Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоПідприємницьке право → 
« Попередня Наступна »
Г.В. Смолин. ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО УКРАЇНИ. Загальна частина.Навчальний посібник, 2008 - перейти к содержанию учебника

§ 2. Громадяни підприємці як суб'єкти господарських правовідносин

Насамперед зазначимо, що господарську діяльність в залежності від правового становища її суб'єктів можна розділити на дві великі категорії:
­ індивідуальне підприємництво фізичних осіб (власне громадян);
­ господарську діяльність юридичних осіб колективних утворень.
Спочатку доцільно зупинитись на питанні різниці між правовим статусом фізичної особи - громадянина і громадянина - підприємця. Зокрема, фізична особа - громадянин виконує у повсякденному житті та побуті певну трудову діяльність але не пов'язану з підприємницькою діяльність, не для задоволення соціальних, а для особистих потреб. Наприклад, в ст. 2 Закону України від 15.03.2003 р. «Про особисте селянське господарство» (далі - ОСГ) передбачено, що таке господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і суспільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна ОСГ, у т.ч. у сфері сільського зеленого туризму.
Члени ОСГ мають право: самостійно господарювати; укладати угоди;реалізувати напрямки виробленої продукції; надавати послуги з використанням ОСГ; використовувати для власних потреб наявні на земельні ділянці загальнопоширені корисні копалини, лісові насаджені, водні об'єкти, а також інші властивості землі.
Діяльність пов'язана з веденням особистого селянського господарства, не відноситься до підприємницької діяльності. Регулюється Конституцією України, Земельним кодексом, ЦК, Законом про ОСГ, та іншими нормативно - правовими актами, без посилання на ГК і відповідно не є предметом правового регулювання господарського права.
Члени ОСГ мають право: самостійно господарювати; укладати угоди; реалізувати напрямки виробленої продукції; надавати послуги з використанням ОСГ; використовувати для власних потреб наявні на земельні ділянці загальнопоширені корисні копалини, лісові насаджені, водні об'єкти, а також інші властивості землі.
До другої групи суб'єктів належать фізичні особи - підприємці, які здійснюють господарську діяльність без створення юридичної особи. Це найпростіша форма підприємництва, що здійснюється від свого імені, на свій ризик громадянами, які відповідають усім майном, що належить їм на праві приватної власності, за своїми обов'язками у сфері підприємництва (за винятком майна, на яке відповідно до закону не може бути поширене стягнення). Вимоги кредиторів фізичної особи - суб'єкта підприємництва задовольняються за рахунок належного їй майна, на яке може бути звернене стягнення. Перелік майна громадян, на яке не може бути звернене стягнення, встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України. Він стосується громадян та підприємців. На відміну від інших форм підприємництва ця форма підприємництва не припускає створення юридичної особи, об'єднання майна і внесків осіб, а ґрунтується на приватному господарюванні.
Фізичними особами - підприємцями можуть бути громадяни, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності. Отже, не можуть бути суб'єктами підприємництва особи, визнані у встановленому порядку недієздатними (внаслідок душевної хвороби або слабоумства) або обмежено дієздатними (внаслідок зловживання алкогольними напоями або наркотичними речовинами).
Таким чином, підприємцями можуть бути особи, які досягали віку цивільного повноліття - 18 років винятком є досягнення повної дієздатності до досягнення 18 років особами, які вступили у шлюб або є у трудових відносинах за трудовим договором з 16 років.
Закон встановлює обмеження для певних категорій осіб щодо можливості здійснення ними підприємницької діяльності. Так, не допускається заняття підприємницькою діяльністю таких категорій громадян: військовослужбовців, посадових та службових осіб органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, органів державної влади та управління, покликаних здійснювати контроль за діяльністю підприємств, а також інших осіб, уповноважених здійснювати функції держави. Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути зареєстровані як підприємці з правом здіснення відповідного виду діяльності до закінчення терміну, встановленого вироком суду.
