Головна
ГоловнаМитне, податкове, медичне правоПодаткове право → 
Наступна »
М. Я. Азаров. Науково - практичний коментар до Податкового кодексу УКРАЇНИ. Том 2, 2010 - перейти к содержанию учебника

Стаття 133. Платники податку


133.1. Платниками податку з числа резидентів є:
133.1.1. суб'єкти господарювання - юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами;
133.1.2. управління залізниці, яке отримує прибуток від основної діяльності залізничного транспорту. Перелік робіт та послуг, що належать до основної діяльності залізничного транспорту, визначається Кабінетом Міністрів України. Доходи залізниць, отримані від основної діяльності залізничного транспорту, визначаються в межах надходжень доходу, перерозподіленого між залізницями в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України;
133.1.3. підприємства залізничного транспорту та їх структурні підрозділи, які отримують прибуток від неосновної діяльності залізничного транспорту;
133.1.4. неприбуткові установи та організації у разі отримання прибутку від неосновної діяльності та/або доходів, що підлягають оподаткуванню відповідно до цього розділу;
133.1.5. відокремлені підрозділи платників податку, зазначених у підпункті 133.1.1 цього пункту, визначені відповідно до розділу І цього Кодексу, за винятком представництв.
Відповідно до пункту 1 підрозділу 4 розділу ХХ ПКУ коментований розділ застосовується під час розрахунків з бюджетом, починаючи з доходів і витрат, що отримані і проведені з 1 квітня 2011 року. За окремими положеннями даного розділу існують і інші терміни введення в дію норм ПКУ. Так, методика бухгалтерського обліку тимчасових та постійних податкових різниць, яка затверджується у порядку, передбаченому Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», публікується до 1 квітня 2011 року та набуває чинності з 1 січня 2012 року. Суб'єкти господарювання - платники податку на прибуток подають фінансову звітність з урахуванням податкових різниць, починаючи зі звітних періодів 2012 року.
Для цілей цього розділу представництво платника податку -відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням, та який здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи, фінансується такою юридичною особою та не отримує інших доходів, окрім пасивних доходів.
133.2. Платниками податку з числа нерезидентів є:
133.2.1. юридичні особи, що створені в будь-якій організаційно-правовій формі, та отримують доходи з джерелом походження з України, за винятком установ та організацій, що мають дипломатичні привілеї або імунітет згідно з міжнародними договорами України;
133.2.2. постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи із джерелом походження з України або виконують агентські (представницькі) та інші функції стосовно таких нерезидентів чи їх засновників.
133.3. Постійне представництво до початку своєї господарської діяльності стає на облік у податковому органі за своїм місцезнаходженням у порядку, встановленому центральним податковим органом України. Постійне представництво, яке розпочало свою господарську діяльність до реєстрації у податковому органі, вважається таким, що ухиляється від оподаткування, а одержані ним прибутки вважаються прихованими від оподаткування.
133.4. Національний банк України здійснює розрахунки з Державним бюджетом України відповідно до Закону України "Про Національний банк України".
133.5. Установи кримінально-виконавчої системи та їх підприємства, які використовують працю спецконтингенту, спрямовують доходи, отримані від діяльності, визначеної спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань виконання покарань України, на фінансування господарської діяльності таких установ та підприємств, із включенням сум таких доходів до
відповідних кошторисів їх фінансування, затверджених зазначеним органом виконавчої влади.
133. Платниками податків є суб'єкти податкових правовідносин, на яких за наявності об' єкта оподаткування покладено певний комплекс податкових обов'язків і прав, установлених статтями 16 та 17 ПКУ.
Ст. 1 ПКУ визначає відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження й обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до пп. 7.1.1 п. 7.1 статті 7 ПКУ платник податку визначається основним елементом будь-якого податку.
Згідно зі ст. 15 ПКУ платниками податку визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом. Кожний з платників податку може бути платником податку за одним або декількома податками та зборами.
Поняття та види юридичної особи регламентуються ст. 80 та 81 ЦКУ. Згідно зі ст. 24 ЦКУ від 16.01.2003 № 435-ІУ людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.
133.1. Даний пункт окреслює платників податку на прибуток з числа резидентів. Пп. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 розділу І ПКУ визначає резидента (в цілях оподаткування прибутку підприємств) як юридичну особу та її
відокремлені особи, які утворені та провадять свою діяльність, відповідно до законодавства України, з місцезнаходженням як на її території, так і за її межами (див. детально коментар до даного підпункту).
