Головна
ГоловнаКримінальне, кримінально-процесуальне правоКримінальне право → 
« Попередня Наступна »
М. І. Мельник, М. І. Хавронюк. Науково-практичний коментар кримінального кодексу України, 2010 - перейти к содержанию учебника

Стаття 40. Фізичний або психічний примус


1. Не є злочином дія або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду право- охоронюваним інтересам, вчинена під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками.
2. Питання про кримінальну відповідальність особи за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо ця особа зазнала фізичного примусу, внаслідок якого вона зберігала можливість керувати своїми діями, а також психічного примусу, вирішується відповідно до положень статті 39 цього Кодексу.
1. Під фізичним примусом у цій статті розуміється застосування щодо особи фізичного насильства з метою примушення її до вчинення протиправних дій або до протиправного невчинення певних дій всупереч її волі.
Дії, які є фізичним примусом: 1) або позбавляють особу, щодо якої застосовані, фізичної можливості діяти (внаслідок зв'язування, позбавлення волі із замкненням у приміщенні, заподіяння тілесних ушкоджень, що призвели до втрати свідомості, тощо);
2) або спрямовані на те, щоб зламати психологічний опір особи і змусити її вчинити заборонене законом діяння (при мордуванні, катуванні тощо).
2. Під психічним примусом розуміється вплив на психіку особи з метою змусити її всупереч її волі до вчинення певних протиправних дій або до протиправної бездіяльності. Психічним примусом, зокрема, є: а) погроза застосування відповідного фізичного насильства, у т. ч. за допомогою зброї; б) застосування або погроза застосування насильства щодо рідних, близьких, інших осіб, доля яких є важливою для особи, від якої вимагають вчинення певних дій чи бездіяльності; в) знищення або погроза знищення майна, що належить потерпілому, його рідним, близьким, іншим особам, доля яких є важливою для особи, від якої вимагають вчинення певних дій чи бездіяльності; г) погроза розголошення відомостей, які особа бажає зберегти в таємниці; д) вплив на психіку особи за допомогою гіпнозу або інших подібних засобів.
3. Кримінальна відповідальність особи за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам під впливом фізичного примусу повністю виключається у випадках, зазначених у ч. 1 ст. 40.
Питання про відповідальність особи за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам під впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа зберігала можливість керувати своїми діями, а так само під впливом психічного примусу відповідно до ч. 2 ст. 40 вирішується на основі положень КК про крайню необхідність. Фізичний чи психічний примус у таких випадках має розглядатись як своєрідний прояв небезпеки, яка загрожує особі, її рідним, близьким, іншим людям, доля яких є важливою для даної особи, їх законним правам та інтересам.
4. Особа, яка застосувала фізичний чи психічний примус і примусила іншу особу до протиправних дій чи бездіяльності, підлягає кримінальній відповідальності за шкоду, заподіяну правоохоронюваним інтересам внаслідок застосованого нею примусу незалежно від того, чи визнано злочином поведінку особи, щодо якої застосовано примус.
У випадках, коли діяння, яким здійснено фізичний чи психічний примус, містить ознаки самостійного злочину, поведінка особи, яка застосувала примус, за наявності підстав потребує кваліфікації за сукупністю злочинів. Проте ситуації, коли статтею КК, за якою кваліфікуються дії особи, що застосувала примус, охоплюється і сам примус, і та шкода правоохоронюваним інтересам, яка стала наслідком примусу (як, наприклад, при вимаганні, ст. 189), кваліфікації за сукупністю не потребують.
5. Якщо особа визнається винною у вчиненні злочину, застосування щодо неї фізичного чи психічного примусу з метою змусити її вчинити цей злочин є обставиною, що пом'якшує відповідальність (п. 6 ч. 1 ст. 66).
