Головна
ГоловнаКримінальне, кримінально-процесуальне правоКримінальне право → 
« Попередня Наступна »
М. І. Мельник, М. І. Хавронюк. Науково-практичний коментар кримінального кодексу України, 2010 - перейти к содержанию учебника

Стаття 296. Хуліганство


1. Хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом,-
карається штрафом від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до п'яти років.
2. Ті самі дії, вчинені групою осіб,-
караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на строк до чотирьох років.
3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони були вчинені особою, раніше судимою за хуліганство, чи пов'язані з опором представникові влади або представникові громадськості, який виконує обов'язки з охорони громадського порядку, чи іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії,-
караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.
4. Дії, передбачені частинами першою, другою або третьою цієї статті, якщо вони вчинені із застосуванням вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень,-
караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.
(Стаття 296 зі змінами, внесеними згідно з Законом № 3075-111 від 07.03.2002 р.)
1. Основний безпосередній об'єкт хуліганства - громадський порядок. Його додатковим факультативним об'єктом можуть виступати здоров'я особи, авторитет органів державної влади, громадська безпека.
КК не пов'язує наявність хуліганства з його вчиненням у громадських місцях. Таким чином, громадський порядок може бути порушений і за відсутності сторонніх осіб чи у присутності лише потерпілого (вночі, у безлюдному місці, в квартирі). Однак вчинення хуліганських дій у присутності інших людей, в обстановці проведення публічного заходу (покладення квітів до пам'ятника, концерт тощо) є однією з ознак, яка вказує на грубість порушення громадського порядку.
2. Об'єктивна сторона хуліганства в КК не конкретизована. Аналіз диспозиції ст. 296 свідчить, що обов'язковою ознакою об'єктивної сторони цього злочину є лише вчинення діяння. Саме ж діяння полягає в грубому порушенні громадського порядку, яке супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.
Хуліганство може полягати у застосуванні насильства (побоїв, заподіяння тілесних ушкоджень) до потерпілих, знищенні або пошкодженні майна, безладній стрілянині, використанні сильнодіючих речовин з метою зірвати проведення масового заходу, проявах безсоромності, знущанні над безпорадними людьми тощо. Тобто хуліганство може виражатися у вчиненні діянь, які передбачені іншими статтями Особливої частини КК або КАП. Ознакою об'єктивної сторони хуліганства такі діяння стають з урахуванням місця, часу й обстановки, інших об'єктивних ознак, а також мотивів їх вчинення.
Кримінально караним є грубе порушення громадського порядку (див. коментар до ст. 293). Грубе порушення громадського порядку має місце тоді, коли хуліганство пов'язане з посяганням на інші правоохоронювані цінності, задля збереження яких підтримується громадський порядок, коли це зачіпає важливі інтереси чи інтереси багатьох осіб і відновлення порядку вимагає значних зусиль.
3. Суб'єктом хуліганства є осудна особа, яка досягла 14-річного віку.
4. Суб'єктивна сторона хуліганства характеризується умисною виною і мотивом явної неповаги до суспільства. Неповага до суспільства - це прагнення показати свою зневагу до існуючих правил і норм поведінки в суспільстві, самоутвердитися за рахунок приниження інших осіб, протиставити себе іншим громадянам, суспільству, державі. Вказана неповага має бути явною. Це означає, що неповага до суспільства є очевидною, безсумнівною як для хулігана, так і для очевидців його дій.
5. Кваліфікований вид хуліганства (ч. 2 ст. 296) наявний, коли дії, передбачені ч. 1 ст. 296, вчинено групою осіб. Про поняття вчинення злочину групою осіб див. ст. 28 і коментар до неї.
Особливо кваліфікованими видами хуліганства є:
1) вчинення його особою, раніше судимою за хуліганство;
2) хуліганство, пов'язане з опором представникові влади або представникові громадськості, який виконує обов'язки з охорони громадського порядку, чи іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії (ч. З ст. 296);
3) вчинення його із застосуванням вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень (ч. 4 ст. 296).
Особа, раніше судима за хуліганство - це особа, яка має непогашену чи незняту судимість за вчинення злочину, передбаченого ст. 296 КК 2001 р., або злочину, передбаченого ст. 206 КК 1960 р.
Про поняття опору див. коментар до ст. 342, про поняття застосування зброї - коментар до ст. 146, а про поняття вогнепальної та холодної зброї - коментар до статей 262, 263, 410.
