Головна
ГоловнаКримінальне, кримінально-процесуальне правоКримінальне право → 
« Попередня Наступна »
М. І. Мельник, М. І. Хавронюк. Науково-практичний коментар кримінального кодексу України, 2010 - перейти к содержанию учебника

Стаття 69. Призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом


1. За наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.
2. На підставах, передбачених у частині першій цієї статті, суд може не призначати додаткового покарання, що передбачене в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу як обов'язкове.
(Положення ч. 1 ст. 69 в частині, яка унеможливлює призначення особам, які вчинили злочини невеликої тяжкості, більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, втратило чинність, як таке, що визнане неконституційним на підставі Рішення КС № 15-рп/2004 від 02.11.2004 р.)
(Стаття 69 зі змінами, внесеними згідно із законами № 527-V від 22.12.2006 р., № 270-УІ від 15 квітня 2008 р.)
1. Закон (ч. 1 ст. 69) визначає такі підстави, які можуть обумовити призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом: 1) наявність кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину;
2) тяжкість вчиненого злочину; 3) урахування особи винного, що передбачає урахування суб'єктивних ознак, які знижують ступінь суспільної небезпеки особи винного. При цьому суд має належним чином умотивувати своє рішення про призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом. При цьому суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.
Під кількома обставинами у ч. 1 ст. 69 слід розуміти не менше двох відповідних обставин. Поняття істотне зниження ступеня тяжкості вчиненого злочину є оціночним. Наприклад, у судовій практиці ВС не були визнані такими, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину такі обставини, як вчинення злочину у молодому віці і ненастання від дій винного суспільно небезпечних наслідків.
2. За наявності підстав, визначених у ч. 1 ст. 69, суд, крім призначення винному більш м'якого основного покарання, може також не призначати йому додаткове покарання, що передбачене в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК як обов'язкове. Якщо таке покарання передбачене як факультативне, суд вирішує питання про його призначення, виходячи із загальних засад призначення покарання (ст. 65).
3. Більш м'яке покарання, ніж визначене санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, може бути призначене судом і у випадках, передбачених ч. З ст. 43 та ст. 82.
Рішення КС у справі про призначення судом більш м'якого покарання № 15-рп/2004 від 2 листопада 2004 р.
Постанова ПВС «Про практику призначення судами кримінального покарання» N9 7 від 24 жовтня 2003 р. (п. 8).
Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах ВС від 27 березня 2007 р. у справі Т.
Стаття 69-1. Призначення покарання за наявності обставин, що пом'якшують покарання
1. За наявності обставин, що пом'якшують покарання, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 66 цього Кодексу, відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також при визнанні підсудним своєї вини, строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
(Кодекс доповнено статтею 69-1 згідно із Законом N2 270Л/І від 15 квітня 2008 р.)
1. Статтею 69-1 визначаються правила, відповідно до яких строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу за сукупності таких умов:
1) покарання підсудного пом'якшують обставини, передбачені пунктами 1 та 2 ч. 1 ст. 66 цього Кодексу. До таких обставин віднесені з'явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину (п. 1 ч. 1 ст. 66), а також добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди (п. 2 ч. 1 ст. 66). Буквальне тлумачення тексту ст. 69-1, в якій законодавцем застосовано єднальний сполучник «та», дозволяє стверджувати, що під «наявністю обставин, що пом'якшують покарання, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 66 цього Кодексу» слід розуміти наявність обох обставин, передбачених вказаними пунктами частини 1 ст. 66, у будь- якому їх сполученні (наприклад, в одних випадках може мати місце з'явлення із зізнанням, щире каяття і добровільне відшкодування завданого збитку, в інших - активне сприяння розкриттю злочину й усунення заподіяної шкоди, в третіх - щире каяття і усунення заподіяної шкоди);
2) відсутні обставини, що обтяжують покарання. Йдеться про відсутність усіх передбачених ч. 1 ст. 67 обставин, які обтяжують покарання. Наявність же хоча б однієї з цих обставин виключає можливість застосування ст. 69-1. У ст. 69-1 під обставинами, що обтяжують покарання, розуміються тільки обставини, передбачені ч. 1 ст. 67, але не аналогічні за назвою обставини, передбачені у статтях Особливої частини КК як ознаки злочину, що впливають на його кваліфікацію;
3) підсудний визнає свою вину. Йдеться про визнання підсудним своєї вини у вчиненні злочину, який йому інкримінується - визнання вини в іншому злочині до уваги не береться. У процесі розгляду справи, виходячи із сукупності всіх її обставин, суд має встановити, є таке визнання щирим чи удаваним - виходячи із загального змісту ст. 69-1 удаване визнання вини, не поєднане із зізнанням, щирим каяттям або активним сприянням розкриттю злочину, не повинно оцінюватися як таке. Визнання підсудним своєї вини має бути всебічно перевірене. У разі зміни підсудним показань, даних під час досудового слідства, суд має з'ясувати причину цього, ретельно перевірити всі його показання і дати їм належну оцінку.
