| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Стаття 75. Звільнення від відбування покарання з випробуванням |
||
|
1. Якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. 2. У цьому разі суд ухвалює звільнити засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного судом іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки. 3. Іспитовий строк встановлюється судом тривалістю від одного року до трьох років. 1. Звільнення від відбування покарання з випробуванням полягає у звільненні засудженого від основного покарання за умови, що він протягом визначеного судом іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки. Звільнення від відбування покарання з випробуванням допускається тільки при призначенні основного покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк п'ять років чи менше. Звільнити з випробуванням засуджену особу від відбування іншого виду покарання або позбавлення волі на строк понад п'ять років суд не вправі. Неповнолітній може бути звільнений від відбування покарання з випробуванням лише в разі засудження його до позбавлення волі (ч. 2 ст. 104). Відповідно до ч. 1 ст. 75 обставинами, які мають бути враховані під час прийняття рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням, є: 1) тяжкість злочину. Вона визначається характером і ступенем його суспільної небезпеки і формується з об'єктивних і суб'єктивних елементів його складу. Тому, чим небезпечнішим для суспільства є вчинений злочин, тим вужча повинна бути сфера застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням; 2) дані про особу винного. Перш за все необхідно враховувати соціально значиму поведінку винного до і після вчинення злочину, а також окремі якості чи інші особливості його особистості: поведінка в побуті, у громадських місцях, за місцем роботи чи навчання, визнання учасником війни, наявність нагород, наявність судимості, адміністративних стягнень, вік, стан здоров'я, інвалідність тощо; 3) інші обставини. До них належать: сімейне становище винного, наявність на його утриманні інших осіб, тяжкі захворювання членів сім'ї тощо. Про врахування тяжкості злочину, особи винного та інших обставин справи див. також коментар до ст. 65. 2. Умовами, за яких випробування буде вважатися успішним (ч. 2 ст. 75, ч. 2 ст. 78), є: 1) невчинення засудженим нового злочину протягом визначеного судом іспитового строку; 2) виконання протягом цього ж строку покладених на нього обов'язків (про їх зміст див. ст. 76 та коментар до неї); 3) невчинення засудженим систематично правопорушень, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про його небажання стати на шлях виправлення (про поняття таких правопорушень див. коментар до ст. 78). Дотримання зазначених умов свідчить про те, що засуджений довів своє виправлення. Згідно зі ст. 77 у разі звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням можуть бути призначені додаткові покарання у виді штрафу або позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю. Оскільки ухилення засудженого від цих покарань тягне відповідальність за ч. 1 ст. 389, то в разі такого ухилення протягом іспитового строку суд призначає винному покарання за правилами, передбаченими статтями 71 і 72, і направляє засудженого для відбування покарання. Звільнення особи від відбування покарання із застосуванням ст. 75 виключає призначення додаткового покарання у виді конфіскації майна, що випливає зі змісту ст. 77, і це необхідно враховувати при постановленні вироку. Вчинення засудженим протягом іспитового строку дисциплінарних правопорушень, а також адміністративних правопорушень, які не були систематичними та/або не потягли за собою адміністративні стягнення, та/або не свідчать про небажання засудженого стати на шлях виправлення, за змістом статей 75, 76 і 78 не береться судом до уваги при визнанні випробування успішним. 3. Частина 3 ст. 75 визначає тривалість іспитового строку, протягом якого засуджена особа повинна довести своє виправлення,- від одного до трьох років. Цей строк законом не диференціюється залежно від виду і міри призначеного покарання. Проте суд при встановленні тривалості іспитового строку на свій розсуд може враховувати тяжкість злочину, особу винного, вид і міру покарання та інші обставини. При звільненні від відбування покарання з випробуванням неповнолітнього іспитовий строк встановлюється тривалістю від одного до двох років (ч. З ст. 104). Іспитовий строк обчислюється з моменту проголошення вироку суду незалежно від того, судом якої інстанції застосовано ст. 75. КПК (статті 408-2, 445-446). Інструкція про порядок виконання покарань, не пов 'язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань. Затверджена наказом ДДПВП та МВС № 270/1560 від 19 грудня 2003 р. Постанова ПВС N2 7 від 24 жовтня 2003 р. «Про практику призначення судами кримінального покарання» (пункти 9, 19). Постанова ПВС N2 8 від 3 червня 2005 р. «Про судову практику у справах про контрабанду та порушення митних правил» (п. 13). |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Информация, релевантная "Стаття 75. Звільнення від відбування покарання з випробуванням" |
||
|
||