133.1.1. Відповідно до коментованого підпункту платниками податку на прибуток з числа резидентів є суб'єкти господарювання - юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами.
Поняття суб'єкта господарювання міститься в ст. 55 глави 6 розділу ІІ ГКУ від 16.01.2003 № 436-ІУ. Згідно з частиною 1 ст. 55 ГКУ суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов' язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.
Відповідно до частини 2 ст. 55 ГКУ суб'єктами господарювання є:
1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до ЦКУ України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього ЦКУ, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому Законом порядку;
2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані, відповідно до Закону, як підприємці.
Згідно з ч. 1 ст. 3 ГКУ під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Тобто платниками податку на прибуток - суб'єктами господарювання, - є юридичні особи, які здійснюють діяльність у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції,
виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність та провадять її як на території України, так і за її межами.
133.1.2. Згідно з коментованим підпунктом платниками податку на прибуток з числа резидентів є управління залізниці, яке отримує прибуток від основної діяльності залізничного транспорту. Перелік робіт та послуг, що належать до основної діяльності залізничного транспорту, визначається Кабінетом Міністрів України. Доходи залізниць, отримані від основної діяльності залізничного транспорту, визначаються в межах надходжень доходу, перерозподіленого між залізницями в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Управління залізниці є територіально-галузевими об'єднаннями, які засновані на державній власності, тобто зазначені суб' єкти господарювання є державними підприємствами. Перерозподіл доходів залізниць визначається Постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.98 № 173 «Про перелік робіт (послуг), що належать до основної діяльності залізничного транспорту, та Порядок розподілу доходних надходжень від основної діяльності залізничного транспорту».
Згідно з цією Постановою розподіл доходних надходжень залізниць здійснюється з урахуванням частки виконаних робіт та наданих ними послуг в єдиному перевізному процесі, а доходні надходження - платежі, нараховані за перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу, пошти і пов' язані з ними послуги, що підлягають розподілу між залізницями, які беруть участь у перевезеннях. Розподіл нарахованих доходних надходжень від перевезень вантажів і пасажирів здійснюється за тарифним принципом за кожним перевізним та проїзним документом з виділенням окремих видів сполучень та статей доходів.
133.1.3. Платниками податку на прибуток з числа резидентів є підприємства залізничного транспорту та їх структурні підрозділи, які отримують прибуток від неосновної діяльності залізничного транспорту.
З врахуванням викладеного у коментарі до пп. 133.1.2 п. 133.1 статті 133 ПКУ прибуток підприємств залізничного транспорту та їх структурних підрозділів, одержаний від операцій, не пов' язаних з перевезенням пасажирів, вантажів, вантажобагажу, пошти тощо, вважається прибутком, одержаним не від господарської діяльності залізничного транспорту.
Згідно зі ст. 64 ГКУ підприємство може складатися з виробничих структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, бюро, лабораторій тощо), а також функціональних структурних підрозділів апарату управління (управлінь, відділів, бюро, служб тощо). Функції, права та обов'язки структурних підрозділів підприємства визначаються положеннями про них, які затверджуються в порядку, визначеному статутом підприємства або іншими установчими документами.
133.1.4. Платниками податку на прибуток з числа резидентів є неприбуткові установи та організації в разі отримання прибутку від неосновної діяльності та/або доходів, що підлягають оподаткуванню відповідно до розділу ІІІ ПКУ.
Згідно з пп. 14.1.121 п. 14.1 ст. 14 ПКУ неприбуткові підприємства, установи та організації - підприємства, установи та організації, основною метою діяльності яких є не одержання прибутку, а провадження благодійної діяльності та меценатства й іншої діяльності, передбаченої законодавством.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про благодійництво та благодійні організації" благодійна діяльність - це добровільна безкорислива діяльність благодійних організацій, що не передбачає одержання прибутків від цієї діяльності, а благодійна організація - недержавна організація, основною метою діяльності якої є здійснення благодійної діяльності в інтересах суспільства або окремих категорій осіб згідно із цим Законом. Також, згідно
зі ст. 1 цього ж Закону, меценатство - добровільна безкорислива матеріальна, фінансова, організаційна та інша підтримка фізичними особами набувачів благодійної допомоги; а спонсорство - добровільна матеріальна, фінансова, організаційна та інша підтримка фізичними та юридичними особами набувачів благодійної допомоги з метою популяризації виключно свого імені (найменування), свого знака для товарів і послуг.
При цьому треба враховувати, що п. 1 ст. 3 Господарського кодексу України господарська діяльність, яка здійснюється без мети одержання прибутку, називається некомерційною господарською діяльністю.