2. За вказаних вище умов суд зобов'язаний (а не має право) призначити покарання, строк або розмір якого не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу. Наприклад, якщо ч. З ст. 185 передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до шести років, то суд не може призначити покарання у виді позбавлення волі на строк більше чотирьох років.
3. Особливістю передбачених чинним КК України покарань є те, що усі вони, крім позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, а також довічного позбавлення волі, мають встановлені законом межі, що дає змогу суду обирати не тільки вид, а й розмір покарання. Отже, зазначені види покарань мають свої межі: максимальний строк або розмір. 4. Різними санкціями статей (санкціями частин статей) Особливої частини КК як найбільш суворі види основного покарання передбачені: штраф - від тридцяти до тисячі нмдг (вищі розміри штрафу передбачені, наприклад, частинами 1 і 2 ст. 204, ч. 1 ст. 209, ч. 2 ст. 212, ст. 220); позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю - до п'яти років; громадські роботи - до двохсот сорока годин; виправні роботи - до двох років із відрахуванням у дохід держави до двадцяти відсотків заробітку засудженого; службове обмеження для військовослужбовців - до двох років із відрахуванням у дохід держави до двадцяти відсотків суми грошового забезпечення засудженого; арешт - до шести місяців; обмеження волі - до п'яти років; тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовця - до двох років; позбавлення волі на певний строк - до п'ятнадцяти років. Деякі особливості мають максимальні межі покарань, які застосовуються до неповнолітніх: штраф призначається в межах до п'ятисот нмдг; громадські роботи - до ста двадцяти годин; виправні роботи - до одного року; арешт - до сорока п'яти діб; позбавлення волі на певний строк, залежно від категорії вчиненого злочину та віку неповнолітнього (статті 99-102). При цьому підрахунок строку або розміру покарання треба робити, з огляду на максимальний строк покарання, передбаченого конкретною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини, а не визначеного Загальною частиною КК.
5. Положення ст. 69-1 в частині призначення покарання не поширюються на такий вид покарання, як довічне позбавлення волі, оскільки цей вид покарання, на відміну від усіх інших видів покарань (крім також позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу), не має встановлених законом меж, що не дає можливості суду обирати певний розмір покарання (під межами покарань розуміються часові, грошові, майнові або інші межі, в яких з урахуванням положень Загальної частини КК (статті 52-63) відповідний вид покарання може бути призначений, а також їх певні фактичні межі, встановлені у конкретній санкції.
Отже, при призначенні покарання за злочин, за який передбачено покарання у виді довічного позбавлення волі, за наявності обставин, що пом'якшують покарання, передбачених пунктами 1 та 2 ч. 1 ст. 66, відсутності будь-яких обставин, що обтяжують покарання, а також при визнанні підсудним своєї вини, «найбільш суворим видом покарання», про яке згадується у ст. 69-1, слід вважати позбавлення волі на певний строк. Такий підхід цілком узгоджується з принципом верховенства права (ст. 8 Конституції України), за якого не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод і не допускається дискримінація за будь-якими ознаками (статті 22, 24 Конституції України). Інший підхід, за якого особи, засуджені за злочин, передбачений статтею (частиною статті) КК України, санкція якої містить довічне позбавлення волі, не мають права на більш гуманне ставлення до них, ніж особи, засуджені за усі інші злочини, є непра- вовим і не може бути застосований.
Ще одним аргументом (практичного характеру) на користь того, що у зазначених випадках необхідно брати до уваги саме позбавлення волі на певний строк, є те, що з огляду на загальні засади призначення покарання та умови призначення довічного позбавлення волі, визначені у ст. 64 («довічне позбавлення волі... застосовується лише у випадках..., якщо суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк»), у суду фактично немає підстав для призначення довічного позбавлення волі (а не позбавлення волі на певний строк) за наявності обставин, що пом'якшують покарання, передбачених пунктами 1 та
2 ч. 1 ст. 66, відсутності будь-яких обставин, що обтяжують покарання, а також при визнанні підсудним своєї вини,- навіть і за злочини, передбачені ст. 112, ч. 2 ст. 115, ч. З ст. 258, статтями 348, 379,400, ч. 4 ст. 404, ч. 2 ст. 438, ч. 2 ст. 439, ч. 1 ст. 442, ст. 443.
