Головна
ГоловнаКонституційне, муніципальне правоКонституційне право → 
« Попередня Наступна »
О. В. Петришин и др.. КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ. Науково-практичний коментар, 2003 - перейти к содержанию учебника

Стаття 63. Особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї або близьких родичів, коло яких визначається законом.

Підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист.
Засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду.
Стаття, що коментується, закріпила новий правовий інститут - імунітет свідка. Чинне законодавство не містить зазначеного терміна, однак він давно введений у науковий обіг, широко використовується в юридичній літературі і правозастосовній практиці.
Під правом імунітету свідка слід розуміти звільнення деяких категорій громадян від передбаченого законом обов'язку давати показання і пояснення щодо самого себе чи осіб, коло яких визначене законом.
Тривалий час імунітет свідка у такому обсязі, як він тепер зак-ріплений у Конституції України, не одержував у нашій країні офіційного визнання і законодавчого вирішення, що породжувало на практиці велику проблему морального характеру. Саме тому, з огляду на роль цього інституту в суспільстві, його яскраво виражену моральну спрямованість, законодавець відвів йому місце в Основному Законі країни.
Інститут імунітету свідка містить:
1) правові норми, що надають особі право відмовитися відДачі показань чи пояснень у випадках, що торкаються відносинспорідненості і свояцтва;
2) правові норми, що дозволяють особі не давати показаннячи пояснення відносно себе особисто (свобода від самозвинувачення);
3) правові норми, що звільняють особу від відповідальностіза відмову від дачі показань під час провадження дізнання, досу-Дового слідства або в суді щодо себе, членів її сім'ї чи близьких
Конституція України
Розділ П. Стаття родичів, коло яких визначено законом (ч. 2 ст. 385 КК України).
Правило імунітету свідка, шо міститься в підпункті «q» п. З ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, сформульовано як одна з гарантій при притягненні громадянина до кримінальної відповідальності. Стаття ж Конституції України, що коментується, не обмежує можливості здійснення права імунітету свідка лише кримінальним судочинством і питаннями встановлення винуватості особи у вчиненні злочину, поширюючи свою дію і на інші сфери - цивільного процесу, адміністративного, дисциплінарного та інших видів провадження. Разом з тим, безумовно, особливої важливості норми розглянутого інституту набувають саме в кримінальному судочинстві, оскільки є гарантією особистої недоторканності, забезпечують право на захист.
Звільнення допитуваного учасника кримінального судочинства від самозвинувачення виражається в його праві відмовитися відповідати на запитання, що викривають його у вчиненні злочину.
Важливою гарантією захисту прав і законних інтересів особи в кримінальному процесі є право особи не давати показання щодо членів своєї сім'ї чи близьких родичів. При цьому не має значення процесуальне положення допитуваного. Закон (п. 11 ст. 32, ч. 2 ст. 69 КПК України) до близьких родичів відносить батьків, чоловіків (жінок), дітей, рідних братів і сестер, діда, бабу, онуків, усиновителів і усиновлених. Поняття «член родини» КПК не містить, через що необхідно звернутися до ст. З Сімейного кодексу України і рішення Конституційного Суду України в справі від 3 червня 1999 р. № 5-рп/99, де дається офіційне тлумачення терміна «член родини» , яке до них відносить також осіб, які перебувають з суб'єктом права у правовідносинах, природа яких визначається: кровними (родинними) зв'язками або шлюбними відносинами; постійним проживанням з ним; веденням з ним спільного господарства.
Право особи не свідчити проти самого себе, членів родини чи близьких родичів припускає не лише відмову від дачі показань, що мають прямо інкримінуючий характер, але поширюється також на відомості про будь-які інші факти, що можуть прямо чи побічно, безпосередньо чи опосредовано бути використані проти інтересів зазначених осіб, а також містить у собі право на відмову від надання органам досудового слідства чи суду інших доказів: документів, об'єктів злочинних дій, знаряддя злочину та інших предметів, що можуть бути засобом викриття винних.
