Головна
ГоловнаКримінальне, кримінально-процесуальне правоКримінальне право → 
« Попередня Наступна »
М. І. Мельник, М. І. Хавронюк. Науково-практичний коментар кримінального кодексу України, 2010 - перейти к содержанию учебника

Стаття 390. Ухилення від відбування покарання у виді обмеження волі та у виді позбавлення волі


1. Самовільне залишення місця обмеження волі або злісне ухилення від робіт, або систематичне порушення громадського порядку чи встановлених правил проживання, вчинені особою, засудженою до обмеження волі,-
караються позбавленням волі на строк до трьох років.
2. Неповернення до місця відбування покарання особи, засудженої до обмеження волі, якій було дозволено короткочасний виїзд, після закінчення строку виїзду -
карається обмеженням волі на строк до двох років або позбавленням волі на той самий строк.
3. Неповернення до місця відбування покарання особи, засудженої до позбавлення волі, якій було дозволено короткочасний виїзд, після закінчення строку виїзду -
карається позбавленням волі на строк до трьох років.
1. Об'єктом злочину є інтереси правосуддя у частині забезпечення виконання покарання у виді обмеження волі та у виді позбавлення волі.
2. Об'єктивна сторона злочину характеризується діями або бездіяльністю і проявляється у таких формах:
1) самовільне залишення місця обмеження волі;
2) злісне ухилення від робіт особою, засудженою до обмеження волі;
3) систематичне порушення громадського порядку або встановлених правил проживання особою, засудженою до обмеження волі (ч. 1 ст. 390);
4) неповернення до місця відбування покарання особи, засудженої до обмеження волі, якій було дозволено короткочасний виїзд, після закінчення строку виїзду (ч. 2 ст. 390);
5) неповернення до місця відбування покарання особи, засудженої до позбавлення волі, якій було дозволено короткочасний виїзд, після закінчення строку виїзду (ч. З ст. 390).
Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони цього злочину є місце. Ним у перших чотирьох формах злочину є місце обмеження волі - територія кримінально-виконавчої установи відкритого типу, яка визначається на місцевості відповідно до кримінально- виконавчого законодавства України, і кордони якої оголошуються засудженим під розписку, а у п'ятій формі - місце позбавлення волі - відповідна кримінально-виконавча установа закритого типу.
Про поняття громадського порядку див. коментар до ст. 1.
Злісним є таке ухилення від робіт, яке пов'язане з прямою відмовою засудженого від виконання покладеного на нього обов'язку працювати або з тривалим фактичним уникненням його від роботи шляхом, наприклад, симуляції хвороби, невиходу на роботу без поважних причин тощо, якщо за подібні дії до нього вже застосовувались відповідні заходи стягнення.
Під систематичним порушенням громадського порядку у ч. 1 ст. 390 розуміється вчинення особою, засудженою до обмеження волі, зокрема, таких адміністративних правопорушень, як дрібне хуліганство, виготовлення, зберігання, придбання самогону, розпивання спиртних напоїв у громадських місцях і поява у громадських місцях у п'яному вигляді, азартні ігри, порушення тиші в громадських місцях тощо, за які винна особа три чи більше разів притягувалась до адміністративної відповідальності, а під систематичним порушенням встановлених правил проживання - вчинення порушень, передбачених кримінально-виконавчим законодавством правил проживання у місці обмеження волі, за які винна особа три чи більше разів притягувалась до дисциплінарної відповідальності.
При цьому слід мати на увазі, що якщо протягом року з дня відбуття стягнення засуджений не був підданий новому стягненню, він визнається таким, що не має стягнення.
Умови і порядок залишення місця обмеження волі особами, засудженими до обмеження волі; умови, за яких ухилення цих осіб від робіт визнається злісним; правила проживання у місці обмеження волі; категорії осіб, засуджених до обмеження волі, а також осіб, засуджених до позбавлення волі, яким може бути надано дозвіл на короткочасний виїзд із місця обмеження волі або місця позбавлення волі; умови і порядок надання вказаного дозволу і тривалість зазначеного виїзду тощо - визначаються кримі- нально-виконавчим законодавством.
Злочин вважається закінченим у першій формі - з моменту вчинення відповідного діяння, у другій - з моменту вчинення другого за рахунком ухилення від роботи, за що особа була притягнута до дисциплінарної відповідальності, у третій формі - з моменту вчинення третього за рахунком порушення громадського порядку або встановлених правил проживання, якщо за них особа була притягнута до адміністративної чи дисциплінарної відповідальності, у четвертій і п'ятій формах - з наступного дня після того, якого засуджений мав повернутися до місця відбування покарання після дозволеного йому короткочасного виїзду.
Поважні причини, через які засуджений з'явився до місця відбування покарання із запізненням, можуть бути враховані судом як обставини, що пом'якшують покарання (ст. 66), а за наявності підстав - розцінені як обставини, що виключають злочинність діяння (зокрема, передбачені статтями 39 і 40).
