погодження місця розташування об'єкта), такі дії (за наявності підстав) можуть розцінюватись як самовільне зайняття земельної ділянки.
Користування земельною ділянкою визнається правомірним, що виключає кваліфікацію за ст. 197-1, і за наявності інших (крім рішення відповідного органу про передачу земельної ділянки у власність або надання її у користування (оренду) та правочину щодо земельної ділянки) законних підстав. Так, згідно зі ст. 120 ЗК до особи, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку (її частину), на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих правах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. До особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, переходить право оренди на цю земельну ділянку. Правомірною поведінкою слід визнавати, зокрема, і договірне користування земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності (ст. 88 ЗК), а також проведення на підставі угоди із власником землі або за погодженням із землекористувачем геолого- знімальних, пошукових, геодезичних та інших розвідувальних робіт (ст. 97 ЗК).
Певна протиправна бездіяльність особи, якій можуть передувати цілком правомірні вчинки, здатна заподіяти власнику (законному користувачеві) земельної ділянки не меншої шкоди, ніж активна поведінка - дії, які згідно з чинною редакцією ст. 197-1 мають розцінюватись як самовільне зайняття земельної ділянки. Однак на сьогодні несвоєчасне повернення тимчасово займаних земель, наданих на підставі договору у тимчасове (короткострокове або довгострокове) користування, є не злочином (ст. 197-1), а адміністративним проступком (ст. 54 КАП).
Зайняття земельної ділянки як злочин може полягати у різноманітних діях, у ^т. ч. в експлуатації земельної ділянки у значенні вилучення її корисних властивостей. Йдеться, зокрема, про: огородження ділянки; виставлення охорони, яка перешкоджає власнику земельної ділянки чи землекористувачеві здійснювати свої права на землю; вирощування сільськогосподарських культур; видобування корисних копалин; розміщення товарів, техніки і будівельних матеріалів. Для самовільного зайняття земельної ділянки достатньо заволодіння нею без законних на те підстав, тобто винний може фактично її не використовувати. Протиправне використання чужої земельної ділянки (наприклад, проїзд нею транспортним засобом або складування на ній сміття), не поєднане із фактичним заволодінням цією ділянкою (інакше кажучи, без встановлення панування, контролю над нею), не повинно визнаватись самовільним зайняттям земельної ділянки, караним за ст. 197-1, і в передбачених законом випадках тягне за собою адміністративну відповідальність (наприклад, за статтями 104, 141 КАП). Подібні дії, на відміну від самовільного зайняття земельної ділянки, не супроводжуються чіткою індивідуалізацією об'єкта посягання, оскільки для правопорушника головним є отримання корисних якостей від об'єкта природи, а не заволодіння ним.
Якщо користування самовільно зайнятою земельною ділянкою набуває вигляду самовільного будівництва на ній будівлі чи споруди, дії винного треба кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 і ч. З ст. 197-1 (або ч. 2 і ч. 4 ст. 197-1), оскільки у такій ситуації має місце реальна сукупність злочинів, утворена вчиненими у різний час діяннями, передбаченими різними частинами однієї статті Особливої частини КК.
Самовільне зайняття земельної ділянки є злочином із матеріальним складом, який вважається закінченим з того моменту, коли особа фактично заволоділа земельною ділянкою або розпочала її протиправну експлуатацію (освоєння), завдавши цим власнику земельної ділянки або її законному володільцю значної шкоди (про поняття значної шкоди див. примітку до ст. 197-1). Кількісний аспект цієї криміноутворюючої ознаки дозволяє відмежувати злочинне самовільне зайняття земельної ділянки без обтяжуючих обставин від відповідного адміністративного проступку (ст. 53-1 КАП).
Згідно з чинним законодавством розмір шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, визначається Державною інспекцією з контролю за використанням і охороною земель та її територіальними органами за спеціальною формулою з урахуванням таких показників: площа самовільно зайнятої земельної ділянки; середньорічний дохід, який можна отримати від використання земель за цільовим призначенням; коефіцієнт функціонального використання земель; коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель. Визначення розміру заподіяної шкоди у випадку належності самовільно зайнятої земельної ділянки до земель житлової та громадської забудови має особливість, яка полягає у врахуванні спеціальних коефіцієнтів (застосовуються до населених пунктів обласного значення, м. Києва, м, Севастополя і населених пунктів, віднесених до курортних), а також у тому, що розмір середньорічного доходу, який можна отримати від земель житлової та громадської забудови, диференційовано залежно від належності населеного пункту до тієї чи іншої групи за чисельністю населення.
