Головна
ГоловнаКонституційне, муніципальне правоКонституційне право → 
« Попередня Наступна »
О. В. Петришин и др.. КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ. Науково-практичний коментар, 2003 - перейти к содержанию учебника

Стаття 64. Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Коментована стаття присвячена регламентації однієї з найбільш складних проблем реалізації і захисту прав і свобод людини і громадянина - проблемі їх обмеження. З викладеної вище соціальної інтерпретації прав людини природно випливає уявлення про те, що вони не можуть бути безмежними: зміст і обсяг використання будь-якого права окреслюються, так би мовити, певними кордонами, «бар'єрами». Межі (обмеження) прав людини - це сукупність усіх явиш, які визначають зміст та обсяг прав людини. До складу таких явищ можуть входити, зокрема, й юридичні норми, встановлені міжнародним чи національним правом. У такому випадку певні обмеження (межі) прав людини є наслідком нормо-творчої діяльності відповідно міжнародних чи державних органів.
Окремо слід розглянути поняття обмежування прав людини. Визначаючи це поняття, можна сформулювати положення про те, що обмежування здійснення прав людини - це діяльність владних суб'єктів, насамперед компетентних державних органів, змістом якої є встановлення меж (обмежень) у здійсненні прав
людини.
Отже, межі (обмеження) прав людини та обмежування здійснення прав людини - це явища (і відповідно поняття) не тотожні.
Боротьба за права людини (яка може вважатися головною рушійною силою і соціальною сутністю всієї історії людства) нині знаходить вияв у боротьбі саме за межі таких прав, насамперед за юридичне закріплення та юридичну інтерпретацію цих меж. Класифікація останніх дозволяє виявити особливості соціальних та інших факторів, від яких безпосередньо залежить правореаліза-ційна діяльність людини. Використовуючи різноманітні критерії, можна виділити такі різновиди меж прав людини:
- залежно від онтологічної сутності явища, яке обмежує права людини, - природні (біологічні, фізіологічні, екологічні) та соціальні (економічні, політичні, духовно-ідеологічні, спеціально-соціальні, наприклад, права і свободи інших людей);
- за наявністю чи відсутністю залежності від волі суб'єкта -абсолютно об'єктивні (скажімо, певні явища природи), відносно об'єктивні (наприклад, законодавчі обмеження), суб'єктивно-об'єктивні (фізичні потреби людини), суб'єктивні (свідомі самообмеження суб'єкта);
- залежно від ступеня соціальної обгрунтованості - цілкомобгрунтовані, в основному обгрунтовані і недостатньо обгрунтовані;
- залежно від політико-юридичного статусу правообмежую-чого суб'єкта - державні (міжнародні - всесвітні, регіональні,міждержавні і внутрішньодержавні) й недержавні, тобто громадські (з аналогічними «підвидами»);
- за обсягом прав людини, стосовно яких установлено певні межі, - загальні (що стосуються усіх прав), спеціальні (поширюютьсяна певну групу прав) і виключні (розраховані тільки на одне право);
- залежно від «стосунків» із законодавством або іншими юридичними джерелами - легальні (законні), позалегальні (юридично-нейтральні, «іррелевантні»), антилегальні (протизаконні);
- за видовою належністю державного органу, яким здійснено правообмеження, - законодавчі, президентські, управлінські(адміністративні), судові;
- залежно від регулятивної природи юридичного акта, котримвстановлено і межі, шо розглядаються: нормативні й казуальні;
- залежно від юридичної сили нормативного акта, в якомувизначено межі прав, - законні (зокрема, конституційні) і підза-конні (з їх подальшим відповідним поділом);
- за тривалістю (чинністю) у часі - постійні та тимчасові(зокрема надзвичайні);
- за колом осіб, чиї права обмежено, - спільні, особливі,індивідуальні;
- залежно від стадії юридичного регулювання, на якій відбулося правообмеження, - правотворчі, правотлумачні, правоза-стосувальні, правореалізаційні;
- за ступенем змістовної визначеності - повністю визначені(формальні), відносно визначені (зокрема оцінні);
- залежно від характеру логіко-гносеологічної операції, якою \опосередковувалося визначення меж, - тлумачні, конкретиза- :ційні, деталізаційні.
Окремі питання, пов'язані з обмеженням прав людини, вже роз'яснювались у коментарях до ст. 22 і деяких інших норм Конституції України. Оскільки конституційні права та свободи людини і громадянина встановлюються Верховною Радою України, то й введення обмежень цих прав та свобод може мати місце тільки за її прямим волевиявленням. Коментований припис є одним із прикладів самообмеження держави в її відносинах з громадянами на основі спеціально дозволеного принципу регулювання: розглядувані обмеження можуть бути встановлені Верховною Радою України лише у випадках, передбачених Конституцією України. Остання ж, як уже зазначалось, регламентує це питання за двома напрямками: по-перше, вона встановлює підстави запровадження правообмежень, а по-друге, визначає зовнішню юридичну форму їх закріплення - тільки закон.
