Головна
ГоловнаКонституційне, муніципальне правоКонституційне право → 
« Попередня Наступна »
О. В. Петришин и др.. КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ. Науково-практичний коментар, 2003 - перейти к содержанию учебника

Стаття 23. Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов'язки перед суспільством, у якому забезпечується вільний і всебічний розвиток ЇЇ особистості.

Право на вільний розвиток своєї особистості - це перше з конкретних прав людини, закріплене в Конституції України. Щоправда, таке право не було зафіксоване у Загальній декларації прав людини. Але в останні десятиріччя воно набуває все ширшого визнання та підтримки всесвітнім співтовариством. 1986 року ООН прийняла Декларацію про право на розвиток. У цьому документі було започатковано роз'яснення змісту цього права. Зокрема проголошувалось, що право на розвиток є невід'ємним правом людини, маючи яке кожна людина та всі народи можуть брати участь у такому економічному, соціальному, культурному і політичному розвитку, де можуть бути повністю здійснені всі права людини й основні свободи, а також сприяти йому та ко-
пестуватись його благами (ст. 1.1). Принципово важливим є положення цього документа про те, що «людина є основним суб'єктом процесу розвитку та має бути активним учасником і бенефі-ціарієм права на розвиток» (ст. 2.1). За сучасною концепцією, яка була викладена, зокрема, на Третьому національному семінарі «Людський розвиток в Україні-95», що відбувся у ІСиєві, людський розвиток - це процес розширення вибору для людини. Насамперед це вибір трьох важливих речей: вести здоровий спосіб життя і жити довго, набувати знань, мати ресурси, аби підтримувати належний життєвий рівень. Сюди ж належать політична, економічна і соціальна свободи, можливість займатися творчою та виробничою діяльністю, гарантії прав людини.
У коментованому приписі зустрічається такий законодавчий прийом, коли в одній статті закону разом з формулюванням певного права визначаються й межі його використання. Такий прийом застосовується і в деяких визнаних міжнародних актах щодо прав людини. Межею здійснення людиною її права на розвиток тут визначено необхідність дотримання прав і свобод інших людей. Вказана межа охарактеризована і в одній із наступних статей Конституції України у вигляді обов'язку кожного не посягати на права і свободи інших (ч. 1 ст. 68). Вона властива використанню людиною не тільки права на розвиток, а й усіх інших прав. Оскільки про неї тут згадано вперше, слід зупинитись на цьому питанні докладніше. Уявлення про те, що межею здійснення людиною власних прав є непорушення прав інших осіб, відбиває загальнолюдський досвід життя в суспільстві, досвід гуманного, цивілізованого спілкування. Воно зустрічається вже у стародавніх релігійних текстах (у Біблії читаємо: «Не робіть іншим того, чого собі не бажаєте». - Дії 15:29) та у висловлюваннях видатних мислителів людства (Руссо, Монтеск'є, Канта та ін.). Однак запровадження обмеження, що розглядається, на практиці може викликати неабиякі труднощі. Адже в соціально неоднорідному суспільстві поряд із загальносуспільними інтересами, однаковими для всіх його членів, існують й інтереси специфічні - групові та індивідуальні. Тому змістовна інтерпретація Різними суб'єктами людських прав, яка зумовлюється значною мірою цими «частковими» інтересами і покликана полегшувати x задоволення, досить часто не співпадає. А звідси й уявлення про те, де ж саме починаються ті права інших, котрі мають бути ме-
Конституція України
Розділ II. Стаття жею здійснення особою її власних прав, у різних суб'єктів доволі часто різняться. У разі конфлікту цих уявлень його розв'язання доручається незалежному арбітрові - суду, з рішенням якого мусять погодитись учасники конфлікту.
Наступне положення коментованої статті пов'язане із загальною характеристикою правового положення індивіда в суспільстві. Тут вперше зустрічається поняття «обов'язку особи». І стає очевидним, що до такої характеристики має входити вказівка не тільки на права та свободи людини, а й на її обов'язки. Щоправда, йдеться тут не про всі обов'язки людини, а лише про ті, які вона має перед суспільством у цілому, у той час як у неї існують ще й обов'язки перед іншими людьми, їх спільностями та об'єднаннями, перед державою. Слід наголосити, що обов'язок, який розглядається, - це не тільки юридичний обов'язок, встановлений законодавством. Він випливає не лише із юридичних норм держави, а з усіх умов суспільного життя. Отже, йдеться не про спеціально-соціальний (юридичний), а про загальносоціальний обов'язок (точніше - один із його різновидів). Соціальний обов'язок людини - це необхідність певної її" поведінки, об'єктивно зумовленої конкретно-історичними потребами існування та розвитку інших людей, нації, народу, його соціальних груп й усього суспільства. Найважливіші із соціальних обов'язків держава фіксує в законодавстві, надаючи їм тим самим юридичного характеру, і забезпечує різними, у тому числі примусовими засобами. Так, наприклад, це зроблено щодо обов'язку громадянина захищати Вітчизну, шанувати державні символи України (ч. 1 ст. 65 Конституції), щодо обов'язку кожного не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині (ст. 66 Конституції).
