Головна |
« Попередня | Наступна » | |
Стаття 54. Право дружини та чоловіка на розподіл обов'язків та спільне вирішення питань життя сім'ї |
||
1. Дружина, чоловік мають право розподілити між собою обов'язки в сім'ї. Дружина, чоловік повинні утверджувати повагу до будь-якої праці, яка робиться в інтересах сім'ї. 2. Усі найважливіші питання життя сім'ї мають вирішуватися подружжям спільно, на засадах рівності. Дружина, чоловік мають право противитися усуненню їх від вирішення питань життя сім'ї. 3. Вважається, що дії одного з подружжя стосовно життя сім'ї вчинені за згодою другого з подружжя. 1. Коментована стаття містить здебільшого моральні норми, які покликані зміцнити сім'ю та сприяти взаємній підтримці та взаємодопомозі подружжя один одному. Проте вказана стаття закріплює повну рівність чоловіка та жінки при вирішенні найважливіших питань життя сім'ї. Принцип рівності чоловіка та дружини є одним з основних принципів регулювання сімейних відносин, що базується на визнанні їх однакової соціальної цінності. Він є складовою принципу рівності як принципу демократичної побудови суспільства. Вказаний принцип поступово закріплюється законодавцем спочатку на конституційному (ст. 24, ст. 51 Конституції), а потім на галузевому рівні (див. коментар до ч. 6 ст. 7 СК), проголошуючи тим самим рівність чоловіків та жінок у всіх сферах життєдіяльності, включаючи і шлюб та сім'ю. 2. Коментована стаття є прикладом застосування принципу рівності жінки та чоловіка у шлюбних відносинах. Частина 1 статті закріплює за дружиною та чоловіком право на розподіл обов'язків у сім'ї. Слід зазначити, що обов'язки у сім'ї можуть носити як юридичний, так і моральний характер. Невиконання обов'язків правового характеру тягне за собою притягнення чоловіка або жінки до юридичної відповідальності. Так, юридичними обов'язками подружжя є: - обов'язок матеріально підтримувати один одного (ч. 1 ст. 75 СК); - батьківські обов'язки подружжя (глава 13, 15 СК). Вказані обов'язки виконуються дружиною та чоловіком на засадах рівності і, в разі необхідності, забезпечуються державним примусом. Інші обов'язки, які виконує кожний з подружжя в сім'ї, можуть носити як моральний, так і матеріальний характер, але вони не будуть юридичними, оскільки їх виконання не може бути здійснене у примусовому порядку. До таких обов'язків можна віднести обов'язки, передбачені у ст. 55 СК: спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім'ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги; утверджувати в сім'ї повагу до матері та батька. До таких обов'язків також можна віднести обов'язки побутового характеру: прибирання, приготування їжі, прання, прасування, догляд за дітьми, хворими членами сім'ї тощо. Закон не передрішає, хто і в якому обсязі має виконувати вказані обов'язки, але у ч. 2 коментованої статті підкреслює, що питання їх розподілу має вирішуватися подружжям спільно. Згідно з ч. 1 рівність подружжя передбачається не в рівності уже розподілених обов'язків, а в можливості на паритетних засадах вирішувати питання про такий розподіл. 3. Частина 2 п. 1 коментованої статті містить оцінне поняття «праця, яка робиться в інтересах сім'ї». В даному випадку під працею слід розуміти як працю з обслуговування домашнього господарства, так і працю, яку кожен з подружжя виконує за трудовим договором з підприємством, установою, організацією незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також за трудовим договором з фізичною особою. Крім того, як праця у контексті даної статті має розглядатися і підприємницька діяльність чоловіка (жінки), а також суспільно-корисна праця. Таке широке тлумачення положення даної статті обумовлене тим, що будь-який з перелічених видів діяльності потребує витрати великих фізичних та моральних сил особи і заслуговує на повагу. Крім того, вищевказані види діяльності приносять певний прибуток, який відповідно до ч. 2 