До шкоди, заподіяної власникові земельної ділянки або землекористувачеві, можуть включатись й інші складові, зокрема: 1) збитки, пов'язані із знищенням або пошкодженням зелених насаджень або руйнуванням будівель чи споруд (наприклад, гідротехнічних), які знаходились на самовільно зайнятій земельній ділянці; 2) витрати, які особа мусить понести для відновлення: а) свого порушеного права на земельну ділянку (скажімо, проведення геодезичних робіт із відновлення межових знаків); б) якості земельної ділянки як об'єкта права власності чи користування (зокрема, оранка, внесення добрив, проведення рекультивації порушених земель). Це випливає з того, що ЦК до збитків, які підлягають відшкодуванню, відносить реальні збитки та упущену вигоду.
Витрати на знесення будівель і споруд, які самочинно збудовані чи будуються на самовільно зайнятих земельних ділянках, не повинні враховуватись при визначенні розміру заподіяної шкоди в порядку застосування ч. 1 ст. 197-1, оскільки вказана шкода власникові земельної ділянки чи землекористувачеві є результатом не самовільного зайняття земельної ділянки, а самовільного будівництва на такій ділянці - самостійного злочину, виділеного в окремий склад у ч. З ст. 197-1. При цьому зі змісту вказаної кри- мінально-правової норми не випливає, що злочином визнається самовільне будівництво будівлі (споруди) за умови, що самовільне зайняття земельної ділянки заподіяло значну шкоду. Вказівка у ч. З ст. 197-1 на земельну ділянку, «зазначену у частині першій цієї статті», означає лише те, що самовільно зайнята земельна ділянка як місце самовільного будівництва не належить до числа земель з особливим правовим режимом, перелічених у ч. 2 ст. 197-1.
Посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, які знаходяться на самовільно зайнятих земельних ділянках, є власністю власників земельних ділянок та землекористувачів, а, отже, майном, чужим для того, хто самовільно зайняв земельну ділянку. У зв'язку з цим заволодіння вирощеним, але не зібраним урожаєм, особою, винною у самовільному зайнятті земельної ділянки, потребує додаткової кваліфікації як викрадення чужого майна, зокрема, за статтями 185, 186 або ст. 187. Злочин, передбачений ч. 1 або ч. 2 ст. 197-1, може утворювати сукупність із: умисним знищенням або пошкодженням чужого майна (ст. 194); злочинами проти довкілля (наприклад, статті 239, 240, 242, 246); злочинами проти життя і здоров'я особи (наприклад, статті 121, 122); злочинами проти громадського порядку та моральності (зокрема, статті 293, 294); злочинами проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян (наприклад, статті 342, 345).
Самовільне будівництво будівель або споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці полягає у веденні на такій ділянці без належного дозволу будівельних робіт (у т. ч. земляних), а також виконанні монтажних робіт по спорудженню нового об'єкта - будівлі чи споруди. Поняттям будівництва охоплюється як нове будівництво, так і реконструкція, реставрація, впорядкування або капітальний ремонт вже існуючих об'єктів - будівель чи споруд, розширення і технічне переоснащення підприємств.
Для того, щоб здійснювати будівництво, фізична або юридична особа зобов'язана набути права власності на земельну ділянку або права користування нею, зареєструвавши відповідний правовстановлювальний документ у встановленому законом порядку.
Так, забудова земельних ділянок, що надаються для містобудівних потреб, здійснюється після виникнення права власності чи права користування земельною ділянкою у порядку, передбаченому законом, та отримання дозволу на виконання будівельних робіт. Дозвіл на виконання будівельних робіт надається інспекцією державного архітектурно- будівельного контролю, зокрема, на підставі документа, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або договору суперфіцію.
Що стосується самовільного характеру будівництва, то за цивільним законодавством самочинним визнається будівництво, яке було здійснене за однієї з таких обставин:
1) на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; 2) без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Вимоги цивільного законодавства в цій частині поширюються як на власників земельних ділянок і землекористувачів, так і на осіб, які не мають юридично оформлених титулів на земельні ділянки.
При цьому із змісту ч. З ст. 197-1 випливає, що поняття кримінально караного самовільного будівництва має специфіку, яка полягає у його поєднанні із самовільним зайняттям земельної ділянки. Інші різновиди самовільного (самочинного) будівництва ознак аналізованого складу злочину не містять. Вони можуть визнаватися адміністративним проступком (ст. 97 КАП) або кримінально караним самоправством (див. коментар до ст. 356).
