Головна
ГоловнаКонституційне, муніципальне правоКонституційне право → 
« Попередня Наступна »
О. В. Петришин и др.. КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ. Науково-практичний коментар, 2003 - перейти к содержанию учебника

Стаття 52. Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.

Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом.
Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу. Держава заохочує і підтримує благодійницьку діяльність щодо дітей.
Згідно з ч. 1 коментованої статті діти рівні в своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі або поза ним. Новий Сімейний кодекс України (далі - СК) відтворює загальне правило, за яким права та обов'язки матері, батька і дитини пов'язані із походженням дітей, засвідченим у встановленому законом порядку. Законом закріплено дві рівнозначні за своєю правовою силою підстави виникнення батьківських правовідносин.
Якщо батьки дитини перебувають у зареєстрованому шлюбі, то її походження визначається на підставі Свідоцтва про шлюб батьків та документа закладу охорони здоров'я. Наявність зареєстрованого шлюбу є передусім підставою для презумпції (припу-
Конституція України
Розділ Н. Стаття щення) батьківства чоловіка матері дитини. Жінка, яка перебувала у шлюбі на час зачаття чи народження дитини, звільняється від обов'язку доводити походження дитини від свого чоловіка і може записати його батьком її дитини у Книгу реєстрації народжень незалежно від його волі. Припущення батьківства дає право і чоловікові зареєструвати себе батьком дитини, народженої у шлюбі, без згоди від матері. Запис батьківства може бути проведений і після смерті чоловіка, розірвання шлюбу або визнання його недійсним, якщо дитина народилася не пізніше 10 місяців з дня смерті чоловіка, розірвання з ним шлюбу або визнання шлюбу недійсним. Законом встановлюється особливий порядок визначення походження дитини від батька, матері при штучному заплідненні та імплантації зародка (ст. 123 СК), а також визначення походження дитини від батька у разі реєстрації повторного шлюбу її матір'ю ( ст. 124 СК).
Походження дитина від батьків, які не перебувають між собою у шлюбі, визначається: за заявою матері та батька дитини; за заявою чоловіка, який вважає себе батьком дитини: за рішенням суду (ст. 125 СК), тобто існує добровільна і судова процедура визнання батьківства. Жінка, яка народила дитину, та чоловік, який вважає себе батьком цієї дитини, мають право подати заяву до органу реєстрації актів цивільного стану (далі - РАЦС) як до, так і після народження дитини. Така заява може бути подана і неповнолітнім, а орган РАЦСу повинен повідомити батьків (опікуна, піклувальника) про запис його батьком дитини. Вказана заява може бути подана особисто, через представника або надіслана поштою, за умови її нотаріального засвідчення.
При відсутності заяви батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Встановлення батьківства допускається лише щодо дітей, які народилися після 1 жовтня 1968 року. Інтереси дітей, що народилися до цієї дати, охороняються наданням права добровільно встановлювати батьківство. Для встановлення батьківства щодо дитини, яка народилася до 1 січня 2004 р., суд бере до уваги «спільне проживання та ведення спільного господарства матір'ю дитини і відповідачем до народження дитини, або спільне виховання чи утримання ними дитини, або докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства». Відповідно до нового СК батьківство щодо дитини встановлюється на підставі будь-яких відомостей, що
засвідчують походження дитини від певної особи і зібрані відповідним чином.
Частина 2 коментованої статті забороняє будь-яке насильство над дитиною та її експлуатацію, що повністю відповідає положенням Конвенції про права дитини, яка ратифікована Україною 27 лютого 1991 р. і забороняє економічну, сексуальну та інші види експлуатації дитини, що завдають шкоди будь-якому аспекту добробуту дитини (статті 32, 34, 36 та ін.). Закон України від 15 листопада 2001 р. «Про попередження насильства в сім'ї» визначає правові і організаційні основи попередження насильства в сім'ї, включаючи і попередження насильства над дитиною; органи та установи, на які покладається здійснення заходів з попередження насильства в сім'ї. Законодавство України захищає дитину від економічної експлуатації і від виконання будь-якої роботи, яка може являти небезпеку для її здоров'я, бути перешкодою в одержанні нею освіти чи завдавати шкоди її здоров'ю, фізичному, розумовому, духовному, моральному і соціальному розвиткові. З цією метою встановлюється мінімальний вік для прийому на роботу, визначаються необхідні вимоги щодо тривалості робочого дня й умов праці, а саме забороняється застосування праці неповнолітніх на тяжких роботах зі шкідливими і небезпечними умовами праці, на підземних роботах. Держава захищає дітей від всіх форм сексуальної експлуатації і сексуальних розбещень, здійснює необхідні заходи для запобігання викраданню та торгівлі дітьми. Якщо батьки жорстоко поводяться з дітьми (застосовують тілесні покарання, вдаються до психічного насильства, прилучають дитину до вживання наркотичних засобів тощо) або коли вони вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва, вони можуть в судовому порядку за позовом відповідних осіб бути позбавлені батьківських прав. До осіб, які мають право звернутися з позовом до суду, закон відносить не тільки одного з батьків, а й опікунів, піклувальників, осіб, у сім'ї яких проживає дитина, заклад охорони здоров'я або навчальний заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурора, а також і саму дитину, яка досягла чотирнадцяти років. Позбавлення батьківських прав - це виключна міра відповідальності, яка призводить до повного припинення батьківських правовідносин. Зокрема, така особа втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від
Конституція України
Розділ //. Стаття Sобов'язків щодо її виховання; перестає бути законним представником дитини; втрачає права на пільги та державну допомогу, що надаються сім'ям з дітьми; не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником; не може одержати у майбутньому тих майнових прав, пов'язаних із батьківством, які вона могла б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на спадкування); втрачає інші права, засновані на спорідненості з дитиною. Між тим така особа не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини. Одночасно з позбавленням батьківських прав суд може на вимогу позивача або за власною ініціативою вирішити питання про стягнення аліментів на дитину.
