Головна
ГоловнаКримінальне, кримінально-процесуальне правоКримінально-процесуальне право → 
« Попередня Наступна »
B.I. Тертишніков. Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар, 2007 - перейти к содержанию учебника

Стаття 372. Мирова угода в процесі виконання

Мирова угода, укладена між сторонами, або відмова стягувача від примусового виконання в процесі виконання рішення подасться в письмовій формі державному виконавцеві, який не пізніше триденною строку передає її до суду за місцем виконання рішення для визнання.
2. Суд має право перевірити і не визнати мирову угоду або не прийняти відмови стягувача від примусового виконання, якщо це суперечить закону або порушує права чи свободи інших осіб.
3. За результатами розгляду мирової угоди або відмови від примусового виконання суд постановляє ухвалу відповідно до положень цього Кодексу.
1. Назва коментованої статті не відповідає її змісту, оскільки в ній не зазначено право на відмову стягувача від примусового виконання.
2. Ця стаття присвячена найбільш важливим розпорядчим пра-вомочностям сторін у виконавчому провадженні - мировій угоді стягувача і боржника та відмові стягувача від примусового виконання. Найбільш важливими ці правомочності є тому, що прийняття відмови стягувача від примусового виконання і визнання мирової угоди сторін тягнуть за собою закриття виконавчого провадження (пункти 1, 2 ст. 38 Закону України «Про виконавче провадження»).
3. Врегулювання спорів сторін виконавчого провадження шляхом взаємних поступок (мирова угода) і відмова стягувача від примусового виконання оформлюються письмовим документом, який подається державному виконавцю, а останній не пізніше триденного строку повинен передати мирову угоду або заяви про відмову від примусового виконання до суду за місцем виконання рішення для її визнання.
4. Питання про визнання мирової угоди або прийняття відмови стягувача від примусового виконання повинно вирішуватися в су-414
довому засіданні з повідомленням сторін виконавчого провадження. До прийняття відмови стягувача від примусового виконання і визнання мирової угоди суд має роз'яснити відповідно стягувачу чи обом сторонам наслідки їх розпорядчих дій, головний з яких полягає в тому, що виконавче провадження буде закрито і, за загальним правилом, воно не може бути відновлено (ст. 38 Закону України «Про виконавче провадження»). Визнаючи мирову угоду, суд постановляє ухвалу, в якій мають бути викладені умови цієї угоди. Ухвалою суду вирішується і питання про прийняття відмови стягувача від примусовою виконання. Якщо суд відмовляє у визнанні мирової угоди або прийнятті відмови стягувача від примусового виконання, він повинен постановити вмотивовану ухвалу, в якій його рішення обґрунтовується тим, що зазначені розпорядчі дії відповідно сторін або стягувача суперечать закону або порушують права і свободи інших осіб, і в чому конкретно це проявляється.
5. Коментована стаття та ст. 293 цього Кодексу прямо не вирішують питання проблеми оскарження ухвал суду з даних питань у виконавчому провадженні. Як уявляється, якщо суд виносить ухвалу про визнання мирової угоди сторін і про прийняття відмови стягувача від примусового виконання, у сторін немає підстав для їх оскарження, оскільки суд погодився з їх розпорядчими діями. У разі ж, коли суд відмовив їм у задоволенні відповідних заяв про визнання мирової угоди або про прийняття відмови від примусового виконання, він тим самим позбавив їх можливості розпорядитися своїм правом, створив перешкоди для цього, сторони вправі оскаржити цю ухвалу відповідно до п. 8 ст. 293 ЦП К до суду апеляційної інстанції.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "Стаття 372. Мирова угода в процесі виконання"
  1. Стаття 31. Процесуальні права та обов'язки сторін
    статті 27 цього Кодексу, позивач мас право протягом усього часу розгляду справи змінити під-ставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, а відповідач мас право визнати позов повністю або частково, пред'явити зустрічний позов. 3. Сторони можуть укласти мирову угоду на будь-якій стадії цивільного процесу. 4. Кожна із сторін має право вимагати
  2. § 4. Судові процедури, які застосовуються до боржника
    статтею 53 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»; припиняються повноваження органів управління боржника - юридичної особи, повноваження органів управління передаються керуючому санацією. Органи управління боржника протягом трьох днів з дня прийняття рішення про санацію та призначення керуючого санацією зобов'язані забезпечити передачу керуючому
  3. Як здійснюються укладення, зміна і розірвання договору?
    статтями Цивільного кодексу України. Оскільки договір є спільним юридичним актом двох чи більше осіб, погодження ними умов договору проходить принаймні дві стадії: а) пропозиція однієї сторони укласти договір, або оферта; б) прийняття пропозиції другою стороною, або акцепт. Відповідно сторона, яка зробила пропозицію, називається оферентом, а сторона, яка прийняла її, - - акцептантом. Щоб
  4. Стаття ЗО. Сторони
    статті сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач. 3. Позивач, як правило, є ініціатором порушення справи, звертаючись до суду, він вважає, що його право порушене чи оспорюється. Після порушення справи може виявитися, що право не порушене або порушене, але йому не належить. З урахуванням викладеного позивач - це та зі сторін у процесі, яка звернулася до суду, вважаючи, що її права
  5. Стаття 46. Процесуальні права органів та осіб,яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб
    статті 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду. 2. Відмова органів та інших осіб, які відповідно до статті 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб, від поданої ними заяви або зміна вимог не позбавляє
  6. Стаття 144. Об'єкти амортизації
    статті 137 цього Кодексу; сума переоцінки вартості основних засобів, проведеної відповідно до статті 146 цього Кодексу; вартість безоплатно отриманих об'єктів енергопостачання, газо- і теплозабезпечення, водопостачання, каналізаційних мереж, побудованих споживачами на вимогу спеціалізованих експлуатуючих підприємств згідно з технічними умовами на приєднання до вказаних мереж або об'єктів.
  7. Стаття 159. Безнадійна та сумнівна заборгованість
    статті. 159.1.2. Платник податку - покупець зобов'язаний зменшити витрати на вартість заборгованості, визнану судом чи за виконавчим написом нотаріуса, у податковому періоді, на який припадає день набрання законної сили рішення суду про визнання (стягнення) такої заборгованості (її частини) або вчинення нотаріусом виконавчого напису. Платник податку - продавець у разі якщо суд не задовольняє
  8. Стаття 335. Порядок оподаткування інвестора під час виконання угоди про розподіл продукції
    статті, замінюється розподілом виробленої продукції між державою та інвестором на умовах такої угоди. Податкові зобов'язання не виникають у разі: - розподілу прибуткової продукції між інвестором і державою; передачі права власності від інвестора до держави на майно, придбане або створене інвестором для виконання угоди про розподіл продукції і вартість якого відшкодована компенсаційною
  9. § 5. Особливості змісту та порядку укладення господарських договорів
    статтях 155-158 ЦК, так і схожість загального та спеціальних порядків, які складаються з ряду стадій, встановлених ст. 10 АПК та відповідними статтями нормативних актів, що регулюють окремі види господарських договірних відносин. Відсутність єдиного нормативного порядку укладення господарських договорів пов'язана з диференціацією правового режиму того чи іншого виду господарського договору
  10. § 3. Суб'єкти авторських відносин
    статтею передбачено винятки: 1) строк охорони творів, створених у співавторстві, діє протягом усього життя і 50 років після смерті останнього співавтора; 2) строк охорони творів посмертно реабілітованих авторів діє протягом 50 років після їх реабілітації; 3) твір, який уперше було опубліковано після смерті автора, але в межах ЗО років після смерті, діє протягом 50 років від дати