Факт самовільного зайняття земельної ділянки, яке передувало самовільному будівництву, може бути встановлений: 1) вироком суду, яким особа одночасно визнається винною у скоєнні двох злочинів - самовільного зайняття земельної ділянки та самовільного будівництва на ній будівлі чи споруди; 2) вироком суду, яким особу раніше було засуджено за ч. 1 (ч. 2) ст. 197-1, постановою суду про звільнення особи від кримінальної відповідальності за злочин, передбачений цією кримінально-правовою нормою, або постановою посадової особи органу земельних ресурсів про накладення адміністративного стягнення за ст. 53-1 КАП.
Злочин, передбачений ч. З ст. 197-1, визнається закінченим не з моменту зведення готової будівлі або споруди, а з початку ведення будівельних робіт на самовільно зайнятій земельній ділянці. Регулятивне законодавство до підготовчих робіт до будівництва об'єкта відносить: підготовку земельної ділянки; влаштування огородження будівельного майданчика та знесення будівель і споруд; спорудження елементів благоустрою; спорудження тимчасових виробничих і побутових споруд, необхідних для організації та обслуговування будівництва; підведення тимчасових інженерних мереж; улаштування під'їзних шляхів; складування будівельних матеріалів.
5. Суб'єкт злочинів, передбачених різними частинами ст. 197-1,- загальний. Зі змісту
ч. З ст. 197-1 випливає, що самовільне будівництво об'єктів на самовільно зайнятій земельній ділянці має визнаватись злочином і у випадку, коли воно здійснюється особою, яка не займала самовільно відповідну земельну ділянку. Дії службової особи за наявності підстав потребують додаткової кваліфікації за ст. 364 або 365.
6. Суб'єктивна сторона самовільного зайняття земельної ділянки і самовільного будівництва на ній будівель або споруд характеризується прямим умислом. Винна особа усвідомлює відсутність у неї права на конкретну земельну ділянку (права здійснювати будівельні роботи), однак бажає її захопити (збудувати на ній будівлю або споруду). Психічне ставлення до значної шкоди, заподіяної власнику земельної ділянки або її законному володільцю (ч. 1 ст. 197-1), може бути у формі непрямого умислу. Умислом особи, винної у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 197-1, має охоплюватись належність самовільно зайнятої земельної ділянки до вказаних у цій нормі земель з особливим правовим режимом. У випадку здійснення самовільного будівництва тим, хто не здійснював самовільне зайняття земельної ділянки - місце будівництва будівлі чи споруди, умисел винного повинен включати усвідомлення того, що земельна ділянка є самовільно зайнятою.
Помилка особи щодо справжніх меж того чи іншого землеволодіння має виключати відповідальність за ст. 197-1 КК через відсутність умислу. Висновок про відсутність складу злочину треба робити і у випадку добросовісного користування земельною ділянкою, коли особа, здійснюючи без законних підстав обробку та присвоєння корисних властивостей земельної ділянки, вважає своє землекористування правомірним. При цьому в особи немає документів, які засвідчували б наявність у неї прав на земельну ділянку, а межі останньої склалися у процесі здійснюваного землекористування, і їх ніхто не оспорює - ні суміжні землекористувачі, ні власники земельних ділянок, ні треті особи. Отже, йдеться про таке користування земельною ділянкою, яке дозволяє набути права на неї за давністю.
7. Кваліфікуючими ознаками самовільного зайняття земельної ділянки є вчинення цього злочину: 1) особою, раніше судимою за злочин, передбачений ст. 197-1 (див. ст. 88 і коментар до неї); 2) групою осіб (див. ст. 28 і коментар до неї); 3) щодо земельних ділянок особливо цінних земель, земель в охоронних зонах, зонах санітарної охорони, санітарно-захисних зонах чи зонах особливого режиму використання земель (ч. 2 ст. 197-1), а кваліфікуючими ознаками самовільного будівництва будівель або споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці - 1) ведення такого будівництва на земельній ділянці, зазначеній у ч. 2 ст. 197-1; 2) вчинення його особою, раніше судимою за такий самий злочин або злочин, передбачений ч. З ст. 197-1 (ч. 4 ст. 197-1). Буквальне тлумачення
ч. 2 ст. 197-1 дозволяє стверджувати, що самовільне зайняття земельної ділянки за наявності хоча б однієї кваліфікуючої ознаки, вказаної у цій кримінально-правовій нормі, має тягнути не адміністративну, а кримінальну відповідальність незалежно від розміру шкоди, завданої власнику або законному володільцю земельної ділянки.