Суд, прокурор, слідчий, особа, яка проводить дізнання, зобов'язані роз'яснити підозрюваному, обвинуваченому, підсудному, потерпілому, свідкам, цивільному позивачу, цивільному відповідачу їх права, що випливають з положень ч. 1 ст. 63 Конституції України, і забезпечити можливість здійснення цих прав (статті 107, 142, 53, 69 КПК України). Державні органи, що ведуть процес, не вправі домагатися показань від осіб, які беруть участь у справі і використовують своє право імунітету свідка, шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів (ч. З ст. 22 КПК
України).
Гарантією імунітету свідка в кримінальному процесі є визнання доказів, отриманих з порушенням перерахованих вище вимог, неприпустимими, такими, що не мають юридичної чинності. Це положення прямо випливає з ч. З ст. 62 Конституції України, відповідно до якої «обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом», а також знайшло своє відображення в п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р. № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», де роз'яснено судам, що якщо під час проведення дізнання чи досудового слідства підозрюваному, обвинуваченому, його дружині чи близькому родичу не було роз'яснено зміст ст. 63 Конституції, показання зазначених осіб повинні визнаватися судом одержаними з порушенням закону, що має наслідком недопустимість їх використання як засобів доказування.
Крім цього, гарантією імунітету свідка є положення ч. 2 ст. 385 КК і ч. 2 ст. 396 КК України, якими передбачається звільнення від кримінальної відповідальності особи за відмову давати показання під час провадження дізнання, досудового слідства або в суді щодо себе, а також членів своєї сім'ї чи близьких родичів, а також за заздалегідь не обіцяне приховування злочину членами сім'ї чи близькими родичами особи, яка вчинила злочин.
Право підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного на захист належить до числа загальновизнаних принципів міжнародного права і розглядається як необхідна умова забезпечення права на справедливий судовий розгляд (ст. 11 Загальної декларації прав людини, п. З ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод, ч. З ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, п. 23.1 Документа московської наради
конференції з людського виміру Н БСЄ, принцип 17 Зводу принципів захисту всіх осіб, що піддаються затриманні чи ув'язненню у будь-якій формі).
Забезпеченню розглядуваного права надається в державі винятково важливе значення, про що свідчить його конституційне закріплення (ст. 59, ч. 2 ст. 63, п. 6 ч. З ст. 129 Конституції України), а також віднесення до рангу основоположного начала (принципу) кримінального судочинства (ст. 21 КПК України).
Широке розуміння розглянутого конституційного права грунтується на визнанні певних вихідних положень.
1. Закон наділяє підозрюваного, обвинуваченого, підсудного як учасника кримінального процесу такою сукупністю процесуальних прав, реалізація яких дозволила б йому самому ефективно захистити свої права і законні інтереси.
Якщо навіть у найзагальнішій формі говорити про конкретний зміст права на захист, то необхідно зазначити, що воно як мінімум включає: право особи знати, у чому і на якій підставі її підозрюють чи обвинувачують; давати показання і відповідати на запитання (у тому числі і своєю рідною мовою чи іншою мовою, якою особа володіє); мати захисника і побачення з ним до першого допиту; представляти докази; заявляти клопотання і відводи; вимагати перевірки судом чи прокурором правомірності затримання; подавати скарги на дії і рішення особи, яка провадить оперативно-розшукові дії, дізнання, слідчого, прокурора, судді і суду; право на забезпечення безпеки при наявності відповідних підстав; знайомитися по закінченні слідства чи дізнання з усіма матеріалами справи; брати участь у судовому розгляді; підсудний має право виступати з останнім словом.
2. Право підозрюваного, обвинуваченого, підсудного на захист містить у собі також право користуватися послугами захисника.
Захисником є особа, що у порядку, встановленому законом, уповноважена здійснювати захист прав і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного (засудженого, виправданого), зобов'язана використовувати передбачені законом засоби захисту з метою з'ясування обставин, що спростовують підозручи обвинувачення, які пом'якшують чи виключають їхню кримінальну відповідальність, і надавати необхідну юридичну допомогу при провадженні по кримінальній справі.
