Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоПідприємницьке право → 
« Попередня Наступна »
Г.В. Смолин. ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО УКРАЇНИ. Загальна частина.Навчальний посібник, 2008 - перейти к содержанию учебника

§ 1. Поняття, ознаки та види суб'єктів господарських правовідносин

Поняття «суб'єкт» у філософському аспекті визначається як джерело цілеспрямованої активності, носія предметно - практичної діяльності яким є, насамперед, індивід. Разом з цим, суб'єктом це колектив у різних формах, державний орган, суспільство в цілому. Головними його ознаками є те, що він здатний вчиняти дії, ставити і усвідомлювати мету та наслідки своєї діяльності.
В господарському праві поняття суб'єкта визначається тим, що суб'єктами господарського права є учасники господарських відносин - юридичні особи, тобто організації та їх структурні підрозділи. Окремі громадяни, відповідно до ст. 128 ГК, здійснюють підприємництво без створення юридичної особи і визначаються суб'єктами господарювання у разі здійснення підприємницької діяльності за умови державної реєстрації.
Суб'єкти господарського права діють або як власники основних засобів виробництва (наприклад, кооперативи, господарські товариства), або як господарюючі суб'єкти, засновані власниками (наприклад, державне підприємство, приватне підприємство, підприємство засноване кооперативом). Управлінські організації міністерства, відомства законом визначені як уповноважені власником (власниками) органи.
Суб'єкти господарського права мають ряд ознак правосуб'єктності, закріплених господарським законодавством.
По-перше, ці суб'єкти мають певну організаційно-правову форму, у якій здійснюється господарська або управлінська діяльність. Організаційно-правову форму можна визначити як передбачену або санкціоновану правом організаційну структуру, в якій діє суб'єкт господарського права. Це або одна з форм підприємства, або установа (наприклад, міністерство), або організація (наприклад, об'єднання громадян, яке є учасником господарських відносин).
За загальним правилом, порядок створення, діяльності, реорганізації та ліквідації окремих організаційних форм суб'єктів господарського права визначається законодавством України. Крім цього, підприємець має право вибору будь - якої організаційно правової форми свого підприємства, передбаченої законодавством.
Призначення організаційно-правової форми полягає у нормативному закріпленні організаційної побудови юридичної особи з метою визначення основних взаємозв'язків між засновниками, воле утворюючими та воле здійснюючими органами. Організаційно - правова форма є правовим виразом усіх істотних ознак юридичної особи певного виду. Ознаки організаційно-правової форми наступні: вона передбачена законом; вільно обирається засновником (засновниками); містить незмінну для даної організаційно-правової форми сукупність елементів; передбачає господарську правосуб'єктність;як правило, може бути змінена в процесі діяльності юридичної особи.
Так, відповідно до ст. 55 ГК суб'єкти господарювання здійснюють господарську (зокрема підприємницьку) діяльність, у певній організаційно - правовій формі. Така форма визначає характер відносин між засновниками (учасниками), режим майнової відповідальності за зобов'язання підприємств (організацій), порядок створення, реорганізації, ліквідації, управління, розподілу одержаних прибутків, можливі джерела фінансування тощо. Призначення організаційно-правової форми полягає у нормативному закріпленні організаційної побудови суб'єкта господарювання з метою визначення певної правової форми ознаками, котрі в сукупності дають уявлення про організацію.
Отже організаційно - правова форма - це передбачений законом тип (форма) суб'єкта господарювання, що визначає порядок її створення, умови формування майна, систему органів управління, права засновників та умови їх відповідальності за зобов'язання юридичної особи. Лише ті організації, котрі створенні у передбачений законом формі, мають статус юридичної особи і можуть визнаватися суб'єктами господарських відносин.
Елементи організаційно-правової форми - це ознаки, котрі в сукупності дають уявлення про тип організації. Всі елементи мають правовий характер. Такими елементами є:
­ мета юридичної особи - суб'єкта господарювання;
­ умови створення (одноосібно чи декількома особами);
­ порядок формування майна та його правовий режим (мінімальний статутний фонд, порядок його формування);
­ система органів управління (структура та компетенція органів управління, порядок прийняття ними рішень);
­ майнові та організаційні права засновників (право на управління та отримання прибутку);
­ умови відповідальності суб'єкта господарювання та відповідальність його засновників перед третіми особами у випадку недостатності її майна для задоволення законних вимог кредиторів (майно, на яке може бути звернуто стягнення кредиторів;
­ умови і принципи відповідальності засновників (обмежена відповідальність, додаткова солідарна).
Сукупність вищезазначених елементів становить організаційно - правову форму, що визначає основні засади створення і діяльності суб'єкта господарювання. Організаційно - правовими формами підприємств є, наприклад, товариство з обмеженою відповідальністю, інші господарські товариства, приватне підприємство. З кожним видом організаційно-правової форми пов'язаний комплекс правових норм, що її визначають. Називаючи ту чи іншу організаційно - правові форму юридичної особи, можемо зробити висновок про те, як вона засновується, як управляється, яку відповідальність несуть засновники тощо. Організаційно - правова форма - певна модель, якій повинна відповідати організація, щоб визнаватись юридичною особою.