До особливо цінних земель належать: чорноземи нееродовані несолонцюваті на лесових породах; лучночорноземні незасолені несолонцюваті суглинкові ґрунти; темно- сірі опідзолені та чорноземи опідзолені на лесах і глеюваті; бурі гірсько-лісові та дер- ново-буроземні глибокі і середньоглибокі; дерново-підзолисті суглинкові ґрунти; торфовища з глибиною залягання торфу більше одного метра і осушені незалежно від глибини; коричневі ґрунти Південного узбережжя Криму; дернові глибокі ґрунти Закарпаття; землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів; землі природно- заповідного фонду; землі історико-культурного призначення. Названі види земель становлять особливу цінність з огляду на їх агроекологічні, історико-культурні чи інші особливості - висока родючість, наявність унікальних природних комплексів або об'єктів культурної спадщини. Належність земель до особливо цінних визначається за даними Державного земельного кадастру.
Охоронні зони створюються: 1) навколо особливо цінних природних об'єктів, об'єктів культурної спадщини, гідрометеорологічних станцій тощо з метою охорони і захисту їх від несприятливих антропогенних впливів; 2) уздовж ліній зв'язку, електропередачі, земель транспорту, навколо промислових об'єктів для забезпечення нормальних умов їх експлуатації, запобігання ушкодженню, а також зменшення їх негативного впливу на людей та довкілля, суміжні землі та інші природні об'єкти.
Зони санітарної охорони створюються навколо об'єктів, де є підземні та відкриті джерела водопостачання, водозабірні та водоочисні споруди, водоводи, об'єкти оздоровчого та іншого призначення, для їх санітарно-епідеміологічної захищеності. Так, встановлення меж зон санітарної охорони джерел та об'єктів централізованого питного водопостачання здійснюється у процесі розроблення проекту землеустрою. Межі зон санітарної охорони та поясів особливого режиму встановлюються органами місцевого самоврядування за погодженням з місцевими органами виконавчої влади з водного господарства та органами державного санітарно-епідеміологічного нагляду.
Санітарно-захисні зони створюються навколо об'єктів, які є джерелами виділення, зокрема, шкідливих речовин, запахів, підвищених рівнів шуму, вібрації, ультразвукових і електромагнітних хвиль, електронних полів, іонізуючих випромінювань, з метою відокремлення таких об'єктів від територій житлової забудови.
Зони особливого режиму використання земель створюються навколо військових об'єктів Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України, для забезпечення функціонування цих об'єктів, збереження озброєння, військової техніки та іншого військового майна, охорони державного кордону України, а також захисту населення, господарських об'єктів і довкілля від впливу аварійних ситуацій, стихійних лих і пожеж, що можуть виникнути на цих об'єктах. Правовий режим санітарно-захисних зон та зон особливого режиму використання земель визначається законодавством України.
8. Самовільне зайняття земельної ділянки як злочин, передбачений ч. 1 та ч. 2 ст. 197-1, потрібно відрізняти від інших злочинів проти власності - шахрайства і вимагання. Якщо самовільне зайняття земельної ділянки означає фактичне заволодіння та (або) користування земельною ділянкою, не поєднане з отриманням титулу на неї, то винний у шахрайстві або вимаганні у певний спосіб (шляхом обману, погроз чи насильства) отримує (прагне отримати) правовстановлювальний документ на земельну ділянку, а, отже, право на неї як різновид нерухомості, щодо відчуження якої законом встановлені спеціальні правила.
Самовільне зайняття земельної ділянки слід також відрізняти від порушення порядку надання земельної ділянки у власність чи у користування (неправильне оформлення правовстановлювального документа, ухвалення рішення про надання земельної ділянки всупереч чинному законодавству або неуповноваженим органом чи особою, у завищеному розмірі або особі, яка не має права на отримання конкретної земельної ділянки, тощо). Такі діяння можуть кваліфікуватись за статтями КК, які передбачають відповідальність за злочини у сфері службової діяльності. Наприклад, це стосується випадків складання сільськими головами як посадовими особами органів місцевого самоврядування завідомо неправдивих документів - рішень сільських рад нібито про виділення земельних ділянок при тому, що колегіально ці питання не розглядались. Відсутнє кримінально каране самовільне зайняття земельної ділянки і в тому разі, коли рішення державного органу (органу місцевого самоврядування) про передачу земельної ділянки у власність або надання її у користування ухвалено внаслідок давання-одержання хабара. Наявність відповідного рішення уповноваженого органу інкримінування ст. 197-1 виключає, а кримінально-правова оцінка вчиненому має даватись знову із посиланням на норми КК про службові злочини.