Відповідно до ст. 44 КПК України як захисники допускаються три групи суб'єктів: особи, які мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю в Україні; інші фахівці в галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи; близькі родичі обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, його опікуни або піклувальники.
Участь захисника в кримінальній справі можлива на підставі угоди чи за призначенням. Захисник за угодою запрошується підозрюваним, обвинуваченим, підсудним чи засудженим, їх законними представниками, а також іншими особами на прохання чи за згодою підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого (ч. 1 ст. 47 КПК України). Відповідно до ч. І ст. 59 Конституції України підозрюваний, обвинувачений, підсудний є вільними у виборі захисника своїх прав. Тому органи, що ведуть процес, зобов'язані забезпечити виконання цього права і доступ саме того захисника чи декількох захисників, яких обрав обвинувачений, підозрюваний, підсудний (засуджений). Це положення відповідає прийнятим на 8-му Конгресі ООН з попередження злочинів у серпні 1990 р. у Нью-Йорку Основним положенням про роль адвокатів, які передбачають, що будь-яка людина вправі звернутися по допомогу для захисту своїх прав на всіх стадіях кримінальної процедури, а обов'язком уряду є забезпечення можливості кожному бути поінформованим компетентною владою про його право одержати допомогу адвоката на вибір при арешті, затриманні чи поміщенні до в'язниці чи обвинуваченні в кримінальному злочині (п. 5). Крім того, на необхідність дотримання конституційного права громадянина, пов'язаного з свободою вибору захисника своїх прав, указав Конституційний Суд України у своєму рішенні № 13 - рп / 2000 від 16 листопада 2000 р. (справа про право вільного вибору захисника).
Захисник за призначенням залучається до участі в справі особою, що проводить дізнання, слідчим, прокурором, суддею чи судом через адвокатське об'єднання, якщо його участь є за законом обов'язковою (ст. 45 КПК України), але підозрюваний, обвинувачений, підсудний не бажає чи не може запросити захисника, а також, якщо особа бажає запросити захисника, але через відсутність коштів чи з інших об'єктивних причин не може цього зробити.
Конституція України
Розділ II. Стаття Беручи участь у справі, захисник зобов'язаний діяти тільки в інтересах свого підзахисного. Наявність у захисника широкої можливості оспорювати висновки обвинувачення, представляти докази і доводи на користь підзахисного створює найкращі умови для всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин кримінальної справи, повноцінного функціонування принципу змагальності, захищає судову діяльність від суб'єктивізму й однобічності.
Захисник покликаний не лише особисто захищати обвинуваченого, підозрюваного, підсудного (засудженого), але і, надаючи юридичну допомогу, допомагати йому ефективно використовувати надані законом права. Для успішного виконання обов'язків захисника закон установлює широкий перелік його процесуальних прав (ст. 6 Закону України «Про адвокатуру», ст. 48 КПК України): до першого допиту підозрюваного чи обвинуваченого мати ; з ним конфіденційне побачення, а після першого допиту - такі | ж побачення без обмеження їхньої кількості і тривалості. Європей- ; ський Суд з прав людини в справах «Кан проти Австрії» (1985 p.), «Кемпбелл і Фелл проти Великобританії» (1984 р.) розцінив як порушення права особи на захист присутність поліцейських та інших охоронців під час переговорів між адвокатом і обвинуваченим, зазначивши, що такі переговори повинні відбуватися наодинці, з метою зберегти конфіденційність їхніх відносин і право на професійну таємницю самого адвоката.