У коментованому приписі йдеться про обов'язки людини не перед будь-яким суспільством, а лише перед таким, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості. І це засад-ничо виправдано. Адже в антиправовому, антигуманному, недемократичному суспільстві, яке пригнічує, принижує людину, гальмує її розвиток, навряд чи можна вимагати від неї схвального ставлення до нього, виконання нею усіх її" соціальних, а тим більше юридичних обов'язків.
У коментованій статті втілено й таку світоглядну, філософсько-антропологічну засаду, згідно з якою від суспільства кожна людина отримує те, що їй потрібно для існування й розвитку.
Тому саме суспільство є соціальною цінністю для людини. Усвідомлення цієї засади саме і зумовлює поважливе, відповідальне ставлення людини до виконання своїх соціальних (а отже, й - оскільки їх закріплено у Конституції, в інших законах - до юридичних) обов'язків, запобігає протиставленню прав та обов'язків, гальмує формування суто утриманських установок.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "Стаття 23. Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов'язки перед суспільством, у якому забезпечується вільний і всебічний розвиток ЇЇ особистості."
  1. § 1. Поняття про особистість. Співвідношення соціального і біологічного в особистості
    людина, яка має соціальні і психологічні особливості. У психологічній літературі є різні визначення поняття «особистість». Деякі з них: особистість - суб'єкт суспільної поведінки і комунікацій (Б. Г. Ананьєв); особистість - це індивід, який визначає свою активну позицію щодо усього оточуючого: до праці, до соціального ладу, до боротьби мас, до задач колективу, до долі іншої людини (Є. П. Кряжев);
  2. Стаття 51. Право дружини та чоловіка на повагу до своєї індивідуальності
    статтю у главі, що стосується особистих немайнових прав подружжя, законодавець тим самим підкреслив, що зобов'язаним суб'єктом при здійсненні кожним з подружжя вказаного права є інший з подружжя. Отже, при здійсненні дружиною свого права на повагу до своєї Індивідуальності чоловік зобов'язаний поводитись таким чином, щоб його поведінка не заважала прояву індивідуальності дружини. Це ж саме
  3. Стаття 52. Право дружини та чоловіка на фізичний та духовний розвиток
    стаття є втіленням на галузевому рівні тендерної рівності кожного з подружжя. Крім того, вона є гарантією для подружжя конституційного принципу рівності усіх громадян перед законом незалежно від того, знаходяться вони у шлюбі чи ні. 2. Будь-який розвиток особистості є зміною її якісних та кількісних якостей. Це розвиток світогляду, самопочуття, відношення до дійсності, характеру, здібностей,
  4. § 3. Межі здійснення цивільних прав
    кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей. Частина 3 ст. 13 ЦК встановлює, що не допускаються дії особи, які вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Вказана норма забороняє зловживанням правом, розрізняючи два види останнього: !) навмисне завдання шкоди іншій особі у
  5. Запитання для самоконтролю
    людині? 2. У чому різниця між вміннями і навичками? 3. Як співвідноситься воля зі свідомістю? 4. Які є етапи формування складного вольового акту? 5. Які відмінні ознаки емоцій і почуттів? 6. Чи існують особливості поведінки людини в конфліктних емоційних ситуаціях? 7. Які психічні стани можуть виникати у людини під час вчинення злочину? 8. У чому полягає проблема співвідношення
  6. Стаття 82. Тимчасова та неповна декларація
    мається митним органом виходячи з обставин переміщення таких товарів через митний кордон України, характеристики підприємства, установи, організації та за умови сплати належних податків і зборів у повному
  7. Стаття 87. Недопустимість доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод лю
    статтею, повинні визнаватися судом недопустимими під час будь-якого судового розгляду, крім розгляду, якщо вирішується питання про відповідальність за вчинення зазначеного істотного порушення прав та свобод людини, внаслідок якого такі відомості були
  8. Стаття 146. Незаконне позбавлення волі або викрадення людини
    статті, вчинені організованою групою, або такі, що спричинили тяжкі наслідки,- караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років. 1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є воля, честь і гідність особи. Волю людини слід розуміти як право ніким не бути примушеним робити те, що не передбачено законодавством, право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не
