| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Стаття 271. Захисник |
||
|
Повноваження адвоката на участь у розгляді справи посвідчуються ордером, ЩО його вилає адвокатське об'єднання, або відповідною довіреністю на ведення справи. (У редакції Закону України від 05.04.2001 р. № 2342-ІІІ) (1) Захисник- це особа, що в порядку, встановленому законом, уповноважена надавати необхідну юридичну допомогу особисто чи за дорученням юридичної особи при провадженні у справі про адміністративне правопорушення. (2) Захисником в провадженні у справі про адміністративне правопорушення може бути особа: 1) яка є адвокатом, тобто має свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю відповідно до Закону України "Про адвокатуру"; 2) яка є фахівцем у галузі права і яка мас право надавати правову допомогу особисто чи за дорученням юридичної особи. Необхідно підкреслити, що поняття "фахівець у галузі права" як такс в законодавстві ніде не прописане. З позицій формальної логіки фахівець у галузі права - це особа, яка здобула вищу юридичну освіту та отримала диплом про вищу освіту за спеціальністю "право" або "правознавство". Однак і тут відсутня конкретизація, оскільки, згідно Закону України "Про вищу освіту" це може бути диплом бакалавра (неповна вища освіта), спеціаліста або магістра (повна вища освіта). Водночас з аналізу коментованої норми вбачається, що захисником може виступати будь-яка особа, яка має право представляти іншу особу на підставі доручення чи довіреності відповідно до Цивільного кодексу України, іншими словами, будь-яка дієздатна фізична особа, яка досягла 18-и років. Як відзначає Конституційний Суд України у своєму Рішенні у справі про право вільного вибору захисника від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000 науково-теоретична та довідково-енциклопедична література не містить однозначного визначення терміна "захисник". За одним тлумаченням цей термін ототожнюється з терміном "адвокат", за іншим - терміну "захисник" надається більш широке значення. Закріпивши право будь-якої фізичної особи на правову допомогу, конституційний припис "кожен є вільним у виборі захисника своїх прав" (частина перша статті 59 Конституції України) за своїм змістом є загальним і стосується не лише підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного, а й інших фізичних осіб, яким гарантується право вільного вибору захисника з мстою захисту своїх прав та законних інтересів, що виникають з цивільних, трудових, сімейних, адміністративних та інших правовідносин, а не тільки з кримінальних. Право на захист, зокрема, може бути реалізоване фізичною особою у цивільному, арбітражному, адміністративному і кримінальному судочинстві. З метою забезпечення реалізації закріплених прав і свобод людини і громадянина Конституція України встановлює відповідні правові гарантії. Зокрема, в частині першій статті 59 Конституції України закріплено право кожного на правову допомогу. Право на правову допомогу- це гарантована Конституцією України можливість фізичної особи одержати юридичні (правові) послуги. Держава в особі відповідних органів визначає певне коло суб'єктів надання правової допомоги та їх повноваження. Аналіз чинного законодавства України з цього питання дає підстави визначити, зокрема, такі види суб'єктів надання правової допомоги: - державні органи України, до компетенції яких входить надання правової допомоги (Міністерство юстиції України, Міністерство праці та соціальної політики України, нотаріат тощо); - адвокатура України як спеціально уповноважений недержавний професійний правозахисний інститут, однією з функцій якого є захист особи від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах (частина друга статті 59 Конституції України); - суб'єкти підприємницької діяльності, які надають правову допомогу клієнтам у порядку, визначеному законодавством України; - об'єднання громадян для здійснення і захисту своїх прав і свобод (частина перша статті 36 Конституції України). Положення частини першої статті 59 Конституції України гарантує кожному право на вільний вибір захисника своїх прав. Визначення поняття "захисник" у чинному законодавстві України відсутнє. У Конституції України це поняття вживається також у частині четвертій статті 29, положення якої гарантують кожному заарештованому чи затриманому можливість користуватися правовою допомогою захисника. Процесуальні положення статті 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачають право фізичної особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката. Конвенція про захист прав людини і основних свобод, ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997 року, передбачає право кожного обвинуваченого захищати себе особисто або використовувати правову допомогу захисника, вибраного ним на власний розсуд (стаття 6). У Міжнародному пакті про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 