Частина 3 коментованої статті покладає на державу обов'язок по утриманню, вихованню дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Сирітство - тяжке соціальне лихо, бо завжди негативно позначається на фізичному, розумовому, духовному розвиткові дітей. Діти-сиріти і діти, позбавлені батьківського піклування, як правило, виховуються в дитячих закладах: школах-інтернатах, дитячих будинках тощо, адміністрація яких виконує функції опікуна і піклувальника щодо них. Постійно збільшуються норми матеріального забезпечення таких дітей. При цьому держава не лише піклується про таких дітей, а й заохочує і підтримує благодійницьку діяльність щодо них, а також сприяє встановленню різних форм влаштування таких дітей. До таких форм належать усиновлення, опіка та піклування, патронат. Кожна з вказаних форм спрямована на поліпшення долі дітей і має свої особливості.
Усиновлення (удочеріння) - це оформлене спеціальним юридичним актом прийняття в сім'ю неповнолітньої дитини-сироти чи дитини, позбавленої батьківського піклування, на правах сина чи дочки. Усиновлені діти прирівнюються в особистих та майнових правах та обов'язках до дітей усиновителя за походженням. В основу організаційно-правового механізму щодо усиновлення в Україні закладені принципи, які відповідають міжнародним вимогам, а саме Конвенції про права дитини, учасницею якої є і Україна: кожна дитина має право на виховання в сім'ї; пріоритетним є національне усиновлення; міжнародне усиновлення розглядається як альтернатива тільки тоді, коли були вичерпані всі можливості щодо передачі під опіку, піклування, на усиновлення чи виховай-, ня в сім'ї громадян України; вирішення усіх процедурних питань усиновлення дитини із додержанням чинного законодавства України; заборона посередницької комерційної діяльності щодо усиновлення дітей; укладення з іноземними державами договорів про правову допомогу; здійснення контролю за умовами утримання та виховання дітей у сім'ях іноземців.
Опіка та піклування - це передача дитини, позбавленої батьківського піклування, іншим особам з метою виховання та захисту майнових і особистих прав. Опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла чотирнадцяти років, а піклування - над дитиною у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.
Патронат - форма влаштування дитини, яка є сиротою або з інших причин позбавлена батьківського піклування, в сім'ю іншої особи (патронатного вихователя) з метою сімейного виховання. Від усиновлення патронат над дітьми відрізняється тим, що при усиновленні дитина приймається в сім'ю усиновлювача на правах дочки чи сина, а при патронаті дитина передається лише на виховання; підставою виникнення усиновлення, за правилом, є рішення суду, а відносини між дитиною та патронатним вихователем виникають на підставі договору між останнім і органом опіки та піклування; патронат припиняється при досягненні дитиною повноліття; патронатний вихователь отримує плату за виховання; між патронатним вихователем і дитиною не виникає аліментних зобов'язань, як це відбувається при усиновленні; патронат не є перешкодою для усиновлення дитини, і, навпаки, усиновлення припиняє можливість встановлення патронату. Від опіки та піклування патронат над дітьми відрізняється тим, що патронатний вихователь отримує на відміну від опікуна (піклувальника) плату за виконання своїх зобов'язань; між дитиною і патронатним вихователем складаються більш тісні зв'язки, ніж між дитиною і піклувальником чи опікуном; опікун - законний представник дитини у всіх правовідносинах, а патронатний вихователь - лише у сфері процесуальних відносин.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "Стаття 52. Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним."
