| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Стаття 88. Правові наслідки судимості |
||
|
1. Особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості. 2. Судимість має правове значення у разі вчинення нового злочину, а також в інших випадках, передбачених законами України. 3. Особи, засуджені за вироком суду без призначення покарання або звільнені від покарання чи такі, що відбули покарання за діяння, злочинність і караність якого усунута законом, визнаються такими, що не мають судимості. 4. Особи, які були реабілітовані, визнаються такими, що не мають судимості. 1. Кримінальна відповідальність включає в себе осуд особи, яка вчинила злочин, від імені держави, а також, як правило, призначення покарання за вчинене і судимість. Судимість - це правовий стан особи, який виникає у зв'язку з її засудженням до кримінального покарання і за зазначених в законі умов характеризується настанням для неї певних правових наслідків. Істотними ознаками судимості є те, що вона: 1) є наслідком засудження за вчинення злочину, який триває і після відбуття покарання; 2) являє собою особливий правовий статус засудженого (має персональний характер і пов'язана лише з даною особою); 3) має чітко визначені часові рамки, встановлені ЮС; 4) полягає в обмеженнях, які застосовуються до особи, що має судимість, інших несприятливих для неї правових наслідках; 5) умови перебігу судимості та її кримінально-правові наслідки визначені КК. Загально- правові наслідки судимості регламентуються іншими нормативно-правовими актами. 2. Судимість пов'язана із вчиненням конкретного злочину і засудженням за нього. Отже, не може набути судимості особа, яка: а) не вчинила злочину; б) не постала перед судом і не була засуджена. Строки і правові наслідки судимості визначаються окремо щодо кожного злочину. При вчиненні декількох злочинів судимість виникає щодо кожного із них, тобто особа може мати одночасно кілька судимостей. При цьому вони можуть відрізнятися за тривалістю і правовим змістом. Якщо закон усуває чи пом'якшує караність діяння, то це тягне за собою і відповідні зміни щодо судимості особи, якій було призначене покарання за раніше чинним законом. При повній декриміналізації вчиненого судимість скасовується. Це випливає з ч. 2 ст. 74, яка передбачає звільнення від призначеного судом покарання у випадку усунення караності діяння, та прямо передбачене в ч. З ст. 88. Якщо ж відповідно до ч. З ст. 74 призначена засудженому міра покарання, що перевищує санкцію нового закону, знижується до максимальної межі, встановленої цим законом, то судимість обчислюється відповідно до покарання, призначеного згідно з новим законом. 3. Підставою виникнення судимості є засудження за вчинення злочину судом України. Водночас, згідно зі ст. 9 вирок суду іноземної держави може бути врахований, якщо особа була засуджена за злочин, вчинений за межами України, та знову вчинила злочин на території України. Але судимість, що виникла внаслідок засудження судом іноземної держави, в Україні тягне лише кримінально-правові наслідки, прямо передбачені ч. 2 ст. 9. 4. Персональний характер судимості полягає у тому, що вона не впливає на вирішення питань кримінальної відповідальності осіб, які вчиняють злочин у співучасті з судимим (ч. З ст. 29). Так само судимість особи не впливає на правовий статус усіх інших громадян. 5. Судимість обмежена у часі. У частині 1 ст. 88 визначено, що її початковим моментом є день набрання чинності обвинувальним вироком. Закінчується судимість з моменту її погашення або зняття. При цьому моментом погашення судимості є сплив останнього дня строку судимості, а моментом зняття судимості є момент набрання чинності постанови суду про дострокове зняття судимості чи застосування акта амністії, відповідно до якого особа вважається несудимою. Погашення або зняття судимості означає припинення всіх її негативних правових наслідків. 