Головна
ГоловнаКримінальне, кримінально-процесуальне правоКримінальне право → 
« Попередня Наступна »
М. І. Мельник, М. І. Хавронюк. Науково-практичний коментар кримінального кодексу України, 2010 - перейти к содержанию учебника

Стаття 5. Зворотна дія закону про кримінальну відповідальність у часі


1. Закон про кримінальну відповідальність, що скасовує злочинність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.
2. Закон про кримінальну відповідальність, що встановлює злочинність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії в часі.
3. Закон про кримінальну відповідальність, що частково пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, а частково посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, має зворотну дію у часі лише в тій частині, що пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи.
4. Якщо після вчинення особою діяння, передбаченого цим Кодексом, закон про кримінальну відповідальність змінювався кілька разів, зворотну дію в часі має той закон, що скасовує злочинність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи.
(Стаття 5 в редакції Закону № 270АЇЇ від 15 квітня 2008 р.)
1. Положення ч. 1 ст. 5 є винятком із правила, визначеного ч. 2 ст. 4, майже повністю відтворює відповідне положення, сформульоване у ст. 58 Конституції України, відповідно до якого закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Принцип ретроактивності є абсолютно правовим і традиційним у міжнародному праві: згідно з міжнародними конвенціями не може накладатися покарання більш тяжке, ніж те, яке могло бути застосоване у той час, коли злочин було вчинено, а якщо після вчинення злочину законом встановлюється більш легке покарання, дія цього закону поширюється на цю особу.
Притягнення службовою особою органу досудового слідства, прокурором або судом будь-кого до відповідальності за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися злочином, або ж неправомірне застосування норм законів, що встановлюють або посилюють відповідальність або іншим чином погіршують становище особи, щодо діянь, вчинених до набрання ними чинності, за наявності певних обставин може визнаватися кримінально караним службовим зловживанням або іншим злочином.
2. Відповідно до ч. 1 ст. 5 зворотну дію в часі має тільки такий закон про кримінальну відповідальність, який: 1) скасовує злочинність діяння; 2) пом'якшує кримінальну відповідальність; 3) іншим чином поліпшує становище особи на будь-якій стадії розвитку кримінально-правових відносин.
Здійснене згідно із Законом № 270-VI від 15 квітня 2008 р. розширення змісту ст. 5 мало за мету привести цю статтю у відповідність до частини 3 ст. З КК, згідно з якою цим Кодексом визначаються не лише злочинність і караність діяння, а й інші його кримінально-правові наслідки, а також загалом забезпечити поширення на особу усіх сприятливих для неї наслідків зворотної дії закону про кримінальну відповідальність у часі.
Під законом про кримінальну відповідальність тут розуміється не тільки Кримінальний кодекс України у цілому, а й його окремі структурні елементи (норми): розділи, статті, частини статей, пункти, абзаци, речення, словосполучення, слова і цифри.
Скасування злочинності діяння означає його декриміналізацію (повну або часткову), яка може бути досягнута шляхом: а) скасування норм Особливої частини КК (наприклад, КК 2001 р. декриміналізовано недонесення про злочин); б) внесення змін до норм Особливої частини КК - включення до диспозицій додаткових ознак або виключення ознак, які були у попередній редакції норми; в) внесення змін до норм Загальної частини КК (наприклад, доповнення КК додатковою обставиною, що виключає злочинність діяння, або включення до КК положення про те, що готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальну відповідальність); г) нового офіційного тлумачення кримінально-правової норми, яке змінює обсяг забороненої цією нормою поведінки без зміни її змісту (без зміни «букви» закону). Згідно зі ст. 147 Конституції України офіційне тлумачення законів України дає Конституційний Суд України.