До прав захисника належить також його право знайомитися ] з матеріалами, якими обґрунтовується затримання підозрюваного чи обрання запобіжного заходу або пред'явлення обвинувачення, а після закінчення досудового слідства - з усіма матеріалами справи; бути присутнім при допитах підозрюваного, обвинуваченого і при провадженні інших слідчих дій, проведених з їхньою участю чи на їхнє клопотання або клопотання самого захисника, а при провадженні інших слідчих дій - з дозволу дізна-вача, слідчого; застосовувати науково-технічні засоби при провадженні тих слідчих дій, у яких він бере участь; брати участь у судовому засіданні; ставити запитання підсудним, потерпілим, свідкам, експерту, фахівцю, позивачу і відповідачу, брати участь у дослідженні інших доказів; представляти докази, заявляти клопотання і відводи, висловлювати свої думки про клопотання інших учасників судового розгляду, оскаржити дії і рішення осо-би, ш° проводить дізнання, слідчого, прокурора і суду; виступати у судових дебатах; знайомитися з протоколом судового засідання і подавати на нього зауваження; знати про принесені в справі подання прокурора, апеляції, подавати на них заперечення; брати участь у засіданнях суду при апеляційному розгляді
справи та інші.
Міжнародне співтовариство надає важливого значення реальному виконанню захисниками покладених на них обов'язків. Так, по справах «Артіко проти Італії» (1980 р.) і «Годці проти Італії» (1984 р.) Європейський Суд з прав людини констатував порушення прав особи на захист, указавши, що просте призначення захисника ще не забезпечує ефективної допомоги, оскільки він може занедужати чи ухилитися від виконання своїх обов'язків. У пункті З ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод передбачена необхідність саме надання реальної «допомоги» підзахисному (де факто), а не формального «призначення» адвоката (де юре).
3. Право на захист невіддільне від гарантій його здійснення. Закон не лише надає підозрюваному, обвинуваченому, підсудному (засудженому) ряд прав, використовуючи які вони можуть захищатися від підозрінь, обвинувачення, але і створює гарантії того, що цих прав будуть дотримуватися.
Органи дізнання, слідчий, прокурор і суд зобов'язані до першого допиту підозрюваного, обвинуваченого, підсудного роз'яснити їм право мати захисника і скласти про це протокол, роз'яснити інші передбачені законом права, а також надати їм можливість захищатися встановленими законом засобами від пред'явленого обвинувачення і забезпечити охорону їх особистих і майнових прав (ч. 2 ст. 21, ст. 53 КПК України). Без такого забезпечення права на захист з боку органів держави воно перетвориться на порожню декларацію.
Гарантією забезпечення права на захист є вимога закону, звернена до прокурора, слідчого і особи, що проводить дізнання, вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин справи, виявити обставини, які як викривають, так і виправдовують обвинуваченого, а також пом'якшуючі й обтяжуючі його відповідальність обставини.
Право на захист забезпечується також і тим, що органи, які ведуть процес, не вправі перекладати обов'язок доказування на
Конституція України
Розділ //. Стаття обвинуваченого, а також домагатися показань обвинуваченого та інших осіб, що беруть участь у справі, шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів (ст. 22 КП К). Примушування давати показання при допиті шляхом незаконних дій з боку особи, яка проводить дізнання або досудове слідство, є кримінально караним діянням (ст. 373 КК України).
Особам, що беруть участь у справі і не володіють мовою, якою провадиться судочинство, забезпечується право робити заяви, давати показання, заявляти клопотання, знайомитися з усіма матеріалами справи, виступати в суді рідною мовою або іншою мовою, якою вони володіють, і користуватися послугами перекладача (ст. 19 КПК України). Позбавлення чи обмеження цього права є істотним порушенням кримінально-процесуального закону.
Однією з гарантій здійснення підсудним права на захист є його виступ з останнім словом у судовому розгляді після закінчення дебатів сторін (ст. 319 КПК України). В останньому слові підсудний вправі сказати все, що, на його думку, важливо для справи: висловити своє ставлення до пред'явленого обвинувачення, переоцінити свою поведінку, покаятися чи залишитися на своїй колишній позиції, просити суд про виправдання, врахування обставин, що пом'якшують вину, і призначення більш м'якого покарання тощо. Ненадання підсудному останнього слова є істотним порушенням кримінально-процесуального закону.