6. Кримінально-правовими наслідками судимості є те, що судимість: 1) може виступати як кваліфікуюча ознака при вчиненні нового злочину. КК кваліфікуюче значення надає судимості лише за тотожний чи однорідний злочин (наприклад, ч. З ст. 212). Кваліфікуюче значення судимість має і в тому випадку, коли закон передбачає посилення відповідальності за вчинення злочину повторно, оскільки повторність охоплює собою судимість. Закон визнає судимість різновидом повторності (ч. 4 ст. 32). Якщо судимість прямо не передбачена законом як кваліфікуюча ознака, вона при кваліфікації вчиненого не враховується; 2) враховується при визнанні рецидиву злочинів (ст. 34); 3) є перепоною для звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям (ст. 45), примиренням винного з потерпілим (ст. 46), передачею особи на поруки (ст. 47), зміною обстановки (ст. 48); 4) враховується при визначенні того, чи має місце переривання перебігу строків давності притягнення до кримінальної відповідальності (ч. З ст. 49); 5) враховується при виборі окремих видів покарання (ч. 2 ст. 62), а протягом строку відбування певних покарань створює підстави для застосування спеціальних обмежень щодо засуджених (ч. 2 ст. 58); 6) як одна із ознак, що характеризують особу винного, враховується відповідно до загальних засад призначення покарання (п. З ч. 1 ст. 65), а також при звільненні від покарання через хворобу (ч. 2 ст. 84); 7) виступає як обставина, що обтяжує покарання за злочини, вчинені повторно та у випадку рецидиву злочинів (п. 1 ч. 1 ст. 67) - оскільки вона є умовою рецидиву та різновидом повторності злочинів. Судимість може не враховуватися як обставина, що обтяжує покарання, з підстав, вказаних у частинах 2 і 4 ст. 67; 8) за загальним правилом, є підставою для відмови в призначенні більш м'якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69); 9) може бути підставою для відмови у звільненні від відбування покарання з випробуванням (ч. 1 ст. 75); 10) за злочини проти миру та безпеки людства, передбачені статтями 437-439 та ч. 1 ст. 442, є підставою для незастосування давності виконання обвинувального вироку (ч. 6 ст. 80); 11) враховується при визначенні обов'язкової частини покарання, яка фактично повинна бути відбута при умовно-достроковому звільненні від відбування покарання (п. 2 ч. З ст. 81, п. 2 ч. З ст. 107), а також при заміні невідбутої частини покарання більш м'яким (п. 2 ч. 4 ст. 82). Таким чином, кримінально-правові наслідки судимості полягають у тому, що вона враховується при вирішенні цілої низки питань, пов'язаних з кваліфікацією вчиненого, призначенням покарання та його виконанням. 7. Загальноправові наслідки судимості полягають у різноманітних обмеженнях, що встановлюються законом щодо осіб, які мають непогашену або незняту судимість. Це, зокрема: 1) заборона приймати на певні посади. В одних випадках така заборона встановлена безвідносно до виду злочину, за який є судимість, в інших - береться до уваги судимість лише за умисний злочин чи певний вид злочинів. Так, особа, яка має судимість за будь-який злочин, не може бути: суддею, прокурором, слідчим, адвокатом, судовим експертом, нотаріусом, членом ВРЮ, працівником органів внутрішніх справ. Відсутність судимості за умисний злочин є умовою зайняття посад: Голови та члена ЦВК, працівника УДО, народного депутата України. Деякі посади можуть обіймати лише особи, в яких відсутня судимість за певні злочини: посади в державному апараті не можуть обіймати особи, які мають судимість, несумісну з посадою, на яку вони претендують або яку обіймають, працівником державної податкової служби не може бути особа, яка має судимість за вчинення корисливих злочинів; 2) обмеження у здійсненні підприємницької діяльності. Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути зареєстровані як підприємці з правом здійснення відповідної діяльності до закінчення строку, встановленого вироком суду; 3) обмеження у допуску до державної таємниці (за наявності судимості за тяжкий злочин), що, в свою чергу, є умовою обіймання певних посад; 4) обмеження у виїзді за кордон громадянина України й обмеження у прийнятті до громадянства України (щодо особи, засудженої в Україні до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину); 5) збільшення мінімального розміру застави як запобіжного заходу; 6) обмеження, пов'язані із застосуванням адміністративного нагляду; 7) позбавлення права на отримання певних пільг. Так, у випадку засудження за вчинення злочину припиняються виплати державному службовцю, передбачені чинним законодавством; 8) обмеження у застосуванні амністії (амністія не застосовується, зокрема, до осіб, які: мають дві і більше судимості за вчинення тяжких злочинів; засуджені за бандитизм, умисне вбивство при обтяжуючих обставинах, деякі інші злочини); 9) заборона призову на строкову військову службу в мирний час (щодо осіб, які були засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжких чи особливо тяжких злочинів). 