Згідно з п. 1-3 ст. 52 ГКУ під некомерційним господарюванням розуміється самостійна систематична господарська діяльність, що здійснюється суб' єктами господарювання, спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку.
Некомерційна господарська діяльність здійснюється суб'єктами господарювання державного або комунального секторів економіки у галузях (видах діяльності), у яких, відповідно до статті 12 Господарського кодексу, забороняється підприємництво на основі рішення відповідного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування. Некомерційна господарська діяльність може здійснюватися також іншими суб'єктами господарювання, яким здійснення господарської діяльності у формі підприємництва забороняється Законом.
Не можуть здійснювати некомерційну господарську діяльність органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи.
Статтею 86 ЦКУ дозволено непідприємницьким товариствам (споживчим кооперативам, об'єднанням громадян тощо) та установам поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено Законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню.
Таким чином, діяльність неприбуткових установ та організацій, спрямована на отримання прибутку та/або доходи, що підлягають
оподаткуванню, відповідно до розділу ІІІ ПКУ, оподатковуються згідно зі статтею 157 Розділу ІІІ ПКУ.
133.1.5. Платниками податку на прибуток з числа резидентів є відокремлені підрозділи суб' єктів господарювання - юридичних осіб, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами, визначені відповідно до розділу І ПКУ, за винятком представництв.
Відповідальність за своєчасне та в повному обсязі внесення сум податку на прибуток та авансових внесків з цього податку до бюджету за місцезнаходженням відокремленого підрозділу несе платник податку -юридична особа, до складу якої належить такий відокремлений підрозділ.
Пп. 14.1.30 п. 14.1 статті 14 ПКУ визначає, що відокремлені підрозділи розуміються у значенні, наведеному у Цивільному кодексі України. Стаття 95 ЦКУ надає можливість створення відокремлених підрозділів юридичної особи у вигляді філій та представництв. Відомості про них обов' язково вносяться до єдиного державного реєстру. Різниця між філією і представництвом полягає в обсязі й характері функцій цих підрозділів. Якщо філія здійснює всі або частину функцій юридичної особи, то представництво лише здійснює представництво та захист її інтересів.
Відповідно до ст. 95 ЦКУ від 16.01.2003 № 435-ІУ філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій.
Для цілей розділу ІІІ ПКУ представництво платника податку -відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та який здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи, фінансується такою юридичною особою та не отримує інших доходів, крім пасивних доходів.
Тому фактично відокремленим платником податку можуть виступати тільки філії і тільки ті, які розташовані на території іншої, ніж головне підприємство, територіальної громади 2.
Якщо філія розташована на території тієї ж територіальної громади, що й юридична особа (головне підприємство), така філія не є самостійним платником податку. У даному випадку головне підприємство та його філія розглядаються як єдиний платник податку, відповідно, головне підприємство сплачує податок, виходячи із загального результату діяльності самого підприємства та його філій.
Порядок оподаткування відокремлених підрозділів суб'єктів господарювання - юридичних осіб дивись у коментарях до п. 152.4 статті 152
ПКУ.
133.2. Даний пункт окреслює платників податку на прибуток з числа нерезидентів. Відповідно до пп. 14.1.122 п. 14.1 статті 14 ПКУ нерезидентами є: а) іноземні компанії, організації, утворені відповідно до законодавства інших держав, їх зареєстровані (акредитовані або легалізовані), відповідно до законодавства України, філії, представництва та інші відокремлені підрозділи з місцезнаходженням на території України;
б) дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва інших держав і міжнародних організацій в Україні;
в) фізичні особи, які не є резидентами України (див. коментар до даного підпункту).
133.2.1. Платниками податку на прибуток з числа нерезидентів є юридичні особи, що утворені в будь-якій організаційно-правовій формі, та отримують доходи з джерелом походження з України, за винятком установ та
Відповідно до статті 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальна громада-жителі, об' єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об' єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.
організацій, що мають дипломатичні привілеї або імунітет згідно з міжнародними договорами України.
Перелік доходів з джерелом їх походження з України надається у пп. 14.1.54 п. 14.1 ст. 14 розділу І ПКУ.
Основи дипломатичних відносин, зокрема в частині дипломатичних привілеїв або імунітетів, встановлено Віденською конвенцією про дипломатичні зносини від 18.04.1961 р. З метою забезпечення належних умов для здійснення дипломатичними представництвами та консульськими установами іноземних держав в Україні їх функцій Президентом видано Указ від 10.06.1993 № 198/93 «Про Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні».