  1. Коло спадкоємців за законом
    . Статті 529-531 ЦК УРСР визначають коло спадкоємців за законом. Згідно з цими статтями спадкоємцями за законом є діти (в тому числі усиновлені), онуки, правнуки, дружина, батьки (усиновителі), брати, сестри, дід і баба померлого, а також непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого не менше одного року до його смерті. Спадкоємці за законом поділяються на дві черги. До складу
  2. Стаття 47. Права та обов'язки батьків і дитини, яка народилася у недійсному шлюбі
    1. Недійсність шлюбу не впливає на обсяг взаємних прав та обов'язків батьків і дитини, яка народилася у цьому шлюбі. 1. В коментованій статті визначаються наслідки недійсності шлюбу для дитини, яка народилася у такому шлюбі. Закон встановлює єдине правило: недійсність шлюбу не впливає на обсяг взаємних прав та обов'язків батьків і дитини, яка народилася у цьому шлюбі. Це пояснюється двома
  3. Стаття 142. Рівність прав та обов'язків дітей щодо батьків
    1. Діти мають рівні права та обов'язки щодо батьків, незалежно від того, чи перебували їхні батьки у шлюбі між собою. 1. Коментована стаття декларує принцип рівності прав та обов'язків дітей щодо батьків незалежно від походження дитини. Закріплення вказаного принципу як у міжнародних правових актах, так і національних законодавствах стало результатом розвитку уявлень людства про правове
  4. Висновок
    Сім'я є однією з найважливіших людських цінностей, тому питання врегулювання сімейних відносин, тобто відносин, які виникають у зв'язку з укладенням, існуванням і припиненням шлюбу, особистих і майнових відносин між подружжям, особистих і майнових відносин, які виникають між батьками і дітьми у зв'язку з народженням дитини, встановленням походження дитини, її вихованням і розвитком, особистих і
  5. Стаття 285. Додаткові положення щодо визначення країни походження товару
    У визначенні країни походження товару не береться до уваги походження енергії, машин, обладнання та інструментів, що використовуються для його виробництва. Особливості визначення країни походження товару, що ввозиться з територій спеціальних (вільних) економічних зон, розташованих на території України, встановлюються
  6. Стаття 277. Визначення країни походження товару
    Визначення країни походження товару здійснюється на основі принципів міжнародної практики. Порядок визначення країни походження товару встановлюється Кабінетом Міністрів України на підставі положень цього Кодексу. Країною походження товару вважається країна, в якій товар був повністю вироблений або підданий достатній переробці відповідно до критеріїв, встановлених цим Кодексом. При цьому
  7. Стаття 276. Мета визначення країни походження товару
    Країна походження товару визначається з метою застосування тарифних та нетарифних заходів регулювання ввезення товару на митну територію України та вивезення товару з цієї території, а також забезпечення обліку товарів у статистиці зовнішньої
  8. § 4. Особливості спадкування усиновленими та усиновлювачами
    Спадкування усиновленими та усиновлювачами має особливості. Хоча такі особи принципово прирівняні до родичів за походженням, однак ЦК вони не віднесені до жодної черги спадкоємців за законом. Натомість, спеціальна норма (ст. 1260 ЦК) присвячена спадкуванню усиновленими та усиновлювачами, виокремлюючи їх у окрему категорію спадкоємців. Усиновлення є юридичним фактом, у силу якого між дитиною й
  9. Стаття 315. Верифікація сертифікатів про походження товарів з України
    Верифікація сертифікатів про походження товарів з України здійснюється митними органами у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України. Органи, уповноважені видавати сертифікати про походження товарів з України, зобов'язані за запитом митних органів надавати їм необхідну інформацію, пов'язану з видачею таких сертифікатів і необхідну для здійснення верифікації сертифікатів про
  10. Які особи можуть бути спадкоємцями?
    Спадкоємець - це особа, яка у випадку смерті тієї чи іншої особи набуває права одержати її спадкове майно. Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Фізична особа може стати спадкоємцем незалежно від віку, статі, стану здоров'я тощо.
  11. 1.1. Реєстрація дитини та встановлення батьківства.
    Підставами виникнення сімейних правовідносин є юридичні факти. Це положення поширюється і на правовідносини, що виникають між батьками та дітьми. Підставою виникнення прав і обов'язків батьків і дітей є походження дітей від батьків, засвідчене у встановленому законом порядку. Зазначене положення стосується не тільки дітей, народжених у шлюбі, але і дітей, що народилися від осіб, що не знаходяться
  12. Як здійснюється виконання заповіту?
    Найчастіше виконання заповіту здійснюють призначені спадкодавцем спадкоємці. Якщо заповіт складено на користь кількох осіб, виконання заповіту може бути доручено комусь із них. Коли заповіт складено на користь однієї особи, то виконання заповіту може бути покладено на особу, яка не є спадкоємцем за заповітом. Якщо заповідач не призначив виконавця заповіту або якщо особа, яка була призначена,
  13. § 2. Черги спадкування за законом
    Черга спадкоємців за законом - це коло осіб, які закликаються після смерті спадкодавця одночасно і спадкують, як правило, у рівних частках. У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (ст. 1261 ЦК). Передбачене законом коло спадкоємців першої черги є
  14. Стаття 282. Підтвердження походження товару
    Для підтвердження походження товару митний орган у передбачених законом випадках має право вимагати подання сертифіката про походження такого товару. У разі вивезення товарів з митної території України сертифікат про походження товару, в тих випадках, коли він необхідний і це відображено у національних правилах країни ввезення чи передбачено міжнародними договорами України, укладеними в