Конституція України (ст. 14).
ЗК (статті 78, 81-95, 100, 112-115, 116, 119, 120,124, 125, 127, 128, 131, 133, 150).
КАП (статті 53-1, 97, 188-5).
ЦК (статті 22, 181, 376, 377, глави ЗО, 33, 34).
Закон України «Про державний кордон України» від 4 листопада 1991 р.
Закон України «Про оборону України» від 6 грудня 1991 р.
Закон України «Про основи містобудування» від 16 листопада 1992 р. (ст. 22).
Закон України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» від 8 лютого 1995 р. (ст. 45).
Закон України «Про залізничний транспорт» від 4 липня 1996р. (ст. 6).
Закон України «Про електроенергетику» від 16 жовтня 1996р. (ст. 20).
Закон України «Про оренду землі» від 6 жовтня 1998 р.
Закон України «Про архітектурну діяльність» від 20 травня 1999р. (ст. 9).
Закон України «Про планування і забудову територій» від 20 квітня 2000р. (статті 23, 28-1, 29).
Закон України «Про охорону атмосферного повітря» в редакції Закону від 21 червня 2001 р. (ст. 24).
Закон України «Про питну воду та питне водопостачання» від 10 січня 2002 р. (ст. 34).
Закон України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» від 19 червня 2003 р. (ст. 1).
Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 1 липня 2004 р.
Рішення КС у справі про постійне користування земельними ділянками № 5-рп/2005 від 22 вересня 2005 р.
Рішення КС у справі про земельні аукціони N2 25-рп/2008 від 11 листопада 2008 р.
Указ Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України» від 29 червня 2005 р., «Про стан додержання вимог законодавства та заходи щодо підвищення ефективності державної політики у сфері регулювання земельних відносин, використання та охорони земель» № 1643/2005 від 21 листопада 2005 р.
Указ Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України» від 18 січня 2008 р., «Про стан виконання Указу Президента України» від 21 листопада 2005 р. № 1643, «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України» від 29 червня 2005 р., «Про стан додержання вимог законодавства та заходи щодо підвищення ефективності державної політики у сфері регулювання земельних відносин, використання та охорони земель» № 121/2008 від 14 лютого 2008р.
Порядок державної реєстрації договорів оренди землі. Затверджений постановою КМ № 2073 від 25 грудня 1998 р.
Порядок надання архітектурно-планувального завдання та технічних умов щодо інженерного забезпечення об 'єкта архітектури і визначення розміру плати за їх видачу. Затверджений постановою КМ№ 2328 від 20 грудня 1999 р.
Методика визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття грунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу. Затверджена постановою КМ№ 963 від 25 липня 2007р.
Порядок продажу об'єктів, що підлягають приватизації, разом із земельними ділянками державної власності. Затверджений постановою КМ№ 689 від 8 липня 2009 р.
Постанова КМ «Про затвердження порядків ведення Поземельної книги і Книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі» № 1021 від 9 вересня 2009р.
Постанова КМ «Деякі питання надання дозволів на виконання підготовчих будівельних робіт» Яя 1104 від ЗО вересня 2009 р.
Тимчасовий порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом приватних житлових будинків садибного типу, дачних та садових будинків з господарськими спорудами і будівлями, споруджених без відповідного на це дозволу. Затверджений постановою КМ N9 1035 від
9 вересня 2009 р.
Порядок безоплатних оформлення та видачі громадянам України державних актів на право власності на земельні ділянки. Затверджений постановою КМ у редакції постанови N9 1112 від
21 жовтня 2009 р.
Інструкція про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і права постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі. Затверджена наказом Державного комітету України по земельних ресурсах N9 43 від 4 травня 1999 р.
Методичні рекомендації щодо застосування Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу. Затверджені наказом Державного комітету України по земельних ресурсах та Державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель N9 110 від 12 вересня 2007р.
Методичні рекомендації стосовно визначення нерухомого майна, що знаходиться на земельних ділянках, право власності на які підлягає державній реєстрації. Затверджені наказом МЮ N9 660/5 від 14 квітня 2009р.
Інструкція про заповнення бланків державних актів на право власності на земельну ділянку і на право постійного користування земельною ділянкою. Затверджена наказом Державного комітету України із земельних ресурсів N? 325 від 22 червня 2009 р.