Загалом же ст. 69-1, як і ст. 68, у цьому контексті потребують законодавчих уточнень.
Постанова ПВС № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» (пункти 6-2 і 6-3).
Постанова ПВС № 2 від 11 лютого 2005 р. «Про практику застосування судами України законодавства, що регулює повернення кримінальних справ на додаткове розслідування» (п. 11).
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "Стаття 69. Призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом"
  1. Стаття 2. Підстава кримінальної відповідальності
    статтях (частинах статей) КК описуються не елементи складу злочину взагалі, а елементи складу того чи іншого конкретного злочину. Відповідно, опис елементів складу кожного злочину конкретизується шляхом опису конкретних ознак, із яких складаються ці елементи. Так, якщо йдеться про розбій - злочин, передбачений ст. 187,- то об'єктивна сторона його складу має вигляд дій, які є нападом на
  2. Стаття 3. Законодавство України про кримінальну відповідальність
    статті 8, 9, 57, 94, 152). Віденська конвенція про правонаступництво держав стосовно договорів від 23 серпня 1978р. Ратифікована Україною 17 вересня 1992 р. Закон України «Про дію міжнародних договорів на території України» від 10 грудня 1991 р. Закон України «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 р. (статті 6, 7). Закон України «Про міжнародні договори України» від 29 червня
  3. Стаття 5. Зворотна дія закону про кримінальну відповідальність у часі
    статтю у відповідність до частини 3 ст. З КК, згідно з якою цим Кодексом визначаються не лише злочинність і караність діяння, а й інші його кримінально-правові наслідки, а також загалом забезпечити поширення на особу усіх сприятливих для неї наслідків зворотної дії закону про кримінальну відповідальність у часі. Під законом про кримінальну відповідальність тут розуміється не тільки Кримінальний
  4. Стаття 6. Чинність закону про кримінальну відповідальність щодо злочинів, вчинених на території' України
    статтях 7 і 8. 3. Згідно з ч. 2 ст. 6 для того, щоб злочин вважався вчиненим на території України, достатньо, щоб його було: 1) почато і закінчено на території України; 2) почато, продовжено і закінчено або припинено на території України; 3) почато на території України, а продовжено, закінчено або припинено за її межами; 4) почато і продовжено на території України, а закінчено або
  5. Стаття 10. Видача особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину, та особи, яка засуджена за вчинення злочину
    призначеного строку покарання залишається менше шести місяців; г) особі надано притулок згідно із законодавством України або якщо кримінальна справа згідно із законодавством України у даному разі порушується лише за приватною скаргою потерпілого тощо. Крім того, у видачі може бути відмовлено з інших підстав (наприклад, з огляду на характер злочину, вік, стан здоров'я та інші особистісні
  6. Стаття 12. Класифікація злочинів
    статтями КК, можуть бути вчинені як умисно, так і з необережності, а також зі складеною (змішаною) формою вини. Водночас, КК дає можливості для інших класифікацій злочинів. Так, із статей 6-8, 10 випливає, що дещо різними є правові наслідки злочинів, вчинених громадянами України, іноземцями та особами без громадянства на території України і за її межами; статті 24 і 25 визначають умисел і
  7. Стаття 49. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності
    статті строків особа вчинила новий злочин середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. Обчислення давності в цьому разі починається з дня вчинення нового злочину. При цьому строки давності обчислюються окремо за кожний злочин. 4. Питання про застосування давності до особи, що вчинила особливо тяжкий злочин, за який згідно із законом може бути призначено довічне позбавлення волі,
  8. Стаття 52. Основні та додаткові покарання
    статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу. До основного покарання може бути приєднане одне чи кілька додаткових покарань у випадках та порядку, передбачених цим Кодексом. 5. Ухилення від покарання, призначеного вироком суду, має наслідком відповідальність, передбачену статтями 389 та 390 цього Кодексу. (Стаття 52 зі змінами, внесеними згідно із Законом № 270-У/І від 15
  9. Стаття 53. Штраф
    статтями Особливої частини цього Кодексу не передбачено вищого розміру штрафу. 3. Штраф як додаткове покарання може бути призначений лише тоді, якщо його спеціально передбачено в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу. 4. З урахуванням майнового стану особи суд може призначити штраф з розстрочкою виплати певними частинами строком до трьох років. 5. У разі
  10. Стаття 55. Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю
    статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за умови, що з урахуванням характеру злочину, вчиненого за посадою або у зв'язку із заняттям певною діяльністю, особи засудженого та інших обставин справи суд визнає за неможливе збереження за ним права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. 3. При призначенні позбавлення права обіймати певні посади або займатися