Пом'якшення кримінальної відповідальності здійснюється шляхом зміни у бік пом'якшення санкції тієї чи іншої норми Особливої частини КК або іншим чином. При пом'якшенні санкції норми Особливої частини КК новий закон може: а) встановлювати інший, менш тяжкий вид основного покарання (одного із альтернативних основних покарань за рівності інших основних покарань); б),скасовувати найбільш тяжке серед альтернативних основних покарань; в) робити максимальну межу основного покарання того ж виду (одного із альтернативних основних покарань) нижчою (меншою); г) робити мінімальну межу основного покарання того ж виду (одного із альтернативних основних покарань) нижчою (меншою); д) не передбачати додаткове покарання;
е) встановлювати інший, менш тяжкий вид додаткового покарання (одного із альтернативних додаткових покарань); є) скасовувати найбільш тяжке серед альтернативних додаткових покарань; ж) робити максимальну межу додаткового покарання того ж виду (одного із альтернативних додаткових покарань) нижчою (меншою); з) робити мінімальну межу додаткового покарання того ж виду (одного із альтернативних додаткових покарань) нижчою (меншою); и) робити додаткове покарання (одне із альтернативних додаткових покарань) факультативним, а не обов'язковим; і) передбачати меншу кількість додаткових обов'язкових покарань; к) робити додаткове покарання (одне із альтернативних додаткових покарань) таким, що може бути приєднане лише до окремих, а не до будь-якого із основних покарань, тощо.
Пом'якшення кримінальної відповідальності особи за вчинене іншим чином (без зміни санкції відповідної норми Особливої частини КК) відбувається шляхом, наприклад: зменшення (зниження) часової, грошової або іншої верхньої чи нижньої межі того чи іншого виду покарання, визначеного у розділі X Загальної частини КК; встановлення можливості застосування при вчиненні того чи іншого злочину умовно-достроково- го звільнення від відбування покарання або зменшення строків, які необхідно відбути для такого звільнення; зміни чи виключення обставин, що обтяжують покарання; зменшення строків погашення судимості.
Інше поліпшення становища особи може мати місце, зокрема, у зв'язку із неможливістю застосування до особи: примусових заходів виховного характеру (ст. 105), примусових заходів медичного характеру (ст. 94) або примусового лікування (ст. 96); контролю за її поведінкою (статті 76, 79, 83); конфіскації (вилучення) та знищення певних предметів, знарядь, сировини і матеріалів для їх виробництва (статті 176, 177, 203-1, 204, 229),- або покладення судом додаткових обов'язків на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням (статті 76, 79, 104).
3. Закон, який має зворотну дію в часі, поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання цим законом чинності та: а) не були притягнуті до кримінальної відповідальності (у цьому випадку кримінальна справа не може бути порушена у зв'язку з відсутністю події злочину); б) котрим пред'явлене обвинувачення у вчиненні злочину (кримінальна справа підлягає закриттю за відсутністю події злочину); в) засуджені обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, і відбувають покарання (відповідно до ст. 405-1 КПК звільнення від покарання і пом'якшення покарання у цьому випадку провадяться судом за заявою засудженого або за поданням прокурора чи органу, що відає виконанням покарання); г) відбули покарання, але мають непогашену чи незняту судимість.
Питання про застосування старого чи нового закону про кримінальну відповідальність у випадках вчинення дій організатором, підбурювачем чи пособником злочину, тобто діянь, норми про відповідальність за які не мають власних санкцій, вирішується так само, як і у разі вчинення закінченого злочину його виконавцем, з урахуванням положень статей 29-31.
4. Згідно з ч. 2 ст. 5 зворотної дії в часі не має закон про кримінальну відповідальність, який: 1) встановлює злочинність діяння; 2) посилює кримінальну відповідальність або 3) іншим чином погіршує становище особи.
Встановлення злочинності діяння (його криміналізація) може бути досягнуте шляхом: а) доповнення Особливої частини КК новими нормами чи окремими положеннями; б) зміни норм Особливої частини КК; в) внесення відповідних змін до норм
Загальної частини КК; г) нового офіційного тлумачення кримінально-правової норми, яке змінює обсяг забороненої цією нормою поведінки.