Істотною гарантією забезпечення права особи на захист є попередній судовий контроль суду за застосуванням примусових заходів і прийняттям рішень про проведення слідчих дій, пов'язаних з обмеженням конституційних прав людини (статті 155, 177, 178, 187, 190, 205 КПК України).
Як гарантію забезпечення права підозрюваного, обвинуваченого, підсудного на захист можуть розглядатися також і багато інших інститутів кримінального процесу.
Недотримання гарантованого Конституцією України права підозрюваного, обвинуваченого, підсудного на захист є істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону й у передбачених законом випадках може спричинити скасування судових рішень.
За недопущення чи ненадання своєчасно захисника, а також інше грубе порушення прав підозрюваного, обвинуваченого, підсудного на захист, вчинене особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором або суддею, державою встановлена кримінальна відповідальність (ст. 374 КК України).
Саме в такому сполученні - системи процесуальних прав обвинуваченого з обов'язком органів, що ведуть процес, забезпечити дійсну можливість реалізації прав - принцип забезпечення обвинуваченому права на захист одержує свій найбільш повний, глибокий і дійовий зміст.
Право на захист - не лише гарантія інтересів особи, але і гарантія інтересів правосуддя, це соціальна цінність. Розширення права на захист не є перешкодою розкриттю злочинів, не спричиняє ухилення злочинця від відповідальності, а, навпаки, сприяє здійсненню завдань кримінального судочинства, запобігає слідчим і судовим помилкам.
Засудженим є особа, відносно якої винесений обвинувальний вирок суду. Держава поважає й охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку. Це повністю узгоджується з Основними принципами поводження з в'язнями, прийнятими резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1990 p., із Зводом принципів захисту всіх осіб, підданих затриманню чи ув'язненню в будь-якій формі, затвердженим резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 9 грудня 1988 p., з Мінімальними стандартними правилами поводження з в'язнями.
Одним з важливих положень статті, що коментується, є те, що, навіть відбуваючи покарання, засуджений залишається громадянином України, і це має велике політичне і виховне значення. У політичному значенні це означає, що суспільство не відмовляється від засуджених як від своїх членів, не ставить їх поза законом, а розглядає як осіб, тимчасово обмежених у тих чи інших правах, або при покаранні у вигляді позбавлення волі - фізично ізольованих від зовнішнього світу. З огляду на викладене можна зазначити, що правове положення засудженого регламентується тими ж нормами права, що визначають правовий статус будь-якого громадянина (Конституцією України, нормами цивільного, сімейного, трудового, житлового й іншого законодавства), включає особисті (громадянські), політичні, економічні, соціальні, культурні права. Однак, звичайно, обсяг прав та обов'язків засуджених не може повністю збігатися з обсягом прав та обов'язків
усіх громадян, оскільки засуджений відбуває міру державного примусу, стосовно нього права й обов'язки громадянина обмежуються законом, вироком суду режимом відбування покарання. Різні види покарань зумовлюють відповідно різні за обсягом обмеження в правах і обов'язках засуджених.
Відповідно до Кримінально-виконавчого кодексу України (статті 8, 10) засуджені мають право: на отримання інформації про свої права й обов'язки, порядок і умови виконання та відбування призначеного судом покарання; на гуманне ставлення до себе і на повагу гідності, властивої людській особистості; звертатися відповідно до законодавства з пропозиціями, заявами і скаргами до адміністрації органів і установ виконання покарань, їх вищестоящих органів, а також до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, суду, органів прокуратури, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян; давати пояснення і вести листування, а також звертатися з пропозиціями, заявами і скаргами рідною мовою. Відповіді засудженим даються мовою звернення. У разі відсутності можливості дати відповідь мовою звернення вона дається українською мовою з перекладом відповіді на мову звернення, який забезпечується органом або установою виконання покарань.
Засуджений має право також на охорону здоров'я, соціальне забезпечення, у тому числі і на отримання пенсій, відповідно до законів України. Охорона здоров'я забезпечується системою ме-дико-санітарних і оздоровчо-профілактичних заходів, а також поєднанням безоплатних і платних форм медичної допомоги. Засуджені, які мають розлади психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів чи інших одурманюючих засобів, можуть за їх письмовою згодою пройти курс лікування від вказаних захворювань.