8. Підставою виникнення судимості є призначення засудженому покарання. Відсутність цієї підстави означає, що судимість не виникає, а визнання такої підстави юридично нікчемною тягне за собою негайне припинення всіх правових наслідків необгрунтованого призначення покарання, включаючи ті, що стосуються судимості. Згідно з частинами 3 і 4 ст. 88 визнаються такими, що не мають судимості, особи, які: 1) звільнені судом від кримінальної відповідальності з нереабілітуючих підстав, а саме: у зв'язку з примиренням винного з потерпілим (ст. 46); у зв'язку з передачею на поруки (ст. 47); у зв'язку зі зміною обстановки (ст. 48); у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності (ст. 49), До цієї категорії також належать особи, звільнені судом від кримінальної відповідальності на підставі закону про амністію (ч. 2 ст. 86); 2) звільнені від покарання, яким покарання судом призначається, але у вироку постановляється про його остаточне і безумовне невиконання. Підставами для цього є, зокрема, закінчення строків давності виконання обвинувального вироку (ст. 80) і амністія (ст. 86). Не вважаються такими, що не мають судимості, особи, яким відбування покарання відкладене за певних умов. До них насамперед належать особи, звільнені від відбування покарання з випробуванням (ст. 75), у т. ч. вагітні жінки і жінки, які мають дітей віком до семи років (ст. 79). Протягом іспитового строку вони вважаються судимими і КК встановлює щодо них окремі умови погашення судимості (пункти 1, 2 ст. 89). Питання про судимість осіб, звільнених від покарання на підставі ст. 84 через хворобу, слід розглядати диференційовано. Особи, звільнені від покарання відповідно до частин 1 або 2 ст. 84, не можуть вважатися такими, що остаточно не мають судимості. Адже у разі одужання такі особи можуть бути направлені для відбування покарання (ч. 4 ст. 84) і з моменту направлення для відбування покарання вважаються судимими. Якщо ж особа повністю звільняється від покарання, то несудимою вона вважається з моменту звільнення. Так, військовослужбовці, засуджені до службового обмеження, арешту або тримання в дисциплінарному батальйоні, у разі визнання їх непридатними до військової служби за станом здоров'я і звільнені у зв'язку з цим від покарання відповідно до ч. З ст. 84, визнаються такими, що не мають судимості; 3) відбули покарання за діяння, злочинність і караність яких усунута законом. Відповідно до правила, сформульованого в ч. 1 ст. 5, закон, який скасовує злочинність діяння або пом'якшує кримінальну відповідальність, має зворотну дію в часі, тобто поширюється на осіб, які відбули покарання, але мають судимість. Це означає, що питання про судимість має визначатися не відповідно до закону, який діяв на момент вчинення злочину чи призначення покарання, а згідно з новим законом; 4) реабілітовані. Реабілітація означає поновлення попереднього статусу особи, відновлення її доброго імені, репутації, яка була заплямована незаконним засудженням. Вона пов'язана із запереченням самого факту вчинення злочину, що тягне за собою визнання неправильним притягнення особи за інкриміновані їй дії до кримінальної відповідальності, засудження і призначення покарання. Тому припинення щодо особи кримінальної справи в зв'язку з відсутністю події злочину, складу злочину в діянні особи, за недоведеністю участі засудженого у вчиненні злочину має своїм наслідком визнання того, що всі попередні рішення органів дізнання, попереднього розслідування і суду (в частині обвинувачення, щодо якого особа реабілітована) є недійсними і такими, що не тягнуть негативних правових наслідків. Особа, яка була реабілітована, визнається такою, що не має судимості, не з моменту реабілітації, а з часу її «виникнення». В період між набуттям чинності незаконним обвинувальним вироком та його скасуванням з реа- білітуючих підстав особа повинна визнаватися несудимою. Відповідно, мають бути усунуті всі негативні кримінально-правові та загальноправові наслідки засудження, які виникли після вступу в силу згодом скасованого вироку. 