Посилення кримінальної відповідальності може відбуватися шляхом зміни у бік посилення санкції тієї чи іншої норми Особливої частини КК або іншим чином.
При посиленні санкції норми Особливої частини КК новий закон може: а) встановлювати інший, більш тяжкий вид основного покарання (одного із альтернативних основних покарань за рівності інших основних покарань); б) скасовувати найменш тяжке серед альтернативних основних покарань; в) робити максимальну межу основного покарання того ж виду (одного із альтернативних основних покарань) вищою (більшою);
г) робити мінімальну межу основного покарання того ж виду (одного із альтернативних основних покарань) вищою (більшою); д) передбачати додаткове покарання; е) встановлювати інший, більш тяжкий вид додаткового покарання (одного із альтернативних додаткових покарань); є) скасовувати найменш тяжке серед альтернативних додаткових покарань; ж) робити максимальну межу додаткового покарання того ж виду (одного із альтернативних додаткових покарань) вищою (більшою); з) робити мінімальну межу додаткового покарання того ж виду (одного із альтернативних додаткових покарань) вищою (більшою); и) робити додаткове покарання (одне із альтернативних додаткових покарань) обов'язковим, а не факультативним; і) передбачати більшу кількість додаткових обов'язкових покарань; к) робити додаткове покарання (одне із альтернативних додаткових покарань) таким, що може бути приєднане до будь-якого із основних покарань, а не лише до окремих із них, тощо.
Посилення кримінальної відповідальності іншим чином (без зміни санкції відповідної норми Особливої частини КК) може відбутися шляхом: збільшення (підвищення) часової, грошової або іншої верхньої чи нижньої межі того чи іншого виду покарання, визначеного у розділі X Загальної частини КК; виключення можливості застосування при вчиненні того чи іншого злочину умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, або збільшення строків, які необхідно відбути для такого звільнення; збільшення строків погашення судимості тощо.
Інше погіршення становища особи може мати місце шляхом уможливлення: застосування до особи примусових заходів виховного характеру (ст. 105), примусових заходів медичного характеру (ст. 94) або примусового лікування (ст. 96); покладення судом обов'язків (чи додаткових обов'язків) на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням (статті 76, 79, 104); застосування контролю за поведінкою засудженого (статті 76, 79, 83); конфіскації (вилучення) та знищення певних предметів, знарядь, сировини і матеріалів для їх виробництва як спеціального кримінально-правового заходу тощо.
5. Частина 3 ст. 5 передбачає, що закон про кримінальну відповідальність, що частково пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, а частково посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, має зворотну дію у часі лише в тій частині, що пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи.
Наприклад, коли зміни в диспозиції статті спрямовані на посилення відповідальності, а в санкції - на її пом'якшення, зворотну дію мають лише зміни в санкції норми. Коли у новому законі передбачена спеціальна стаття, що передбачає відповідальність за діяння, яке за старим законом кваліфікувалось за більш загальною статтею, а санкція, встановлена у цій новій, спеціальній статті, є більш суворою, то діяння має кваліфікуватися за старим законом. Коли максимальна межа покарання того самого виду у новому законі є нижчою (меншою), а мінімальна - вищою (більшою), то покарання має призначатися не вище мінімальної межі за старим законом і не вище максимальної межі за новим законом, а коли, навпаки, максимальна межа покарання того самого виду у новому законі є вищою (більшою), а мінімальна - нижчою (меншою), то покарання має призначатися не вище максимальної межі за старим законом і не вище мінімальної межі за новим законом.
