Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоСімейне право → 
« Попередня Наступна »
Е.М. Багач, Ю.В. Білоусов. Сімейний кодекс України: Науково-практичний коментар, 2010 - перейти к содержанию учебника

Стаття 142. Рівність прав та обов'язків дітей щодо батьків


1. Діти мають рівні права та обов'язки щодо батьків, незалежно від того, чи перебували їхні батьки у шлюбі між собою.
1. Коментована стаття декларує принцип рівності прав та обов'язків дітей щодо батьків незалежно від походження дитини. Закріплення вказаного принципу як у міжнародних правових актах, так і національних законодавствах стало результатом розвитку уявлень людства про правове положення дитини у суспільстві та усвідомленні того, що дитина внаслідок її фізичної і розумової незрілості потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження без будь-якої дискримінації незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного, етнічного або соціального походження, майнового стану, стану здоров'я і народження дитини, її батьків чи законних опікунів або яких-небудь інших обставин (ст. 2 Конвенції про права дитини).
2. Аж до XX сторіччя «незаконнонароджені» діти не визнавалися родичами ні свого батька, ні своєї матері.
Відносини між батьками та дітьми у Давній Русі, як і скрізь у цей період, будувалися на владі батька. Законність походження у цей час ще не мала визначального значення. При наявності у деяких слов'янських племен полігамії головним було визнання дитини власним батьком. З прийняттям християнства поступово починає надаватися значення тільки законному спорідненню. В Утюженні 1648 року заборонялося узаконення позашлюбних дітей навіть в разі взяття шлюбу батьками. Діти не знаходилися у правовому зв'язку з батьком і визнавалися тільки родичами своєї матері.
У XVIII ст. «незаконнонароджені» діти слідували стану своєї матері, але діти дворянок не отримували дворянства. Вся батьківська влада щодо такої дитини належала матері (ст. 132 Законів цивільних). Батько був зобов'язаний тільки утримувати «незаконнонароджену» дитину в разі її нужденності і у відповідності з суспільним станом матері (ст. 132 Законів цивільних). Це утримання розглядалося не як аліменти, а в якості компенсації шкоди. Узаконення дітей у цей час здійснювалося тільки з найвищого веління, кожного разу у індивідуальному порядку.
Тільки за законом 1902 року термін «незаконнонароджені» діти був замінений на «позашлюбні», і діти набули деяких прав щодо матері'. Прізвище дитині надавалося за прізвищем матері, але тільки якщо вона давала на це згоду. По батькові записувалося за ім'ям хрещеного. Позашлюбні діти могли спадкувати тільки набуте майно матері. Спадкування за законом її родового майна та спадкування після батька не допускалося.
Після Революції 1917 року поряд зі змінами у суспільному житті Росії та України сталися і докорінні зміни у сімейно-шлюбному законодавстві. Одразу ж після здобуття влади 18 та 19 грудня 1917 року ВЦВК і РНК РРФСР видали декрети «Про громадянський шлюб, дітей і про введення книг актів громадянського стану» та «Про розлучення». Декрет «Про громадянський шлюб, дітей і про введення книг актів громадянського стану» урівняв позашлюбних дітей із шлюбними не тільки у майнових, але й у особистих правах, допускаючи можливість судового встановлення батьківства і стягнення з особи, визнаної батьком, аліментів.
В Україні аналогічні декрети були прийняті у 1919 році. Хоча українське сімейне законодавство розвивалося за зразком законодавства РРФСР, однак між декретом ВЦВК і РНК РРФСР від 18 грудня 1917 року «Про громадянський шлюб, дітей і про введення книг актів громадянського стану» та декретом Раднаркому України «Про «Про громадянський шлюб і ведення книг запису актів громадянського стану» від 20 лютого 1919 року були суттєві відмінності. Зокрема декрет УРСР нічого не зазначав про правове становище позашлюбних дітей. Але судова і адміністративна практика УРСР стали одразу ж орієнтуватися на положення декрету РРФСР про те, що батько і мати записуються як такі при реєстрації народження дитини згідно з їх заявою, а якщо батько позашлюбної дитини ухиляється від подання такої заяви, то матері дитини або опікуну дозволяється встановити батьківство у судовому порядку.
Повністю урівняв позашлюбних дітей із шлюбними Кодекс законів про сім'ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану УРСР, прийнятий 30 травня 1926 року. Він досить детально регламентував порядок встановлення батьківства щодо позашлюбних дітей. Встановлений Кодексом 1926 року порядок встановлення батьківства проіснував з деякими змінами до прийняття Президією Верховної Ради СРСР 8 липня 1944 року Указу «Про збільшення державної допомоги вагітним жінкам, багатодітним і одиноким матерям, посилення охорони материнства і дитинства і заснування ордена «Материнська слава» і «Медаль материнства». Указ анульовував будь-який правовий зв'язок позашлюбної дитини з батьком, зберігши його тільки по лінії матері, а також вперше провівши межу між дітьми шлюбними і позашлюбними, скасувавши правило, яке існувало раніше, що одинока мати може звернутися до суду щодо встановлення батьківства і стягнення аліментів на позашлюбну дитину. Як зазначається у сімейно-правовій літературі, «положення Указу про анулювання правового зв'язку між позашлюбною дитиною і її батьком було кроком назад у розвитку шлюбно-сімейного законодавства, бо фактично позашлюбні діти були поставлені в напівбезправне і принизливе становище порівняно з шлюбними дітьми, крім цього все ж таки батьки повинні здійснювати виховання і утримання своїх дітей незалежно від того, чи перебувають вони у шлюбі, чи ні.