9. При помилуванні особи судовий вирок не скасовується; помилування не означає її реабілітації й автоматично не тягне за собою визнання засудженого таким, що не має судимості. На відміну від раніше чинного законодавства нині не передбачене помилування у виді зняття судимості. 10. У ст. 88 наведено вичерпний перелік підстав, відповідно до яких визнаються такими, що не мають судимості, особи, яким призначене покарання вироком, що набув чинності. За загальним правилом, судимість є обов'язковим наслідком засудження, який триває до її погашення або зняття з підстав, указаних у статтях 89-91. 11. Відповідно до п. 11 розділу II «Прикінцевих та перехідних положень» КК 2001 р. правила щодо погашення і зняття судимості, встановлені КК 1960 р., поширюються на осіб, які вчинили злочини до набрання чинності новим Кодексом, за винятком випадків, коли відповідно до його положень пом'якшується кримінальна відповідальність цих осіб. Тому при вирішенні відповідних питань щодо осіб, які вчинили злочини до 1 вересня 2001 р. слід керуватися ст. 55 КК 1960 р., а в тих випадках, коли їх діяння підлягають кваліфікації за статтями КК 2001 р. у зв'язку з наданням його нормам зворотної дії - статтями 88-91,108 КК 2001 р. Конституція України (статті 76, 127). КПК (ст. 154-1). Закон України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 р. Закон України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 р. Закон України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 р. Закон України «Про адвокатуру» від 19 грудня 1992 р. Закон України «Про нотаріат» від 2 березня 1993 р. Закон України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р. Закон України «Про державну податкову службу в Україні» в редакції від 24 грудня 1993 р. Закон України «Про порядок виїзду з України та в'їзду в Україну громадян України» від 21 січня 1994 р. Закон України «Про судову експертизу» від 25 лютого 1994р. Закон України «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі» від 1 грудня 1994 р. Закон України «Про застосування амністії в Україні» від 1 жовтня 1996 р. Закон України «Про Вищу раду юстиції» від 15 січня 1998 р. Закон України «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб» від 4 березня 1998 р. Закон України «Про місцеві державні адміністрації» від 9 квітня 1999р. Закон України «Про державну таємницю» в редакції від 21 вересня 1999 р. Закон України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» від 22 лютого 2000р. Закон України «Про загальнообов 'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 2 березня 2000 р. Закон України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону» від 22 червня 2000 р. Закон України «Про громадянство» в редакції від 18 січня 2001 р. Закон України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 7 червня 2001 р. Закон України «Про імміграцію» від 7 червня 2001 р. Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 р. Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» від 12 липня 2001 р. Закон України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 р. Закон України «Про захист суспільної моралі» від 20 листопада 2003 р. Закон України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» від 6 квітня 2004р. Закон України «Про третейські суди» від 11 травня 2004 р. Закон України «Про Центральну виборчу комісію» від ЗО червня 2004 р. Закон України «Про вибори народних депутатів України» в редакції від 7 липня 2005 р. Закон України «Про військовий обов 'язок і військову службу» в редакції від 4 квітня 2006 р. Закон України «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення» в редакції від 3 березня 2005 р. Положення про здійснення помилування. Затверджене Указом Президента України № 1118/2005 від 19 липня 2005 р. Постанова ПВС №16 від 26 грудня 2003 р. «Про практику застосування судами України законодавства про погашення і зняття судимості» (пункти 1-3). |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Информация, релевантная "Стаття 88. Правові наслідки судимості" |
||
|
||