6. Якщо з часу вчинення злочину і до часу засудження особи закон про кримінальну відповідальність змінювався більш ніж один раз, то застосовуватися має найбільш сприятливий для винного закон із усіх, що були чинними у цей період. 7. При визначенні зворотної дії закону про кримінальну відповідальність стосовно триваючих і продовжуваних злочинів слід виходити із часу вчинення цих злочинів (про час вчинення злочину див. коментар до ст. 4). Якщо ж триваючий чи продовжуваний злочин почався під час дії старого закону і вчинювався під час дії нового закону, який пом'якшує кримінальну відповідальність за відповідне діяння, може бути застосований новий закон.
8. Згідно з положенням ч. 4 ст. 5, якщо після вчинення особою діяння, передбаченого цим КК, закон про кримінальну відповідальність змінювався кілька разів, то зворотну дію в часі має лише той закон, що скасовує злочинність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи. Відповідно, закон, що встановлює злочинність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної сили.
Наприклад, відповідно до ст. 215-3 КК України 1960 р. каралось позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна лише таке незаконне за- володіння транспортним засобом, яке було поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства, або вчинене організованою групою. КК України 2001 р. у ст. 289 передбачив аналогічне покарання за таке саме діяння, вчинене організованою групою, або поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства, або стосовно транспортного засобу, вартість якого у двісті п'ятдесят разів перевищує нмдг (ч. З ст. 289). Отже, з'явилась нова кваліфікуюча обставина, і Закон приписував більш суворо карати ті самі дії за умови певної вартості предмета злочину. У цій частині Закон, зрозуміло, не мав зворотної сили. Згідно із Законом № 2903-ІУ від 22 вересня 2005 р. у ч. З ст. 289 слова «або стосовно транспортного засобу, вартість якого у двісті п'ятдесят разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян» були замінені словами «якщо вони [ці дії] завдали великої матеріальної шкоди» (при цьому під великою матеріальною шкодою було запропоновано розуміти реальні збитки на суму понад двісті п'ятдесят нмдг), водночас у санкції цієї частини слова «від десяти» були замінені словами «від семи». Відтепер, ігноруючи вартість предмета злочину, суд мав з'ясовувати наявність і розмір реальних збитків. У цій частині і в частині санкції Закон мав зворотну силу. Нарешті, згідно із Законом № 270-VI від 15 квітня 2008 р. санкція ч. З ст. 289 була ще раз змінена і набула такого змісту: «караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна або без такої». Цей Закон також має зворотню силу. Таким чином, якщо, скажімо, особа була засуджена у 2000 р. до тринадцяти років позбавлення волі з конфіскацією майна за ч. З ст. 215-3 КК України 1960 р. за те, що, діючи у складі організованої групи, незаконно заволоділа новим автомобілем вартістю 500 тис. грн. (який згодом був знайдений без пошкоджень), то після набрання чинності КК
2001 р. справа не повинна була переглядатися. Обов'язково має бути знижена міра покарання, призначена цьому засудженому, лише у зв'язку з прийняттям Закону № 270-VI від 15 квітня 2008 р.- до максимальної межі покарання, встановленої санкцією нового закону (у даному випадку до дванадцяти років). Це прямо передбачено ч. З ст. 74 КК, а також пунктом 5 Прикінцевих положені Закону № 270-VI від 15 квітня 2008 р. Якщо ж за такі самі дії (але вчинені у складі не організованої групи, а групи осіб за попередньою змовою) і до такого саме покарання особа була засуджена у 2002 р., то відповідно до ч. З ст. 74 КК у зв'язку з набранням чинності Законом № 2903-ІУ від 22 вересня 2005 р. покарання цій особі мало бути знижене до восьми років (адже санкція ч. 2 ст. 289 в редакції цього Закону передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років з конфіскацією майна або без такої).