133.2.2. Платниками податку на прибуток з числа нерезидентів є постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи із джерелом походження з України або виконують агентські (представницькі) та інші функції стосовно таких нерезидентів чи їх засновників.
Детальне визначення постійного представництва наведено у пп. 14.1.193 п. 14.1 ст. 14 розділу І ПКУ, згідно з яким постійне представництво - це постійне місце діяльності, через яке повністю або частково проводиться господарська діяльність нерезидента в Україні, зокрема: місце управління; філія; офіс; фабрика; майстерня; установка або споруда для розвідки природних ресурсів; шахта, нафтова/газова свердловина, кар' єр чи будь-яке інше місце видобутку природних ресурсів; склад або приміщення, що використовується для доставки товарів.
Перелік доходів з джерелом їх походження з України надається у пп. 14.1.54 п. 14.1 ст. 14 розділу І ПКУ.
Особливості оподаткування нерезидентів містяться в статті 160 ПКУ (див. коментар до даної статті).
133.3. У цьому пункті зазначено, що постійне представництво до початку своєї господарської діяльності повинно стати на облік у податковому органі за своїм місцезнаходженням у порядку, встановленому центральним податковим органом України. Постійне представництво, яке розпочало свою господарську діяльність до реєстрації у податковому органі, вважається таким, що ухиляється від оподаткування, а одержані ним прибутки вважаються прихованими від оподаткування.
Особливості державної реєстрації юридичних осіб, у тому числі в органах державної податкової служби, визначено у ЗУ від 15.05.2003 № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців» та Главі 5-1 розділу ІІ ПКУ.
133.4. Цим пунктом визначено, що Національний банк України здійснює розрахунки з Державним бюджетом України відповідно до Закону України «Про Національний банк України».
Згідно з ч. 2 ст. 4 ЗУ від 20.05.1999 № 679-ХП^ «Про Національний банк України» Національний банк є юридичною особою, має відокремлене майно, що є об' єктом права державної власності і перебуває у його повному господарському віданні. Ст. 5 Закону визначає порядок формування доходів і видатків Національного банку України.
Плановані доходи та витрати НБУ відображаються в кошторисі його доходів і витрат. Кошторис доходів і витрат повинен забезпечувати можливість виконання НБУ його функцій, встановлених Конституцією України та Законом «Про Національний банк України».
НБУ за підсумками кожного кварталу поточного року у разі перевищення кошторисних доходів над кошторисними витратами вносить до 20 числа місяця наступного за звітним кварталу позитивну різницю до Державного бюджету України поточного року. Позитивна різниця перевищення кошторисних доходів над кошторисними витратами за підсумками четвертого кварталу вноситься до Державного бюджету України
поточного року на підставі затвердженого кошторису доходів та витрат Національного банку України до 10 грудня поточного року.
Позитивна різниця між сумою перевищення кошторисних доходів над кошторисними витратами, затвердженою у звіті про виконання кошторису НБУ за підсумками року, та сумою перевищення кошторисних доходів над кошторисними витратами, внесеною до Державного бюджету України протягом звітного року, вноситься до Державного бюджету України до 20 січня наступного за звітним року.
133.5. Цим пунктом встановлено, що установи кримінально-виконавчої системи та їх підприємства, які використовують працю спецконтингенту, спрямовують доходи, отримані від діяльності, визначеної спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань виконання покарань України, на фінансування господарської діяльності таких установ та підприємств, з включенням сум таких доходів до відповідних кошторисів їх фінансування, затверджених зазначеним органом виконавчої влади.
Правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження визначає ЗУ «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» від 23.06.2005 р. № 2713-IV.
Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 10.06.2009 № 587 «Про затвердження Положення про Державний департамент України з питань виконання покарань» департамент є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через міністра юстиції. Департамент забезпечує реалізацію державної політики у сфері виконання кримінальних покарань, виконує правозастосовні та правоохоронні функції, спрямовує, координує та контролює діяльність Державної кримінально-виконавчої служби України.
П. 1 статті 6 Закону України від 23 червня 2005 року № 2713-^ «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» в структуру Державної
кримінально-виконавчої служби України відносить і підприємства установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань даної служби. Стаття 13 даного Закону регламентує специфіку діяльності таких підприємств та визначає, що вони є казенними підприємствами, які здійснюють некомерційну господарську діяльність без мети одержання прибутку для забезпечення професійно-технічного навчання засуджених та залучення їх до праці. Пункт 10 статті 13 даного Закону встановлює, що підприємства установ виконання покарань мають право на пільги зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) відповідно до законів з питань оподаткування.