Предметами, спеціально пристосованими для нанесення тілесних ушкоджень, є будь-які предмети, що не належать до зброї, пристосовані винною особою для нанесення тілесних ушкоджень наперед або під час учинення хуліганських дій; заздалегідь заготовленими є предмети, які хоч і не зазнали якогось попереднього оброблення, але ще до початку хуліганства були приготовлені винною особою для зазначеної мети.
Спеціально пристосованими для нанесення тілесних ушкоджень слід визнавати предмети, які пристосовані винною особою для цієї мети наперед або під час учинення хуліганських дій, а заздалегідь заготовленими - предмети, які хоч і не зазнали якоїсь попередньої обробки, але ще до початку хуліганства були приготовлені винним для зазначеної мети.
Постанова ПВС №10 від 22 грудня 2006р. «Про судову практику у справах про хуліганство».
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "Стаття 296. Хуліганство"
  1. 2. Поняття адміністративного правопорушення
    статтею 9 КпАП адміністративного правопорушення не вказує на його громадську небезпеку. Більше того, термін "громадсько небезпечний вчинок" стосовно адміністративних правопорушень законодавець не вживає. Звідси випливає припущення, що громадська небезпека не визнана універсальною властивістю усіх адміністративних правопорушень (проступків, деліктів), а матеріальною, загальною їх ознакою є те, що
  2. Види складів адміністративних правопорушень
    статтю у наступній редакції: «Стаття 20. Неосудність Не підлягає адміністративній відповідальності особа, яка під час вчинення протиправного діяння була у стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії чи бездіяльність або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану. Не підлягає покаранню
  3. Стаття 2. Підстава кримінальної відповідальності
    статтях (частинах статей) КК описуються не елементи складу злочину взагалі, а елементи складу того чи іншого конкретного злочину. Відповідно, опис елементів складу кожного злочину конкретизується шляхом опису конкретних ознак, із яких складаються ці елементи. Так, якщо йдеться про розбій - злочин, передбачений ст. 187,- то об'єктивна сторона його складу має вигляд дій, які є нападом на
  4. Стаття 22. Вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність
    статті 115-117), посягання на життя державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосудця, захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням
  5. Стаття 47. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки
    статтями 45, 46, 49, розглядуваний вид звільнення від кримінальної відповідальності не є імперативним: застосування ст. 47 - це право, а не обов'язок суду. Відмова суду у задоволенні клопотання колективу має бути вмотивованою. Застосування ст. 47 є виправданим лише тоді, коли суд зробить висновок про те, що виправлення конкретної особи, яка вчинила злочин, є можливим без фактичного застосування
  6. ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ЖИТТЯ ТА ЗДОРОВ'Я ОСОБИ
    статтями 116-118 цього Кодексу; 14) з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості,- карається позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі, з конфіскацією майна у випадку, передбаченому пунктом 6 частини другої цієї статті. (Стаття 115 зі змінами, внесеними згідно із законами № 270-\/І від 15.04.2008 р. і N9 1 707-VI від 05.11.2009
  7. Стаття 153. Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом
    статтями 152 або 154 цього Кодексу, а також вчинене щодо неповнолітньої чи неповнолітнього,- карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років. 3. Те саме діяння, вчинене щодо малолітньої чи малолітнього, або якщо воно спричинило особливо тяжкі наслідки,- карається позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років. (Стаття 153 зі змінами, внесеними згідно із законами №
  8. Стаття 156. Розбещення неповнолітніх
    статтею про злочин проти здоров'я особи. Інтелектуальне розбещення може полягати, наприклад, у цинічних розмовах з потерпілим на сексуальні теми, у розповіді відвертих, натуралістичних сексуальних історій, фотографуванні потерпілих у різних сексуальних позах, демонстрації порнографічних предметів. Використання в процесі вчинення розпусних дій творів, зображень або інших предметів
  9. Стаття 390. Ухилення від відбування покарання у виді обмеження волі та у виді позбавлення волі
    статтями 39 і 40). 3. Суб'єкт злочину спеціальний. Ним є особа, яка засуджена до обмеження волі (частини 1 і 2 ст. 390) або до позбавлення волі (ч. З ст. 390) і відбуває даний вид покарання. Суб'єктом цього злочину не є особи, які згідно з КК не можуть бути засуджені до вказаних видів покарання, а також особи, звільнені від відбування цих видів покарання (зокрема з випробуванням чи
  10. Стаття 401. Поняття військового злочину
    статтями цього розділу несуть відповідальність військовослужбовці Збройних Сил України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, Державної спеціальної служби транспорту, а також інші особи, визначені законом. 3. Особи, не зазначені у цій статті,