Встановлюючи підстави правообмежень, Конституція використовує два відомих міжнародній і національній юридичній практиці способи. В одних випадках після формулювання певного права людини і громадянина відразу ж подається вказівка щодо підстав його можливого обмеження (у Конституції України такий прийом застосовується найчастіше). В інших же підстава правообмеження, яка є спільнбю, однаковою для певної групи прав, нібито «виноситься за дужки» і формулюється тільки один раз. Перший вид підстав можна умовно назвати спеціальними, а другий - загальними. Прикладом підстав другого виду можуть бути ті, що зазначені у ч. 2 коментованої статті, а саме умови воєнного або надзвичайного стану. Значення коментованого припису полягає у тому, що він закріплює як загальний принцип державно-юридичного регулювання неприпустимість свавільного, тобто безпідставного (з фактичного й юридичного боків), обмеження конституційних прав і свобод людини та громадянина. Найбільш повна і точна інтерпретація цього положення може бути досягнута лише за умови його аналізу в системному зв'язку із приписами, вміщеними у статтях 3, 22 та 157 Конституції України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29,40,47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції. У коментованому приписі зазначено дві самостійні підстави обмеження конституцій них прав та свобод людини і громадянина - умови воєнного стану та умови надзвичайного стану. Ці підстави, як відзначалось мають у певному розумінні загальний характер, оскільки можуть застосовуватися для обмеження значної групи прав і свобод. Три особливості правообмеження на основі таких підстав зазначено уданому приписі. По-перше, тут дозволяється встановлювати лише «окремі» обмеження. Звідси випливає, що обмежуватись може лише менша частина змісту й обсягу конституційних прав та свобод людини і громадянина. По-друге, повинен бути зазначений строк, на який ці обмеження встановлено. По-третє, тут чітко окреслено ті права і свободи, які навіть за наявності однієї із зазначених вище підстав не можуть бути обмежені.
Зазначені особливості відрізняють регламентацію правообмеження із наведених підстав від регламентації правообмеження з інших (спеціальних) підстав. Причому ці відмінності мають вочевидь гуманістичну спрямованість.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "Стаття 64. Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України."
  1. Стаття 392. Судові рішення, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку
    1. В апеляційному порядку можуть бути оскаржені судові рішення, які були ухвалені судами першої інстанції і не набрали законної сили, а саме: 1) вироки, крім випадків, передбачених статтею 394 цього Кодексу; 2) ухвали про застосування чи відмову у застосуванні примусових заходів медичного або виховного характеру; 3) інші ухвали у випадках, передбачених цим Кодексом. 2. Ухвали,
  2. § 1. Загальні положення про фізичну особу
    У радянському цивільному праві термін "фізична особа" не використовувався, оскільки ця категорія вважалася суто "буржуазною" і піддавалася відповідній критиці. Натомість у цивільному законодавстві колишнього СРСР та республік, що входили до його складу, використовувалося поняття "громадянин", котре розглядалося як таке, що більше відповідає суті відносин у цій галузі у соціалістичному суспільстві
  3. § 3. Зміст (обсяг) правоздатності фізичної особи
    Згідно зі ст. 26 ЦК фізична особа має усі особисті немайнові права, встановлені Конституцією та ЦК, а також здатна мати усі майнові права, встановлені ЦК та іншими законами. Крім того, фізична особа може мати будь-які інші цивільні права, не передбачені законодавством, якщо вони не суперечать законам та моральним засадам суспільства. Отже обсяг прав, які складають зміст цивільної
  4. Стаття 253. Повідомлення осіб, щодо яких проводилися негласні слідчі (розшукові) дії
    1. Особи, конституційні права яких були тимчасово обмежені під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій, а також підозрюваний, його захисник мають бути письмово повідомлені прокурором або за його дорученням слідчим про таке обмеження. 2. Конкретний час повідомлення визначається із урахуванням наявності чи відсутності загроз для досягнення мети досудового розслідування, суспільної
  5. Стаття 157. Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України.