9. Для гарантування дотримання вимог ст. 58 Конституції України та правильного застосування положень ст. 5 - у разі прийняття закону, що пом'якшує чи посилює кримінальну відповідальність за той або інший злочин - необхідно визначити, яка санкція передбачає більш суворе покарання (є більш суворою санкцією), а яка - менш суворе. Правила визначення таких санкцій потрібні також для: а) правильного застосування положень частин 1 і 2 ст. 70, відповідно до яких: при сукупності злочинів суд, призначивши покарання за кожний злочин окремо, може визначити остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим; при складанні покарань остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається в межах, встановлених санкцією статті Особливої частини КК, яка передбачає більш суворе покарання; б) вирішення питання про необхідність кваліфікації за сукупністю злочинів, суспільно небезпечний характер яких є однаковим, а ступінь тяжкості - різним. Наприклад, умисні дії, вчинені з метою зміни меж території або державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, поєднані з розпалюванням національної чи релігійної ворожнечі, кваліфікуються тільки за ч. 2 ст. 110 і не потребують додаткової кваліфікації за ст. 161 саме тому, що санкція ч. 2 ст. 110 є більш суворою, ніж санкції ст. 161. Незаконне ж введення наркотичних засобів в організм іншої особи проти її волі, що спричинило смерть потерпілого, якщо винна особа передбачала настання такого суспільно небезпечного наслідку і бажала або свідомо допускала його настання, не охоплюється ч. З ст. 314 і потребує додаткової кваліфікації за частинами 1 або 2 ст. 115, санкції яких є більш суворими.
Правила визначення санкції з більш суворим покаранням можна умовно розділити на три частини, які включають дванадцять правил.
І. Правила для двох санкцій, які відрізняються за видами основного покарання.
Правило перше. Якщо основне покарання (або одне з них), передбачене санкцією ст. 1, є більш тяжким, ніж основне покарання (або одне з них), передбачене санкцією ст. 2, то санкція ст. 1 передбачає більш суворе покарання.
Види основних покарань від найменш тяжкого до найбільш тяжкого розташовані (відповідно до ст. 51) у такому порядку: 1) штраф; 2) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; 3) громадські роботи; 4) виправні роботи;
5) службові обмеження для військовослужбовців; 6) арешт; 7) обмеження волі; 8) тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовця; 9) позбавлення волі на певний строк; 10) довічне позбавлення волі.
Наприклад, більш суворою є санкція у виді штрафу або обмеження волі, ніж санкція у виді виправних робіт або арешту.
(Слід враховувати особливості покарання неповнолітніх (статті 99-102). Наприклад, якщо санкцією ст. 1 передбачено громадські роботи або арешт, а санкцією ст. 2 - виправні роботи або позбавлення волі на строк до 5 років, то стосовно неповнолітнього більш суворою санкцією може бути санкція ст. 1 (адже згідно з ч. 2 ст. 102 позбавлення волі не може бути призначене неповнолітньому, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості)).
Правило друге. Якщо санкцією ст. 1 передбачено альтернативні види основних покарань, а санкцією ст. 2 - один вид основного покарання, яке є однаковим за тяжкістю і межами з найбільш тяжким із тих видів основного покарання, які передбачено ст. 1, то санкція ст. 2 передбачає більш суворе покарання.
Наприклад, більш суворою є санкція у виді обмеження волі на строк від 2 до 5 років, ніж санкція у виді арешту до 6 місяців або обмеження волі від 2 до 5 років.
Із цього правила існує виняток. Оскільки санкції ч. 1 ст. 212, ч. 1 ст. 239 і ч. 1 ст. 323 передбачають штраф або позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років, а санкції ч. 1 ст. 183 і ч. 1 ст. 203 - штраф, поєднаний з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на такий самий строк, та при цьому і штраф, і позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до 3 років можуть водночас бути й основними, і додатковими покараннями, то санкції ч. 1 ст. 183 і ч. 1 ст. 203 є більш суворими, ніж санкції ч. 1 ст. 212, ч. 1 ст. 239 і ч. 1 ст. 323.