Громадяни - підприємці також не вправі здійснювати такі види діяльності: що становлять монополію держави: діяльність, пов'язана з обігом наркотичних речовин, прекурсорів, психотропних речовин, виготовлення та реалізація військової зброї та боєприпасів до неї, вибухових речовин, видобування бурштину, охорона особливо важливих об'єктів права державної власності, перелік яких визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а також діяльність, пов'язана із розробленням, випробуванням, виробництвом та експлуатацією ракет-носіїв, діяльність, пов'язана з технічним обслуговуванням та експлуатацією первинних мереж (крім місцевих мереж) та супутникових систем телефонного зв'язку в мережах зв'язку загального користування (за деякими винятками); провадження яких передбачається законом у певній організаційній формі: ломбардні операції (державні підприємства чи повні товариства), страхова діяльність (господарські товариства, крім товариства з обмеженою відповідальністю), банківська діяльність (комерційні банки, що створюються у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю чи кооперативного банку) та ін.
Громадянин - підприємець здійснює діяльність в межах універсальної правоздатності - права займатися підприємницькою діяльністю, передбаченого ст. 42 Конституції України. Це означає можливість особи займатися будь-яким видом підприємницької діяльності, здійснення якого не суперечить законодавству. Він діє без установчих документів на відміну від юридичної особи, яка діє в межах спеціальної правоздатності та обмежена видами діяльності, встановленими засновниками в установчих документах.
Згідно з ч. 5 ст. 128 ГК громадянин - підприємець здійснює свою діяльність на засадах свободи підприємництва та відповідно до принципів, передбачених у ст. 44 ГК, зокрема, він може здійснювати самостійно будь-яку діяльність відповідно до потреб ринку, на власний розсуд приймаючи відповідні рішення, що не суперечать закону. Зважаючи на визначення господарської діяльності, що наводиться у ст. З ГК, у широкому значенні вони можуть виготовляти та реалізовувати продукцію, виконувати роботи чи надавати послуги вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Проте законодавство містить обмеження щодо можливості провадження приватними підприємцями певних видів діяльності, Поряд із загальними обмеженнями у здійсненні підприємницької діяльності. Фізичні особи - громадяни як суб'єкти підприємницької діяльності не можуть, зокрема:
Надавати фінансові послуги, якщо інше прямо не передбачене законом. Згідно із Законом України від 12 липня 2001 р. «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовими вважаються такі послуги: випуск платіжних документів, платіжних карток, дорожніх чеків та/або їх обслуговування, кліринг, інші форми забезпечення розрахунків; довірче управління фінансовими активами; діяльність з обміну валют; залучення фінансових активів із зобов'язанням щодо наступного їх повернення; фінансовий лізинг; надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту; надання гарантій та поручительств; переказ грошей; торгівля цінними паперами; факторинг.
Займатися діяльністю у сфері організації телебачення і радіомовлення (див. Закон України від 21 грудня 1993 р. «Про телебачення і радіомовлення»);
Займатися космічною діяльністю (див. Закон України від 15 листопада 1996 р. № 502/96-ВР «Про космічну діяльність»);
Займатися діяльністю у сфері здійснення операцій з металобрухтом (згідно зі ст. 4 Закону України від 5 травня 1999 р. «Про металобрухт» операції з металобрухтом здійснюються лише спеціалізованими або спеціалізованими металургійними переробними підприємствами, а також їх приймальними пунктами);
Займатися діяльністю у сфері загальної середньої та вищої освіти (див. закони України від 13 травня 1999 р. «Про загальну середню освіту», від 17 січня 2002 р. «Про вищу освіту»);
Займатися концесійною діяльністю щодо будівництва та експлуатації автомобільних доріг згідно зі ст. 1 Закону України від 14 грудня 1999 р. «Про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг» концесіонером може бути юридична особа.