Лист Державного комітету України по земельних ресурсах «Щодо застосування терміна «самовільне зайняття земельної ділянки» N9 14-17-4/6045 від 16 серпня 2006р.
Лист Державного комітету України по земельних ресурсах «Щодо притягнення порушників земельного законодавства до відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки» N9 14- 26-7/2367 від 3 квітня 2007р.
Лист Державного комітету України із земельних ресурсів «Щодо застосування терміну «самовільне зайняття земельної ділянки» N9 14-17-4/12991 від 11 листопада 2008 р.
Постанова ПВС N9 7 від 16 квітня 2004 р. «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» (пункти 16, 18).
Стаття 198. Придбання, отримання, зберігання чи збут майна, одержаного злочинним шляхом
Заздалегідь не обіцяне придбання або отримання, зберігання чи збут майна, завідомо одержаного злочинним шляхом за відсутності ознак легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом,-
карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.
(Стаття 198 в редакції Закону № 430-І\/ від 16.01.2003 р.)
1. Об'єктом злочину є встановлений законом порядок придбання і відчуження майна, який забезпечує право власності.
2. Предметом злочину є майно, завідомо одержане злочинним шляхом. Під майном, одержаним злочинним шляхом, слід розуміти майно, яке прямо або опосередковано отримано в результаті вчинення суспільно небезпечного діяння. Таке майно може бути здобуте як шляхом вчинення злочину, так і шляхом вчинення діяння, яке містить ознаки злочину, але в силу передбачених законом обставин не тягне кримінальної відповідальності (наприклад, вчинене особою, яка не є суб'єктом злочину через неосудність або недосягнення віку, з якого настає кримінальна відповідальність).
Злочинний спосіб, у який одержано таке майно, для кваліфікації діяння за ст. 198 значення не має. Це можуть бути: викрадення майна, його привласнення, вимагання, заволодіння ним шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем, одержання хабара, контрабанда, шахрайство з фінансовими ресурсами, вбивство з корисливих мотивів тощо.
Не може бути визнано предметом цього злочину: 1) майно, яке одержано не злочинним шляхом, а внаслідок вчинення адміністративного чи іншого правопорушення;
2) майно, отримане в обмін на здобуте злочинним шляхом, наприклад, товари, куплені за викрадені гроші; 3) майно, не одержане, а виготовлене злочинним шляхом, наприклад, у результаті заняття забороненими видами господарської діяльності (ст. 203), збуту незаконно виготовлених підакцизних товарів (ст. 204) тощо; 4) предмети (зброя, радіоактивні матеріали, наркотичні засоби, психотропні, сильнодіючі та отруйні речовини, прекурсори), які вилучені з вільного цивільно-правового обігу (або обмежені у ньому) і незаконний збут, придбання чи зберігання яких утворюють самостійні склади злочинів (наприклад, передбачених статтями 307, 309, 311, 321).
Розмір майна, яке було предметом цього злочину, на кваліфікацію не впливає. У тих випадках, коли предметом заздалегідь не обіцяного придбання або отримання, збуту чи зберігання майна, завідомо одержаного злочинним шляхом, було майно у незначних розмірах (невелика кількість речей, незначна їх вартість тощо), вчинене діяння через малозначність (ч. 2 ст. 11) може і не визнаватися злочином.
3. З об'єктивної сторони злочин полягає у заздалегідь не обіцяних діях з майном, завідомо здобутим злочинним шляхом, у формі: 1) придбання; 2) отримання; 3) зберігання; 4) збуту.
Придбання і отримання майна, завідомо одержаного злочинним шляхом, є близькими за своїм змістом поняттями. І придбання, і отримання забезпечує можливість розпоряджатися вказаним майном як своїм власним (володіти ним, використовувати його, відчужувати). Відрізняються вони способом набуття такої можливості.
Придбання майна, завідомо одержаного злочинним шляхом, передбачає оплатне (купівля) чи інше компенсаційне (відплатне - обмін, прийняття в рахунок погашення боргу тощо) одержання такого майна.
Отримання майна, завідомо одержаного злочинним шляхом, передбачає безоплатне одержання такого майна (наприклад, як подарунок, спадок). Згідно з положеннями ч. 2 ст. 4, заздалегідь не обіцяне отримання майна, завідомо одержаного злочинним шляхом за відсутності ознак легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, утворює склад злочину, передбаченого ст. 198, лише у разі, якщо воно було вчинене після визнання такого діяння злочинним - тобто після набуття чинності Законом України Хе 430-ІУ від 16 січня 2003 р. (зазначений Закон набув чинності з 11 червня 2003 р.).