3. Суб'єкт злочину спеціальний. Ним є особа, яка засуджена до обмеження волі (частини 1 і 2 ст. 390) або до позбавлення волі (ч. З ст. 390) і відбуває даний вид покарання. Суб'єктом цього злочину не є особи, які згідно з КК не можуть бути засуджені до вказаних видів покарання, а також особи, звільнені від відбування цих видів покарання (зокрема з випробуванням чи умовно-достроково).
Суб'єктом злочину у його четвертій формі можуть бути тільки ті засуджені до обмеження волі, яким було дозволено короткострокову відпустку, і не є ними засуджені до обмеження волі, які самовільно залишили місце обмеження волі (згідно з законом засудженим до обмеження волі може бути дозволено короткочасні виїзди за межі виправного центру з поважних причин, зокрема: за необхідності звернутися в медичний заклад з приводу захворювання чи лікування за наявності відповідного медичного висновку; для складання іспитів у навчальному закладі; за викликом судових і слідчих органів; для попереднього вирішення питань трудового і побутового влаштування після звільнення; у разі виникнення інших життєво необхідних обставин, які потребують присутності засудженого).
Суб'єктом злочину у його п'ятій формі можуть бути тільки засуджені до позбавлення волі, які тримаються у виправних колоніях мінімального рівня безпеки, дільницях соціальної реабілітації виправних колоній середнього рівня безпеки та виховних колоніях, а також засуджені жінки, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях (згідно з законом їм може бути дозволений короткочасний виїзд за межі виправної колонії на території України для влаштування дітей у родичів, опікунів або в дитячих будинках).
4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.
Конституція України (ст. 129).
КВК (глави 13, 15-20).
Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань. Затверджені наказом ДДПВП№ 275 від 25 грудня 2003р.
Інструкція про організацію виконання покарання у виді обмеження волі в установах кримінально-виконавчої системи. Затверджена наказом ДДПВП № 165 від 4 вересня 2001 р.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "Стаття 390. Ухилення від відбування покарання у виді обмеження волі та у виді позбавлення волі"
  1. Стаття 104. Звільнення від відбування покарання з випробуванням
    1. Звільнення від відбування покарання з випробуванням застосовується до неповнолітніх відповідно до статей 75-78 цього Кодексу, з урахуванням положень, передбачених цією статтею. 2. Звільнення від відбування покарання з випробуванням може бути застосоване до неповнолітнього лише у разі його засудження до арешту або позбавлення волі. 3. Іспитовий строк установлюється тривалістю від одного до
  2. Стаття 75. Звільнення від відбування покарання з випробуванням
    1. Якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з
  3. Стаття 78. Правові наслідки звільнення від відбування покарання з випробуванням
    1. Після закінчення іспитового строку засуджений, який виконав покладені на нього обов'язки та не вчинив нового злочину, звільняється судом від призначеного йому покарання. 2. Якщо засуджений не виконує покладені на нього обов'язки або систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про його небажання стати на шлях виправлення, суд направляє
  4. Стаття 80. Звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку
    1. Особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано в такі строки: 1) два роки - у разі засудження до покарання менш суворого, ніж обмеження волі; 2) три роки - у разі засудження до покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості; 3) п'ять років - у разі засудження до покарання у виді
  5. Стаття 97. Звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру
    1. Неповнолітнього, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо його виправлення можливе без застосування покарання. У цих випадках суд застосовує до неповнолітнього примусові заходи виховного характеру/передбачені частиною другою статті 105 цього Кодексу. 2. Примусові заходи виховного
  6. Стаття 5. Зворотна дія закону про кримінальну відповідальність у часі
    1. Закон про кримінальну відповідальність, що скасовує злочинність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість. 2. Закон про кримінальну
  7. Стаття 49. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності
    1. Особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки: 1) два роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі; 2) три роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення
  8. Стаття 55. Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю
    1. Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може бути призначене як основне покарання на строк від двох до п'яти років або як додаткове покарання на строк від одного до трьох років. 2. Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткове покарання може бути призначене й у випадках, коли воно не передбачене в санкції статті (санкції
  9. Стаття 58. Службові обмеження для військовослужбовців
    1. Покарання у виді службового обмеження застосовується до засуджених військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби, на строк від шести місяців до двох років у випадках, передбачених цим Кодексом, а також у випадках, коли суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замість обмеження волі чи позбавлення волі на строк не більше двох років призначити
  10. Стаття 60. Арешт
    1. Покарання у виді арешту полягає в триманні засудженого в умовах ізоляції і встановлюється на строк від одного до шести місяців. 2. Військовослужбовці відбувають арешт на гауптвахті. 3. Арешт не застосовується до осіб віком до шістнадцяти років, вагітних жінок та до жінок, які мають дітей віком до семи років. 1. За своєю правовою природою арешт є різновидом позбавлення волі на короткий