Засудженому гарантується право на правову допомогу. Для одержання правової допомоги засуджені можуть користуватися послугами адвокатів або інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.
Засуджені мають право також на особисту безпеку. У разі виникнення небезпеки життю і здоров'ю засуджених, які відбувають покарання у виді арешту, обмеження волі, тримання в дис-
циплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі, вони мають право звернутися із заявою до будь-якої посадової особи чи органу установи виконання покарань з проханням про забезпечення особистої безпеки. У цьому разі посадова особа зобов'язана вжити невідкладних заходів щодо забезпечення особистої безпеки засудженого.
Правовий статус засуджених іноземців і осіб без громадянства визначається законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Обсяг правообмежень, які поширюються на засуджених, суттєво відрізняється залежно від виду кримінального покарання. Найсуворіше з усіх покарань - позбавлення волі, до змісту якого входять найбільш суттєві обмеження прав громадянина на особисту свободу, свободу пересування, вибір місця перебування і
проживання тощо.
Зокрема, істотно обмежуються права людини на свободу й особисту недоторканність, недоторканність житла, таємницю листування, телефонних переговорів, телеграфної й іншої кореспонденції (статті 29, ЗО, 31 Конституції України). Так, засуджені до позбавлення волі зобов'язані весь строк покарання перебувати в установі виконання покарань, де забезпечується певний ступінь ізоляції. У будь-який момент засуджені, їх речі й одяг, а також приміщення та територія можуть бути обшукані й оглянуті. Адміністрація колонії має право використовувати аудіовізуальні, електронні та інші технічні засоби для попередження втеч та інших злочинів. Уся кореспонденція засуджених підлягає перегляду, а посилки (передачі) і бандеролі що надходять до них, - огляду (статті 102, 103, 112, 113 КВК України).
Законом установлені також обмеження у використанні таких громадянських прав, як свобода об'єднання в політичні партії і громадські організації, свобода зборів і мітингів, походів і демонстрацій (статті 36,39 Конституції України). Самодіяльні організації засуджених до позбавлення волі створюються в колоніях тільки з метою розвитку в засуджених корисної ініціативи, соціальної активності, здорових міжособистісних взаємовідносин, участі у вирішенні питань організації праці, навчання, відпочинку, побуту, впливу на виправлення засуджених, розвитку корисних соціальних зв'язків (ст. 127 КВК України). Проте ці організації не є громадськими й існують та працюють під контролем адміністрації. Походи і демонстрації в умовах кримінально виконавчої установи виключаються через вимоги режиму та ізоляції. Разом з тим адміністрація має право проводити збори чи мітинги засуджених у зв'язку з відзначенням певної події в житті держави.
Засудженим не може бути надане і конституційне право бути обраним народним депутатом. Згідно зі ст. 76 Конституції України не може бути обраним до Верховної Ради України громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку. Цілий ряд обмежень стосується економічних, соціальних і культурних прав засуджених. Наприклад, засуджений до позбавлення волі не позбавлений права на працю, яке закріплене в ст. 43 Конституції України, але через режим відбування покарання це право певною мірою змінюється та обмежується. Засуджені обмежені у виборі виду праці та повинні працювати на роботах, якими їх забезпечує адміністрація установи. У вихідні і святкові дні засудженим надається відпочинок, але щорічні відпустки їм не надаються.
Громадянські права й обов'язки засуджених до позбавлення волі обмежені у меншому ступені, ніж права політичні. Засуджені продовжують залишатися суб'єктами цивільних прав і обов'язків, хоча їх дієздатність, правоздатність і можливість здійснення деяких суб'єктивних прав дещо обмежені.