Відповідно до коментованого пункту установи кримінально-виконавчої системи та їх підприємства, які використовують працю спецконтингенту, є окремою категорією платників податку на прибуток, але отримані доходи (які фактично підпадають під дію пільгового режиму оподаткування) повинні направляти виключно на фінансування власної господарської діяльності. В іншому випадку отриманий прибуток підлягає оподаткуванню на загальних підставах за ставкою, встановленою п. 151.1 статті 151 ПКУ з урахуванням п. 10 підрозділу 4 розділу ХХ ПКУ (з 01.04.2011 р. - 23 %, з 01.01.2012 р. - 21 %, з 01.01.2013р. - 19 %, з 01.01.2014р. - 16 %).
Враховуючи, що підприємства установ виконання покарань не підпадають під визначення неприбуткових установ та організацій, то податкова звітність подається такими платниками податку на загальних підставах відповідно до глави 2 розділу 2 ПКУ.
Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "Стаття 133. Платники податку"
  1. § 8. Договір комісії
    Регулювання відносин комісії здійснюється на підставі положень ЦК, у якому їм присвячено гл. 69. Інститут комісії не знайшов відображення в ГК; лише у ст. 350 Кодекс вказує на те, що факторинг є банківською операцією, що здійснюється на комісійних засадах на договірній основі. Поняття договору комісії. Згідно зі ст. 1011 ЦК за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за
  2. § 3. Класифікація господарсько - правових санкцій
    Термін «санкція» (лат. sanctio - непорушний закон, найсуворіша постанова)означає передбачені законом або договором примусові заходи впливу, міра юридичної відповідальності за порушення законодавства або договірного зобов'язання, що застосовується до винної особи і зумовлюють певні несприятливі (негативні) для неї наслідки. Власне господарським санкціями як правовий засіб відповідальності у сфері
  3. Стаття 4. Основні засади податкового законодавства України
    4.1. Податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах: 4.1.1. Загальність оподаткування - кожна особа зобов'язана сплачувати встановлені цим Кодексом, законами з питань митної справи податки та збори, платником яких вона є згідно з положеннями цього Кодексу. 4.1.2. Рівність усіх платників перед законом, недопущення будь- яких проявів податкової дискримінації -
  4. Стаття 6. Поняття податку та збору
    6.1. Податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу. 6.2. Збором (платою, внеском) є обов'язковий платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого
  5. Стаття 7. Загальні засади встановлення податків і зборів
    7.1. Під час встановлення податку обов'язково визначаються такі елементи: 7.1.1. платники податку; 7.1.2. об'єкт оподаткування; 7.1.3. база оподаткування; 7.1.4. ставка податку; 7.1.5. порядок обчислення податку; 7.1.6. податковий період; 7.1.7. строк та порядок сплати податку; 7.1.8. строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку. 7.2. Під час встановлення
  6. Стаття 8. Види податків та зборів
    8.1. В Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. 8.2. До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов'язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом. 8.3. До місцевих належать податки та збори, що встановлені, відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим
  7. Стаття 12. Повноваження Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, сільських, селищних та міських рад щодо податків та зборів
    12.1. Верховна Рада України встановлює на території України загальнодержавні податки та збори і визначає: 12.1.1. перелік загальнодержавних податків та зборів; 12.1.2. перелік місцевих податків та зборів, встановлення яких належить до компетенції сільських, селищних та міських рад; 12.1.3. положення, визначені в пунктах 7.1, 7.2 статті 7 цього Кодексу, щодо загальнодержавних податків та
  8. Стаття 13. Усунення подвійного оподаткування
    13.1. Доходи, отримані резидентом України (крім фізичних осіб) з джерел за межами України, враховуються під час визначення його об'єкта та/або бази оподаткування у повному обсязі. 13.2. При визначенні об'єкта та/або бази оподаткування витрати, здійснені резидентом України (крім фізичних осіб) у зв'язку з отриманням доходів з джерел походження за межами України, враховуються у порядку і
  9. Стаття 14. Визначення понять
    14.1.81. інвестиції - господарські операції, які передбачають придбання основних засобів, нематеріальних активів, корпоративних прав та/або цінних паперів в обмін на кошти або майно. Інвестиції поділяються на: а) капітальні інвестиції - господарські операції, що передбачають придбання будинків, споруд, інших об'єктів нерухомої власності, інших основних засобів і нематеріальних активів, що
  10. Стаття 15. Платники податків
    15.1. Платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти й нерезиденти України), юридичні особи (резиденти й нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно
© 2014-2022  yport.inf.ua