  9. Стаття 264. Права та обов'язки декларанта, який декларує митну вартість товарів
    статтею, не може перевищувати 30 календарних днів з моменту випуску товарів у вільний обіг. Додаткові витрати, що виникли у декларанта у зв'язку з уточненням заявленої ним митної вартості або поданням митному органу додаткової інформації, несе декларант. При цьому збільшення строку митного оформлення товару, зумовлене проведенням митної оцінки, не може бути використане декларантом для
  10. Стаття 63. Показання свідка
    статтею, показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. У сенсі ст. 57 цього Кодексу необхідно 83 розрізняти показання свідка як докази, і показання свідка як засоби доказування. Але коментована стаття їх змішує. Показання свідків як докази, - це фактичні дані, відомості про факти, про які свідок повідомляє суд. Але показання свідка як джерело,
  11. § 1. Загальна характеристика правового положення громадян як суб'єктів аграрних правовідносин
    статті деталізуються і розвиваються в наступних її розділах і статтях. У розділі 2 Конституції України накреслено систему особистих, соціально-економічних та політичних прав людини. Права і свободи людини проголошуються невідчуженими, непорушними, забороняється скасування будь-яких конституційних прав, а також їх звуження (статті 21, 22). В Основному законі України знайшло закріплення
  12. Стаття 117. Умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини
    статті. Коли ж таке вбивство вчинене за взаємною згодою подружжя - за пунктами 2, 12 ч. 2 ст. 115 та, за наявності підстав, і за іншим пунктом ч. 2 цієї статті. 5. Якщо умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини містить одночасно і ознаку (ознаки) умисного вбивства при обтяжуючих обставинах (ч. 2 ст. 115), вчинене треба кваліфікувати лише за ст. 117. У таких випадках має місце
  13. Стаття 8. Верховенство права
    людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. 2. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав
  14. Стаття 21. Доступ до правосуддя та обов'язковість судових рішень
    має право на участь у розгляді в суді будь-якої інстанції справи, що стосується його прав та обов'язків, у порядку, передбаченому цим Кодексом. 4. Якщо інше не передбачено цим Кодексом, здійснення кримінального провадження не може бути перешкодою для доступу особи до інших засобів правового захисту, якщо під час кримінального провадження порушуються її права, гарантовані Конституцією України та
  15. Стаття 90. Підстави і порядок застосування заходів процесуального примусу
    стаття та глава 9 розділу І цього Кодексу присвячені заходам процесуального примусу. Процесуальним примусом слід вважати застосування судом передбачених ЦПК заходів впливу до порушників процесуальної дисципліни. Вважаємо, що ознаками процесуального примусу є те, що це різновид державного примусу (застосовується судом - органом державної влади); заходи його передбачені законом і застосовуються до
  16. § 1. Предмет юридичної психології
    людина - право». Праця індивіда в будь-якій сфері людської діяльності визначається психічними процесами, що сприяють пізнанню об'єктивних законів дійсності, взаємовідносин між людьми, мотивів і спрямованості їхньої поведінки, психологічної структури окремої особистості. Вивчення ж психологічних закономірностей сприяє оптимальному регулюванню діяльності людини, становленню такої її наукової
  17. Стаття 153. Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом
    статтями 152 або 154 цього Кодексу, а також вчинене щодо неповнолітньої чи неповнолітнього,- карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років. 3. Те саме діяння, вчинене щодо малолітньої чи малолітнього, або якщо воно спричинило особливо тяжкі наслідки,- карається позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років. (Стаття 153 зі змінами, внесеними згідно із законами №
  18. Книга друга ОСОБИСТІ НЕМАЙНОВІ ПРАВА ФІЗИЧНИХ ОСІБ
    людини і громадянина. Конституційні права людини повністю перенесено до другої книги, де зміст їх розширено, конкретизовано. Другу книгу Цивільного кодексу України можна назвати Кодексом про особисті права фізичної особи. Книга складається з трьох глав (ст. 269-315), що регулюють особисті немайнові відносини, пов'язані зі здійсненням особистих прав як у непорушному стані, так і у випадках