Головна
ГоловнаПриродоресурсове, аграрне, екологічне правоАграрне право → 
« Попередня Наступна »
В. М. Гайворонський, В. П. Жушман, В. М. Корнієнко. Аграрне право України, 2003 - перейти к содержанию учебника

§ 1. Загальна характеристика правового положення громадян як суб'єктів аграрних правовідносин


У суспільні відносини, врегульовані нормами аграрного права, можуть вступати як окремі працівники (фізичні особи), так і колективні утворення (юридичні особи) всіх форм власності і господарювання за умови, що вони мають такі ознаки, передбачені законом, як суб'єктивні права і юридичні обов'язки.
Ці суб'єкти за законом наділені правоздатністю і дієздатністю, а також спеціальними властивостями, юридичне закріпленими базовим положенням (правовим статусом), що дає їм можливість брати участь у конкретних правовідносинах, серед яких одними з найважливіших є відносини у сфері праці.
Правовий статус - це правове положення фізичної або ж юридичної особи, яке визначається обсягом прав, обов'язків і законних інтересів, гарантованих державою і охоронюваних законом за суб'єктами суспільних відносин, в тому числі й аграрних. Отже: правовий статус сільськогосподарського працівника - це правове положення фізичної або ж юридичної правосуб'єктної особи, зайнятої в сільськогосподарському виробництві, яка має системно впорядковану сукупність реальних прав, обов'язків та інтересів, закріплених У чинному законодавстві, гарантованих державою і особистою відповідальністю працівника перед законом, суспільством і трудовим колективом.
Основні права, свободи і інтереси громадян України знайшли своє відображення в Конституції України.
Права, свободи і обов'язки, закріплені в Конституцією Україні (ст. 3), становлять основу правового положення всіх громадян України і є єдиними для всіх трудівників держави, в тому числі і для сільськогосподарських працівників. Положення цієї статті деталізуються і розвиваються в наступних її розділах і статтях.
У розділі 2 Конституції України накреслено систему особистих, соціально-економічних та політичних прав людини. Права і свободи людини проголошуються невідчуженими, непорушними, забороняється скасування будь-яких конституційних прав, а також їх звуження (статті 21, 22).
В Основному законі України знайшло закріплення гарантоване право власності на землю, яке набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою у відповідності з законом. Таким чином, сільськогосподарські виробники вперше в українському конституційному будівництві набули право приватної власності на землю (ст. 14).
З метою розвитку ринкових відносин у статтях 41, 42 Конституції закріплюється право людини на приватну власність, фіксується право на не заборонену законом підприємницьку діяльність. Право приватної власності проголошується непорушним. Встановлюється неприпустимість примусового відчудження об'єктів права приватної власності за винятком випадків їх відчуження за рішенням суду.
Відповідно до ст. 43 Конституції кожен громадянин має право на працю, вільний вибір професії та роду трудової діяльності, заробляти працею собі на життя. Забороняється використання примусової праці. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їх здоров'я роботах забороняється. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Конституція передбачає закріплення властивих усім демократичним конституціям таких прав, як право на страйк, відпочинок, соціальний захист, житло, охорону здоров'я, результати своєї інтелектуальної діяльності і т. ін.
Звичайно, в нинішніх умовах не всі ці права можуть бути реалізовані однаковою мірою громадянами України, в тому числі і сільськогосподарськими працівниками. Відсутність необхідної кількості бюджетних коштів і падіння виробництва звужує можливості по належному забезпеченню прав людини у сфері працевлаштування, організації відпочинку, соціального захисту, будівництва житла, наукових досліджень, охорони здоров'я тощо.
Конституційні права і свободи громадян здійснюються в нерозривній єдності з їх обов'язками. Згідно зі ст.67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом, а відповідно до ст. 68 Основного Закону кожен зобов'язаний неухильно дотримуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Закріплені в Конституції права та обов'язки громадян знаходять подальше відображення, розвиток і конкретизацію в трудовому, господарському, цивільному, земельному, адміністративному та іншому галузевому законодавстві.
Так, трудовим законодавством усім сільськогосподарським працівникам гарантується: право на вільний вибір виду діяльності, певна тривалість робочого часу і відпочинку; належні умови і охорона праці; на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Кодексом законів про працю України передбачені і обов'язки: виконання установлених норм виробітку, дотримання правил санітарії та безпеки праці, правил внутрішнього трудового розпорядку і т. ін.
Земельним кодексом та цивільним законодавством конкретизуються правові гарантії приватної власності на землю та майно громадян.
Подальшу деталізацію і розвиток права, обов'язки та законні інтереси, які становлять правовий статус сільськогосподарських працівників, знаходять у локальних правових актах. Так, сільськогосподарські товаровиробники розробляють і приймають свої статути, правила внутрішнього трудового розпорядку, положення про нормування та оплату праці, укладають колективні договори та ін. Це дозволяє врахувати і нормативне закріпити особливості і специфіку умов праці механізаторів, працівників тваринництва і Рослинництва, спеціалістів сільського господарства, керівників сільськогосподарських підприємств, їх виробничих та інших підрозділів, а також інших посадових осіб.

« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "§ 1. Загальна характеристика правового положення громадян як суб'єктів аграрних правовідносин"
  1. § 1. Дихотомія "приватне право - публічне право" як підґрунтя характеристики становища приватної особи у суспільстві
    загальнообов'язкові норми, що існують у суспільстві, утому числі ті, Що грунтуються на приписах природного права, звичаях, домовленості сторін тощо. Оскільки право не може бути зведеним лише до сукупності законодавчих актів, що видаються у державі, від урегульованості цивільних відносин законодавчими актами вони не стають автоматично публічно-правовими. Крім того, при поділі права на приватне і
  2. § 6. Структура (система) цивільного права
    загальним положенням права та становищу особи, друга - речовим правам і спадкуванню, третя - спадкуванню і зобов'язанням, а четверта - позовам, інтердиктам, засобам забезпечення виконання судових рішень тощо. Складені набагато пізніше Інституції Юстиніана теж мають 4 книги, перші З з котрих приблизно відповідають структурою Інституціям Гаю, а четверта - містить положення про позадоговірні
  3. § 6. Господарське право як галузь правової науки і як навчальна дисципліна
    загальному розумінні мета науки господарського права це теоретичне відображення усіх проявів господарського регулювання в економіці. Наука господарського права, як справедливо визначає член кореспондент АПрН України Г.Л. Знаменський. завжди тримала в центрі уваги таку проблематику, виконуючи при цьому функції теорії господарського законодавства. Наука господарського права створює і такі
  4. § 1. Поняття, ознаки та види суб'єктів господарських правовідносин
    загальним правилом, порядок створення, діяльності, реорганізації та ліквідації окремих організаційних форм суб'єктів господарського права визначається законодавством України. Крім цього, підприємець має право вибору будь - якої організаційно правової форми свого підприємства, передбаченої законодавством. Призначення організаційно-правової форми полягає у нормативному закріпленні організаційної
  5. § 3. Поняття та види організаційно - правових форм підприємства
    загальнюючим. Воно, по-перше, визначає підприємства як суб'єкти господарського права стосовно всіх форм і видів власності в Україні (організаційні форми і види підприємств). По-друге, це поняття є загальногалузевим, тобто взагалі визначає промислові (фабрики, заводи, шахти), будівельні, транспортні, сільськогосподарські, торговельні та інші підприємства. Підприємство як соціально-економічний і
  6. Стаття 14. Визначення понять
    загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»; Законі України від 9 липня 2003 року № 1057-П/ «Про недержавне пенсійне забезпечення». Законі України від 28 листопада 2002 року № 249-Г/ «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» та інших нормативно-правових актах. 14.1.137. орган стягнення - державний орган, уповноважений здійснювати
  7. Стаття 147. Облік операцій із землею та її капітальним поліпшенням
    загального доходу між її фізичними компонентами -землею та земельними поліпшеннями. У податкових розрахунках, згідно з п. 144.1 статті 144 ПКУ, амортизації підлягають витрати на капітальні поліпшення землі, не пов'язані з будівництвом, а саме: на іригацію, осушення, збагачення та інші подібні капітальні поліпшення землі. Наприклад, згідно з п. 5 Методики № 1531 земельні поліпшення - це зміна
  8. § 7. Загальна характеристика інших засобів захисту права власності
    загальним правилом, у разі поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. Водночас суд може відступити від засад рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Подружжя може самостійно поділити майно. У разі ж не-досягнення між ними щодо поділу майна згоди за позовом подружжя або
  9. § 2. Право власності в об'єктивному і суб'єктивному значенні та його елементи
    загальноправово-го, комплексного інституту права власності2. Така думка, хоч і не безспірна, але має право на існування і вимагає всебічного вивчення та обгрунтування. У зв'язку з цим постає питання про допустимість об'єднання правових норм, що врегулювали відносини окремих форм власності, в самостійні юридичні інститути (право державної, колгоспно-кооперативної, особистої власності, а нині -
  10. § 2. Захист честі, гідності та ділової репутації
    загальновизнаних правил співжиття та принципів людської моралі. Відповідно до ст. 7 ЦК України громадянин або організація, відносно яких поширено відомості, що не відповідають дійсності і завдають шкоди їхнім інтересам, честі, гідності або діловій репутації, мають право поряд із спростуванням цих відомостей вимагати відшкодування майнової і моральної (не-майнової) шкоди, завданої їх поширенням.