Окрім того, індивідуальні підприємці повинні дотримуватися вимог закону щодо: ліцензування певних видів господарської діяльності; патентування окремих видів підприємницької діяльності; подання податковим органам декларацій про доходи, інших відомостей для нарахування податків та інших обов'язкових платежів; сплати податків та інших обов'язкових платежів; ведення обліку результатів своєї підприємницької діяльності відповідно до вимог законодавства; додержання прав і законних інтересів споживачів; добросовісної поведінки у сфері економічної конкуренції; забезпечення найманим працівникам (у разі застосування найманої праці) умов, передбачених трудовим законодавством; своєчасного повідомлення реєстратора (органу державної реєстрації) про зміну своєї адреси, зазначеної в реєстраційних документах, предмета діяльності, інших суттєвих умов своєї підприємницької діяльності, що мають відображатися в реєстраційних документах.
Чинне законодавство України не передбачає виокремлення майна, яке використовується підприємцем для здійснення підприємницької діяльності, із загальної маси належного цьому громадянинові майна. Так, ч. 2ст 128 ГК та ч. 1 ст. 52 ЦК прямо встановлюють правило про те, що громадянин-підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення. Фізична особа-підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна (ч. 2 ст. 52 ЦК). За рішенням суду за відповідними зобов'язаннями може бути звернено стягнення на все належне приватному підприємцеві майно, в тому числі і те, яке він не використовував для зайняття підприємницькою діяльністю (приватна квартира, дача, меблі, автомашина тощо). Зважаючи на наявність повної відповідальності за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, всім своїм майном, громадянин-підприємець провадить підприємницьку діяльність без формування статутного, резервного та інших фондів.
Громадянин-підприємець має можливість обрати спосіб оподаткування доходів за спрощеною системою. Застосування єдиного податку при оподаткуванні доходу приватного підприємця регулюється Указом Президента України від 03.07.1998 р. № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» (в редакції Указу від 28 червня 1999 р. № 746/99).
Працювати за спрощеною системою підприємець може за додержання таких вимог:
­ обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не повинна перевищувати 500 тис. грн.;
­ у трудових відносинах упродовж року не може перебувати більше 10 осіб;
­ діяльність не може бути пов'язаною з торгівлею лікеро-горілчаними і тютюновими виробами, а також пально-мастильними матеріалами.
Ставка єдиного податку встановлюється місцевими радами за місцем державної реєстрації підприємця у розмірі від 20 до 200 грн. на місяць. Ця ставка підвищується на 50% за кожного працівника, що залучатиметься фізичною особою-підприємцем для здійснення діяльності.
Сплата єдиного податку за підсумками діяльності у звітному періоді дає законні підстави приватному підприємцеві не тільки не сплачувати прибутковий податок, а й не складати відповідну декларацію. Підтвердження цього можна знайти в п. 5 постанови Кабінету Міністрів України від 16 березня 2000 р. № 507 «Про роз'яснення Указу Президента України від 3 липня 1998 р. № 727». Тому приватні підприємці, які є платниками єдиного податку, звільняються від щоквартальних авансових платежів.
Єдиний податок значно полегшує ведення бухгалтерського обліку, який стає більш зрозумілим. Особливо для тих громадян, які тільки розпочинають самостійний бізнес і у той час повинні в стислі строки оволодіти методами господарських підрахунків і ведення діловодства. Привертає увагу і можливість заощадження коштів через дозвіл незастосування цієї категорії підприємців касових апаратів при проведенні операцій з готівкою.
Проте, як свідчить практика, ця система не є досконалою. Так, далеко не кожний підприємець має регулярні грошові надходження. Однак сплата єдиного податку відбувається незалежно від результатів діяльності. Видаються недостатньо обміркованими і вимоги щодо обмеження кількості найманих працівників. Адже якщо підприємець вдало розпочав бізнес і має можливості для його подальшого розвитку, таке обмеження заважатиме і інвестиціям, і створенню додаткових робочих місць в Україні.
