Головна
Головна → Конституційне, муніципальне право → Конституційне право → 
« Попередня Наступна »
О. В. Петришин и др.. КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ. Науково-практичний коментар, 2003 - перейти к содержанию учебника

Стаття 22. Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Соціально-філософським підґрунтям коментованого припису є уявлення про принципову невичерпність розвитку, збільшення кількості й розширення обсягу прав і свобод людини, необхідних для задоволення її потреб. Зростання та урізноманітнення людських потреб - соціальна зако-добірність, підтверджена усією історією людства. Ця закономірність саме і є об'єктивною основою невичерпності прав та свобод людини. Невичерпність прав і свобод не слід ототожнювати із необмеженими можливостями їх використання. Це положення роз'яснюється у коментарях до статей 21, 64 Конституції.
Наведений припис фіксує «відкритість» переліку конституційних прав і свобод людини, свідчить про те, що вони не вичерпуються лише тими правами, які закріплені в Конституції. У такий спосіб резервується, передбачається можливість подальшого розширення цього переліку, виникнення і державного забезпечення у майбутньому нових прав людини і громадянина. У цьому полягає гуманістичний пафос коментованого положення.
Інший висновок із наведеного припису полягає в тому, що ряд прав і свобод людини може існувати й існує поза цією Конституцією.
По-перше, є такі права і свободи людини, зафіксовані в таких міжнародно-правових актах, до яких Україна поки що не приєдналась.
По-друге, існують такі права і свободи людини, закріплені в певних міжнародних договорах, згоду на обов'язковість яких Україна дала (зокрема, шляхом ратифікації відповідних міжнародних угод), але які в її Конституції ще не відображені.
По-третє, існують і згодом можуть з'явитися такі права і свободи людини та громадянина, що їх закріплено у законах України чи інших нормативно-правових актах, хоча у Конституції вони взагалі не згадуються.
У зв'язку з цим набуває особливого, суто практичного значення таке питання: чи кожну із перелічених груп прав і свобод людини і громадянина, котрі не закріплено у Конституції України, слід вважати безпосередньо діючою, тобто такою, що захищається державою?
Як видається, відповідь на поставлене запитання слід давати окремо стосовно правотворчих (передусім законодавчих) органів та шодо органів правозастосовчих. Для першої групи органів всі права і свободи, зафіксовані у всесвітніх та широко визнаних Регіональних міжнародно-правових актах, мають бути практично визначальними, «критеріальними». Вони становлять своєрідний орієнтир для їхньої діяльності. Для другої групи органів такого значення можуть набувати лише конституційні права і свободи людини і громадянина. Цю обставину відображено, зо. рема, у постанові Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» (див. коментар до ст. 8).
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Гарантування прав і свобод - це встановлення і використання (застосування) їх гарантій. Поняття таких гарантій роз'яснювалось у коментарі до ч. 2 ст. З Конституції. Скасування конституційних прав і свобод, яке забороняється у коментованому приписі, - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація, цілковите знищення. Скасування конституційних прав і свобод становить найгірший різновид їх порушення. Окрема заборона щодо скасування саме конституційних прав та свобод людини (і громадянина) прямо передбачена у ч. 1 ст. 157 Конституції.
При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. У цьому приписі Конституція вперше торкається надзвичайно важливої і складної проблеми обмеження прав і свобод людини. Адже таке обмеження є нічим іншим як звуженням змісту та обсягу прав і свобод. З викладеного вище розуміння прав людини стає очевидним, що центральним, стрижневим їх елементом є певні можливості людини - можливості діяти певним чином або утримуватися від певних дій задля задоволення її потреб та інтересів. Як відомо із загальної теорії діяльності, вона характеризується певними властивостями, рисами. До них належать: мета, предмет (об'єкт) діяльності, умови діяльності, способи (форми) діяльності, засоби діяльності, результати діяльності та інші складові. Найбільш важливими, визначальними серед них є умови та засоби діяльності, оскільки саме ними зумовлюється реальність використання можливостей суб'єкта, тобто їх здійсненність. Тому поняття змісту прав людини можна визначити як умови та засоби, котрі становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб ЇЇ існування та розвитку.
Кількісні показники прав людини можуть відбиватися, як зазначалось, у понятті обсягу прав людини. Відомо, що кількість - це визначеність предмета, яка характеризує його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву тієї або іншої властивості. Обсяг, як і будь-яка кількість, визначається за допомогою певних одиниць виміру (наприклад, кількість певних можливих
варіантів поведінки, кількість часу, кількість благ, розмір пільг та H). Отже, обсяг прав людини - це їх суттєва властивість, яка відображається кількісними показниками відповідних можливостей, виражених у певних одиницях виміру. Одиниці виміру «кількості» (обсягу) прав людини не можуть бути універсальними, однозначними, однорідними для всіх і будь-яких прав людини. Характер таких одиниць виміру зумовлюється насамперед змістом можливостей, які відображені відповідними правами, а також особливостями носіїв (суб'єктів) прав та специфікою об'єктів цих прав (тобто тих чи інших благ). Наприклад, право на свободу вибору віросповідання може характеризуватися кількістю віровизнань, конфесій, які можуть бути предметом такого вибору. Право здобувати вищу освіту характеризується, зокрема, кількістю вищих учбових закладів, де її можна здобути, а також кількістю спеціальностей, за якими готують фахівців у цих закладах. Право бути обраним Президентом України характеризується кількісними показниками періоду (часового інтервалу), протягом якого можна його здійснювати. Зазначені одиниці виміру саме і можуть використовуватися для визначення обсягу відповідних прав людини.