Організаційно - правова форма є найважливішим критерієм класифікації суб'єктів господарювання. Зміна одного її елементу призводить до створення зовсім іншого його виду. Так, єдиною відмінністю товариства з обмеженою відповідальністю від товариства з додатковою відповідальністю є об'єм відповідальності засновників. Організаційно - правова форма, як поняття, застосовується переважно для характеристики юридичних осіб-суб'єктів підприємницької діяльності (підприємств). Проте, ця ознака притаманна всім без винятку соціальним утворенням, які визнаються юридичними особами.
Так, наприклад, за кількістю осіб, які беруть участь у заснуванні, підприємства поділяються на: створені одним суб'єктом (приватні, державні підприємства); створені декількома суб'єктами (господарські товариства, кооперативи, колективні підприємства); об'єднання підприємств (асоціації, концерни, корпорації тощо).
Другою ознакою суб'єкта господарського права є те, що він має юридичне відокремлене і закріплене за ним майно у формі основних фондів, обігових коштів, інших цінностей. Тобто, у майновому відношенні суб'єкт господарського права є самостійним і не залежить у своїх рішеннях від засновників і учасників. Майно суб'єкта господарського права відокремлюється і закріплюється за ним у правовій формі, елементами якого господарське право визначило установчі документи (установчий договір, статут, акт про створення, положення) суб'єкта, самостійний або зведений (для господарських об'єднань) баланс, який відображує вартість майна суб'єкта в цілому, розрахунковий та інший рахунки в банках.
Правом власності і господарським законодавством про управління майном визначається правовий титул, на якому майно належить суб'єктові. Це може бути право власності, право повного господарського відання (зокрема, щодо державних підприємств), право оперативного управління (щодо міністерств, інших державних установ і організацій, що перебувають на державному бюджеті), право оренди (орендні та інші підприємства, утворені на базі орендованого майна).
Третьою, суто юридичною, ознакою суб'єкта господарського права є його господарська правосуб'єктність, тобто визначається законодавством за певним суб'єктом господарювання можливість бути суб'єктом права (мати і здійснювати господарські права і обов'язки, відповідати за їх належне виконання). Обсяг правоздатності визначається як в законодавстві, так і в правовстановлюючих документах. Вона дає права на організацію конкретної господарської діяльності.
Четвертою ознакою пов'язаною з правосуб'єктністю, є компетенція господарських організацій. У даному випадку компетенція розглядається як сукупність прав та обов'язків, які безпосередньо закріплені за господарською організацією законом і пов'язана з певним видом діяльності, переважно в організаційно - господарських правовідносинах. До компетенції відносяться: коло питань, які можуть вирішувати та чи інша господарська організація; обов'язки, які покладаються законом на певну господарську організацію; форми відповідальності за порушенні невиконання покладених на господарську організацію обов'язків; способи захисту порушених прав.
На думку В. С. Щербини оскільки поняття компетенції є досить широким і застосовується в різних правових галузях, в ГК йдеться саме про господарську компетенцію, якою позначається не лише сукупність прав та обов'язків суб'єктів господарювання, але і сукупність повноважень, прав та обов'язків органу державної влади або органу місцевого самоврядування при виконанні своїх функціональних завдань у сфері господарювання.
Поняття суб'єкта господарського права обґрунтоване теорією господарського права, яка виходить з того, що суб'єктами господарського права є учасники господарських відносин. Відповідно, терміни «суб'єкти господарського права»і «учасники господарських» є всі підстави розглядати як тотожні1.
___
1 Див.: Щербина В.С. Суб'єкти господарського права: монографія / К.: Юрінком Інтер, 2008 - С. 9 - 13.
Згідно з ст. 2 ГК учасниками відносин у сфері господарювання є:
­ суб'єкти господарювання;
­ споживачі;
­ органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією;
­ громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.
Найбільшу і найважливішу для господарської діяльності групу суб'єктів господарського права складають суб'єкти господарювання. Тому саме їх правовому статусу приділяється головна увага у цій темі.
За ч. 1 ст. 55 ГК суб'єктами господарювання є учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Наведене визначення дає підстави виділити наступні ознаки суб'єкта господарювання:
­ по-перше, цей суб'єкт є учасником господарських відносин;
­ по-друге, він безпосередньо здійснює господарську діяльність;
­ по-третє, він наділений господарською компетенцією (сукупністю господарських прав і обов'язків), яку реалізує при здійсненні господарської діяльності, набуваючи при цьому нових прав і обов'язків. Цю ознаку суб'єкта господарського права в літературі ще називають господарською правосуб'єктністю.
­ по-четверте, він має відокремлене від інших суб'єктів (в тому числі і від власника) майно; по-п'яте, він несе відповідальність за своїми зобов'язаннями у межах закріпленого за ним майна.