Громадянин - підприємець має можливість не відкривати банківський рахунок, працюючи за готівкові кошти.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "§ 2. Громадяни підприємці як суб'єкти господарських правовідносин"
  1. § 3. Договір поставки
    громадян. Постачальником товару може бути як його виготовлювач, так і посередницька організація, яка реалізує товари. Покупцем виступає суб'єкт, який одержує товар для виробничого споживання чи для наступної реалізації громадянам - споживачам'. 4. Постачальник передає замовникові продукцію в зумовлені гроки. Строк є істотною умовою договору поставки. Згідно зі ст. 267 ГК договір поставки
  2. § 4. Поняття, предмет, принципи і метод господарського права
    громадяни - підприємці, та зобов'язуючому («суб'єкти господарського права зобов'язані і мають вчиняти те, що на них покладено законом»). Зазначимо, що другий принцип в основному стосується таких суб'єктів, як органи державного управління і власників майна щодо підпорядкованих суб'єктів господарювання. Природа господарських відносин є подвійною (поєднання в них організаційних та майнових
  3. § 1. Поняття, ознаки та види суб'єктів господарських правовідносин
    громадяни, відповідно до ст. 128 ГК, здійснюють підприємництво без створення юридичної особи і визначаються суб'єктами господарювання у разі здійснення підприємницької діяльності за умови державної реєстрації. Суб'єкти господарського права діють або як власники основних засобів виробництва (наприклад, кооперативи, господарські товариства), або як господарюючі суб'єкти, засновані власниками
  4. § 1. Поняття, ознаки і функції господарського договору
    громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюється на основі договорів випливає функція опосередкування відносин між суб'єктами господарювання. Враховуючи положення ч. 4 ст. 183 і ч. 2 ст. 193 можна назвати функцію забезпечення державного інтересу тощо. Специфічне правове регулювання господарських договорів має виходити не з того, знаходяться суб'єкти господарювання у відносинах
  5. Стаття 133. Платники податку
    громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані, відповідно до Закону, як підприємці. Згідно з ч. 1 ст. 3 ГКУ під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що
  6. § 2. Умови виникнення і припинення права приватної власності громадян
    громадян права приватної власності на те чи інше майно потрібні певні юридичні факти, тобто юридичні підстави. Такі юридичні підстави необхідні для виникнення права власності і в інших її суб'єктів, але повного збігу їх може не бути. Наприклад, державна власність може виникнути внаслідок конфіскації майна за скоєний особою злочин. За такою підставою не набувають права власності громадяни або
  7. § 1. Поняття та особливості аграрних правовідносин, їх елементи
    громадяни-підприємці і громадяни, які не займаються підприємницькою діяльністю, тобто виробники сільськогосподарської продукції, які володіють відповідною правоздатністю і є суб'єктами аграрних правовідносин. Це - сільськогосподарські підприємства всіх видів і їх об'єднання, господарські товариства, сільськогосподарські кооперативи, державні підприємства, селянські (фермерські) господарства та їх
  8. § 5. Види (форми) юридичних осіб приватного права
    громадян на засадах членства для спільної виробничої або іншої господарської діяльності, яка базується на їхній особистій трудовій участі та об'єднанні його членами майнових пайових внесків. Члени виробничого кооперативу несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями кооперативу у розмірах та порядку, встановлених його статутом та законом. Види та правовий статус виробничих кооперативів
  9. § 2. Речі як об'єкти цивільних прав (правовідносин). Речі приватного права. Види речей приватного права
    громадянами на окремі види майна. До них належать: вогнепальна гладкоствольна мисливська і нарізна зброя, газові пістолети, револьвери і набої до них, радіоактивні речовини, а також пам'ятки мистецтва і культури. Право власності на ці речі фізичні особи можуть набувати лише за наявності відповідного дозволу органів МВС, Мінкультури тощо. Речі, що вільно перебувають у цивільному обігу. Такі речі
  10. § 3. Цінні папери як об'єкти цивільних правовідносин
    громадяни України, що постійно проживали або переїхали на постійне мешкання в Україну до 1 січня 1992 р. З метою захисту майнових інтересів громадян передбачено випуск тільки іменних приватизаційних паперів. Приватизаційні папери не підлягають вільному обігу. Вони не можуть бути використані для здійснення розрахунків або як застава для забезпечення платежів чи кредиту. Дивіденди або