II. Правила для двох санкцій, які відрізняються за межами основного покарання.
Правило третє. Якщо у санкції ст. 1 максимальна межа даного виду основного покарання є вищою (більшою), ніж у санкції ст. 2, то санкція ст. 1 передбачає більш суворе покарання. Навіть якщо при цьому мінімальна межа даного виду основного покарання у санкції ст. 1 є нижчою (меншою), ніж у санкції ст. 2, то санкція ст. 1 однак передбачає більш суворе покарання - адже в основу категоризації злочинів залежно від ступеня їх тяжкості покладено саме верхню межу санкції, а правові наслідки засудження за злочини різної категорії суттєво відрізняються (див. про це коментар до ст. 12). Це правило не застосовується при визначенні зворотної дії нового закону, адже, відповідно до частин 3 і 4 ст. 5, закон про кримінальну відповідальність, що частково пом'якшує відповідальність, а частково її посилює, має зворотну дію в часі лише у тій частині, яка пом'якшує відповідальність.
Під межами покарань розуміються часові (година, місяць, рік) або інші межі, в яких з урахуванням положень Загальної частини КК (статті 52-63) відповідний вид покарання може бути призначений, а також їх певні фактичні межі, встановлені у конкретній санкції. Загальною частиною КК межі покарань визначені для:
а) штрафу - від ЗО до 1000 нмдг, якщо статтями Особливої частини КК не передбачено вищого розміру штрафу (вищі розміри штрафу передбачені, наприклад, у частинах
1 і 2 ст. 204, ч. 2 ст. 212, ст. 220);
б) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю - від
2 до 5 років;
в) громадських робіт - від 60 до 240 годин;
г) виправних робіт - від 6 місяців до 2 років із відрахуванням у дохід держави від
10 до 20 відсотків заробітку засудженого;
ґ) службового обмеження для військовослужбовців - від 6 місяців до 2 років із відрахуванням у дохід держави від 10 до 20 відсотків суми грошового забезпечення засудженого;
д) арешту - від 1 до 6 місяців;
е) обмеження волі - від 1 до 5 років;
є) тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовця - від 6 місяців до
2 років;
ж) позбавлення волі на певний строк - від 1 до 15 років, за винятком випадків, передбачених Загальною частиною КК (ч. 2 ст. 71, ч. 5 ст. 80, ч. 2 ст. 87).
Отже, наприклад, більш суворою є санкція у виді арешту на строк до 6 місяців, ніж арешту на строк до 3 місяців. Межі альтернативних менш тяжких видів покарань у цих випадках до уваги не беруться. Тому покарання у виді виправних робіт на строк до 1 року або арешту на строк до 6 місяців однак є більш суворим, ніж покарання у виді виправних робіт на строк до 2 років або арешту на строк до 3 місяців.
(Деякі особливості мають межі покарань, які застосовуються до неповнолітніх (статті 99-102). Наприклад, якщо за рівних мінімальних меж максимальна межа позбавлення волі у санкції ст. 1 становить 5 років, а у санкції ст. 2 - 4 роки, то санкцію ст. 1 не можна визнати більш суворою, оскільки згідно з ч. З ст. 102 за злочин середньої тяжкості покарання у виді позбавлення волі у будь-якому разі призначається неповнолітньому на строк не більше 4 років).
Правило четверте. Якщо максимальна межа даного виду основного покарання однакова, але у санкції ст. 1 мінімальна його межа є вищою (більшою), ніж у санкції ст. 2, то санкція ст. 1 передбачає більш суворе покарання.
Наприклад, більш суворою є санкція у виді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років, ніж на строк від 3 до 10 років.
III. Правила для двох санкцій, які відрізняються за додатковими покараннями (їх наявністю, видами, межами тощо).
Правило п 'яте. Якщо санкцією ст. 1 передбачене додаткове покарання, а санкцією ст. 2 - ні, то санкція ст. 1 передбачає більш суворе покарання.