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "Стаття 40. Фізичний або психічний примус"
  1. Стаття 11. Поняття злочину
    статтях КК термін «діяння» застосовується для характеристики об'єктивної сторони як однієї із ознак складу злочину. Той факт, що злочином є лише діяння, означає, що злочином не можуть бути визнані самі по собі: а) будь-які почуття, думки, побажання або ідеологічні, політичні, релігійні чи інші переконання особи, навіть і виявлені (наприклад, викладені в особистому щоденнику); б) вимова,
  2. Стаття 14. Готування до злочину
    статтями 109, 255, 258-4, 260, 392). Усунення перешкод - це дії чи бездіяльність, які полягають в усуненні перепон, що заважають реалізації злочинного наміру (наприклад, залишення відчиненими дверей сховища з метою полегшення вчинення з нього крадіжки, вимкнення охоронної сигналізації, отруєння сторожового собаки). Під іншим умисним створенням умов для вчинення злочину слід розуміти, зокрема,
  3. Стаття 27. Види співучасників
    статтями 198 та 396 цього Кодексу. 7. Не є співучастю обіцяне до закінчення вчинення злочину неповідомлення про достовірно відомий підготовлюваний або вчинюваний злочин. Такі особи підлягають кримінальній відповідальності лише у випадках, коли вчинене ними діяння містить ознаки іншого злочину. 1. Виконавцем (співвиконавцем) злочину визнається особа, яка безпосередньо вчинила злочин. Ознаками
  4. Стаття 31. Добровільна відмова співучасників
    статтею 17 цього Кодексу. У цьому випадку інші співучасники підлягають кримінальній відповідальності за готування до того злочину або замах на той злочин, від вчинення якого добровільно відмовився виконавець. 2. Не підлягають кримінальній відповідальності при добровільній відмові організатор, підбурювач чи пособник, якщо вони відвернули вчинення злочину або своєчасно повідомили відповідні
  5. Стаття 50. Поняття покарання та його мета
    статті 52-64) і повинно бути належним чином обґрунтованим. Зокрема, засуджена особа може бути піддана обмеженням: волі, права на працю, права на заробітну плату, права просування по службі (щодо військовослужбовців). В певних випадках вона позбавляється: права власності (на певне майно - частково або повністю); волі (на певний строк або довічно), військового, спеціального звання, рангу, чину або
  6. Стаття 66. Обставини, які пом'якшують покарання
    статті. 3. Якщо будь-яка з обставин, що пом'якшує покарання, передбачена в статті Особливої частини цього Кодексу як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його пом'якшує. (Стаття 66 зі змінами, внесеними згідно із Законом № 270-VI від 15 квітня 2008 р.) 1. Обставини, які пом'якшують покарання, маючи
  7. Стаття 96. Примусове лікування
    статті 324, 411-1). КВК (ст. 117). Основи законодавства України про охорону здоров'я від 19листопада 1992р. (ст. 53). Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24 лютого 1994 р. Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» в редакції від 5 червня 2003 р. Закон України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи
  8. ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ЖИТТЯ ТА ЗДОРОВ'Я ОСОБИ
    статтями 116-118 цього Кодексу; 14) з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості,- карається позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі, з конфіскацією майна у випадку, передбаченому пунктом 6 частини другої цієї статті. (Стаття 115 зі змінами, внесеними згідно із законами № 270-\/І від 15.04.2008 р. і N9 1 707-VI від 05.11.2009
  9. Стаття 127. Катування
    статтями 127 і, відповідно, 146, 152, 153. Завдання побоїв і мордування під час катування повністю охоплюється ст. 127. Загалом поняття «інші насильницькі дії» повинно тлумачитися якомога більш широко з тим, щоб охопити собою усі можливі причини заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання. Такий підхід випливає із обов'язкових для України актів міжнародного
  10. Стаття 152. Зґвалтування
    статтями 153-155 цього Кодексу,- карається позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років. 3. Зґвалтування, вчинене групою осіб, або зґвалтування неповнолітньої чи неповнолітнього - карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років. 4. Зґвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки, а також зґвалтування малолітньої чи малолітнього - карається позбавленням волі