Остаточно принцип рівності прав та обов'язків шлюбних та позашлюбних дітей був закріплений в українському шлюбно-сімейному законодавстві з прийняттям Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік про шлюб і сім'ю, які стали базою для прийняття 20 червня 1969 року Кодексу про шлюб та сім'ю Української РСР.
3. Принцип рівності прав дитини незалежно від походження закріплюється на конституційному рівні (ст. 52 Конституції України). Походження дитини від батьків засвідчується державним органом реєстрації актів цивільного стану. Походження дитини від подружжя визначається на підставі Свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров'я про народження дружиною дитини(ст. 122 СК). Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров'я про народження нею дитини, а від батька:
1) за заявою матері та батька дитини;
2) за заявою чоловіка, який вважає себе батьком дитини;
3) за рішенням суду (ст. 125 СК).
Незалежно від порядку встановлення походження дитини від того чи іншого з батьків кожен з дітей має право одержувати однакову турботу з боку кожного з них.
4. Діти мають щодо батьків також рівні майнові права. Так, якщо з батьків стягуються аліменти на двох і більше дітей, то кожна дитина має одержати рівну частину тієї частки заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину (це випливає зі змісту ст. 183 СК). Крім того, при спадкуванні дітьми після батьків частки у спадщині кожної дитини є рівними (ст. 1267 ЦК України) тощо.
5. Діти мають щодо батька, матері також рівні обов'язки немайнового та майнового характеру, які закріплені статтями 172 та главою 17 (див. коментар до ст. 172 та глави 17).
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "Стаття 142. Рівність прав та обов'язків дітей щодо батьків"
  1. § 2. Види особистих немайнових прав, не пов'язаних з майновими
    Особисті немайнові права належать усім без винятку фізичним особам незалежно від віку, дієздатності, інших особливостей, зокрема від того, де та у зв'язку з якими подіями життя вони перебувають. Положення про рівність прав усіх громадян закріплено у ст. 24 Конституції України і цілком стосується особистих немайнових прав. Крім того, ст. 52 Конституції України проголошує рівність прав усіх
  2. Стаття 7. Загальні засади регулювання сімейних відносин
    1. Сімейні відносини регулюються цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами. 2. Сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. 3. Сімейні відносини регулюються лите у тій частині, у якій це є допустимим і можливим з точки зору інтересів їх учасників та інтересів суспільства. 4. Регулювання сімейних відносин здійснюється з урахуванням права
  3. Стаття 54. Право дружини та чоловіка на розподіл обов'язків та спільне вирішення питань життя сім'ї
    1. Дружина, чоловік мають право розподілити між собою обов'язки в сім'ї. Дружина, чоловік повинні утверджувати повагу до будь-якої праці, яка робиться в інтересах сім'ї. 2. Усі найважливіші питання життя сім'ї мають вирішуватися подружжям спільно, на засадах рівності. Дружина, чоловік мають право противитися усуненню їх від вирішення питань життя сім'ї. 3. Вважається, що дії одного з подружжя
  4. Стаття 75. Право одного з подружжя на утримання
    1. Дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного. 2. Право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу. 3. Непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом I, II чи III групи. 4. Один із
  5. Стаття 93. Зміст шлюбного договору
    1. Шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов'язки. 2. Шлюбним договором можуть бути визначені майнові права та обов'язки подружжя як батьків. 3. Шлюбний договір не може регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми. 4. Шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені
  6. Стаття 141. Рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини
    1. Мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. 2. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини. 1. Положення коментованої статті мають глибоке історичне коріння. Принцип рівності прав та обов'язків батьків щодо дитини став результатом
  7. § 5. Місце проживання фізичної особи
    Місце проживання має істотне значення для здійснення і захисту прав фізичної особи, забезпечення стабільності цивільних відносин. Так, місце проживання боржника або кредитора може мати значення для встановлення місця виконання зобов'язань, якщо воно не передбачено законом чи договором (ст. 532 ЦК), місця відкриття спадщини (ст. 1221 ЦК), для визнання особи безвісно відсутньою і оголошення її
  8. 8.2. Правочини з дефектами волі
    Одним з видів дефектів волі є тимчасовий стан, за якого людина внаслідок функціональних розладів психіки, порушення фізіологічних процесів в організмі або інших хворобливих явиш не може розуміти значення своїх дій або керувати ними. Правочин, укладений у такому стані, не відображає справжньої волі особи щодо встановлення, припинення цивільних прав і обов'язків. Стан, за якого особа не
  9. 2.2. Загальна характеристика прав дітей та батьків.
    Норми, присв'ячені правам неповнолітніх дітей, є новими для українського законодавства. У 1990 р. Україна стала учасницею Конвенції ООН "Про права дитини", у зв'язку з чим вона прийняла на себе зобов'язання привести діюче сімейне законодавство у відповідність з вимогами зазначеної Конвенції Дитиною визнається особа, що не досягла віку вісімнадцяти років (повноліття). Дане визначення відповідає
  10. Стаття 235. Порядок розгляду справ окремого провадження
    1. Під час розгляду справ окремого провадження суд зобов'язаний роз'яснити особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи. 2.3 метою з'ясування обставин справи суд може