| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Стаття 70. Призначення покарання за сукупністю злочинів |
||
|
1. При сукупності злочинів суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожний злочин окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань. 2. При складанні покарань остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається в межах, встановлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає більш суворе покарання. Якщо хоча б один із злочинів є умисним тяжким або особливо тяжким, суд може призначити остаточне покарання за сукупністю злочинів у межах максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. Якщо хоча б за один із вчинених злочинів призначено довічне позбавлення волі, то остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається шляхом поглинення будь-яких менш суворих покарань довічним позбавленням волі. 3. До основного покарання, призначеного за сукупністю злочинів, можуть бути приєднані додаткові покарання, призначені судом за злочини, у вчиненні якйх особу було визнано винною. 4. За правилами, передбаченими в частинах першій - третій цієї статті, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому злочині, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в статті 72 цього Кодексу. (Стаття 70 зі змінами, внесеними згідно із Законом № 270-\/І від 15 квітня 2008 р.) 1. Сукупність злочинів є одним із видів множинності злочинів. Про поняття сукупності злочинів див. ст. 33 та коментар до неї. Призначення покарання за сукупністю злочинів проходить дві стадії: 1) суд призначає покарання окремо за кожен злочин; 2) суд призначає остаточне покарання за їх сукупністю. Цей підхід має практичне значення у таких аспектах: а) він сприяє досягненню мети кримінального покарання, оскільки, призначаючи покарання за кожний із вчинених злочинів, суд не лише індивідуалізує покарання, а й стверджує принцип невідворотності покарання; б) він забезпечує апеляційній і касаційній інстанціям можливість перевірки винесеного вироку, полегшує розгляд справ у разі, коли йдеться про зміну чи скасування вироку в частині засудження за один із злочинів; в) це дає змогу правильно застосовувати положення кримінального закону про його зворотну дію в часі; г) у разі прийняття закону про амністію він надає можливість чітко визначити злочин, що підпадає під амністію. Призначаючи покарання за кожний із злочинів, суд повинен керуватися загальними засадами призначення покарання (ст. 65). 2. Остаточне покарання за сукупністю злочинів призначається судом на основі одного із трьох принципів: 1) поглинення менш суворого покарання більш суворим; 2) повного складання призначених покарань; 3) часткового складання призначених покарань. За загальним правилом, встановленим ч. 2 ст. 70, остаточне покарання визначається в межах, установлених нормою Особливої частини КК, яка передбачає більш суворе покарання. Виняток з цього правила становить ситуація, коли хоча б один із злочинів є умисним тяжким чи особливо тяжким. У такому випадку суд вправі призначити остаточне покарання за сукупністю злочинів у межах максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині КК. Якщо хоча б за один із вчинених злочинів призначено довічне позбавлення волі, то остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається шляхом поглинення будь-яких менш суворих покарань довічним позбавленням волі. Передбачені законом правила призначення покарання за сукупністю злочинів застосовуються у випадках самостійної кваліфікації вчиненого як за різними статтями, так і за різними частинами однієї статті кримінального закону, якими передбачена відповідальність за окремі склади злочинів і які мають самостійні санкції. Повною мірою це стосується також дій, одні з яких кваліфікуються як закінчений злочин, а інші - як готування, замах або співучасть у злочині. Однак за окремими пунктами статті КК, які не мають самостійних санкцій, покарання за сукупністю злочинів не призначається. При виборі принципу призначення покарання (поглинення менш суворого покарання більш суворим або повного чи часткового складання призначених покарань) суд повинен враховувати, крім даних про особу винного та обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання, також кількість злочинів, що входять у сукупність, форму вини і мотиви вчинення кожного з них, вид сукупності (реальна чи ідеальна), тяжкість наслідків кожного злочину окремо та їх сукупності тощо. 3. У випадку, коли за злочини, що входять у сукупність, призначено додаткове (додаткові) покарання, суд обов'язково приєднує його (їх) до остаточно призначеного ним основного покарання. Коли за злочини, що входять у сукупність, призначено кілька додаткових покарань одного й того ж виду, суд визначає остаточне додаткове покарання шляхом поглинення меншого за розміром (строком) покарання більшим за розміром (строком) або шляхом повного чи часткового складання цих покарань у межах, встановлених санкцією норми Особливої частини, яка передбачає більш суворе додаткове покарання, за якою засуджено винного. При цьому максимальний розмір (строк) додаткового покарання не може бути більшим його максимального розміру (строку), визначеного законом (відповідною статтею Загальної частини КК). Призначені судом за злочини, що входять у сукупність, додаткові покарання різних видів приєднуються до остаточно призначеного основного покарання і виконуються самостійно (ч. 4 ст. 72). При складанні покарань за сукупністю злочинів менш суворий вид покарання переводиться в більш суворий вид за правилами, передбаченими ст. 72. Про правила визначення санкцій з більш суворим покаранням див. коментар до ст. 5. 4. За правилами, визначеними в частинах 1-3 ст. 70, призначення покарання застосовується і в тих випадках, коли після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому злочині, який вчинено до постановлення попереднього вироку. За таких обставин до строку остаточно призначеного покарання зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими ст. 72. У цьому випадку процес призначення покарання проходить три стадії: 1) призначення покарання за розкритий злочин; 2) визначення остаточного покарання за сукупністю злочинів; 3) зарахування в строк остаточного покарання повністю чи частково відбутого покарання за попереднім вироком. Усі названі стадії відображаються в резолютивній частині вироку. При цьому суд не може змінювати призначені покарання за попередніми вироками, а остаточне покарання не може бути нижчим від покарання, призначеного за попереднім вироком, оскільки в таких випадках при поглиненні або складанні покарань суд має виходити з розміру всього покарання, призначеного за попереднім вироком, а не з його не- відбутої частини. Якщо ж вирок у попередній справі скасовано за нововиявленими обставинами, то він не враховується. Суд призначає покарання у такому випадку за правилами, передбаченими частинами 1-3 ст. 70. Іноді після постановлення вироку в справі встановлюється, що винний як до поста- новлення вироку в справі, так і після його постановлення вчинив ще й інші злочини. За таких обставин спочатку призначається покарання за сукупністю злочинів (ст. 70), а потім - за сукупністю вироків (ст. 71). Постанова ПВС N9 7 від 24 жовтня 2003 р. «Про практику призначення судами кримінального покарання» (пункти 7, 76, 20, 21, 22). |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Информация, релевантная "Стаття 70. Призначення покарання за сукупністю злочинів" |
||
|
||