Залишаючись суб'єктами права власності, засуджені обмежені в праві користування, володіння і розпорядження певними видами майна. Майном, що залишилося за місцем проживання, вони можуть розпоряджатися через представників за дорученням. Щодо майна, яке є при них, вони не можуть складати угоди (купівлі, продажу, застави, дарування, обміну) з іншими засудженими. Зароблені гроші, за винятком сум, установлених законом, а також гроші, отримані у вигляді грошових переказів, на руки не видаються, а зараховуються на особистий рахунок. На гроші, зароблені в колоніях, засуджені мають право придбати в обмеженій кількості та асортименті за безготівковим розрахунком продукти харчування і предмети першої необхідності.
Оскільки обмеження, пов'язані із засудженням, є винятком із загального правового положення особи, то, як уже зазначалося, вони можуть застосовуватися за рішенням суду і відповідно до Конституції України чи інших законів.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "Стаття 63. Особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї або близьких родичів, коло яких визначається законом."
  1. Стаття 52. Особи, які мають право відмовитися від давання показань
    стаття згідно зі ст. 63 Конституції України встановлює право фізичної особи відмовитися давати показання щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів і визначає коло цих осіб та близьких родичів цих осіб. Згідно зі ст. 63 Конституції України за таку відмову особа не несе відповідальності, але, згідно з частиною 2 коментованої статті, у випадку відмови давати показання особа зобов'язана повідомити
  2. Стаття 385. Відмова свідка від давання показань або відмова експерта чи перекладача від виконання покладених на них обов'язків
    статтями 185-3 і 185-4 КАП. Злочин вважається закінченим з моменту доведення відмови до відома суду, органів досудового слідства, органів, що здійснюють виконавче провадження, тимчасової слідчої або тимчасової спеціальної комісії ВР чи дізнання. 3. Суб'єкт злочину спеціальний. Ним можуть бути тільки свідок, експерт або перекладач. 4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим
  3. Стаття 18. Свобода від самовикриття та право не свідчити проти близьких родичів та членів сім'ї
    особа не може бути примушена визнати свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення або примушена давати пояснення, показання, які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні нею кримінального правопорушення. 2. Кожна особа має право не говорити нічого з приводу підозри чи обвинувачення проти неї, у будь-який момент відмовитися відповідати на запитання, а також бути
  4. Стаття 95. Показання
    статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них. 5. Особа дає показання лише щодо фактів, які вона сприймала особисто, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом. 6. Висновок або думка особи, яка дає показання, можуть визнаватися судом доказом, лише якщо такий висновок або думка корисні для ясного
  5. Стаття 97. Показання з чужих слів
    статті. 7. У будь-якому разі не можуть бути визнані допустимим доказом показання з чужих слів, якщо вони даються слідчим, прокурором, співробітником оперативного підрозділу або іншою особою стосовно пояснень осіб, наданих слідчому, прокурору або співробітнику оперативного підрозділу під час здійснення ними кримінального
  6. Стаття 363. Протокол про порушення митних правил
    статтю цього Кодексу, що передбачає відповідальність за таке порушення; 6) прізвища та адреси свідків, якщо вони є; 7) відомості щодо товарів, транспортних засобів, документів, вилучених згідно із статтею 377 цього Кодексу; 8) інші необхідні для вирішення справи відомості. Протокол підписується посадовою особою, яка його склала. Якщо при складанні протоколу була присутня особа, яка
  7. Стаття 66. Права та обов'язки свідка
    статті 50 цього Кодексу; 3) відмовитися давати показання щодо себе, близьких родичів та членів своєї сім'ї, що можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні ним, близькими родичами чи членами його сім'ї кримінального правопорушення, а також показання щодо відомостей, які згідно з положеннями статті 65 цього Кодексу не підлягають розголошенню; 4) давати показання рідною або
  8. Стаття 67. Відповідальність свідка
    несе кримінальну відповідальність. 2. За злісне ухилення від явки до слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду свідок несе відповідальність, встановлену
  9. Стаття 224. Допит