З огляду на викладене можна вважати, що звуження змісту прав і свобод - це зменшення ознак, змістовних характеристик тих можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами; а звуження їх обсягу - це зменшення сфери суспільних відносин, у межах якої може відбуватися здійснення людиною її прав і свобод (тобто зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу або будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод). Отже, звуження змісту стосується якісної характеристики відповідного права, а звуження обсягу - його кількісної характеристики.
Коментоване положення принципово забороняє законодавцю погіршувати становище людини у суспільстві шляхом обмеження тих прав і свобод, які вже закріплено у законах України. Щодо конституційних прав і свобод така заборона застережена спеціально (ч. 1 ст. 157 Конституції).
Конституційний припис, що коментується (як і попередній), є яскравим прикладом самообмеження держави у відносинах з громадянами у ході втілення нею в життя одного з принципів правової держави. Проте його реалізація не є безпроблемною.
Конституція України
Розділ II. Стаття Сама Конституція України вже заклала можливість обмеження за допомогою закону багатьох прав людини за наявності певних підстав (наприклад, ч. З ст. 34, ч. 2 ст. 35, ч, І ст. 36). Тому коментоване положення слід розуміти так, що в Конституції (та й в інших законах) не можуть бути введені нові підстави правообме-ження, крім тих, які вже конституційно закріплені.
За такої постановки питання якщо й не усувається цілком можливість виникнення колізій, то принаймні зменшується її вірогідність. Але колізії все ж можуть виникати: по-перше, у процесі приведення законодавства у відповідність з Конституцією; по-друге, при прийнятті законів з таких питань, які раніше законами не регулювались; і по-третє, при прийнятті інших норма-тивно-правових актів з питань, котрі взагалі поки що законом не врегульовані. (Хоча стосовно останнього випадку слід мати на увазі вимогу Конституції про те, що права і свободи людини і громадянина, їх гарантії визначаються «виключно законами України» (п. 1 ч. 1 ст. 92). Виходячи із загальної спрямованості, з «духу» коментованого припису, слід вважати, що і в цих випадках обмеження прав і свобод людини і громадянина не можуть бути більшими, аніж ті, які вже встановлено у чинних законах України.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "Стаття 22. Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними."
  1. Стаття 87. Недопустимість доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод лю
    статтею, повинні визнаватися судом недопустимими під час будь-якого судового розгляду, крім розгляду, якщо вирішується питання про відповідальність за вчинення зазначеного істотного порушення прав та свобод людини, внаслідок якого такі відомості були
  2. Стаття 90. Значення рішень інших судів у питаннях допустимості доказів
    свобод, гарантованих Конституцією України і міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою Україною, має преюдиціальне значення для суду, який вирішує питання про допустимість
  3. Стаття 8. Верховенство права
    права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. 2. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав
  4. § 1. Загальні положення про фізичну особу
    права, а може бути предметом наукового дослідження або розглядатися як об'єкт впливу у іншій системі суспільних зв'язків. Отже поняття фізичної особи у цивілістиці може не співпадати з поняттям людини, як істоти біологічної: іноді ці поняття тотожні, а іноді - поняття "фізична особа" вужче за поняття
  5. Стаття 337. Визначення меж судового розгляду
    статтею. 2. Під час судового розгляду прокурор може змінити обвинувачення, висунути додаткове обвинувачення, відмовитися від підтримання державного обвинувачення. 3. З метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової
  6. Частина І. Відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду
    права забезпечують захист гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, інтересів суспільства і держави. Саме тому Ви повинні завжди пам'ятати, що порушуючи своїми незаконними діями Ваші права та свободи, правоохоронні, судові органи порушують законодавство. Конституція України визначає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів
  7. § 3. Зміст (обсяг) правоздатності фізичної особи
    права, встановлені Конституцією та ЦК, а також здатна мати усі майнові права, встановлені ЦК та іншими законами. Крім того, фізична особа може мати будь-які інші цивільні права, не передбачені законодавством, якщо вони не суперечать законам та моральним засадам суспільства. Отже обсяг прав, які складають зміст цивільної правоздатності, законодавством не обмежений. Фізична особа може мати
  8. Стаття 160. Конституція України набуває чинності з дня її прийняття.