    Конституція України не може бути змінена в умовах воєнного або надзвичайного стану. Коментована стаття визначає положення Основного Закону, які не можуть бути змінені, а також умови, за наявності яких не може бути реалізована процедура внесення змін до Конституції України. Встановивши відносно спрощений порядок внесення змін до розділу II Конституції України, законодавець на розвиток вимог щодо
  6. Стаття 22. Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
    Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Соціально-філософським підґрунтям коментованого припису є уявлення про принципову невичерпність розвитку,
  7. Стаття 337. Визначення меж судового розгляду
    1. Судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею. 2. Під час судового розгляду прокурор може змінити обвинувачення, висунути додаткове обвинувачення, відмовитися від підтримання державного обвинувачення. 3. З метою ухвалення справедливого судового
  8. Стаття 553. Наслідки виконання запиту в іноземній державі
    1. Докази та відомості, одержані від запитуваної сторони в результаті виконання запиту про міжнародну правову допомогу, можуть бути використані лише у кримінальному провадженні, якого стосувався запит, крім випадків, коли досягнуто домовленості про інше із запитуваною стороною. 2. Відомості, які містяться в матеріалах, отриманих у результаті виконання запиту про міжнародну правову допомогу, не
  9. Стаття 367. Представники осіб, які притягуються до відповідальності за порушення митних правил
    Представниками осіб, які притягуються до відповідальності за порушення митних правил, можуть бути: 1) законні представники: батьки, усиновителі, опікуни або піклувальники на підставі документів, що посвідчують їх повноваження, - у справах осіб, які є неповнолітніми або особами, що через свої фізичні або психічні вади не можуть самі здійснювати свої права у справах про порушення митних правил.
  10. Стаття 87. Недопустимість доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод лю
    дини 1. Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. 2. Суд зобов'язаний визнати істотними
  11. Стаття 41. Особи, які не можуть бути представниками
    Не можуть бути представниками в суді особи, які діють у цьому процесі як секретар судового засідання, перекладач, експерт, спеціаліст, свідок. 2. Судді, слідчі, прокурори не можуть бути представниками в суді, крім випадків, коли вони діють як представники відповідного органу, що є стороною або третьою особою в справі, чи як законні представники. 1. Коментована стаття у частині 1 визначає
  12. Стаття 318. Строки і загальний порядок судового розгляду
    1. Судовий розгляд має бути проведений і завершений протягом розумного строку. 2. Судовий розгляд здійснюється в судовому засіданні з обов'язковою участю сторін кримінального провадження, крім випадків, передбачених цим Кодексом. У судове засідання викликаються потерпілий та інші учасники кримінального провадження. 3. Судове засідання відбувається у спеціально обладнаному приміщенні - залі
  13. Стаття 34. Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
    Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охо- Конституція України Розділ II. Стаття рони здоров'я населення, для захисту
  14. Звернення
    На сучасному етапі розвитку світової спільноти проблема захисту прав і свобод людини є однією із найактуальніших. У цьому напрямку прийнято низку міжнародних нормативно-правових актів, котрі визначають людину найвищою цінністю суспільства, а належне забезпечення її прав і свобод - головним обов'язком кожної демократичної держави. Конституція України визначає людину, її життя і здоров'я, честь і
  15. Стаття 61. Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
    Стаття Конституції, що коментується, закріплює загальновизнаний принцип права «двічі за одне і те саме не карають» {поп bis in idem). Стосовно кримінальної відповідальності цей принцип закріплено в ст. 4 Протоколу № 7 до Європейської Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а також у ч. Зет. 2 КК України. Так, ст. 4 зазначеного Протоколу передбачає: «Жодна людина не може бути вдруге
  16. Стаття 45. Участь у цивільному процесі органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб
    У випадках, встановлених законом, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб, або державних чи суспільних інтересів та брати участь у цих справах. 2. Прокурор здійснює у суді представництво інтересів
  17. Стаття 8. Верховенство права
    1. Кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. 2. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав
  18. Стаття 223. Вимоги до проведення слідчих (розшукових) дій
    1. Слідчі (розшукові) дії є діями, спрямованими на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні. 2. Підставами для проведення слідчої (розшукової) дії є наявність достатніх відомостей, що вказують на можливість досягнення її мети. 3. Слідчий, прокурор вживає належних заходів для забезпечення присутності під час проведення слідчої
  19. Стаття 111. Підсудність справ про спори між громадянами України, якщо обидві сторони проживають за її межами
    1. Підсудність справи про спір між громадянами України, якщо обидві сторони проживають за її межами, за клопотанням позивача визначається ухвалою судді Верховного Суду України. У такому самому порядку визначається підсудність справи про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, які проживають за межами України. 1. Стаття передбачає територіальну
  20. Стаття 311. Рішення, дії чи бездіяльність прокурора, які можуть оскаржуватися слідчим
    1. Під час досудового розслідування слідчий, який здійснює розслідування певного кримінального правопорушення, має право оскаржувати будь-які рішення, дії чи бездіяльність прокурора, прийняті або вчинені у відповідному досудовому провадженні, крім випадків, передбачених цим