року, ратифікованому Указом Президії Верховної Ради Української PCP від 19 жовтня 1973 року № 2148- VIII, зазначено, що держава повинна гарантувати кожному, чиї права і свободи порушено, ефективний засіб правового захисту, і такс право повинно встановлюватись судовим або будь-яким іншим компетентним органом, передбаченим правовою системою держави (стаття 2), та можливість вільного вибору обвинуваченим захисника (пункт 3 статті 14). "Основні принципи, що стосуються ролі юристів", прийняті восьмим Конгресом ООН з питань попередження злочинності і поводження з правопорушниками 27 серпня- 7 вересня 1990 року, передбачають, що кожна людини має право звернутися до будь-якого юриста за допомогою для захисту і відстоювання своїх прав та захисту їх на всіх стадіях кримінального судочинства (принцип І); жодний суд чи адміністративний орган, в якому визнається право на адвоката, не відмовляється визнавати права юриста відстоювати в суді інтереси свого клієнта, за винятком тих випадків, коли юристу було відмовлено в праві виконувати свої професійні обов'язки відповідно до національного права і практики та цих принципів (принцип 19). Таким чином, наведені міжнародно-правові акти передбачають право кожного обвинуваченого захищати себе особисто або через вільно вибраного ним на власний розсуд захисника з-поміж юристів, які можуть надати ефективний правовий захист. Ці положення міжнародно-правових актів щодо права фізичної особи на захист від обвинувачення відтворені у положеннях частини першої статті 59 Конституції України, які закріплюють право кожної фізичної особи на правову допомогу і право вільного вибору захисника з метою захисту від обвинувачення. Положення частини другої статті 59 Конституції України про те, що для забезпечення права на захист від обвинувачення в Україні діє адвокатура, не може тлумачитись як право підозрюваного, обвинуваченого і підсудного вибирати захисником лише адвоката, тобто особу, яка маг свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю відповідно до Закону України "Про адвокатуру" від 19 грудня 1992 року (стаття 2). Це положення треба розуміти як одну з конституційних гарантій, що надає підозрюваному, обвинуваченому і підсудному можливість реалізувати своє право вільно вибирати захисником у кримінальному судочинстві адвоката, тобто особу, яка має право на заняття адвокатською діяльністю. У такий спосіб держава бере на себе обов'язок забезпечити реальну можливість надання особам кваліфікованого захисту від обвинувачення, якщо цього вимагають інтереси правосуддя. Допуск приватно практикуючого юриста, який займається наданням правової допомоги особисто або за дорученням юридичної особи, як захисника ніяк не порушує право підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного на захист. Отже, на думку Конституційного Суду України, положення частини першої статті 59 Конституції України про те, що кожен є вільним у виборі захисника своїх прав треба розуміти як конституційне право підозрюваного, обвинуваченого і підсудного при захисті від обвинувачення, а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, з метою отримання правової допомоги вибрати захисником своїх прав особу, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. Положення ж частини другої статті 59 Конституції України про те, що "для забезпечення права на захист від обвинувачення... в Україні діє адвокатура", треба розуміти як одну із конституційних гарантій, що надає підозрюваному, обвинуваченому і підсудному можливість реалізувати своє право вільно вибирати захисником у кримінальному судочинстві адвоката - особу, яка має право на заняття адвокатською діяльністю. Водночас це лише "одна із" конституційних гарантій, але далеко не єдиний механізм надання правової допомоги і захисту конституційних прав. Як бачимо, наведена правова позиція Конституційного Суду ще раз підтверджує те, що захисником особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, може виступати будь-яка фізична дієздатна особа, яка досягла 18-и років, є фахівцем у галузі права та може надавати правову допомогу відповідно до загальних положень про представництво, передбачених Цивільним кодексом України. (3) Повноваження захисника на участь у провадженні по справі про адміністративне правопорушення підтверджуються: 1) у адвоката - ордер відповідного адвокатського об'єднання або довіреність на ведення справи; 2) у інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, - угода або довіреність. (4) Захисник має право: 1) знайомитися з матеріалами справи; 2) заявляти клопотання; 3) за дорученням особи, яка його запросила, від її імені подавати скарги на рішення органу (посадової особи), який розглядає справу, 4) інші права, передбачені законами України. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Информация, релевантная "Стаття 271. Захисник" |
||
|
||