Наприклад, більш суворою є санкція у виді позбавлення волі від 7 до 12 років з конфіскацією майна, ніж санкція у виді позбавлення волі від 7 до 12 років.
Правило шосте. Якщо санкцією ст. 1 передбачений більш тяжкий вид додаткового покарання, ніж санкцією ст. 2, то санкція ст. 1 передбачає більш суворе покарання.
Види додаткових покарань від найменш тяжкого до найбільш тяжкого розташовані (відповідно до ст. 51) у такому порядку: а) штраф; б) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; в) конфіскація майна.
Правило сьоме. Якщо санкцією ст. 1 передбачено альтернативні види додаткових покарань, а санкцією ст. 2 - один вид додаткового покарання, яке є однаковим за тяжкістю і межами з найбільш тяжким із тих видів додаткового покарання, які передбачені ст. 1, то санкція ст. 2 передбачає більш суворе покарання.
Наприклад, більш суворою є санкція у виді позбавлення волі на строк від 3 до 8 років з конфіскацією майна, ніж санкція у виді позбавлення волі на строк від 3 до 8 років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю або з конфіскацією майна.
Правило восьме. Якщо санкцією ст. 1 передбачено більшу кількість додаткових обов'язкових покарань, ніж санкцією ст. 2, то санкція ст. 1 передбачає більш суворе покарання.
Наприклад, більш суворою є санкція у виді позбавлення волі на строк до 5 років зі штрафом і позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, ніж санкція у виді позбавлення волі на строк до 5 років зі штрафом.
Правило дев 'яте. Якщо санкціями статей 1 і 2 передбачено однаковий вид додаткового покарання, але у санкції ст. 1 максимальна його межа є вищою (більшою), ніж у санкції ст. 2, то санкція ст. 1 передбачає більш суворе покарання.
Під межами додаткових видів покарання розуміються часові (рік) або інші межі, в яких з урахуванням положень Загальної частини КК (див. статті 53, 54 і 59) цей вид покарання може бути призначений, а також їх відповідні фактичні межі, встановлені у конкретній санкції. Загальною частиною КК вони визначені для:
а) штрафу як додаткового покарання - від ЗО до 1000 нмдг, якщо статтями Особливої частини не передбачено вищого розміру штрафу (вищий розмір штрафу передбачено, наприклад, у ч. З ст. 365);
б) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткового покарання - від одного до трьох років;
в) конфіскації - від конфіскації частини майна до конфіскації всього майна, яке є власністю засудженого. Певним чином застосування конфіскації майна обмежує Перелік майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком.
Правило десяте. Якщо санкціями статей 1 і 2 передбачені однаковий вид додаткового покарання і рівною є його максимальна межа, але у санкції ст. 1 мінімальна його межа є вищою (більшою), ніж у санкції ст. 2, то санкція ст. 1 передбачає більш суворе покарання.
Наприклад, більш суворою є санкція у виді арешту зі штрафом від 100 до 200 нмдг, ніж у виді арешту зі штрафом (від 30) до 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Правило одинадцяте. Якщо санкцією ст. 1 передбачене додаткове покарання як обов'язкове, а санкцією ст. 2 - таке саме додаткове покарання, але як факультативне, то санкція ст. 1 передбачає більш суворе покарання.
Наприклад, більш суворою є санкція ч. 2 ст. 140 (обмеження волі до 5 років або позбавлення волі до 3 років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю до 3 років), ніж санкція ч. 2 ст. 144 (обмеження волі до 5 років або позбавлення волі до 3 років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю до 3 років або без такого).
Правило дванадцяте. Якщо санкцією ст. 1 передбачене додаткове покарання, яке може бути приєднане до будь-якого із основних покарань, а санкцією ст. 2 - таке саме додаткове покарання, яке може бути приєднане не до всіх основних покарань, то санкція ст. 1 передбачає більш суворе покарання.
Наприклад, більш суворою є санкція у виді штрафу або виправних робіт, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, ніж санкція у виді штрафу з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю або виправних робіт. Конституція України (статті 58, 147).
Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 р. (ст. 11).
Міжнародний пакт про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966р. Ратифікований Україною 19 жовтня 1973 р. (ст. 15).
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 р. Ратифікована Україною 17 липня 1997р. (ст. 7).
КПК (ст. 409).
Рішення КС у справі про зворотну дію кримінального закону в часі N9 6-рп/2000 від 19 квітня
2000 р.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "Стаття 5. Зворотна дія закону про кримінальну відповідальність у часі"
  1. Стаття 4. Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі
    статті, частини статей тощо) можуть бути визнані неконституційними рішенням Конституційного Суду України і втрачають чинність з дня ухвалення такого рішення. При цьому закони чи їх окремі положення визнаються неконституційними, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Визнання
  2. Стаття 48. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із зміною обстановки
    статті 7, 7-І, 12,
  3. Стаття 70. Призначення покарання за сукупністю злочинів
    статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає більш суворе покарання. Якщо хоча б один із злочинів є умисним тяжким або особливо тяжким, суд може призначити остаточне покарання за сукупністю злочинів у межах максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. Якщо хоча б за один із вчинених злочинів призначено довічне
  4. Стаття 74. Звільнення від покарання та його відбування
    статті 72 цього Кодексу. 4. Особа, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути за вироком суду звільнена від покарання, якщо буде визнано, що з урахуванням бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці цю особу на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільно небезпечною. 5. Особа також може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах,
  5. Стаття 88. Правові наслідки судимості
    статтями 437-439 та ч. 1 ст. 442, є підставою для незастосування давності виконання обвинувального вироку (ч. 6 ст. 80); 11) враховується при визначенні обов'язкової частини покарання, яка фактично повинна бути відбута при умовно-достроковому звільненні від відбування покарання (п. 2 ч. З ст. 81, п. 2 ч. З ст. 107), а також при заміні невідбутої частини покарання більш м'яким (п. 2 ч. 4 ст.
  6. Стаття 197-1. Самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво
    статтею, або групою осіб, або щодо земельних ділянок особливо цінних земель, земель в охоронних зонах, зонах санітарної охорони, санітарно-захисних зонах чи зонах особливого режиму використання земель,- карається обмеженням волі на строк від двох до чотирьох років або позбавленням волі на строк до двох років. 3. Самовільне будівництво будівель або споруд на самовільно зайнятій земельній
  7. Стаття 199. Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї
    статті, вчинені організованою групою чи в особливо великому розмірі,- караються позбавленням волі на строк від восьми до дванадцяти років з конфіскацією майна. Примітка. Дії, передбачені цією статтею, вважаються вчиненими у великому розмірі, якщо сума підробки у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян; в особливо великому розмірі - якщо сума підробки у
  8. Стаття 212. Ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів)
    статті, вчинені особою, раніше судимою за ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), або якщо вони призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів в особливо великих розмірах,- караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років з
  9. § 2. Особливості відшкодування шкоди різних форм
    зворотну вимогу до особи, в інтересах якої вона діяла. Враховуючи обставини, за яких було завдано шкоди у стані крайньої необхідності, суд може покласти обов'язок її відшкодування на особу, в інтересах якої діяла особа, яка завдала шкоди, або зобов'язати кожного з них відшкодувати шкоду в певній частці або звільнити їх від відшкодування шкоди частково або в повному обсязі. Відшкодування
  10. Стадії провадження у справах про адміністративні правопорушення
    стаття КпАП, що передбачає адміністративну відповідальність за дане правопорушення. У випадку вилучення у порушника предметів або документів до протоколу вноситься відповідний запис. По-друге, це відомості про особу правопорушника: поізвише. ім'я. по батькові, вік, рід занять, матеріальне становище, місце проживання і роботи, документ, що посвідчує особу (паспорт або інший документ).