    особа, роз'яснюються її права, а також порядок проведення допиту. У разі допиту свідка він попереджається про кримінальну відповідальність за відмову давати показання і за давання завідомо неправдивих показань, а потерпілий - за давання завідомо неправдивих показань. За необхідності до участі в допиті залучається перекладач. 4. У разі відмови підозрюваного відповідати на запитання, давати
  10. Стаття 50. Свідок
    статті свідком може бути кожна особа, якій відомі будь-які обставини, що мають значення для справи. Що означає «кожна особа»? Це означає, по- перше, що закон не встановлює обмежень за мотивами родинних стосунків. При оцінці доказів суд повинен враховувати стосунки між свідком і особами, що беруть участь у справі. По-друге, не існує в законі й обмежень за мотивами віку свідка, але суди по
  11. Стаття 96. З'ясування достовірності показань свідка
    показання, а також щодо інших обставин, які можуть мати значення для оцінки достовірності показань свідка. 2. Для доведення недостовірності показань свідка сторона має право надати показання, документи, які підтверджують його репутацію, зокрема, щодо його засудження за завідомо неправдиві показання, обман, шахрайство або інші діяння, що підтверджують нечесність свідка. 3. Свідок зобов'язаний
  12. Стаття 176. Пояснення осіб, які беруть участь у справі
    стаття відкриває групу правил, що регулюють порядок дослідження доказів судом першої інстанції. Дослідження доказів по кожній цивільній справі завжди починається з заслуховування пояснень сторін, третіх осіб та інших осіб, які беруть участь у справі. Пояснення являють собою виступи учасників процесу, що містять відомості про відомі їм обставини справи. Учасники у своїх поясненнях не обмежені у
  13. Стаття 104. Протокол
    особа через фізичні вади або з інших причин не може особисто підписати протокол, то ознайомлення такої особи з протоколом здійснюється у присутності її захисника (законного представника), який своїм підписом засвідчує зміст протоколу та факт неможливості його підписання особою. 6. Якщо особа, яка брала участь у проведенні процесуальної дії, відмовилася підписати протокол, про це зазначається в
  14. Стаття 348. Роз'яснення обвинуваченому суті обвинувачення
    давати показання. Якщо обвинувачених декілька, головуючий здійснює зазначені дії щодо кожного з них. 2. Якщо у кримінальному провадженні пред'явлено цивільний позов, головуючий запитує обвинуваченого, цивільного відповідача, чи визнають вони
  15. Стаття 193. Порядок розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу
    статті. 2. Слідчий суддя, суд, до якого прибув або доставлений підозрюваний, обвинувачений для участі у розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу, зобов'язаний роз'яснити його права: 1) мати захисника; 2) знати суть та підстави підозри або обвинувачення; 3) знати підстави його затримання; 4) відмовитися давати пояснення, показання з приводу підозри або обвинувачення; 5)
  16. Стаття 56. Права потерпілого
    статтею 290 цього Кодексу, а також знайомитися з матеріалами кримінального провадження, які безпосередньо стосуються вчиненого щодо нього кримінального правопорушення, у випадку закриття цього провадження; 12) застосовувати з додержанням вимог цього Кодексу технічні засоби при проведенні процесуальних дій, в яких він бере участь. Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд вправі заборонити
  17. Стаття 366. Права осіб, які притягуються до відповідальності за порушення митних правил
    статті особи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними
  18. Стаття 180. Порядок допиту свідків
    статті глибоко і, в цілому, чітко визначено порядок допиту свідків. Важливим є правило статті про недопустимість спілкування між собою допитаних і недопитаних свідків, а також про недопустимість перебування недопитаних свідків у залі судового засідання. Це виключає вплив інших джерел, відомостей про обставини справи, на їх показання. 2. Кожен свідок допитується окремо. Першими звичайно
  19. Стаття 285. Загальні положення кримінального провадження під час звільнення особи від кримінальної відповідальності
    відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність. 2. Особі, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення та щодо якої передбачена можливість звільнення від кримінальної відповідальності у разі здійснення передбачених законом України про кримінальну відповідальність дій, роз'яснюється право на таке звільнення. 3.
© 2014-2022  yport.inf.ua