| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Стаття 426. Бездіяльність військової влади |
||
|
1. Умисне неприпинення злочину, що вчиняється підлеглим, або непо- рушення військовою службовою особою, яка є органом дізнання, кримінальної справи щодо підлеглого, який вчинив злочин, а також інше умисне невиконання військовою службовою особою дій, які вона за своїми службовими обов'язками повинна була виконати, якщо це заподіяло істотну шкоду,- караються штрафом від п'ятдесяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або службовим обмеженням на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років. 2. Ті самі діяння, якщо вони спричинили тяжкі наслідки,- караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років. 3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, що вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці,- караються позбавленням волі на строк від семи до десяти років. 1. Об'єкт злочинів, передбачених статтями 423 і 426, збігається. 2. З об'єктивної сторони цей злочин може проявитися тільки у суспільно небезпечній бездіяльності. Формами цього злочину є: 1) неприпинення злочину, що вчинюється підлеглим; 2) непорушення кримінальної справи щодо підлеглого, який вчинив злочин; 3) інше невиконання дій, які військова службова особа за своїми службовими обов'язками повинна була виконати, якщо це спричинило істотну шкоду. Отже, обов'язковими ознаками злочину у його третій формі є також суспільно небезпечні наслідки у вигляді істотної шкоди і причиновий зв'язок між зазначеними бездіяльністю і наслідками. Для наявності складу цього злочину у будь-якій його формі потрібно встановити: а) чи покладався на цю службову особу обов'язок вчинити певні дії, невчинення яких ставиться їй у вину; б) чи мала службова особа реальну можливість у конкретних умовах вчинити необхідні дії; в) чи справді не були виконані обов'язки, які покладені на цю службову особу. Згідно з військовими статутами, обов'язок вести роботу щодо зміцнення військової дисципліни, запобігання надзвичайним подіям і злочинам серед особового складу, своєчасно виявляти й усувати їхні причини належать до загальних обов'язків командирів та інших прямих начальників; командир повинен вимагати дотримання високої військової дисципліни від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення; командир, який не забезпечив додержання військової дисципліни та не вжив заходів для її відновлення, несе за це відповідальність. Обов'язки щодо припинення правопорушень серед військовослужбовців покладаються військовими статутами також на чергового частини, чергового роти та інших осіб зі складу добового наряду, які мають підлеглих за своєю посадою в добовому наряді. Неприпинення злочину, що вчинюється підлеглим, означає потурання вчиненню злочину особою, яка була зобов'язана відвернути злочин (вжити заходів до його недопущення чи запобігання йому). Стаття 426 є єдиною в КК статтею, яка прямо передбачає відповідальність за потурання як форму причетності до злочину. Про поняття підлеглий див. коментар до ст. 423. Відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України командири, які не порушили кримінальної справи за наявності ознак злочину, несуть відповідальність згідно із законом. Непорушення кримінальної справи щодо підлеглого, який вчинив злочин, є кримінально караним лише за наявності, крім зазначених вище загальних, також таких умов: а) існують передбачені законом приводи і підстави для порушення кримінальної справи; б) ця справа має бути порушена щодо особи, яка є підлеглою цій військовій службовій особі. Інше невиконання дій, які військова службова особа за своїми службовими обов'язками повинна була виконати, передбачає неприпинення нею грубих правопорушень, що не є злочинами, непорушення кримінальної справи щодо особи, яка не є підлеглою цій військовій службовій особі (наприклад, непорушення кримінальної справи про порушення державного кордону начальником органу прикордонної охорони або непорушення начальником органу СБ або ВСПЗС кримінальної справи, віднесеної законом до їхнього відання), невжиття заходів до приведення військ у бойову готовність, незабезпечення виконання бойового завдання, неприйняття командиром корабля заходів до спасіння особи, яка впала за борт тощо. Зазначеним невиконанням певних дій може бути також неприпинення заборонених законодавством України розважальних заходів з використанням авіаційної та іншої бойової техніки та озброєння або показів озброєння у присутності цивільного населення з демонстрацією його застосування, незалучення до проведення показів озброєння і військової техніки тільки спеціально підготовлених екіпажів, нескладення планів проведення таких заходів з передбаченими у них діями у разі виникнення надзвичайних ситуацій, непроведення необхідних тренувань тощо. Невжиття військовою службовою особою заходів до усунення зазначених в окремій ухвалі суду чи окремій постанові судді порушень закону, залишення без розгляду подання органу дізнання чи слідчого про усунення причин і умов, що сприяли вчиненню злочину, або протесту, припису чи подання прокурора, невиконання законних вимог прокурора про проведення перевірки чи ревізії діяльності підконтрольних або підпорядкованих військових частин і підрозділів або про виділення спеціалістів для проведення такої перевірки, про подання необхідних матеріалів, якщо це не заподіяло істотну шкоду, тягне адміністративну відповідальність за статтями 185-6 і 185-8 КАП. Про поняття істотна шкода і тяжкі наслідки (кваліфікуюча ознака злочину) див. коментар до ст. 423. 3. Суб'єктом злочину є: у першій його формі - військовий начальник (про його поняття див. коментар до ст. 423); у другій - начальник відповідного органу дізнання: командир військової частини (полку, окремого батальйону), з'єднання, начальник військової установи ЗС чи іншого військового формування (скажімо, ректор військової академії, начальник шпиталю, директор військового господарства, начальник військового ремонтного підприємства тощо), командир корабля, командир підрозділу ДССТ; у третій - будь-яка військова службова особа. 4. З суб'єктивної сторони бездіяльність військової влади у перших двох її формах характеризується прямим умислом, у третій - прямим умислом до діяння, умислом або необережністю до наслідків у вигляді істотної шкоди. Психічне ставлення до тяжких наслідків (ч. 2 ст. 426) може бути умисним або необережним. При цьому умисне ставлення можливе лише до наслідків у вигляді істотної шкоди або тяжких наслідків, які полягають у завданні матеріальних збитків. Оскільки зміст інших наслідків у законі не конкретизовано, винна особа не може ставитися до них умисно. 5. Особливо кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці. Кримінально-процесуальний кодекс України (статті 94, 101). Статут внутрішньої служби Збройних Сил України від 24 березня 1999 р. (статті 59, 67). Дисциплінарний статут Збройних Сил України від 24 березня 1999 р. (статті 5, 45). Закон України «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України» від 7 березня 2002 р. Положення про порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві. Затверджене постановою КМ№ 1112 від 25 серпня 2004 р. Порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків з військовослужбовцями Служби безпеки України. Затверджений наказом СБ Ns 443 від 12 грудня 2002 р. Інструкція про порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків та аварій у Державній прикордонній службі України. Затверджена наказом Адміністрації ДПС № 282 від 11 квітня 2006 р. Інструкція про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України. Затверджена наказом МО Ns 36 від 6 лютого 2001 р. Порядок підготовки і проведення за участю особового складу з використанням озброєння і військової техніки Збройних Сил потенційно небезпечних заходів у присутності цивільного населення. Затверджений постановою KMNs 378 від 26 березня 2003 р. Інструкція про провадження дізнання у Збройних Силах України. Затверджена наказом МО Ns 465 від 27липня 2006р. Положення про організацію роботи з охорони праці у військових частинах, військово- навчальних закладах, установах, організаціях та на підприємствах Міністерства оборони України. Затверджене наказом МО Ns 20 від 28 січня 1998 р. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Информация, релевантная "Стаття 426. Бездіяльність військової влади" |
||
|
||