    статті 160 Конституції України припускає лише буквальне тлумачення. Здійснивши його в системному зв'язку з офіційним тлумаченням інших конституційних положень, Конституційний Суд України вирішив, що положення ч. 5 ст. 94 Конституції України щодо набрання чинності законом не раніше дня його опублікування потрібно розуміти так, що дія цієї частини статті Конституції не поширюється на набуття
  9. Звернення
    права і свободи людини та їх гарантії - визначальними в діяльності держави. Закріплення за державою обов'язку забезпечення прав і свобод людини дає можливість, у випадку порушення останніх, звернутись до суду з метою їх захисту та відновлення, а також за компенсацією шкоди, завданої таким порушенням. На сьогодні зі вступом в дію Цивільного кодексу України вирішення питань, пов'язаних із
  10. Стаття 1. Завдання цивільного судочинства
    стаття визначає завдання та мету цивільного судочинства. До завдань судочинства вона відносить справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ. Справедливим і неупередженим розгляд справи буде там і тоді, де і коли цивільний суд розглядає і вирішує справу, додержуючись цивільної процесуальної форми, правильно застосовує відповідні норми матеріального права,
  11. § 7. Захист цивільних прав та інтересів у адміністративному порядку
    права та інтереси учасників цивільних правовідносин. Президент України також наділений правом вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів (крім законів про внесення змін до Конституції) із наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України, у тому числі щодо цивільно-правового регулювання суспільних відносин (ст. 106 Конституції). Кабінет Міністрів України вживає заходів
  12. § 1. Загальна характеристика правового положення громадян як суб'єктів аграрних правовідносин
    статті деталізуються і розвиваються в наступних її розділах і статтях. У розділі 2 Конституції України накреслено систему особистих, соціально-економічних та політичних прав людини. Права і свободи людини проголошуються невідчуженими, непорушними, забороняється скасування будь-яких конституційних прав, а також їх звуження (статті 21, 22). В Основному законі України знайшло закріплення
  13. Стаття 1. Завдання Кримінального кодексу України
    права і здійснює їх вичерпне регулювання. Незважаючи на свою специфічну назву - «кодекс», цей акт є законом, приймається та змінюється у тому ж порядку, що й інші закони України, і має відповідну юридичну силу. 3. Із змісту ч. 1 ст. 1 випливає, що двома основними завданнями КК є: 1) правове забезпечення охорони певних суспільних відносин та соціальних благ; 2) запобігання злочинам. Об'єктами,
  14. Стаття 36. Правові наслідки шлюбу
    статті зазначається, що шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя. Ця теза потребує певного уточнення. Якщо розуміти шлюб як різновид сімейного правовідношення, то права та обов'язки подружжя складають його зміст, а не наслідок. Підставою виникнення прав та обов'язків подружжя в повному розумінні слова слугує не шлюб, а реєстрація шлюбу. У свою чергу реєстрація шлюбу є останнім
  15. Що таке особисті немайнові права фізичних осіб?
    права досить неоднорідні і є предметом регулювання різних галузей права. Так, право на участь у виборах, право бути обраним та деякі інші регулюються конституційним правом. Але є особлива група особистих немайнових прав, які в переважній більшості виникають непомітно, діють постійно, не можуть бути припинені на підставі правочинів або інших юридичних дій. Вони належать кожній фізичній особі від
  16. Стаття 3. Законодавство України про кримінальну відповідальність
    статті 8, 9, 57, 94, 152). Віденська конвенція про правонаступництво держав стосовно договорів від 23 серпня 1978р. Ратифікована Україною 17 вересня 1992 р. Закон України «Про дію міжнародних договорів на території України» від 10 грудня 1991 р. Закон України «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 р. (статті 6, 7). Закон України «Про міжнародні договори України» від 29 червня
  17. Стаття 285. Обмеження права іноземця на таємницю усиновлення дитини, яка є громадянином України
    стаття містить виключення із загального правила щодо дотримання таємниці усиновлення, визначеного у статтях 226 - 228 СК. Таємниця усиновлення в разі усиновлення дитини іноземцями не може бути абсолютно збережена в силу об'єктивних обставин. Так, одним із основних прав дитини відповідно до ст. 7 Конвенції ООН про права дитини 1989 р. є право знати своє походження та, наскільки це можливо, знати
  18. § 1. Правоздатність громадян
    статті наведено приблизний перелік майнових та особистих немаинових прав, які можуть мати громадяни: громадяни відповідно до закону можуть мати майно в приватній власності, право користування жилими приміщеннями та іншим майном, успадковувати та заповідати майно, обирати рід занять та місце проживання, мати права автора твору науки, літератури і мистецтва, винаходу, раціоналізаторської
  19. Стаття 25. Громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство.
    статті громадянин України, не може бути вигнаний за межі України. Це означає, що держава та її органи і посадові особи не мають права ухвалювати з політичних чи будь-яких інших мотивів рішення про заборону та неприпустимість (чи небажаність) перебування громадян України на ЇЇ території. Держава не має права примусити громадянина залишити ЇЇ територію або заборонити його повернення на територію
  20. Стаття 34. Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
    статті. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Об'єктом цього права є певні дії з інформацією. Офіційне нормативне роз'яснення останнього поняття вміщено у Законі України «Про інформацію» (1992 p.), де сказано, що інформація - це документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що
© 2014-2022  yport.inf.ua