Збут майна, завідомо одержаного злочинним шляхом,- це оплатне чи безоплатне відчуження майна іншій особі. Такі дії можуть бути вчинені у формі продажу, дарування, обміну тощо і з правової точки зору являють собою недійсні правочини.
Під зберіганням майна, завідомо одержаного злочинним шляхом, слід розуміти більш-менш тривале володіння майном, у процесі якого винна особа зберігає контроль над ним. Воно може знаходитись при ньому, у його оселі, транспортному засобі чи у будь- якому іншому відомому винній особі місці.
Відповідальність за ст. 198 настає лише за таке придбання, отримання, зберігання або збут зазначеного вище майна, яке не було заздалегідь обіцяне. Якщо виконання зазначених дій було заздалегідь обіцяне виконавцю або співучаснику злочину, відповідальність настає не за ст. 198, а за співучасть у конкретному злочині.
Придбання, отримання, збут або зберігання майна, завідомо одержаного злочинним шляхом, підлягає кваліфікації за ст. 198 лише за певних обставин - у разі, якщо такі дії не містять ознак легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом. Ознаки такої легалізації передбачені у ст. 209.
Злочин вважається закінченим з моменту одержання зазначеного у ст. 198 майна у володіння або для зберігання, чи з моменту його збуту.
4. Суб'єкт злочину загальний.
Заздалегідь не обіцяне придбання, отримання, збут та зберігання майна, завідомо одержаного злочинним шляхом, вчинене службовою особою з використанням свого службового становища (за умови спричинення істотної шкоди або тяжких наслідків), потребує кваліфікації за сукупністю злочинів - за ст. 198 і відповідною частиною ст. 364.
5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Особа усвідомлює, що придбаває, отримує, збуває або зберігає майно, одержане злочинним шляхом, і бажає вчинити такі дії. Усвідомлення того, що майно одержане злочинним шляхом, є обов'язковою ознакою інтелектуального моменту умислу винного. При цьому точна обізнаність про характер та конкретні обставини вчиненого так званого предикат- ного злочину не вимагається. У разі, коли особа вважає, що вона придбаває, отримує, зберігає або збуває майно, одержане злочинним шляхом, яке не є таким насправді, її дії за спрямованістю умислу можуть розцінюватись як замах на цей злочин.
За наявності сумніву особи щодо законності походження придбаного чи отриманого нею майна описані у диспозиції ст. 198 дії не утворюють складу цього злочину. Відповідно до цивільного законодавства така особа є недобросовісним набувачем майна і може нести цивільно-правову відповідальність (ст. 400 ЦК).
6. У разі одержання службовою особою хабара, предметом якого є майно, завідомо для хабарника одержане злочинним шляхом, вчинене (за умови, що службова особа усвідомлює, що як хабар вона отримує матеріальні цінності, одержані злочинним шляхом) потрібно розцінювати не лише як одержання хабара, а й як заздалегідь не обіцяне отримання майна, завідомо одержаного злочинним шляхом, і кваліфікувати за відповідною частиною ст. 368 і ст. 198.
Якщо особа, будучи достовірно поінформованою про злочинне походження майна, придбаває, отримує, зберігає чи збуває таке майно, бажаючи приховати вчинений тяжкий чи особливо тяжкий злочин (у результаті якого це майно було одержане), її дії за наявності інших необхідних підстав необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених статтями 198 і 396.
Придбання, отримання, збут або зберігання майна, завідомо одержаного злочинним шляхом (ст. 198), слід відмежовувати від легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом (ст. 209). Основні відмінності між цими злочинами полягають в ознаках об'єктивної та суб'єктивної сторін. Об'єктивну сторону злочину, передбаченого ст. 198, становлять лише придбання, отримання, збут або зберігання зазначеного майна. Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 209, характеризується іншими діями, а саме: вчиненням фінансової операції чи укладенням угоди з коштами або іншим майном, одержаними внаслідок суспільно небезпечного протиправного діяння, а також вчиненням дій, спрямованих на приховання чи маскування незаконного походження таких коштів або іншого майна чи володіння ними, прав на такі кошти або майно, джерела їх походження, місцезнаходження, переміщення, а так само набуття, володіння або використання коштів чи іншого майна, одержаних внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів.