Власне суб'єктами господарювання, відповідно до ч. 2 ст. 55 ГК є:
­ господарські організації- юридичні особи, створені відповідно до ЦК, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;
­ громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Суб'єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання чи права оперативного управління відповідно до визначення цієї компетенції у цьому Кодексі та інших законах.
Вони також мають право відкривати свої філії, представництва, інші відокремлені підрозділи без створення юридичної особи.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "§ 1. Поняття, ознаки та види суб'єктів господарських правовідносин"
  1. § 1. Дихотомія "приватне право - публічне право" як підґрунтя характеристики становища приватної особи у суспільстві
    поняття не тотожні. Як згадувалося вище, право - категорія ширша. Цим поняттям охоплюються усі загальнообов'язкові норми, що існують у суспільстві, утому числі ті, Що грунтуються на приписах природного права, звичаях, домовленості сторін тощо. Оскільки право не може бути зведеним лише до сукупності законодавчих актів, що видаються у державі, від урегульованості цивільних відносин законодавчими
  2. 3.1. Цивільний кодекс УСРР 1922 р.
    поняття власне акціонерного товариства і товариства з обмеженою відповідальністю в теперішньому їх тлумачення українським законодавством. Проте, досить скоро потреба Радянської держави в господарських товариствах відпала взагалі; норми, присвячені ним, вже являли навіть не теоретичний, а швидше - історичний інтерес. Деяке значення зберегли лише акціонерні товариства. Діяли вони на основі не норм
  3. § 2. Речі як об'єкти цивільних прав (правовідносин). Речі приватного права. Види речей приватного права
    поняття "об'єкти права" та "майно", містив виключно норми, присвячені речам (майну). У розділі III книги 1 ЦК 2003 р. "Об'єкти цивільних прав" речам присвячено 20 (ст.ст. 179 -«' 198) із 25 статей, що містяться у цьому розділі. Проте сьогодні цього недостатньо, адже ст. 1 ЦК говорить, що "цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові (цивільні) відносини...", тобто немайновим
  4. § 8. Інші об'єкти цивільних прав
    поняття, що має матеріальний субстрат, тобто бути фактично тотожнім поняттю речей, але може і не мати такого субстрату (майнові права та обов'язки); 3) майном може вважатися сама річ, але поняття "майно" може бути й ширшим за поняття "річ", охоплюючи суміжні з нею категорії, сукупність речей тощо. Отже, можна зробити висновок, що під "майном" у ЦК розуміється узагальнююче поняття, котрим
  5. § 6. Господарське право як галузь правової науки і як навчальна дисципліна
    поняття та ознаки господарської діяльності? 3. Що складає зміст господарської діяльності? 4. Назвіть види господарської діяльності? 5. В чому полягає зміст підприємництва як спосіб здійснення господарської діяльності? 6. Які ознаки підприємницької діяльності Ви знаєте? 7. Назвіть і поясніть принципи підприємницької діяльності? 8. В чому полягає некомерційна господарська діяльність?
  6. § 3. Правове значення і порядок державної реєстрації
    ознаки державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності: державна реєстрація є державною функцією, здійснюється спеціальними державними органами та є процесуально-правовою дією; призначення державної реєстрації полягає у визнанні за організаціями, наділеними засновниками статусом юридичної особи такого статусу та підприємницької дієздатності за фізичними особами. Змістом державної
  7. § 1. Поняття, підстави та функції господарсько - правової відповідальності
    поняття (англійсько - французьке слово: force - сила, французьке majer - найбільший). До загального принципу визнання не переробної сили можна віднести об'єктивний і абсолютний характер обставин як дію факторів, що стали перешкодою виконання зобов'язань, тобто вони мають стосуватися не тільки заподійника шкоди, а поширюватися на інших. Неможливість виконання повинна бути абсолютною, а не
  8. Стаття 39. Методи визначення та порядок застосування звичайної ціни
    поняття «звичайної ціни» та «ринкової ціни» на товари (роботи, послуги). Визначення звичайної ціни міститься в пп. 14.1.71 цього Кодексу, відповідно до якого під звичайною ціною слід розуміти «ціну товарів (робіт, послуг), визначену сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом». Вважається, що якщо не доведено зворотне, звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін, тобто «цін, за якою
  9. § 5. Особливості змісту та порядку укладення господарських договорів
    поняття комерсанта (індивідуальний або колективний суб'єкт), яке класифікується за видами ("за обов'язком", "за необхідністю", "за бажанням", "в силу реєстрації", "невеликий комерсант", "за формою") в розділі 1 Німецького торговельного зводу (НТЗ). Відповідно до §343 НТЗ торговельними є всі угоди комерсанта, що належать до ведення його торговельного промислу. При цьому застосовується презумпція
  10. § 2. Умови виникнення і припинення права приватної власності громадян
    поняття "систематичності" діяльності, оскільки в Законі України "Про підприємництво" не можна знайти на нього чіткої відповіді. Між: тим у Декреті Кабінету Міністрів "Про податок на промисел" від 17 березня 1993 p.1 було зазначено, що платниками податку на промисел є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства як ті, що мають, так і ті, що не мають постійного місця