ст. 61 СК України є спільною сумісною власністю, і використовуються, як правило, в інтересах сім'ї (на придбання харчування, побутової техніки, меблів, утримання дітей тощо), для її матеріального забезпечення. В літературі також існує слушна думка про те, що «вибір подружжям заняття може й не бути суспільно корисним і не обов'язково бути таким, що приносить користь сім'ї, - головне, щоб воно не завдавало шкоди іншим суб'єктам суспільних відносин і не було забороненою законом діяльністю. Закон (і не тільки сімейно-правовий) дає людині можливість зберегти свою індивідуальність у сфері особистих схильностей до того чи іншого заняття, спрямованого на задоволення її емоційних чи духовних інтересів. Термін «повага» є моральною категорією, а отже, не можна примусити за допомогою правових засобів до поведінки, яка свідчить про повагу до праці. Але, в даному випадку, обов'язок кожного з подружжя полягає у тому, щоб, по-перше, не перешкоджати іншому з подружжя у здійсненні ним будь-якої праці, по-друге, не виявляти неприязні до нього через те, що він займається таким видом діяльності, який хоча і не заборонений законодавством, не завдає шкоди оточуючим, але з якихось причин не схвалюється іншим з подружжя (з причин «непрестижності», некваліфікованості, низької прибутковості тощо), а, по-третє, всіляко сприяти здійсненню іншим з подружжя цієї праці. 4. Право подружжя на спільне вирішення питань життя сім'ї дуже широке за змістом і охоплює майже весь устрій сімейного життя: питання материнства та батьківства, виховання дітей і турботу про їх здоров'я; визначення місця проживання дітей (наприклад, поміщення їх в спеціальні учбові заклади типу інтернату, училища); погоджене господарювання; придбання майна; визначення місця відпочинку тощо. Всі ці й багато інших питань подружжя повинні вирішувати з урахуванням інтересів сім'ї, здоров'я і етичного виховання дітей у дусі вимог суспільства. Закон встановлює рівність прав і обов'язків подружжя, не передбачаючи переваг жодного з них в рішенні питань життя сім'ї. Поза сумнівом те, що більш досвідчений з подружжя нерідко дає поради, навіть керує вчинками іншого, менш досвідченого в житті. Це природні відносини, вони не можуть свідчити ні про які правові переваги. Ці питання мають вирішуватися подружжям за взаємною згодою, без будь-якого втручання чи тиску. Але, якщо конфлікт між подружжям переростає у суперечку, то можливе втручання у вирішення цих суперечок органів опіки та піклування чи суду (справи про поділ майна, розірвання шлюбу, вирішення спорів про дітей тощо). 5. Об'єднуючись шляхом вступу до шлюбу у сім'ю, чоловік та жінка об'єднуються морально та матеріально, вони об'єднують власні інтереси у єдиний інтерес - інтерес сім'ї, який спільно обговорюють, визначають та сприяють його досягненню. Саме тому, що інтерес сім'ї має складатися з інтересів всіх її членів, зокрема чоловіка та дружини, ч. 2 коментованої статті закріплює за дружиною та чоловіком право противитися усуненню їх від вирішення питань життя сім'ї. Усунення когось з подружжя від вирішення питань життя сім'ї означає неврахування інтересів цієї особи і, як наслідок, має викликати певний опір з боку цієї особи. Праву одного з подружжя противитися усуненню його від вирішення питань життя сім'ї кореспондує відповідно обов'язок іншого з подружжя залучати його до вирішення цих питань, вислухати його. При цьому думка дружини (чоловіка) з тих чи інших питань життя сім'ї має бути по можливості врахована на користь сім'ї, - головне, щоб воно не завдавало шкоди іншим суб'єктам суспільних відносин і не було забороненою законом діяльністю. Закон (і не тільки сімейно-правовий) дає людині можливість зберегти свою індивідуальність у сфері особистих схильностей до того чи іншого заняття, спрямованого на задоволення її емоційних чи духовних інтересів. Термін «повага» є моральною категорією, а отже, не можна примусити