Придбання, отримання, збут або зберігання майна також можуть бути складовими зазначених у ст. 209 дій, однак вони, по-перше, не вичерпують їх, а, по-друге, мають іншу спрямованість. Дії, описані у ст. 209, спрямовані на надання легального статусу (легалізацію, відмивання) коштам та іншому майну, одержаним злочинним шляхом, через використання його під виглядом законного у фінансових операціях, інших угодах. Водночас, для вчинення дій, передбачених у ст. 198, така мета не є характерною.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "Стаття 197-1. Самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво"
  1. Стаття 239-1. Незаконне заволодіння ґрунтовим покривом (поверхневим шаром) земель
    статті, якщо вони вчинені шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом або спричинили загибель людей, масову загибель об'єктів тваринного чи рослинного світу або інші тяжкі наслідки,- караються обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох
  2. Стаття 356. Самоправство
    статтею Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за злочин проти здоров'я особи (зокрема, статтями 121, 122, 125, 126, 127). У разі, коли самоправні дії утворюють інші самостійні склади злочинів, вони охоплюються відповідними статтями КК і додаткової кваліфікації за ст. 356 не потребують. Це стосується, зокрема, порушення недоторканності житла (ст. 162), самовільного зайняття
  3. § 4. Підстави та порядок відшкодування збитків, заподіяних власникам земель і землекористувачам
    самовільному зайнятті ріллі або сінокосу на користь землекористувача (власника) стягується вартість неодержаних сільськогосподарської продукції чи сіна, обчислена за ринковими цінами, з урахуванням середньої врожайності даної культури в господарстві, за винятком витрат виробництва, пов'язаних із збиранням урожаю, а також витрат на відновлення якості земель відповідно до їх призначення. Якщо
  4. АЛФАВІТНО-ПРЕДМЕТНИЙ ПОКАЖЧИК
    197-1 Дільниця виборча (див.: Виборча дільниця) Діти (див. також: Малолітні, Неповнолітні, Дитина): 164 Дія (дії) (див. також: Бездіяльність, Діяння): 11 Діяльність (див. також: Втручання в діяльність, Перешкоджання діяльності, Незаконна діяльність): банківська - 202 господарська - 202 громадська-112 державна -112 підприємницька - 202 підривна - 111 професійна на ринку цінних паперів -
  5. Стаття 15. Компетенція судів щодо розгляду цивільних справ
    статті, в порядку позовного, наказного та окремого провадження. 1. Глава 2 розділу І цього Кодексу називається «Цивільна юрисдикція», а коментована стаття, яка складає її основний зміст - «Компетенція судів щодо розгляду цивільних справ», тобто законодавець ставить знак рівності між зазначеними поняттями. 2. Компетенція судів визначається колом питань, які вони мають право і зобов'язані
  6. Стаття 239. Забруднення або псування земель
    самовільне захоронення (складування) промислових, побутових та інших відходів на землях утворює склад цього злочину. Забруднення земель може стати наслідком скидів шкідливих речовин і матеріалів у різних аварійних ситуаціях (прорив очисних споруд, транспортних трубопроводів, ємкостей різного призначення тощо). Невиконання або неналежне виконання при застосуванні пестицидів і агрохімікатів
  7. Стаття 248. Незаконне полювання
    статтею,- караються штрафом від двохсот до чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією знарядь і засобів полювання та всього добутого. Примітка. Істотною шкодою у цій статті, якщо вона полягає у заподіянні матеріальних збитків, вважається шкода, яка у двісті п'ятдесят і більше
  8. Стаття 249. Незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом
    статтею,- караються штрафом від двохсот до чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією знарядь і засобів промислу та всього добутого. (Стаття 249 зі змінами, внесеними згідно із Законом № 1827-У/І від 21.01.2010 р.) 1. Об'єкт злочину - встановлений порядок раціонального
  9. § 1. Загальні положення про набуття права власності
    статтею якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 ЦК майно не може бути витребуване в нього шляхом віндикації. Крім іого, деякі автори слушно звертають увагу на те, що в цій ситуації мають бути враховані також положення ст. 388 ЦК, яка безпосередньо встановлює порядок та умови витребування майна від
  10. § 1. Договір купівлі-продажу
    статті ЦК, ціна не є істотною умовою договору купівлі- продажу у цивільно-правових договорах - якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена, виходячи з його умов, вона визначається, виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору. Проте вже згідно з ч. 2 ст. 189 ГК (див. також ч. З ст. 180 цього Кодексу) ціна є істотною