за допомогою правових засобів до поведінки, яка свідчить про повагу до праці. Але, в даному випадку, обов'язок кожного з подружжя полягає у тому, щоб, по-перше, не перешкоджати іншому з подружжя у здійсненні ним будь-якої праці, по-друге, не виявляти неприязні до нього через те, що він займається таким видом діяльності, який хоча і не заборонений законодавством, не завдає шкоди оточуючим, але з якихось причин не схвалюється іншим з подружжя (з причин «непрестижності», некваліфікованості, низької прибутковості тощо), а, по-третє, всіляко сприяти здійсненню іншим з подружжя цієї праці. 5. Об'єднуючись шляхом вступу до шлюбу у сім'ю, чоловік та жінка об'єднуються морально та матеріально, вони об'єднують власні інтереси у єдиний інтерес - інтерес сім'ї, який спільно обговорюють, визначають та сприяють його досягненню. Саме тому, що інтерес сім'ї має складатися з інтересів всіх її членів, зокрема чоловіка та дружини, ч. 2 коментованої статті закріплює за дружиною та чоловіком право противитися усуненню їх від вирішення питань життя сім'ї. Усунення когось з подружжя від вирішення питань життя сім'ї означає неврахування інтересів цієї особи і, як наслідок, має викликати певний опір з боку цієї особи. Праву одного з подружжя противитися усуненню його від вирішення питань життя сім'ї кореспондує відповідно обов'язок іншого з подружжя залучати його до вирішення цих питань, вислухати його. При цьому думка дружини (чоловіка) з тих чи інших питань життя сім'ї має бути по можливості врахована. Невиконання чоловіком або дружиною вказаного обов'язку може призвести до конфлікту між подружжям, що згодом може тягнути за собою розірвання шлюбу. Але розірвання шлюбу не є санкцією за усунення одного з подружжя від вирішення питань життя сім'ї. Ця міра є можливим варіантом поведінки особи. Отже, вказана норма має, як вже підкреслювалося у літературі, декларативний характер, але покликана стимулювати подружжя до спільного вирішення найважливіших майнових та немайнових питань життя сім'ї. 6. Частина 3 коментованої статті містить правову презумпцію - презумпцію згоди одного з подружжя на вчинення дій стосовно життя сім'ї іншим з подружжя. Правова презумпція - це встановлене в законі припущення про наявність або відсутність обставин, які мають юридичне значення. Обставини, які презумуються (тобто припускаються встановленими), приймаються без доведення, але можуть бути спростовані судом. Вказана презумпція має велике значення при представництві одним з подружжя інтересів сім'ї перед третіми особами. Вона свідчить про спільність інтересів подружжя, а також спрощує реалізацію чоловіком та дружиною своїх особистих немайнових прав. Так, наприклад, відповідно до ч. 1 ст. 146 ім'я дитини визначається за згодою батьків. При реєстрації дитини, яка народилася у шлюбі, до органів реєстрації актів цивільного стану досить подати заяву тільки одного з подружжя, за вказівкою якого і буде записане ім'я, по батькові та прізвище дитини. При цьому згода на присвоєння вказаного імені дитині іншого з подружжя передбачається. Проте необхідно мати на увазі й те, що в деяких випадках закон зобов'язує подружжя таке погодження оформити належним чином. Так, для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена (ч. 3 ст. 65 СК); на вчинення одним із батьків правочинів щодо транспортних засобів та нерухомого майна малолітньої дитини повинна бути письмова нотаріально засвідчена згода другого з батьків (ч. 5 ст. 177 СК); на застосування до дружини допоміжних репродуктивних технологій згода її чоловіка має бути виражена у письмовій формі (ч. 1 ст. 123 СК); на усиновлення дитини одним із подружжя потрібна письмова згода другого з подружжя, засвідчена нотаріально (ч. 1 ст. 220 СК). |
||
« Попередня | Наступна » | |
|
||
Информация, релевантная "Стаття 54. Право дружини та чоловіка на розподіл обов'язків та спільне вирішення питань життя сім'ї" |
||
|